Ви думаєте, що господарем країни є
малограмотний дядько зі свинячі вічками під назвою «Янукович»? Він просто
недоучка-другорічник, лох, якщо порівнювати його з іншим «пересічнім» українцем
– Дмитром Фірташем. Тим самим, рейтинг якого порахував Фокус: п'яте місце в
списку 200 найбагатших людей України, в 2012 році його стан оцінений в $ 2,834 млрд.
Дмитро Фірташ входить у десятку найвпливовіших людей України.
У 1991 році простий продавець
помідорів Діма Фірташ з села Синьків, що у Тернопільській області, поїхав до
Москви торгувати. Треба сказати, з'їздив вдало. Спочатку став мільйонером, потім
– мільярдером. У цьому матеріалі не розглядаються давні дільця Фірташа: наприклад,
дружба з Сьомою Могилевичем, тим самим «авторитетом». Або – як же він
примудрився влізти в «Газпром»? У цій структурі рекомендації «Могилевич» не
проходять. Поясненням самого Фірташа в ЗМІ, мовляв, я опинився в потрібний час
і в потрібному місці, повірити може хіба що він сам.
Ім'я Дмитра Фірташа вперше публічно
прозвучала на початку 2006 року, після підписання між Україною та Росією
газових угод. Згідно з документами, посередником у поставках газу стала
компанія «Росукренерго», частина акцій якої належить саме Фірташу. У квітні
2006 року Дмитро Фірташ вже відкрито заявляє про те, що є основним партнером
«Газпрому» в компанії «Росукренерго» – у нього 45% акцій, також йому належать
90% акцій Centragas Holding – спільне підприємство з «Газпромом» в «Росукренерго»
.
Сьогодні він президент міжнародної групи
компаній «Group DF». Він володіє активами підприємств в Україні, Росії,
Угорщини, Туркменістані, Великобританії, Швейцарії, Естонії. За останні 15
років Дмитро Фірташ став одним з провідних інвесторів в енергетиці та хімічній
промисловості в Центральній і Східній Європі. Сьогодні компанія займає близько
3% світового виробництва азотних добрив. У вересні 2010 року до складу холдингу
Group DF увійшов ВАТ Концерн Стирол.
Бізнес-імперія Фірташа продовжує
зростати, причому небаченими в Україні темпами. Вартість його активів за 2011
рік зросла на 540% – з 354 млн. дол. до 2,25 млрд. дол. З 2009 по 2011 рік він
приступив до скупки активів і більш ніж уп'ятеро помножив розмір свого стану,
темпи приросту – вище 500% на рік. Це світовий рекорд (вартість активів Facebook,
однієї з компаній, що найбільш стрімко розвиваються в світі виросла за рік на
247%.)
Вас, напевно, цікавить, а на які такі
гроші Фірташ все купує і купує? Відповідь проста: треба дружити з українською
владою. У нашому випадку – з пацанами з регіонів. Фірташ брав і бере донині
активну участь у фінансуванні Партії регіонів. Інтереси Фірташа в Партії
представляють Сергій Льовочкін, Юрій Бойко та Михайло Папієв. Юрій Бойко та
Сергій Льовочкін раніше входили в так звану «групу Фірташа» в Раді. А перший
віце-прем'єр-міністр Валерій Хорошковський розповідав пресі, що взагалі дружить
з Фірташем і грає з ним в футбол та волейбол. Як «зворушливо», правда?
Фірташ активно займається політичним
лобіюванням. Затягнув до Кличка двох своїх дружбанів – Павла Рябікіна та Сергія
Куніцина. Крім суто грошового аспекту, тут є і організаційний козир. Обидві
згадані персони дуже впевнено «стоять» в своїх регіонах – у Миколаївській
області та у Криму. Що, природно, може значно поліпшити на цих територіях
результат «Удару». Як Фірташ планує використовувати Кличка? Орієнтовний
результат «Удару», приблизно, 14%, плюс кілька виграних мажоритарних округів,
це дорівнює 35-40 парламентським багнетам. Така фракція, безумовно, матиме
значення при формуванні більшості, а значить – впливати на прийняття рішень. А
в яких рішеннях зацікавлений Фірташ, здогадатися не складно.
Перефразовуючи Чорного Абдуллу з «Білого
сонця пустелі» – що потрібно, щоб зустріти старість? – У випадку з Фірташем
можна відповісти так: дружити з владою, а його товариші, власне, і є сама
влада. Для комфортного майбутнього також необхідна тотальна скупка активів в
окремо взятій галузі. Монопольний вплив на одну з найбільш чутливих галузей
(про це нижче) – гарантований і безвідмовний важіль впливу на діловий і
політичний світ країни. Ну і, звичайно, як водиться у мільярдерів, прикупити
якийсь спортивний клуб: Фірташ сьогодні власник сімферопольського футбольного
клубу Таврія і баскетбольного клубу «Київ».
Знайомство з Дмитром Васильовичем
відбулося. Тепер давайте оцінимо кілька епізодів з життя мільярдера, які багато
розкажуть про його завдання. А головне – про його цілі.
Епізод 1. Війна з
Тимошенко
На газову сцену країни Фірташ вийшов в
2006 році. Завдяки активній підтримці Кремля, його «Росукренерго» стало єдиним
постачальників усього газу в Україну. Крім того, було створено ЗАТ «УкрГаз-Енерго»
(СП «Росукренерго» і НАК «Нафтогаз»), яке в 2006-2007 роках повністю
монополізувало постачання газу промисловим підприємствам всередині України.
Причому, не без підтримки тодішнього глави Мінпаливенерго Юрія Бойка.
Похолодання у відносинах Росії і України
в кінці 2005 – початку 2006 року підштовхнуло Газпром до відмови від низьких
цін. Москва вимагала значного підвищення вартості блакитного палива, Київ не
поступався. Глава Нафтогазу Івченко оголосив, що компанія буде купувати газ по
$ 95 за 1 тис. кубометрів, а глава «Газпрому» Міллер – що буде продавати не
нижче $ 230. І тут Фірташ вміло підставив своє плече президенту України – Віктору
Ющенку. Саме взимку 2006 року Ющенко «благословив» входження «Росукренерго» на
український газовий ринок, як посередника.
Таким чином, з середини 2000-х у Фірташа
з'явився доступ до капіталу, якого було достатньо для початку скупки активів у
хімічній та титанової промисловості України, а також ближнього і далекого
зарубіжжя. У 2007 році була створена група «Group DF», яка і об'єднала всі
активи Фірташа. Перед бізнесменом замаячила приваблива перспектива – стати
однією з провідних транснаціональних корпорацій світу.
У той же час, ціла армія українських
політиків і експертів наполягала на тому, що «Росукренерго» варто було б
прибрати з українського ринку – «за непрозорість і корупційність застосовуваних
схем». Особливо голосно і категорично в хорі критиків пролунав голос прем'єра –
Юлії Тимошенко. Власне кажучи, війну «Росукренерго» лідер БЮТ оголосила ще у
свій перший прихід на пост глави уряду. Тоді «перебити хребет» РУЕ не вдалося –
скоро надійшла відставка прем'єра. Однак Тимошенко не втомлювалася «штурхати»
газового посередника.
Екс-глава СБУ і соратник Тимошенко
Олександр Турчинов в інтерв'ю одному з телеканалів, коментуючи дані Wikileaks,
заявив: «Ми мали окрему інформацію,
розслідували питання «Росукренерго» і корупції на газовому ринку ... Як тільки
ми почали реальні розслідування, допити, слідчі дії, у мене почався конфлікт з
Ющенком, який закінчився відставкою нашого уряду в 2005 році і відставкою мене
з посади голови СБУ», – кінець цитати.
Навесні 2008 року під тиском прем'єра
Тимошенко і чергової гри «Перекрій Україні газ» схема постачань палива знову
змінилася, зменшивши при цьому доходи Фірташа: з українського ринку прибрали
компанію «УкрГаз-Енерго». За словами Ю.Тимошенко, «УкрГаз -Енерго» змушувало
Україну «миритися з тіньовими схемами».
«Я
думаю, найближчим часом, буде прибраний і другий монополіст – я маю на увазі
компанію «Росукренерго». Сьогодні вся Україна і вся світова громадськість, яка
стежила, чи зможе Україна прибрати корупційні схеми в газовій сфері, світ
побачив, що Україна здатна відстоювати свої національні інтереси і розвиватися»,
– сказала Прем'єр. Ну, якому фірташу це сподобається?
У грудні 2008 року Тимошенко заявила, що
в результаті незаконних операцій, здійснених через банк «Надра», що належить
Фірташу, їх організатори, серед яких президент Віктор Ющенко, голова Нацбанку
Володимир Стельмах і керівник Секретаріату президента Віктор Балога, планували
заробити 4,55 млрд. гривень. Також вона сказала, що НБУ рефінансував банк
«Надра» на 7,1 млрд. гривень, які були направлені на фінансові махінації і
здешевили курс гривні.
Після другого пришестя в уряд Тимошенко
активні бойові дії відновилися і, укупі з позицією «Газпрому», що змінилася, призвели
до не втішних для РУЕ наслідків. Після газового конфлікту між Росією і Україною
в кінці 2008 початку 2009 року прем'єр-міністри двох країн, Володимир Путін і
Юлія Тимошенко, домовилися позбутися посередника в особі «Росукренерго»: газ на
Україну з 2009 року повинен був постачати «Газпром» напряму.
У березні 2009 року Тимошенко
повідомила, що 11 млрд. кубометрів газу, на які претендував ексклюзивний
постачальник імпортного палива в Україну компанія "Росукренерго",
передається у власність «Нафтогазу». Це був цілеспрямований удар по Фірташу,
власнику 45% акцій РУЕ. Але колишній сільський хлопчик тут не здався: привернув
ресурси – людські та грошові. Річний судовий розгляд в міжнародному
арбітражному трибуналі в Стокгольмі завершився на його користь. Відповідно до
судового рішення Україна повинна була повернути газ RUE.
З приходом до влади Віктора Януковича, «Росукренерго»
знову зайняло свої позиції в Україні.
І якщо резюмувати підсумки газової
війни, то виходить, що всі учасники, м'яко кажучи, непрозорих схем розподілу
газових потоків, та ще звинувачених в корупції, що називається «в шоколаді»: у
Стельмаха дуже і дуже непогана пенсія, Ющенко бере участь у виборах, Балога
займається відкатами в МінНС, ну, а Фірташ, як ви вже зрозуміли, взагалі на
коні.
Всі при ділі і при грошах. А головний
критик їх «роботи» – Юлія Тимошенко – сидить у в'язниці! Вам цих фактів
недостатньо, панове виборці? Підкину вам ще одну загадку: регіонали прийшли до
влади в 2010 році, займалися обіцянками реформ, Харківськими «угодами» і т.д.
Але чому в 2010 ніхто з представників славної донецької братви, в тому числі і
президент, не сказав, що газові контракти Тимошенко – «злочин»? І чому гоніння
на Юлію Володимирівну почалися тільки в 2011 році?
Епізод 2. Хімічний
король України
Дмитро Фірташ не займається сільським
господарством, але саме його бізнес робить істотний вплив на роботу
українського агросектору. Особливо навесні та восени, коли аграрії вносять в
землю добрива, адже Фірташу належать чотири (!) з шести українських азотних
підприємств: сєверодонецький і черкаський "Азот",
"Рівнеазот" і концерн «Стирол». Також Фірташ контролює естонський
«Нітроферт» і таджицький «Таджиказот». Взявши всі ці об'єкти в свої руки,
Фірташ почав прагнути до монополії і вже оголосив про необхідність створити
єдиний консолідований ринок хімії. Зараз Фірташ контролює 80% внутрішнього
виробництва міндобрив і в цьому сегменті прагне до абсолютного результату. Так,
така концентрація виробництва дозволяє Фірташу диктувати політику. Причому не
тільки цінову.
Крім активності в азотній хімії, Фірташ
почав реалізацію масштабного проекту з розвитку в Україні нафтохімічного
виробництва, куди протягом найближчих 5-6 років він планує інвестувати $ 2,8
млрд. Непогано йдуть справи і в титановій галузі, олігарх після двох років
судової тяганини повернув контроль над найбільшими держпідприємствами – Іршанським
ГЗКом і Вільногірським ГМКом. Серед головних активів Фірташа – Кримський
содовий завод, чия частка на українському ринку кальцинованої соди – 80%, і
Кримтітан, найбільший виробник діоксиду титану в Східній Європі, якому належать
70% українського ринку двоокису титану.
Титан – це особливий, стратегічний
інтерес Фірташа. В інтерв'ю для журналу Politique Internationale (Франція) він
сказав: «Найважливіший напрямок – це
титановий бізнес. Те, що китайці сьогодні почали будувати великі виробництва в
цьому секторі – це не просто так. Цей ринок буде розвиватися. У майбутньому цей
ринок отримає значний розвиток. Літаки, атомні станції, трубки, лопатки, навіть
зуби – все більше напрямів, де використовується титан», – кінець цитати. http://www.politiqueinternationale.com/revue/print_article.php?id=994&id_revue=130&content=texte
«Титанові» амбіції нашого олігарха не
закінчуються в Криму. Компанії Фірташа мають намір почати розробку родовища
титанових руд на Житомирщині, яке було розвідано ще за часів СРСР. Виявляється,
і це мало хто знає, за кількістю запасів титану – наша країна посідає 5 місце в
світі.
«Пустеля ім. Фірташа», ось у що він хоче
перетворити Полісся. Ну, так, мільярдеру необхідно розробляти ці родовища, він
вже купив заводи, він хоче стати монополістом і в цій галузі. Саме з цієї
причини жителі 15 сіл на Житомирщині опинилися під загрозою виселення, а їхні
будинки – під загрозою знищення. Селяни категорично проти видобутку титану
через те, що глибокі кар'єри перетворять їх села і землі на мляву пустелю, як
мінімум на 20 років: піде вода! Розробку рудників активно лобіює держава, тобто
регіональна влада, але ми вже знаємо, що Фірташ – «гаманець» Партії Регіонів.
Подивіться матеріал. Можливо, це майбутнє нашої з вами (поки) країни.
Одне радує: ці люди не будуть голосувати
за Партію Регіонів.
Епізод 3. Фірташ переходить в газову
атаку
Ще один крок до тотального контролю
ринку газу Фірташ зробив, коли почав скуповувати акції облгазів, принаймні, так
вважають профільні експерти. Тільки в серпні і вересні 2012 року компанія
Фірташа – "Газтек" придбала у держави частки в 13 газопостачальних
компаніях на 326 млн. грн.
Про значимість регіональної
газорозподільної системи, так званих газопроводів низького і малого тиску,
замислюється не кожен. Але доставка палива від постачальника до споживача – вигідний
бізнес. Облгази обслуговують не тільки такого гіганта, як Нафтогаз, але і
багатомільйонне населення, бюджетні організації. А це дрібні, середні і великі
струмочки грошей.
Масовий розпродаж обл– і міськгазів
України в 2012–2013 рр.. Фонд держмайна планував провести тихо і швидко. «Слушні
люди» повинні були скупити газорозподільні компанії за викидними цінами.
«Кишенькові» українські оцінювачі хутко підрахували, що регіональні газорозподільні
та газопостачальні компанії з сотнями мільйонів щорічного обігу коштують
набагато дешевше не тільки труб, що їм належать (а їх чимало), але навіть
бруду, в який вони закопані.
«Правильні експерти» монотонно бубоніли,
що облгази – це набір стільців, а труби у нас – державні. Так, левова частка
облгазівських труб їм не належить, а знаходиться в управлінні. Юридично облгазу
належать офіс, меблі, ті труби, які вони побудували вже самі. І – прямий доступ
до споживачів. Це багато, але з цим треба вміти працювати. Самі по собі
газорозподільні активи, без доступу до газового і політичного ресурсу, не становлять
особливої вартості. Бо те, і інше в
Україні є тільки у Фірташа.
З 25 областей України компанії,
підконтрольні Дмитру Фірташу, мають газові активи в 14. Головним чином, у
власності бізнесмена були невеликі пакети акцій (менше 25%) обл– та міськгазів.
Влітку 2012 р. ситуація почала змінюватися. У серпні Фонд держмайна дав
старт розпродажу газорозподільних підприємств. У боротьбу за міські та обласні
газові мережі відразу включився «Газтек», підконтрольний Фірташу.
Протягом серпня-вересня «Газтек» швидко
і напористо скупив за безцінь пакети акцій 12 облгазів: 22 вересня було
придбано 22% акцій «Вінницягазу», 20 вересня купили 23% акцій «Волиньгазу», 19
вересня – 20% акцій «Чернівцігазу», 17 вересня – 16% акцій «Житомиргазу», 13
вересня – 26% акцій «Тисменицягазу», 10 вересня – 26% акцій «Сумигазу», 7
вересня – 26% акцій «Луганськгазу», 6 вересня – 25% акцій «Запоріжжягазу», 5
вересня – 26% акцій «Дніпропетровськгазу», 4 вересня – 25% акцій
«Севастопольгазу», 30 серпня – 25% «Івано-Франківськгазу», 1 серпня – 25% акцій
«Миколаївгазу».
Витративши трохи більше 300 млн. грн. на
приватизаційних конкурсах, ПрАТ Газтек стало володарем міноритарних пакетів
акцій 12 міських і обласних газових мереж. На швидкий прибуток розраховувати не
доводиться, кажуть експерти. А ось їх перепродаж у майбутньому буде дуже вигідним:
обсяг внутрішнього ринку України – одного з найбільших в Європі споживачів газу
– перевищує $ 10 млрд. і є дуже перспективним. А як ви думаєте, чи захоче пан
Фірташ якось компенсувати свої витрати? Інтуїція мені підказує, що захоче і ...
як підвищить тарифи! Який ваш наступний крок, панове виборці? Думаємо!
Епізод 4.
«Паралельний» правитель України
У листопаді 2011 Дмитро Фірташ був
обраний головою Федерації роботодавців України. Навіщо йому це треба? Як видно
з вищевикладених фактів, ця людина – патологічно жадібна. І, очоливши ФРУ,
Фірташ може монополізувати трудові відносини в Україні.
У лютому 2012 року Янукович призначив
Фірташа на посаду голови Національної тристоронньої соціально-економічної ради
(НТСЕР). Цей «орган» виробляє і вносить гаранту пропозиції щодо «...питань
формування та реалізації соціально-економічної політики». Коротше, з питань
«Покращення, добробуту, стабільності» та інших дурниць. Тобто одна «зграя
товаришів» матиме право на регулювання основних принципів і норм реалізації
соціально-економічної політики і трудових відносин в нашій країні. Хто ці «товариші»?
Від органів виконавчої влади в Тристоронній раді при главі держави цю посаду
обіймає міністр соціальної політики Сергій Тігіпко. Два із трьох співголів
безпосередньо або побічно представляють інтереси однієї групи людей (якщо
згадати, як часто з прізвищем Фірташ пов'язуються два інших – Льовочкін і
Хорошковський).
Сенс «танців» навколо Трьохбічної ради
полягає в тому, що ця структура має реальний вплив. Рада бере участь у
визначенні державних соцстандартів і рівня оплати праці, основних економічних та
соціальних показників проекту бюджету, в узгодженні проектів економічного і
соціального розвитку і т.д. І пан Фірташ отримав величезний вплив на цю раду,
яка приймає рішення про зростання заробітної плати і бере участь в управлінні
фондами соціального страхування.
Згідно з чинною Генеральною угодою про
регулювання основних принципів соціально-економічної політики і трудових
відносин в Україні на 2010-2012 роки, влада, бізнес і профспілки домовилися
забезпечити на вказаний період середньорічне зростання середньомісячної
реальної заробітної плати на рівні не нижче, ніж зростання реального ВВП
(мінімум приросту середньої заробітної плати в 2012 році – не нижче ніж на 16%
від рівня 2011-го.)
Закінчується дія Генеральної угоди 31
грудня 2012. Виходить, що це час «Ч», він критично важливий як для «великих»,
так і для «маленьких» українців. У новій угоді мають бути визначені умови
оплати праці десятків мільйонів робітників, принципи соціального захисту.
При цьому ФРУ, одразу після обрання
нового глави заявила, що прагне стати єдиною (!) керівною силою, і хоче
об'єднати всіх роботодавців України. З'їзд, власне кажучи, саме з цією метою і
проводився: об'єднати якомога більше організацій роботодавців країни під
керівництвом структур Фірташа. Дмитро Васильович дуже хоче стати сильним, а для
цього йому потрібно об'єднати навколо себе слабких. Він отримає контрольний
пакет. А значить – монопольне право на подання інтересів усіх роботодавців
країни.
Так що «соціальний діалог» може бути
монополізованим групою осіб, що прагнуть через Тристоронню раду задати Україні
свої правила гри на багато років вперед. І, швидше за все, використовувати її
для «доїння» українського бізнесу. А та частина українського капіталу, яка не
входить в «коло Фірташа», реально може потрапити під суб'єктивний підхід «зграї
товаришів».
З прийняттям законодавства про фонди
соціального страхування – повсюдно, як гриби, почали зростати лобістські
структури роботодавців. Разом з представниками влади та профспілок вони входять
до керівних органів цих фондів. А фонди – дуже ласий кусочок: сукупний обсяг
коштів у фондах соціального страхування в цьому році вже перевищує, на думку
багатьох експертів, 30 млрд. грн., Але ці гроші поза контролем. Точні ж цифри
невідомі, оскільки процес формування, затвердження та виконання бюджету фондів
відбувається негласно і не прозоро для громадян.
По суті ж йдеться про створення
«паралельного» уряду в Україні. Якщо Фірташ успішно його реалізує, він може
отримати в своє розпорядження такий колосальний ресурс, який і не снився
нинішньому уряду. У перспективі він зможе контролювати вітчизняний ринок праці,
активність трудових мас, засоби виробництва. Дмитро Фірташ фактично зробив
заявку на те, щоб стати лідером соціально-економічного класу національної
буржуазії, який поступово створюється в Україні. Така консолідація навколо себе
роботодавців-капіталістів може стати для нього навіть більш ефективним
ресурсом, ніж політична партія. До того ж, ця ніша дуже вже перспективна і
приваблива для впливу на будь-яку владу.
Епізод останній.
Освітній.
Трохи не забув згадати про непогану
освіту Дмитра Васильовича. Майже на всіх сайтах присутня інформація, що першим
«університетом» майбутнього мільярдера був Донецький залізничний технікум. Але
є інформація про те, що після школи Фірташ закінчив Краснолиманське (Донецька
обл.) залізничне профтехучилище. http://bp.ubr.ua/profile/firtash-dmitrii-vasilevich
Не Гарвард, прямо скажемо. І олігарх наш
– простий «петеушник». Цікаво, чи поставили в Краснолиманському ПТУ бюст
«героя»?
Потім, за офіційними повідомленнями, Дмитро
Васильович закінчив ... тримайтеся! Він закінчив Національну академію
внутрішніх справ України! Вау! Причому я ніде не знайшов ні дати його вступу,
ні дати закінчення того славетного ВНЗу. Скрізь написано «пізніше закінчив».
Чому саме цей диплом захотів купити Фірташ – ще одна олігархічна таємниця ...
Пропоную цитату з Вікіпедії: «Національна академія внутрішніх справ
України здійснює підготовку наукових, науково-педагогічних та управлінських
кадрів для підрозділів МВС України. Академія також готує слідчих,
експертів-криміналістів, офіцерів внутрішніх військ, займається перепідготовкою
та підвищенням кваліфікації працівників органів внутрішніх справ ... », – кінець
цитати. Невже він хотів стати «експертом-криміналістом»? Або, не дай Бог,
офіцером внутрішніх військ? Зрозуміло, ректор цього навчального закладу – генерал-лейтенант
міліції Валентин Васильович Коваленко – виявився найбільш «згідливим». Але
невже не вистачило грошей, щоб купити диплом, ну, не Оксфорда, але – Київського
університету? А, може, використовуючи знання «слідчого», цей сільський хлопець,
хотів боротися з внутрішніми ворогами? Загадка на загадці. Хоча багато
політологів та експертів відзначають дуже низький рівень, як освіти, так і
культури у біло-блакитної правлячої еліти та «задіяних» олігархів. Хтось
вчився, а хтось вбивав сусіда, щоб забрати заводик ... Думаємо, виборці!
Немає коментарів:
Дописати коментар