Цього тижня світ відзначав скорботну
дату – 11 років з дня терактів 11 вересня в США. Новинні стрічки інформаційних
агентств, сюжети центральних телевізійних каналів рясніли сюжетами на цю тему.
Однак у самих Сполучених Штатах в цьому році обійшлися без зайвої помпезності
та галасу. Як відзначають міжнародні аналітики, громадські заходи в США були не
такими масштабними, як у попередні роки. У Нью-Йорку зачитали імена жертв.
Президент Обама взяв участь в приватній церемонії в Пентагоні. І все. Що не
кажи, 11 років ... Пам'ять про ті події і перенесеному шоці поступово
притупляється. За даними недавнього опитування, майже 70 відсотків американців
вважають, що загроза світового тероризму для США вже минула. До людей
повертається відчуття безпеки. Але чи можуть федеральні служби сьогодні дійсно
захистити своїх громадян від того, щоб подібні погрози не повторювалися?
Це питання сьогодні хвилює не тільки
американців, а й українців. Теракти в Дніпропетровську, що відбулися в квітні
цього року, змусили і нас по-іншому поглянути на проблему. Одна справа, коли
загроза тероризму бачиться з-за океану, і зовсім інша, коли вона поруч, таїться
в магазині по сусідству, ховається в метрополітені або сховалася в бетонну урну
на трамвайній зупинці.
«Перші тижні після терактів у місті
тільки й було розмов, що про бомби і терористів, – розповів Олег Д., програміст
однієї з IT-компаній в Дніпропетровську. – І на роботі, і вдома – тільки про
це. Голова йшла обертом. І, звичайно, чутки. Події обростали чутками зі
страшною силою. Сусіди, знайомі то й справа повідомляли про все нових і нових
бомбах, нібито знайдених то тут, то там у Дніпрі. Чи було відчуття паніки? Так,
було. Паніка і величезний, майже тваринний страх за сім'ю. Син в університеті,
дружина на роботі, а раптом ... Але через тиждень все почало стихати. А вже
через два тижні більшість з нас вже цікавили зовсім інші проблеми. Життя ж
продовжується. Якщо б не журналісти, які раз у раз підкидали інформаційних дров
у багаття, то ми б вже тоді і думати забули про ці вибухи ».
Так само, як сьогодні вже практично не
згадують самий перший теракт в Україні. Він відбувся в 2002 році у Вінниці. У місті пролунало три вибухи в
маршрутках. Загинули дві жінки, понад двадцять людей отримали опіки. Ні
замовників, ні виконавців терактів не знайшли.
А починаючи з 2010 року вибухи в Україні
почали лунати зі страшною регулярністю.
Липень 2010 року. У Свято-Покровському
храмі Запоріжжя вибухнув саморобний
вибуховий пристрій. У результаті постраждало дев'ять осіб, літня черниця
померла в лікарні.
Січень 2011 року. У Макіївці Донецької області лунають два вибухи. Один – біля
торгового центру, інший – біля входу в ДП "Макіїввугілля". В результаті терактів ніхто не постраждав.
У жовтні 2011 прогримів ще один вибух в Запоріжжі. Вибуховий пристрій було
закладено в камері схову торгового центру. На щастя, ніхто не постраждав.
Тоді ж у жовтні пролунав вибух біля
сигаретного кіоску в Харкові.
Саморобний вибуховий пристрій, кинутий в урну біля кіоску, пошкодив магазин.
Ніхто не постраждав. Служба безпеки України порушила кримінальну справу за
статтею «тероризм».
Буквально через місяць, в листопаді,
вибухи пролунали в Дніпропетровську.
Біля зупинки громадського транспорту в бетонній сміттєвій урні вибухнув
невідомий пристрій. Загинув 27-річний чоловік. Кримінальну справу порушили за
статтею 258 ч. 3 – «Терористичний акт». І знову винних не знайшли. А шкода,
можливо, тоді вдалося б уникнути більш страшної трагедії, що сталася 27 квітня
2012-го, коли в Дніпропетровську
протягом години сталося одразу чотири вибухи. Від підірваних бетонних урн
постраждала 31 людина, в тому числі 10 підлітків. Вже 2 червня підозрювані у
скоєнні терактів були затримані. Імена підозрюваних: кандидат політологічних
наук Віктор Валерійович Сукачов (1978 р. н.), Віталій Віталійович Федоряк (1977
р. н.), Лев Володимирович Просвірнін (1979 р. н.) – усі місцеві жителі. Про
існування четвертого підозрюваного СБУ не знала, його згодом вказали названі
особи. Один із затриманих виявився викладачем політології шановного вузу
Дніпропетровська, інший – його колега по кафедрі.
Версій терактів висловлено було чимало.
Опозиціонери звинувачували владу, влада – опозицію, треті особи бачили у всьому
цьому підступи колишніх співробітників СБУ. Однак фінальний мотив виявився
банальний – гроші. Незрозумілим залишився лише питання: чи був зв'язок між
квітневими і листопадовими терактами, а також дуже схожими за виконанням
вибухами в Харкові. І якщо такий зв'язок таки був, то чому в попередніх
випадках терористи не висували вимог матеріальної винагороди? Або висували, але
українцям «забули» про це повідомити?
Тероризм
по-українськи
Взагалі, тероризм в нашій країні дуже
далекий від ідеологічного підтексту.
Єдиним актом тероризму, що має, так би
мовити, ідеолого-політичну підоснову, можна вважати неймовірну історію з «змовою проти Путіна». Будь-яка людина,
що знаходиться в тверезій свідомості і твердій пам'яті, не здатна повірити в
абсурд анти путінського підпілля в Одесі, але все ж ...
4 січня цього року в центрі міста, на
Тираспольській, 24 прогримів вибух. Від подальшої пожежі повністю згоріла
квартира на другому поверсі. Відразу ж стало відомо, що в результаті НП загинув
26-річний громадянин Росії Руслан Мадай, а його сусід 27-річний громадянин
Казахстану Ілля Пьянзін госпіталізований з опіками.
Спочатку версію вибуху бомби педалювали
тільки журналісти, що побували на місці НП, з часом представники МВС, що спочатку
заявляли, що це вибух газу, теж схилилися до «бомбової» версії.
Найсенсаційнішим в цій історії став
момент, озвучений деякими ЗМІ. Журналісти, з посиланням на власні джерела
повідомили, що на місці пожежі було знайдено ноутбук з безліччю фотографій і
відмітками на карті Одеси місць масового скупчення людей.
У розшук оголосили двох уродженців Чечні
Адама і Асланбека Осмаевих. Через місяць, вже 4 лютого СБУ (за деякими
версіями, спільно з російським спецназом) увірвалася в квартиру на вул.
Базарній, 86, де затримала батька і сина Осмаевих. Здавалося б, перемога добра
над злом і всі справи ... Але, як виявилося трохи пізніше, все не так просто.
Напередодні виборів президента
Російської Федерації тамтешні ЗМІ вибухнули сенсацією: в Одесі затримали
терористів, які готували теракт проти Володимира Путіна. Ще більше здивування
викликало те, що в сюжеті телевізійники показали «оздоблене» від нескінченних побоїв у СІЗО обличчя Адама Осмаева.
Як відомо, справа дійшла до суду, де
терористів, які попросили політичного притулку в нашій країні, вирішили
екстрадувати до Росії. Процес зараз гальмується через позицію Євросоюзу, що
виступив категорично проти передачі каральним органам Росії людини, яка вчинила
злочин в Україні.
Показовим є і той факт, що дружина
затриманого в інтерв'ю заявила, що Адам Осман дав свідчення у змові проти
Путіна під дією наркотиків, якими його накачали правоохоронці.
І найголовніше, що з приводу ноутбука з
картою Одеси та відмітками місць масового скупчення людей не говориться ні
слова.
Всі інші теракти в Україні, навіть якщо
спочатку дуже походили на справжню ідеологічну диверсію, після більш детального
вивчення, все більше набувають ознак кримінальних розборок за переділ власності
і землі.
Наприклад, гучний теракт у ДП «Макіїввугілля» Донецької області.
Міліція звинуватила у вибухах якихось хлопчаків, які, за всіма ознаками, стали
цапами-відбувайлами у всій цій історії. На місці події нібито знайшли записку,
в якій підривники вимагали 4 мільйони євро, погрожуючи продовжити тероризувати
місто, якщо їхні вимоги не виконають.
Хлопці сидять за гратами, а події
навколо «Макіїввугілля» продовжують
розвиватися. Був підірваний будинок самого гендиректора «Макіїввугілля». Він уцілів, але після цього його благополучно зняли
з посади. А на шахту зайшли структури Олександра Януковича.
Природно, що після всього цього ніхто в
Донецькій області не вірить у те, що засуджені винні в терактах. Занадто все
було надумане, фальшиво і – безглуздо! А ось ті, для кого події 2011 року мали
сенс, до відповідальності в нашій країні ніколи притягнуті не будуть.
Інший приклад – Запоріжжя. Вибух у храмі, про який ми вже згадували. Вже 3 роки
минуло з того часу. Тоді, 28 липня 2010-го року, під час вибуху постраждала не
тільки будівля церкви, але й була смертельно поранена черниця. Сьогодні на лаві
підсудних перебуває 3 людини: Антон Харитонов, Сергій Дьомін, Євген Федорченко.
Президент поставив завдання: зловити підривників
за 7 днів. Правоохоронці виконали завдання.
Офіційна позиція силовиків проста –
побутова помста Антона Харитонова (на момент вибуху був паламарем) за
містечковий конфлікт з керівництвом церкви. Нібито після порушення церковних
норм, Антона відлучили на час від вівтаря, після чого він образився і попросив
свого брата (Сергія Дьоміна) підірвати церкву. Трохи пізніше в співучасники визначили
ще одного паламаря Євгена Федорченка. Але тих чи судять? На сьогоднішній день,
за словами адвокатів, у звинувачення немає ніяких доказів.
«Все на що спиралися обвинувачі – це
явки з повинною та експертиза Жанетти Половнікової на детекторі брехні. Однак
факт тиску правоохоронців на підслідних доведений 2-ма експертизами, а у пані
Половнікової ліцензії експерта взагалі немає. Так на чому будується лінія
звинувачення?» – Обурені захисники.
Зате зміцнилася лінія захисту. Через
деякий час після початку судового процесу виплили факти, які частково пролили
світло на можливі причини вибуху у Свято-Покровській церкві. Факти, про які
піде мова далі, з якихось причин, тривалий час переховувалися священиками в
суді і не були враховані правоохоронцями під час слідства. Мова йде про
земельний конфлікт між церквою і торговим домом «Амстор». Виявилося, що у відповідності з рішеннями Донецького
госпсуду (справа № 14/45), у церкві був серйозний майновий конфлікт з торговим
домом «Амстор», якому релігійна
громада досі повинна мільйон гривень.
«За 2 роки до вибуху
Свято-Покровська громада продала землю на вулиці Героїв Сталінграда “Амстор” приблизно
за 8 мільйонів гривень і взяла завдаток у розмірі мільйона. Потім вони цю угоду
розривають, але мільйон гривень не повертають, мотивуючи це тим, що гроші
витрачені на реконструкцію храму. Смію стверджувати, що ніякої реконструкції
там не було. Так, може бути, церкву і підірвали, щоб ніяких слідів не залишити –
після вибуху важко говорити про реконструкцію», – стверджує мати Сергія та
Антона Ольга Дьоміна.
Чи має майновий
конфлікт між віруючими і адміністрацією мережі супермаркетів відношення до
вибуху, могло б розкрити слідство, але воно проігнорувало цю версію. І чомусь
це вже нікого не дивує.
Масовий
психоз або «Ось так пожартували ...»
Психологи відзначають: після кожного
теракту в країні спостерігається сплеск фальшивих терористів. Так було в
Харкові, у Вінниці, Луганську та Миколаєві.
В останньому за минуле літо двічі «підривали»
будівлі. Один раз під удар фальшивих терористів потрапив супермаркет, у другому
випадку «постраждав» гуртожиток. У Сімферополі взагалі в цьому році
спостерігається якийсь масовий терористичний психоз. За останні чотири місяці
зареєстровано не менше десятка викликів на «заміновані»
об'єкти, які потім виявилися помилковими. Міліція заводить кримінальні справи,
але поки ніхто не покараний.
До слова, частину анонімних дзвінків
здійснюють люди нетверезі, неадекватні або просто з дуже оригінальним почуттям
гумору. До прикладу, 18 травня в Сімферополі дитина подзвонила в міліцію і
повідомила, що заміновано автотранспортний ліцей Сімферополя. Через кілька
годин «терорист», 12-річний житель
села Кам'янка, був затриманий і розповідав правоохоронцям, що просто вирішив
розіграти адміністрацію ліцею. За «гру в
терориста» з батьків школяра обіцяли здерти 20 тис. грн.
А 11 липня в центрі кримської столиці
пожартували шанувальники «творчості»
сімферопольської мерії, повідомивши про вибуховий пристрій у філії
міськвиконкому. Виклик виявився хибним, а «бомбу»,
як з'ясувалося, чиновникам підклав 74-річний сімферополець. Старий засмутився,
що його справи повільно вирішуються, і «помстився».
Комічний випадок стався і в Луганську. 10 вересня найвища в
обласному центрі 19-поверхова будівля готелю «Луганськ» була оточена. Всередину
готелю нікого не впускали. Ситуація пояснювалася просто. У МНС подзвонили, і
п'яний жіночий голос загрозливо вимовив, що готель замінований. Ця інформація
співробітниками МНС негайно була передана в міліцію.
Співробітники вибухо-технічного
відділення Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС
приступили до обстеження всіх кабінетів та номерів готелю. Одночасно з ними
працював і кінолог із собакою. Огляд усіх приміщень тривав близько години. До
повідомлень подібного роду і співробітники МНС, і працівники міліції вже
звикли. І фінал усього, що відбувається був, загалом, передбачуваний: ніяких
підозрілих, а тим більше вибухонебезпечних предметів фахівці не виявили.
«Поки ці служби проводили обстеження,
співробітники карного розшуку встановлювали «доброзичливця». Його, вірніше – її, оперативники «вирахували» за зовсім короткий час.
Дама, сорока дев'яти років, трудиться прибиральницею в підземному переході,
розташованому недалеко від готелю, в той день не один раз дзвонила в міліцію.
Вона обурено і вимогливо заявляла про
те, що її дратує молодь, яка сидить на сходинках переходу і награваюча на
гітарах», – відзначили в міліції.
Від
дурня захисту немає
То чи може держава захистити своїх
громадян від тероризму? Відповіді на це питання, по суті, немає. У США, після
терактів 11 вересня, зробили безпрецедентні заходи захисту. Вони були такі
жорсткі, що американці стали скаржитися на утиск їхніх прав і свобод. Особливо
суворими стали правила контролю в аеропортах, які не послабішали ні на йоту навіть
через 11 років після терактів. Однак і в цьому випадку в США не можуть вважати
свою систему безпеки абсолютно надійною. Що вже говорити про Україну.
Співробітник СБУ в Донецькій області
погодився поговорити з нами на правах анонімності про систему роботи СБ в плані
боротьби з тероризмом. Виявилося, що вона дуже ненадійна в Україні. «Вся система безпеки побудована на роботі
мережі інформаторів. Ми маємо інформаторів практично у всіх
суспільно-політичних, формальних і неформальних об'єднаннях громадян. І якщо
загроза виходить від організованих структур і формувань, 99,9% ми отримаємо
інформацію про підготовку терактів і зможемо попередити їх. Однак ніхто не може
захистити суспільство від дурня. Вірніше, ми тримаємо на контролі навіть деяких
пацієнтів психіатричних клінік. Але людей психічно нормальних, але при цьому
доведених до відчаю або таких, що з якихось інших причин виношують в голові
маячні ідеї, ми проконтролювати не в силі. А значить, ніхто і ніколи не зможе в
цій країні дати 100-відсоткову гарантію вашої безпеки».
У цьому зв'язку заходи, що вживаються
щодо боротьби з тероризмом в Одесі, не можуть не викликати посмішку. СБУ і МВС
там розробили пам'ятку для керівників підприємств та громадян міста про те, як
поводитися у разі загрози тероризму. Будемо сподіватися, що ці папірці
допоможуть одеситам захиститися.
Тим же, хто не дуже покладається на
подібні пам'ятки, психологи рекомендують просто жити, не думаючи про загрози
терактів. Адже «ланки твоєї долі виковані
вже давно», і краще жити, з оптимізмом дивлячись у майбутнє, ніж животіти в
страху, озираючись на кожну цеглину.
Немає коментарів:
Дописати коментар