Україна для "людей"…, чи для народу?
Побачив по телевізору прес-конференцію Анатолія Могильова, який розповів, як круто міліція бореться з приховуванням злочинів: за I півріччя зафіксовано 1 млн. 611 тис. заяв громадян, на 8, 3% більше, ніж у I півріччі 2010 року. Ну і що? Чому Могильов не сказав, що з цих 1, 6 млн. кримінальні справи порушено лише за 228 511 заяв. Решта - відмову і по територіяльності. Україна потопає у безкарності злочинців. У працівників МВС немає стимулу до розкриття. За кожну порушену кримінальну справу начальство б'є по голові. Проклята цифра задавила людей. Потерпілого ніхто не захищає. Єдине право, яке він має - це скаржитися в усі інстанції.
Цифра, яку назвав міністр, може вразити тільки уяву обивателя. Співробітники міліції знають, що вона ні про що не свідчить. Кількість заяв громадян з кожним роком зростає. Це загальновідомо. А кількість порушених за ним кримінальних справ - зменшується. Що теж відомо. Але тільки професіоналам.
Якщо подивитися статистику за останні 20 років, то з 1991 року кількість заяв зросла в п'ять разів. У 1991 році їх було подано 609 270, а в 2010 році 3139197. Але з тих 609, 2 тис. заяв більше половини розслідувалися. Приблизно, по 300 тис. у 1991 році порушувалися кримінальні справи. За 245, 4 тис. були відмови в порушенні. Тобто менше половини. Решта відправляли по територіяльності. Нерідко, заяви забирали потерпілі. Але це нормально. Як воно в житті і є: чоловік дружину побив, вона прибігла в міліцію, накрапала заяву, вночі вони помирилися, вона зранку приходить забирати. Бог з ними, справа житейська.
Але що відбувається далі. У 2010 році з 3,1 млн. заяв кримінальні справи порушено лише за 442 тис. справ. Це тільки кожна сьома чи навіть восьма заява. А по 2, 2 млн. заяв відразу прийнято рішення щодо відмови. Причому, в половині випадків вже відомі особи, але щодо них міліція не зреагувала. Ще 344, 5 тис. - відправили матеріали по територіяльності (вважай, діла не буде). У 2011 році за перші півроку з 1,6 млн. заяв відмовлено в порушенні кримінальних справ по 1 млн. 165 тис. заяв громадян. Ще 160 тис. - матеріали направлено по територіяльності (підслідності). Народ за звичкою ходить в міліцію шукати захист, але захисту більше немає. Забудьте.
Відмовляють не тільки по дрібних злочинах. Відмови йдуть й по таким серйозним статтям як квартирні крадіжки, грабежі і, навіть, вбивства. Взяти крадіжку. Відкрили двері, все в квартирі перерили, розкидали, цінних речей немає. Міліція відправляє замок на експертизу. Поки експертизи немає, рішення немає. Добре, якщо очевидний злом, легше оскаржити відмову. А якщо підбір ключа? Відмовляють, тому, що немає підстав порушувати - можливе інсценування. А що все поламано в квартирі – значить, старанно інсценували.
Потерпілий, який насправді - терпила, бо потерпілим його ніхто ще не визнав, скаржиться в міліцію, начальству, пише в прокуратуру. Чому не порушили справу? Прокуратура каже: недостатньо зібрано матеріалів для порушення. Підстав немає. А матеріалів же ж дійсно немає. Звідки вони візьмуться, якщо їх ніхто не збирав. А злом, сліди. Які там вже сліди через місяць?
Є такі випадки, що прямо дивуєшся: як відмовили. Хлопця двоє гопників побили і пограбували у під'їзді. Забрали телефон, ключі від квартири, гроші. Весь в синяках. Зняв побої. Читаємо відмову: громадянина К. зустріли двоє невідомих, один з яких (ви тільки вчитайтеся у формулювання) навалився вагою свого тіла, і вони обидва впали. Піднявшись, громадянин К. виявив відсутність свого рюкзака, в якому були гроші, телефон та інші речі. У чому секрет словесної композиції: виявив відсутність. Не факт, що був пограбований. Може, десь раніше забув свій рюкзак. А коли впав і встав, згадав.
Модна відмова в порушенні справи за тілесним ушкодженням і навіть смерті - падіння з висоти власного зросту. Тілесні ушкодження отримав від падіння. Чим вищий зріст, тим сильніше падіння і більше пошкоджень. Коли впав, мобілка, документи, все загубилося.
Зручна відмовка - не встановили осіб, не опитали підозрюваних. Був один випадок. Хлопець заборгував грошей сільським баригам, вони найняли двох громил, вивезли боржника в ліс, побили, кинули. Він дивом вижив, став інвалідом. Справу не порушили, бо він жив в одному районі, а покалічили його в іншому. Два місяці пересилали з району в район матеріали, «ваша територіяльність», «ні, ваша». Через місяць нікого не допитали, відмовили. Потерпілий скаржиться в прокуратуру, вона скасовує постанову про відмову в порушенні справи. Ще час проходить - не встановили осіб. Відмовляють у зв'язку з відсутністю складу злочину. Він знову скаржиться. Знову все по новій. Але тут виявляється, що один з підозрюваних у побитті катався п'яним на мопеді і розбився. Хопа! Удача: пишуть відповідь, що відмовлено, оскільки нікого опитувати. Так його ніхто і не опитував півроку. І прокуратура підтверджує: відмовлено правильно.
Я кажу про справи, де не замішана велика корупція, державні інтереси або волохата лапа впливових осіб. Це приклади з повсякденного життя. Співробітники просто не працюють над розкриваністю. Тому що з одного боку їм не дають працювати, а з іншого - при такому житті, зарплаті і ставленні до особового складу з боку верхів і працювати по-серйозному не хочеться.
Звичайно, вже «смакую» коментарі: «менти суки», «кращий мент - мертвий мент». Глибоко розумію людей, які будуть це писати. Але влізьте і в нашу шкуру - працівників середньої ланки міліції.
Воля зверху: всі хочуть показати, що МВС працює добре, статистика хороша, злочинність знижується. Який би міністр не приходив, що б він не говорив, через півроку його світогляд змінюється, установки залишаються колишні.
Розкривати злочини немає ні сенсу, ні стимулу. Хоча це й наша робота. Ніхто не платить за це премії, ніхто не вивішує портрети на дошку пошани, ніхто не просуває в черзі на квартиру. Премії дають за принципом: хто вище, той більше. Дармоїдів тисячі, тому опери премії не отримують взагалі. Термін порушив, розкрив не те, не розкрив, запізнився на чергування - приводів для позбавлення премії може бути мільйон.
Ставлення до особового складу скотиняче. Взяти чергування. Кожен опер чергує кілька разів за місяць. Добу чергує, зранку знову на роботу. Невже нікому не спадає на думку, що людині потрібно хоча б години три поспати. Не війна ж! Доводиться спати на роботі. Замкнувся в комірчині, задрімав під ранок на пару годин. Начальство знає це, спеціально проводить рейди: не спи на чергуванні. А у самого черево як кавун і машина за 50 тис. дол. Йому потрібні порушені справи? Звичайно, ні.
А чи потрібні вони рядовим операм? Ще менше. Раніше слідчий мав право сам порушувати справу, а дізнавач - з санкції керівника слідства. Зараз кожен кряк треба погоджувати з начальником. А той починає: «Навіщо тобі це треба, все одно не розкриєш, статистику зіпсуєш …» і т. д. і т. п. Занадто активного співробітника за велику кількість порушених справ можуть просто згнобити: звільнити ні за що, перевести в інший район, на «пропащу» посаду.
Хіба тільки, якщо справа резонансна, є увага преси або само собою розкрилося, тоді рух може бути. Кількість побутових злочинів у нас така, що міліція може просто сидіти і підраховувати цифри, але відсоток розкриття все одно буде. Народ - опустився. Де п'ють, там і б'ють. Де б'ють - вбивають.
Йде зворотний процес: не слідство дає розкриття, а розкриття породжує слідство (документування злочину). Якщо зловили, тоді порушується справа і починається «розкрутка підозрюваних». Всі знають: випадково попався, сядеш по повній. І за себе і за того хлопця. Не впіймали - так і не шукають.
Популярна тема побиття затриманих в міліції. Так, б'ють. Тому, що визнаються в скоєнні відразу менше відсотка затриманих. Решта здаються після побоїв. Буває, що беруть на себе чужі злочини.
Чому це відбувається? Від поспіху. Від небажання по крихтам збирати доказову базу. Від невміння працювати. У міліції плинність кадрів зараз така, що начальник не знає своїх підлеглих в обличчя. До органів йдуть усі, кому вдалося пролізти або розподілили. Досвід не цінують: вузи всіх мастей штампують юристів на потоці, випускників - хмари, заміна завжди знайдеться. Ну, а користі з них? !
Те, що міліція - це прохідний двір, велика біда і для суспільства, і для правоохоронної системи в цілому. Раніше, щоб дійти до полковницької посади, потрібно було пройти величезний шлях. Спочатку школа підготовки сержантів міліції, 3-6 місяців після армії. Потім середня школа міліції, туди йшли найкращі. Після середньої - вища. І три роки Академії у Москві. До високих посад добиралися люди, які пройшли всі щаблі.
А зараз? Зі шкільної лави в міліцію (щоб в армію не ходити) на офіцерські посади. У 27 років вже майори. І це пацани, які не те, що пороху не нюхали, часто бомжів в очі не бачили. Сидять в канцеляріях, папірці перекладають.
Зараз всі говорять про пенсійну реформу. Пенсія насправді завжди була серйозним стимулом йти працювати в органи. Але в радянські часи за неї треба було чесно «відпахать» 25 років. Зараховувалася армія, навчання, пенсіонерами ставали десь в 43-45 років, не раніше. Потім Кучма зробив 20 років вислуги. Гаразд. Але потім пішли нові послаблення: рік за півтора. Ці пільги пробивали не оперативники, а впливові люди, які стали влаштовувати в різні міліцейські служби своїх дітей. Як наслідок у нас 4,5 млн. пенсіонерів до 45 років. Серед них значний відсоток - це «блатні» дітки, які попродирали штанці в УБОЗі та на канцелярських посадах, отримали міліцейську пенсію, і пішли в бізнес. Через них постраждали ті, хто реально ішачити за копійки.
Запитайте, як це позначається на кількості порушених кримінальних справ? Так і позначається. Потерпілий нікому не потрібен. І прав у нього ніяких немає, окрім, як скаржитися. І в адвоката теж. Потерпілий не може збирати докази, не має права їх пред'явити. Навіть якщо він все зробить за слідство, докази будуть незаконні.
Приходила одна жінка. У неї доньку підрізали і пограбували ровесниці. Каже: бачила доччин ланцюжок на такий-то панночці, опитайте її, я вистежила, куди вона пішла, знаю, як звати і де живе. А слідчий їй - ідіть додому, ми вас викличемо. Якби була детективна служба, вона була б противагою всьому цьому бардаку. Детектив зміг би зібрати докази і пред'явити слідству і суду. Це розірвало б ланцюжок безкарної бездіяльності. Але поки цього нічого немає. Монополія державних правоохоронних органів на збір доказової бази призводить до того, що докази ніхто збирати не хоче. І не може.
Мене завжди дивувало: чому ми не віримо людині, яка подала заяву про злочин? Тому, що він може брехати? Може. Але для цього є стаття про кримінальну відповідальність за дачу помилкових свідчень. Але не може бути з 1, 6 млн. заяв про злочин 1, 2 млн. хибних сигналів. Міністр Могильов над цим не замислювався? Певно, ні (якщо мислити – це його).
Пишу ці рядки і думаю: кому це все потрібно? Суспільству? Воно, на мою думку, вже настільки розчарувалося в міліції, що скільки «грузинських реформ» тут не роби (а хтось брався робити?), стереотип не зміниш.
Керівникам? Думаю, що ні. Скільки з високих трибун не говорили про те, що цифра не буде керувати міліцією, що бити за «висяки» перестануть, що порушувати справи треба, краще їх потім припинити, по суті нічого не змінюється. Тільки гірше стає. Бо професіоналів майже не залишилося.
Якби міліцейське керівництво хотіло щось поміняти, то воно змінило б. Наприклад, ще 10 років тому говорили, що треба закінчувати з перекиданням матеріалів за підслідністю та територіяльностю. Потрібно порушувати справи, опитувати, і пересилати справи. А не заяви громадян. Але ніхто не ініціював зміни до відповідних законів і КПК.
«Що ж нам робити? », - запитає пересічний громадянин, який постраждав від злочинності і знехтуваний міліцією. Скаржіться. Якщо є час і сили, пишіть скарги навкруги: в міністерство, в прокуратуру, залучайте ЗМІ. Може, й виб'єте собі розслідування. Коли нам скажуть «Шукайте! », ми знайдемо. Бо, якщо не шукати правду, залишається один шлях - самосуд. Дуже страшний шлях …
Петро Феоктістов, майор міліції, спеціально для ОРД 20. 07. 2011 23:46
Немає коментарів:
Дописати коментар