Суспільство

На Луганщині в окружкомах панує беззаконня

20 вересня 2012 року на Луганщині у Краснодоні, який є центром  одномандатного виборчого округу №109, жеребкування щодо складу ДВК було відкладено на 13:00 21 вересня, при цьому жодного пояснення причин перенесення термінів жеребкування уповноважені особи не отримали. Прибувши до ОВК, один із уповноважених, представник ВО «Свобода» у 109 окрузі Сергій Кузьмін поцікавився, чому жеребкування не відбулось у запланований раніше час. Виявляється, що його було відкладено через те, що «в ОВК були присутні міжнародні спостерігачі».

Уповноважений від «Свободи» Сергій Кузьмін запропонував поставити на голосування окружкому питання щодо запрошення міжнародних спостерігачів і на цю, вже другу спробу жеребкування. У відповідь на цю пропозицію голова ОВК №109 відреагував явно неадекватно, запропонувавши поставити на голосування… питання «про вилучення уповноваженого від «Свободи» Сергія Кузьміна з зали засідання». Мотивація голови комісії була такою: «Кузьміна заслала «Свобода», аби зірвати процес жеребкування». При цьому показовим є склад окружної комісії №109: її голова – представник «Народної партії» Литвина; до складу ОВК входять два представника «Русскава єдінства» та представник «Русскава блока», «анархісти» та представники інших «технічних» партій.

Жеребкування проходило вже без участі свободівців. Втім, результат цього «чесного» жеребкування був відомий і без спостереження за ним. Прикладом стало жеребкування у 112-му окрузі в Рубіжному, де «Свободі» не дали жодного місця в ДВК, натомість, представництво в дільничних комісіях отримали «технічні» партії. «Саркастичну посмішку викликало те, що представники «Морської партії» (в Рубіжному, де до моря – сотні кілометрів!), отримали 40-ве місце, а «Свобода» – 53-тє» – підкреслив голова Рубіжанської "Свободи" Олександр Шкуратовський.

Прес-служба Луганської обласної організації ВО "Свобода"

«21» вересня 2012 року

На Луганських окружкомах панує беззаконня.doc

Обиход, Мельниченко, Омельченко, Бобер, «Косий», «Рябий» і так далі

Наведена в заголовку послідовність слів аж ніяк не випадкова. Це, так би мовити «козирі» влади в особі Рената Кузьміна у важкому бою по дискредитації Юлії Тимошенко. Кузьмін неодноразово в інтерв'ю заявляв про те, що за першою освітою він – журналіст. Хоча з його біографії це і не видно, але в душі Ринат Равільйович дійсно «журналіст», посередній такий фахівець по «чорному піару». Тому як юридичною діяльністю він же не займається. Суцільно прес-конференції, на яких він «виглядає як бандит, говорить як бандит і діє як бандит», та вкидання в ЗМІ всіляких «поганок». Причому, запас «поганок» явно вичерпався і зам генпрокурора явно подрібнішав. До мишей. А точніше – до бобрів.

Якщо спочатку справою дискредитації займалися такі відомі особистості, як відставний прокурор Обиход, якому навіть грошей на книжку про те як він Юлю саджав-саджав, та так і не посадив. Потім Мельниченко, що в черговий раз вдало торганув записами. Потім почав передсмертно квакати побитий страховий агент Гриша Омельченко, то зараз Кузьмін випустив на сцену зовсім вже комічного персонажа на прізвище Бобер.

http://www.youtube.com/watch?v=s-gKThQKu5c

Судячи з тенденції, журналістські потуги Рината Равільйовича скоро закінчаться тим, що «свідчити» проти Юлі будуть бабусі біля під'їздів, які щось чули по телевізору і наркомани на зоні, готові за «дозу» взяти на себе вбивство Кеннеді. До речі, дивує, що Кузьмін досі не залучив до війни проти Юлі того ж Пукача. Адже він цілком може засвідчити в обмін на зменшення терміну про те, що Юля не тільки Щербаня вбила, але і Гонгадзе, приміром. Втім, ймовірно, цю «родзинку» Кузьмін готує ближче до виборів. Нудно, панове, нудно.

Сергій Ніконов, «ОРД» 20.09.2012 13:02

http://ord-ua.com/2012/09/20/obihod-melnichenko-omelchenko-bober-kosoj-ryaboj-i-tak-dalee/?lpage=1

Всеукраїнський аукціон з продажу суддів і прокурорів позбавить країну від корупції

Є таке прислів'я – "клин клином вибивають". У сучасній Україні, основним "клином", який псує життя населенню країни, безумовно є тотальна корупція. І, скільки б з нею не боролися, вона процвітає і з кожним днем ​​стає все масштабнішою і сильнішою. То який же вихід із ситуації? Правильно – дати хабар тому, хто її може ліквідувати.

У нашій країні, десятки і сотні тисяч громадян страждають від свавілля міліції, прокуратури та судів. Якщо чиновник вчинив злочин, кримінальна справа або взагалі не збуджується, або він отримує м'який вирок і продовжує далі тероризувати людей. Але, прокуратура і суди не з любові душевної захищають чиновника, а тому що так їм вигідно.

Так що ж заважає простому населенню зацікавити прокурора та суддю так, щоб чиновник був покараний за всією суворістю закону і навіть більше? Звичайно ж, у однієї людини може просто не вистачити стільки грошей, щоб купити прокуратуру і суд. Але, з цієї ситуації є вихід. "Дорожній контроль" пропонує створити Всеукраїнський аукціон з продажу суддів і прокурорів!

АУКЦІОН ПРАВОСУДДЯ

Уявімо ситуацію, МВС України видає наказ, яким суттєво розширює права інспекторів ДАІ, які починають масово тероризувати водіїв, що призводить до збільшення хабарів і як наслідок – збагачення міліцейських чиновників. Відповідно до закону, наказ МВС можна оскаржити в суді, але ж хто ж задовольнить такий позов? Правильно – НІХТО.

Щоб роками не бігати по судах і не писати тисячі безглуздих звернень до Президента, можна поступити набагато простіше. У рамках Всеукраїнського аукціону, офіційно відкриваються торги на покупку судді, який веде справу про скасування незаконного наказу МВС. Природно, міліція буде збирати гроші на хабар, але і кожен автомобіліст може вільно зробити ставку!

На офіційному сайті Всеукраїнського аукціону буде окрема сторінка за даними торгів, де відображена поточна сума, яку внесла МВС і яку внесли автомобілісти. По закінченню певного терміну, торги закінчуються і суд виграє той, хто дав більший хабар судді.

Аналогічним чином можна зробити абсолютно по кожній судовій справі. І чим більш резонансний процес, тим більше учасників торгів, а отже – більше шансів виграти суд. Наприклад, можна подати до суду позов про ліквідацію спецпідрозділу ДАІ КОБРА. Якщо збереться достатньо ненависників КОБРИ – то суд буде виграний, оскільки керівництво КОБРИ не може бути багатшим ніж сотні тисяч автомобілістів.

(Для ліквідації МВС, наприклад, можна взяти кредит у банку)

ПРИКЛАД ТОРГІВ:

У рамках Всеукраїнського аукціону можна буде також купити прокурора. Наприклад, в місті працює інспектор ДАІ, який псує всім життя, а МВС ніяк не хоче його звільняти. Тоді, автомобілісти цього міста, збирають потрібну суму коштів і переводять на рахунок прокурору, який відразу ж порушує кримінальну справу, і ненависний ДАІшник відправляється на нари. Все дуже просто і ефективно.

З часом, громадяни України придбають у свою власність більшість суддів і прокурорів, які за офіційний хабар саджатимуть у тюрму корупціонерів, що зажерлись. А ще через деякий час, офіційний хабар просто стане офіційною зарплатою, яку отримує суддя і прокурор за якісну роботу. Але, якщо ж громадяни України не хочуть платити, то й вигравати буде той, хто заплатить.

Керівник Дорожнього контролю, Ростислав Шапошников.        14 вересня 2012 - 22:10

http://roadcontrol.org.ua/node/1570

Усі вони однакові? Неправда!

Попри застереження і публічні скандали, більшість тупо проголосувала "за" корупційний законопроект 10034.

Знали, що роблять. Знали, якими будуть втрати для країни. Знали, що порушують Закон...

Країна має знати своїх "героїв" – їх виявилося 240. Мільярдну оборудку своїми голосами підтримали три фракції – регіонали, комуністи і литвинівці. Дві опозиційні фракції не дали жодного голосу.

А що Литвин? А як завжди. Коли голосується щось конфліктно-брудне, сам Литвин – не в залі, оборудку проводить у життя Мартинюк.

Перемогу святкує Саламатін.

Борги підконтрольних йому підприємств, станом на 1 вересня – спишуть. Народ (бюджет) втратить 820 мільйонів? Оборонно-промисловий комплекс можуть розпродати, знищити? А кого те цікавить...

Їх інше цікавить: щоб підприємства можна було прихопити чистими, без боргів. А те, що прихоплять, причому за закритими навіть від Уряду схемами, в тому не маю сумніву.

Закон 10034 відкриває шлюз для корупційного розпродажу і приватизації усього живого, що ще має цінність у вітчизняній оборонці. А це – мільярди!

Ми стримували тиск і не пропускали цей закон через Раду понад десять місяців, з 26 жовтня минулого року (перша спроба була під номером 9346).

Не стримали... Бо сьогодні вони мають більшість, не ми.

А яким буде завтра – від Вас залежить.

Навіть один цей приклад, а їх сотні, руйнує хибний стереотип, мовляв, "усі вони однакові", правда?

Анатолій Гриценко          6 вересня 2012

http://grytsenko.com.ua/blog/view-usi-vony-odnakovi-nepravda.html

Росія

Харя замість харизми

Харизма випаровується

На початку літа премія "Срібна калоша" була присуджена патріарху Кирилу «за непорочне зникнення годинника в номінації "Руки по лікоть в чудесах"». Цей жарт ознаменувала важлива подія – втрату патріархом Російської православної церкви останніх залишків харизми. Патріарх втратив ту містичну ауру священства, яка робила такий жест неймовірним. Із святішого патріарха він перетворився в очах багатьох в громадянина Гундяєва, який з волі випадку займає посаду патріарха, і не більше.

Часто доводиться чути, що християнство як релігія відрізняється від інституції, що крах інституції не зачіпає релігії як такої. Я, однак, не впевнений, що ідея може існувати абсолютно окремо від інституцій, в яких вона отримує вияв. Але не в цьому справа. Питання в тому, як в принципі може існувати церква, з ієрархії якої випарувалася харизма. Що це для неї означає?

Макс Вебер пропонував розрізняти в кожній релігії магів, пророків, здатних на виняткові містичні контакти з божеством, і духовенство, яке Вебер вважав чиновниками рутинізованої релігії, фахівцями в області доктрини і літургійного ритуалу, відповідальними за підтримання релігійно-соціальних норм. Ця "церковна бюрократія" ніби не потребує харизми. «Термін "священик" може застосовуватися по відношенню до чиновників регулярно організованого постійного підприємства, що займається впливом на богів, за контрастом з індивідуальними та нерегулярними зусиллями магів», – писав Вебер. Патріарх – це керуючий церквою, так би мовити, суперчиновник церковної ієрархії, але разом з тим – і це принципово – фігура, наділена містичною харизмою. Армія різних церковних чинів може хрестити і відспівувати без всякого патріарха (при синоді, так і відбувалося, а протестанти не знають вищих церковних ієрархів). І все ж зникнення харизми з церкви веде не просто до її подальшої бюрократизації, але і до глибинної трансформації.

Процес цей цікавий ще й тому, що паралельно йому відбувається поступове згасання харизми президента. Держава в ідеалі теж складається з харизматичних політиків і бюрократів. Політик перемагає на виборах і отримує свого роду містичне "помазання" від населення, що наділяє його харизмою всенародної волі і її репрезентації. У нас же дві "рокіровки" і фальсифікація виборів завдали президентської містиці непоправної шкоди. Бюрократи ніби не потребують президентської харизмі, вони, врешті-решт, відповідають за те, щоб потяги ходили за розкладом, а пенсіонери вчасно отримували пенсію. Тим часом бюрократія майже ніде не може існувати без політичної містики. І пов'язано це із загадковим поняттям влади. Влада – це якась здатність організовувати діяльність людей без насильства. Влада ґрунтується на визнанні легітимності її носія і його права розпоряджатися людьми. Щоб функціонувати, чиновники, яких ніхто не обирав, потребують такий собі двигун, що приводить в рух державну машину, а саме в наділеному владою політикові. Без такої фігури бюрократія втрачає всякий сенс. Те ж саме відбувається і з духовенством. Без містичної благодаті ритуал стає безглуздим говорінням порожніх слів, як це, наприклад, показано в "Чеховських мотивах" Кіри Муратової, де самі священики вже не розуміють, що вони роблять і говорять.

У ситуації, коли зникає харизма і в державі, і в церкві, виникає спокуса для однієї інституції спертися на іншу. Влада йде за легітимністю до патріарха, а патріарх – до президента. Хитрість, однак, у тому, що ні президент, ні патріарх не можуть сьогодні легітимізувати одне одного. Авторитет повиснажився у обох; в підсумку замість взаємної підтримки виникає взаємна делегітимізація.

Авторитет і насильство

Хана Арендт вважала, що в основі влади лежить авторитет як світська іпостась релігійної харизми, а падіння авторитету веде до його заміщення насильством. Це й зрозуміло: якщо авторитетний політик призводить бюрократію в рух своєю волею і люди добровільно їй підпорядковуються, то політик, який не має авторитету, змушений примушувати людей підкорятися іншими, насильницькими способами. Дивно, що спостереження Арендт в рівній мірі відноситься і до церкви, яка, здавалося б, не має апарату насильства і змушена звертатися за допомогою до держави. Процес над Pussy Riot – прямий результат патріаршої "Срібної калоші". Православні дружини – точно такий же результат випаровування благодаті і харизми. Очевидний цей паралелізм між навколоцерковними дружинами і всілякого роду нашистами, ткачовським козацтвом і збиральними робочими з Нижнього Тагілу.

У цьому світлі зрозуміло, до якої міри заміна авторитету насильством не нейтральна по відношенню до церковної бюрократії і рутинної діяльності чиновництва. Як тільки на обрії виникають корогвоносці з кілками, весь зміст християнської літургії як практики порятунку, заснованої на любові, руйнується вщент. Але якраз те ж саме відбувається і з державними апаратами. Як тільки суд стає засобом державного насильства, він втрачає відношення до правосуддя.

Підміна авторитету насильством, що виявляється сьогодні в більшості рухів тіла церкви і держави, має принципове значення тому, що вона веде до систематичного безглуздя і інтенсивного руйнування державних і церковних інституцій. За веберівській моделі церква і держава складаються з двох ешелонів – харизматичного і бюрократичного. Підміна авторитету насильством призводить не тільки до швидкого руйнування залишків харизми, але і до катастрофи бюрократичного, нейтрально-технологічного ешелону.

Трохи історії

Події останнього часу у багатьох справедливо викликають асоціацію з виникненням "чорної сотні" в Росії на початку ХХ століття. "Чорна сотня" була створена в момент, коли криза монархії вилилася в революцію. У жовтні 1905 року цар в маніфесті неохоче дарував країні деякі свободи – і в листопаді того ж року, був заснований "Союз русского народа" (знайома послідовність подій, чи не так?).

До того моменту монархія пручалася створенню політичних партій і рухів, тому що вважала, що царської харизми і бюрократії достатньо для управління імперією. Активіст "Союзу російського народу" доктор Олександр Дубровін (один з творців Союзу юрист Борис Нікольський називав Дубровіна "мерзенним паразитом" і "грубою відштовхуючою твариною") переконав уряд, що врятувати Росію може тільки православний патріотичний рух, що потребує фінансування та поліцейської підтримки. До планів Союзу входили масові маніфестації і терор. Оскільки цар був глибоко переконаний, що проти нього існує міжнародна змова, він розпорядився підтримати "чорну сотню". Добре відомо, до чого це призвело – вбивства депутатів Думи, сотні єврейських погромів з тисячами жертв. Тільки в Одесі було 300 вбитих. У другій половині жовтня 1905 року в погромах загинуло 1622 людини. За десять днів жовтня погроми відбулися в 660 населених пунктах. 21 жовтня в Томську чорносотенці підпалили театр, в результаті пожежі і вбивств загинуло більше тисячі чоловік. "Чорна сотня" настільки прибрала Одесу до рук, що по суті ввела в місті режим терору і систематичних грабежів, який призвів до занепаду місцевих економік. У підсумку Столипін наказав припинити фінансування "чорної сотні" в Одесі та роззброїти її. Роззброєнням чорносотенців були змушені займатися війська Одеського військового округу. Подібні ж заходи змушені були приймати губернатори Астрахані та Іркутська. Граф Вітте писав у своїх щоденниках: "Союз – організація звичайних злодіїв і хуліганів"; «Цілі "чорної сотні" егоїстичні і мають найнижчу природу. Їх прагнення диктують шлунок і кишеню. Це типові вбивці з великої дороги». "Чорна сотня" ненавиділа Вітте і готувала його вбивство.

Те, що планувалося як порятунок вітчизни, різко прискорило крах імперії, бо об'єктивно знищувало останні функціонуючі державні інститути. Показово, звичайно, що в "чорній сотні" брали активну участь церковні ієрархи. З 70 єпископів в "Союзі російського народу" складалися 32. Почесним членом і духівником РРН був Іоанн Кронштадтський, активні в ньому були архієпископ Антоній Волинський, архієпископ Саратовський Гермоген, був у Союзі і майбутній патріарх Тихон. Особливо прославився організатор безлічі погромів ієромонах Іліодор, який вважав Столипіна єврейським агентом. Участь у погромах попів буквально завалила залишки церковної харизми, а участь у них поліцейських (в Орші, Сімферополі та Феодосії за відсутністю "чорної сотні" погроми проводила поліція) доконала державні інститути і відкрила шлях революції. Можна навіть сказати, що початок руйнування російської державності і православ'я пов'язаний не з революцією, а з чорносотенним позаінституціональним насильством.

У свій час Вальтер Беньямін розрізняв насильство, пов'язане з законом, і насильство, спрямоване на скасування законів. Перше він відносив до держави, а друге вважав революційним. Але насильство, яке компенсує падіння авторитету, побічно знищує закони і правила, а тому, виходячи від влади, об'єктивно виявляється революційним, хоча владі і здається, що воно спрямоване проти революції.

І мораль...

На закінчення слід підкреслити, що авторитет і бюрократія, тобто інституції в самому широкому сенсі слова, взаємозалежні. Кожен елемент системи тут обмежує і окреслює поле діяльності іншого елемента. А це і є той соціальний порядок, який затверджують в своїй рутині священики та чиновники. Позасистемному насильству, однак, властиво порушувати всі межі, правила і порядки. Втрата інституційних меж і норм колись дозволила архієпископам брати участь у погромних організаціях.

Оскільки російська державність давно інтегрувала в собі мафіозні структури, то крах інституцій може виглядати як звільнення мафії від обтяжливих для неї норм поведінки. Мафія "втомилася" маскуватися під держави і як би відмовляється від камуфляжу, виступаючи у своєму природному, чистому вигляді. Ця метаморфоза підштовхується поступовою еволюцією президентського авторитету в мафіозний тип "авторитетності", заснований на насильстві та кришуванні "своїх".

Підсумок розмивання кордонів занадто драматичний, щоб не намагатися його запобігти. Саме тому сьогодні так гостро стоїть питання про розмежування сфер – поліції та суду, держави і церкви, законодавчої та виконавчої влади. Порушення меж та сфер – перша ознака інституційної кризи, що створює ілюзію особливої ​​ролі церкви, яка завжди прагнула існувати поза меж, між догматикою, обрядовістю, економією порятунку і мораллю. Там же, де норми і закони відступають, насильство завжди маскується мораллю як вільною сферою людської активності. Кант слідом за Руссо стверджував, що моральність – це сфера свободи. Парадоксальним чином поза інституційне насильство прагне представити себе як сфера свободи – передусім свободи від норм і кордонів. "Чорна сотня" теж оголошувалася спонтанним, вільним виявом народної волі, хоча погроми скінчилися, як тільки припинилося фінансування цієї "свободи". Зростання поза інституційного насильства завжди супроводжується множенням розмов про порятунок фундаментальних цінностей і моральності. Захист від педофілів і гомосексуалістів, від кощунниць і зрадників батьківщини, захист моральності дітей завжди супроводжує кінець харизми і небезпечне наростання насильства, що її компенсує.

Михайло Ямпольский        28.08.2012 11:42

http://www.grani.ru/Society/Religion/m.200054.html

Новая газета

ПОЛИТИКА / ВЫПУСК № 91 ОТ 15 АВГУСТА 2012

Держава диктатури люмпен-пролетаріату

Для Росії сьогодні актуальний не демократичний, а національно-визвольний рух

ПЕРЕДМОВА РЕДАКЦІЇ ДО ЧИТАЧА

Цей текст постійного автора «Нової» Володимира Пастухова привів до скандалу в редколегії: публікувати чи ні? Думки категорично розділилися: прихильники говорили про необхідність дискусії з настільки спірним судженням, супротивники – про інтелектуальну провокацію, з якою ми, послідовно виступаючі за демократичні цінності, не можемо солідаризуватися. Прийшли до рішення: публікуємо на сайті і запитуємо думку читачів, яка, як правило, виявляється компетентною і бездоганною з етичної точки зору.

***

Спроба покласти всю відповідальність за події в Росії персонально на Володимира Путіна безперспективна. Володимир Путін керує країною не сам по собі, і навіть не від імені горезвісних силовиків, а політично представляє паразитичний стан, що неймовірно розплодився, який завдяки йому конституювався як панівний клас. Тільки політичне придушення всього цього паразитичного шару може вивести Росію з перманентної кризи.

Режим Володимира Путіна зовсім не ширяє у повітрі, як цього багатьом би хотілося. Швидше навпаки – він стоїть обома ногами на землі, і від нього відчутно пахне соціальним перегноєм. Архаїчна Русь, придушена Петром, розшматована більшовиками, осміяна лібералами, повстала з праху, щоб послати світові свій прощальний привіт, перш ніж віддати Богові душу. Щоб перемогти, треба видавити її з себе, і не по краплині. Часу у Росії немає.

Головний вигодонабувач

ДЕРЖАВА ВОЛОДИМИРА ПУТІНА – ЦЕ ДЕРЖАВА ДИКТАТУРИ люмпен-пролетаріату. Люмпени є ОСНОВНИМ кінцевим бенефіціаром ПОЛІТИКИ ПУТІНА.

Політичний устрій сучасної Росії абсолютно адекватний її соціальному строю – стану російського суспільства, і в цій адекватності криється секрет його стабільності. Поки в самій структурі суспільства, в положенні його основних класів, в їх самосвідомості не відбудеться радикальних змін, Путіну нічого не загрожує.

Сучасна Росія – це країна перемігшого люмпена. Незважаючи на те, що кількісно люмпени не переважають, вони, безумовно, домінують сьогодні в російському суспільстві, нав'язуючи останньому свої «правила поведінки». А вже як наслідок, вони є і політично панівним класом, який розпоряджається державною владою, як трофеєм. Простіше кажучи, Росія сьогодні – «босяцька держава», а Путін – «босяцький цар».

Всі російські диктатури схожі одна на одну, і стенограма судового процесу у справі Йосипа Бродського («дармоїда») виглядає так само огидно, як стенограма процесу по справі Pussy Riots («блюзнірок»). Тим не менш, соціальна природа цих диктатур зовсім різна. І навіть якщо в майбутньому путінський режим зрівняється за рівнем репресій з радянською владою, а можливо, і переплюне її, нічого спільного з радянською владою, крім разючої зовнішньої схожості, він мати не буде.

Радянський лад був свого роду «генно-модифікованим» соціальним продуктом. Більшовизм прищепив до широкого селянського стовбуру гілочку західного модернізму. Через 70 років це дерево згнило, так і не народивши обіцяного насіння. Правда, під землею залишилося коріння, з якого наверх полізли потворні пагони малозрозумілої природи.

Сьогодні всі старі радянські стани (класів в європейському сенсі слова в Росії ніколи не було) деградували, а нові ще не встигли сформуватися. У суспільстві, як ніколи, багато «лихих людей», готових на все «соціальних фрілансерів», не пов'язаних ніякими корпоративними, моральними і тим більше правовими путами.

У підмурку «путінізму» лежать не селянські (тож даремно письменники-селюки так про нього печуться), а люмпенські ідеали. В цьому його головна відмінність від радянської влади. Це та різниця, яку багато хто не вловлює. «Путінізм» – політичний лад декласованих елементів, всіх тих, хто випав зі своїх соціальних ніш або взагалі їх ніколи не мав. Напевно, так виглядала б Росія, якби Стенька Разін взяв Кремль. На зміну філософії громади прийшла філософія «общака».

Варвар у місті

Люмпен – живильне середовище для криміналу. Люмпенізація РОСІЙСЬКОГО суспільства МАЛА СВОЇМ прямим наслідком його суцільну криміналізацію.

В кінці першої чверті минулого століття в російське місто прийшов роздавлений, розлючений і розгублений селянин. Кілька десятиліть пішло на те, щоб міське середовище переварило його, а він, у свою чергу, освоївся в міському інтер'єрі. На стику цих двох процесів виникла напівміська «радянська цивілізація», яка проіснувала майже півстоліття.

На рубежі ХХ і XXI століть в російське місто з гиком і свистом увірвався самовдоволений, нахабний і безсоромний кримінальник. Двох десятиліть йому вистачило для того, щоб підім'яти міську, напівміську і селянську культуру під себе і звести нанівець політичні досягнення 200-річної європеїзації країни. Криміналізація суспільства завжди є свідченням його соціальної деградації, провалом в архаїку, поверненням до найбільш примітивних форм соціальних відносин, заснованих на насильстві та грабуванні.

Підкоряючись основному інстинкту, кримінальні елементи стихійно збиваються в зграї, які гризуть «тяглих» людей і патрають їхні гаманці. Періодично всередині цих зграй трапляються сварки, як між собаками, які не поділили кістку. Але все той же інстинкт змушує їх знову об'єднуватися. Їх багато. Вони – головна соціальна база нинішнього режиму. Це їх режим.

Кримінальна пухлина пустила метастази всюди, вона проросла «знизу», так само як і «зверху», проковтнула державу, підім'яла під себе суспільство. У Росії не залишилося жодної соціальної або політичної інституції, яка не була б понівечена криміналом. По суті, немає ніякої різниці між кущевськими бандитами і кремлівськими олігархами. І ті й інші – типові люмпени та кримінальники по своїх звичках, цінностях, менталітету. А вся Росія знизу доверху – суцільна «кущівка».

Новоявлений господар Росії дико озирається в незвичайному для нього історичному інтер'єрі, не в силах повірити, що все тепер належить йому. Він чужий всяких істинно продуктивних засад. Фабрики і заводи, залізниці і лікарні, державні установи і будинки опікування, суди та театри – все це для нього не більш ніж купи непотрібних інституцій, якщо їх не можна негайно розібрати на частини і продати – або, принаймні, змусити працювати на себе .

Найбагатша держава, з неосяжною територією, з історією, з традиціями та з ядерною зброєю, в кінці кінців, стала трофеєм у руках варвара. Він дуже схожий сьогодні на мавпу з гранатою в руці і так само небезпечний: абсолютно неможливо передбачити, куди він цю гранату зашпурне, тому що соціальних гальм у мавпи немає за визначенням.

Нова Орда

КРИМІНАЛЬНе середовище повністю підпорядкувало собі РОСІЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І експлуатує його як колонію, висмокуючи з КРАЇНИ РЕСУРСИ І перекачуючи ЇХ ЗА КОРДОН.

Соціальний та політичний устрій життя сучасної Росії дуже схожий на устрій життя колоніальної держави. У медицині відомий феномен автоінтоксикації – самоотруєння організму трутами, які починають вироблятися всередині нього при деяких порушеннях нормальної життєдіяльності. Щось подібне відбулося сьогодні з російським суспільством, яке піддалося «самоколонізаціі» паразитичними елементами, що виникли внаслідок розвитку патологічних соціальних процесів всередині суспільства. Росія сьогодні – імперія і колонія «в одному флаконі».

Країна повернулася в своє XVI століття і навіть ще раніше. Через всю російську історію проходить конфлікт між працьовитою «тягловою» (яка платить податки) людиною, яку не могла захистити слабка держава, і «здирником» (злодієм і розбійником), який користувався цією слабкістю держави. Але майже ніколи не було так, щоб «здирники» захоплювали саму державу, перетворювали її на знаряддя злодійства і нещадного побиття працьовитих людей. Так було тільки в Ординські часи, коли ханські загони стояли в кожному російському місті і захищали тих, хто більше заплатить. Але то були чужі, а тут – свої.

Російське суспільство придбало характерну для окупованих (колонізованих) територій дворівневу структуру. Десь «на дні» є реальний «твірний» соціум з усіма властивими йому внутрішніми протиріччями між складовими його станами і є «кримінальна нашльопка» над цим соціумом, яка складається з паразитичних елементів, що не включені в його повсякденне продуктивне життя, які викачують із цього соціуму все що можна.

Сьогодні Росія штучно поділена на два класи – «окупантів» та «населення». «Окупанти» – це сформована з люмпенів всіх мастей («у фраках», «у погонах» або «у ланцюгах» – не має значення) злодійська еліта, організована як мафія і що живе «за поняттями», яка поставила під свій контроль державу і використовує цю державу як знаряддя перерозподілу на свою користь всього того, що виробляє населення. «Населення» – це сукупність виробляючих станів, що впали в «стан коми», позбавлені реального правового і політичного захисту, соціальна роль яких зведена до обслуговування паразитичної еліти.

Конфлікт між «окупантами» та «населенням» – основний прихований соціальний конфлікт всередині сучасного російського суспільства. Це і є те головне суспільне протиріччя, яке гальмує розвиток російського суспільства, без подолання якого жодне з історичних завдань, що стоять перед Росією, не може бути вирішене. Перш ніж займатися модернізацією, індустріалізацією, лібералізацією, демократизацією і ще хто зна чим, суспільство має звільнитися від кримінальної опіки, скинути з себе мафіозне ярмо, що пригнічує його продуктивні сили.

 «Православний вайнахат»

КРИМІНАЛ розкладає РОСІЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, перекручує ЦІЛІ ТА ЗАВДАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ, ВИКЛИКАЄ необоротну деградацію РОСІЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

Кримінальна стихія, як вірус, живе всередині будь-якого здорового суспільства протягом усього його життя. І будь-яке суспільство на протязі всього свого життя бореться з цим вірусом. Перемогти кримінальну стихію, як і вірус, остаточно не можна, але можна і потрібно тримати її під контролем. Варто, однак, суспільству ослабнути, а його соціальним і політичним інститутам відхилитися від ретельного виконання закладених всередині них програм, як «кримінальний вірус» бере реванш і починає поїдати ще живе суспільство зсередини. Соціальний імунодефіцит небезпечний так само, як і біологічний.

Як правило, ця «вірусна атака» на ослаблене суспільство закінчується швидко і сумно. Суспільство вмирає, а разом з ним вмирають і ті паразити, які його пожирали. Але, якщо це суспільство в свою чергу виявляється паразитичним й саме живе за рахунок якогось необмеженого зовнішнього ресурсу (знаходиться, так би мовити, на штучному харчуванні і диханні), то драма може затягнутися. Виникає паразитичний ланцюжок, на вершині якого опиняється кримінал, в середині – підім'яті ним під себе за допомогою підконтрольної йому держави суспільство, а в підмурку лежить той самий ресурс, за рахунок якого вони обидва існують.

Сучасну Росію неможливо уявити без «Газпрому». Якби не було Черномирдіна, виплекавшого цю унікальну монополію, то не було б і Путіна з його режимом. Недарма, підкоряючись інтуїції, Кремль в терміновому порядку створює нафтовий аналог «Газпрому» з «Роснафти». Висмикни під влади «Газпром» з «Роснафтою» – і від неї нічого не залишиться. Нафтопроводи і газопроводи для кримінальної російської еліти є те ж, що «шовковий шлях» для кочівників – джерело безперервного і необмеженого «нетрудового» збагачення. Тому в російському суспільстві і запанували звичаї, природні для будь-якого вайнахського племені, що мало поєднуються з християнською традицією. Сьогодні не Кавказ входить в Росію, а Росія – в Кавказ.

Насаджувані криміналом звичаї спотворюють моральні підвалини російського народу. Під його тиском починає працювати негативний «соціальний ліфт», який витягує на поверхню все найбільш гниле, що можна знайти в народній гущі. І, навпаки, все добре, світле, істинно християнське викорчовується в народній душі. Формується негативна матриця поведінки, з якої можна вискочити, тільки відправившись у внутрішню або в зовнішню еміграцію. Те ж саме відбувається з усіма соціальними і політичними інститутами. Замість того, щоб стабілізувати суспільство, захищаючи його від хаосу, вони привносять хаос в суспільне життя, революціонізуючи Росію хвиськіше будь-якої опозиції.

Існує хибна думка, що нинішній режим – це і є традиційний образ російської держави. Мовляв, краще, на жаль, не стало, але і гірше (якщо подивитися уважно на те, що було), слава Богу, теж не стало. Російським «селюсникам» навіть ввижається повернення до якихось там православних витоків, і в надії на майбутнє побиття ненависних ними «лібералів» вони готові оголосити Путіна «рятівником Вітчизни». Традиціоналісти потягнулися в Кремль натовпами – сліпі, вони переплутали дорогу в вертеп з дорогою до Храму.

Путінський режим не має нічого спільного з російською державною традицією (ми не обговорюємо тут – добра вона чи погана), крім деякої поверхневої подібності за «держимордією». Але в цьому немає нічого специфічно російського – подібну «держимордію» можна знайти в будь-якого африканського або латиноамериканського авторитарного режиму. І навіть вельми «культурні» німці чи італійці в не найкращі для себе часи вели себе вельми схоже. У всьому іншому – це не традиційна держава з селянським патріархальним корінням, а піратська республіка.

Це не повернення назад і тим більше не рух вперед, а відскік у сторону. Отримавши на виході «з комунізму» мафіозну державу, що спирається на люмпена, Росія зайшла в історичний тупик, з якого їй не вибратися «еволюційним» шляхом. Кримінальну наліпку на тілі суспільства не можна розсмоктати, її можна тільки відрізати.

Революції не уникнути

Не виключено, що РЕВОЛЮЦІЯ, якою так лякають російську інтелігенцію, у ситуації, що склалася, ВИЯВИТЬСЯ НЕ ЗЛОМ, а добром.

У російської людини – стійка алергія на слово «революція», і її важко в цьому дорікнути. Власне, революція в російській історії була лише одна, але цього виявилося достатньо, щоб надовго відбити бажання експериментувати з вогнем. Позначилася і нав'язлива героїзація революції комуністичним агітпропом, що набила оскому. Звірства російської революції перешкоджають розумінню історичної ролі революцій.

У російській історії бунт перекрив революцію. Тим не менш, не треба плутати революцію з бунтом. Кожна революція є, в тій чи іншій мірі, бунт. Але не всякий бунт є революція. Бунт є безглуздим і нещадним. Революція буває нещадною, але не безглуздою. У неї є цілі, завдання і клас, в інтересах якого вона здійснюється. Революції були і залишаються «локомотивами історії» та її «повитухою». Як будь-які «пологи», вони майже завжди болючі, а «локомотив» іноді може і переїхати історію. Але це не означає, що революцію можна списати з рахунків історії.

Проблема сучасної Росії полягає в тому, що еволюційним шляхом з того кримінального історичного глухого кута, в якому вона опинилася, вибратися неможливо. Кримінальний режим самодостатній: і через 10, і через 20, і через 30 років він буде відтворювати себе в тому вигляді, в якому ми спостерігаємо його сьогодні. На відміну від комуністичного режиму, він зав'язаний на гроші, а не на ідеологію, деградація якої автоматично означає його крах і переродження. Цей режим сам по собі не завалиться до тих пір, поки не вичерпає зовнішні ресурси, що його живлять. Це різко звужує кількість можливих політичних сценаріїв для Росії.

Перший сценарій (некерований крах) – це виснаження природних запасів Росії або їх катастрофічне знецінення через світову фінансову кризу, слідом за яким, майже гарантовано, настає хаос і, цілком імовірно, розпад країни (тобто вичерпання того зовнішнього ресурсу, який живить кримінальний режим). Якщо хтось думає, що, коли закінчиться нафта, в'язниці впадуть і сама по собі настане демократія, то він дуже помиляється. В'язниці, може бути, і впадуть, але це призведе тільки до того, що іще більше карних злочинців вийде на вулицю. Це і є найкоротший шлях до того самого «безглуздого і нещадного» бунту, якого ніхто не хоче. У цьому випадку режим гине, але разом з країною.

Другий сценарій (керований крах) – цілеспрямоване і організоване знищення режиму до того, як нафта скінчиться. Цей шлях передбачає неконституційне вирішення конфлікту між владою та опозицією, тобто революцію. Справедливості заради треба відзначити, що до нинішнього моменту конституційні рамки вже і так гранично розмиті самим режимом, а конституційний порядок існує хіба що в головах людей з сильно розвиненою уявою. При цьому, чим довше зберігатиметься status quo, тим болючіше буде зміна влади. Тому повторювати, як мантру, що ми повинні уникнути революції «за всяку ціну», – контрпродуктивно. Ціною якраз і буде катастрофа, яка поглине Росію, а разом з нею і сотні тисяч, якщо не мільйони людських життів.

Я не закликаю до революції і не виправдовую революцію, я лише констатую сумні факти. Я особисто волів би, щоб Росія обійшлася без неї. Але реальних шансів на це у Росії небагато. Їй доводиться вибирати між поганим і дуже поганим варіантом. Або революція, що погано, проте зберігаються певні історичні шанси. Або катастрофа і бунт, що дуже погано і без всяких шансів. На жаль, третього вже не дано. Історичну розвилку, на якій можна було вискочити з цього тупика за допомогою компромісу, Росія проскочила рік тому. І то я тепер не впевнений, що та розвилка була.

Можна, звичайно, ігнорувати ці реальності, віддаючись мріям про внутрішню еволюцію режиму або про демократичний вибір голодного народу в зруйнованій країні після того, як кримінальний режим «доїсть» Росію до кінця. Я вважаю, що для мене було б безвідповідально підтримувати ілюзії подібного роду, які погано поєднуються з дійсністю. Віддаючи собі звіт у тому, що моя позиція не знайде сьогодні розуміння у значної кількості глибоко шанованих мною людей, я в своє виправдання можу лише процитувати Володимира Маяковського: «И мне бы строчить романсы на вас, доходней оно и прелестней, но я себя смирял, становясь на горло собственной песне».

Демократичний або національно-визвольний рух?

Єдиний спосіб мінімізувати втрати від революції, не довести країну до хаосу і бунту, – то підготуватися до цієї революції, зробити її як можна більш осмисленою і як можна менш стихійною.

Революція, якою б оксамитовою вона не була, спочатку вирішує своє головне і безпосереднє завдання – усунення прогнилого режиму та захоплення влади, а вже тільки потім переходить до здійснення своїх демократичних і конституційних завдань. Перескакування через перший етап можливо тільки в головах дуже добрих і романтично налаштованих громадян, але не на практиці.

І тут ми підходимо до дуже делікатного питання. Опозиція сьогодні у главу кута ставить загальнодемократичні гасла, сором'язливо обходячи питання про необхідність завоювання влади. При цьому практично всі віддають собі звіт в тому, що її завоювання демократичним шляхом при існуючих політичних умовах неможливо. Не можна переконати в перевагах демократії народ, який при ній ніколи не жив і асоціює демократію тільки з анархією 90-х. Як писав Троцький, не можна навчитися їздити на коні, не сівши на нього. Дайте спочатку народові коня – порядок і законність, а потім вчіть його демократичному виїжджуванню.

Мова йде не про применшення або заперечення демократії, а лише про пріоритетнізації гасел. Демократичні гасла є сьогодні стратегічно правильними, але тактично передчасними. Для Росії в даний історичний момент актуальний не демократичний, а національно-визвольний рух. Безпосередньою метою сьогодні є не демократизація, а деколонізація і декриміналізація. Народ входить у революцію, спонукуваний ненавистю до старого ладу, а виходить з неї охоплений новими ідеями.

Це не влада, а опозиція повинна використовувати сьогодні тактику народного фронту. На порядку денному має стояти одне питання – боротьба з криміналом і мафіозною державою. Всі, для кого цей порядок денний актуальний, повинні отримати вхідний квиток незалежно від ідеологічних уподобань. Круглий стіл необхідний не для тих, кому і так приємно поговорити один з одним, – вони можуть зустрітися і в ресторані. І тим більше круглий стіл створюється не для того, щоб домовлятися з владою, а для того, щоб тиснути на неї.

Перед національно-визвольним рухом стоять інші завдання, ніж перед демократичним: придушення кримінальних елементів та їхніх агентів в державних органах; відновлення дисципліни і громадського порядку; повернення працездатності державних інститутів, насамперед правоохоронних органів та судової системи. Перш ніж будувати демократію, необхідно звільнити Росію від того внутрішнього ярма, яке душить її продуктивні сили і розхитує моральні підвалини. Спочатку треба вирізати пухлину, а потім займатися оздоровчими процедурами.

Перш за все, потрібно розчистити (або навіть зачистити) той майданчик, на якому буде зводитися будинок демократії. І лише потім, коли ця задача буде розв'язана, конституційній еліті доведеться в жорсткій конкурентній боротьбі доводити переваги демократичного шляху розвитку. Демократія – це не плід разових зусиль, який можна зірвати, як джекпот, і жувати все життя. Постійна напруга здорових сил суспільства, зацікавлених у тому, щоб Росія знову не скотилася в кримінальну яму, є єдиною гарантією для демократії. Ніяких інших гарантій не існує. Якщо 100 років тому суспільство з цим завданням не впоралося, це не привід вважати, що воно з нею не справиться ніколи.

Як це не важко усвідомлювати, але треба бути готовими до того, що шлях до демократії лежить через диктатуру. Немає жодних сумнівів у тому, що «мафіозна держава», захищаючи себе, буде надалі тільки посилювати репресії, у неї просто немає іншого виходу. Відповіддю на кримінальний терор можуть бути тільки заходи надзвичайного характеру. Суспільству доведеться пройти через чистилище, зіскрібаючи з себе «татів» та їхніх поплічників. Це буде малоприємний, але необхідний етап, у якого, безумовно, будуть свої витрати. Їх і будуть в подальшому лікувати за допомогою демократії.

Володимир Пастухов 13.08.2012

ПІСЛЯМОВА РЕДАКЦІЇ

По прочитанні цього тексту в нас виникли питання. А хто буде тим лідером, який проведе необхідну, на думку автора, хірургічну операцію? Звідки йому взятися? На кого він буде спиратися і хто буде здійснювати антикримінальну революцію? Чи не стануть ці люди, опинившись при владі настільки жорстким шляхом, засновниками нової мафіозної структури? Чи не схоже це все на більшовизм, який вже руйнував до підмурку, а що було потім, знають всі? Ми поставили ці питання перед Володимиром Пастуховим. Він обіцяв написати продовження, в якому спробує на них відповісти.

http://www.novayagazeta.ru/politics/53942.html

Олігархи і спецслужби: Об'єкти і «наглядачі» 

Частина перша

Історія взаємин нинішніх олігархів і представників силових структур має давнє коріння. Ще з кінця вісімдесятих, коли нинішні представники списку Форбс ще тільки починали робити боязкі і несміливі кроки на шляху до статусу багатих і впливових. Хлопці, що носять погони, вже тоді були з ними, підтримуючи своїх «протеже» не тільки «добрим словом», а й ділом. У кожного з нинішніх впливових хлопців відносини з силовиками будувалися по-різному. Однак представники силових структур зіграли в свій час зі своїми майбутніми «босами» (це сталося в більшості випадків) вельми важливу роль. Грають і зараз – хтось допомагає родині олігарха отримати британське громадянство, хтось вірою і правдою служить своєму «патрону» ось вже багато десятків років, прикриваючи його тили. Однак у деяких випадках складається відчуття, що впливові персони зі списку Форбс або віддають силовикам борги, витоки яких у далекому минулому, або ж взагалі ще наприкінці вісімдесятих дістали певний оперативний псевдонім від якогось полковника Контори, і грають свою роль до цих пір ...

Рінат Леонідович Ахметов. Один з найзагадковіших представників «донецьких». У його житті силовики і «конторські» зіграли дуже важливу роль. Власне, грають і зараз. Навряд чи пан Ахметов буде заперечувати подібні речі – досить подивитися на список осіб, в різні роки оточували його по життю. Автор цих рядків уже торкався теми минулого Ахметова і того, яку роль зіграли в його житті представники силових структур. Автор цих рядків переконаний в тому, що якби не «люди в погонах», то Ринат Ахметов після закінчення школи в 1984 році потрапив би або в армію (можливо, в Афганістан), або у в'язницю. В останнє місце хоча б навіть за дармоїдство, оскільки перший запис в трудовій книжці Ахметова з'явився, коли майбутньому олігархові було вже далеко за двадцять ...

Уявімо собі вісімнадцятирічного пацана з шахтарського селища з бідної, як згадував сам Ахметов, татарської родини. У 1984 році можна було не піти в армію, не працювати, ніде не числиться. У Ахметова це вийшло. І напевно, це було комусь потрібно. Комусь із високих чинів у погонах, які визволили Ахметова від усіх обов'язків радянського громадянина заради якихось цілей і завдань, які Рінат Леонідович повинен був виконувати. Можливо, юристи Ахметова знову будуть обурюватися тим, що хтось торкається славного минулого Ахметова, проте питання залишаються. І поки Ахметов особисто не надасть суспільству відомостей, чим він займався після закінчення школи аж до приходу його на посаду голови наглядової ради створеного ним Донгорбанку, ці питання будуть затьмарювати його минуле, примушуючи юристів Ахметова знову і знову спростовувати публікації про їх клієнта ...

Автор цих рядків уже писав на ОРД про те, чим ймовірно міг займатися нинішній найбагатший українець у вищевказаний період. І хто і з яких причин міг надавати йому підтримку з представників силових структур. Поки звернемося до фактів. У середині дев'яностих Ахметов фактично контролює створений ним і його партнерами (одним з них був Юхим Звягільський) Перший Український Міжнародний Банк (ПУМБ). Главою юридичного департаменту ПУМБу в 1996 році стає якийсь Юрій Воропаєв, колишній слідчий КГБ і СБУ. Ще раз повторюся, оскільки про це вже писав раніше, будучи впевненим у тому, що Воропаєв в оточенні Ахметова – людина не випадкова. Бо якщо б Рінат Леонідович не мав би відношення до «людей в цивільному», хіба став би він, маючи право першого голосу в ПУМБі (що став потім повністю ахметовською структурою), пускати на такий важливий пост (фактично контроль над документацією і угодами банку) людину, минуле якої було позначено як слідчий КДБ. Якщо навіть припустити, що Ахметов був проти кандидатури Воропаєва і змушений був піти на компроміс на прохання партнерів (того ж Звягільського), то ніщо не заважало потім, коли Ахметов прибрав повністю ПУМБ до своїх рук, прибрати Воропаєва з очей геть від гріха подалі. Однак Воропаєв не тільки не був прибраний, а й став головним юридичним партнером і фактично адвокатом Ахметова та його родини. Ахметов довірив Воропаєву оформлення британського громадянства своєї дружини, і той засвітився перед журналістами, показавши об'єктивам фото і телекамер те, що він під час засідання Верховної ради займається цими питаннями. Однак, судячи з усього, для Воропаєва це не мало ніяких наслідків, бо він знову йде в парламент за ахметовською квотою. Питання – що такого геніального в колишнього слідчого Контори, що Ахметов тягне його за собою все свідоме життя, довіряючи свої справи і справи родини його рукам і мізкам?

Можливо, що відповідь на питання, хто такий Воропаєв, знав полковник КДБ і СБУ у відставці Віктор Двойних. Людина, яка знала Ахметова ще з часів вісімдесятих років і перетиналася з тим же Воропаєвим з обов'язку служби. Віктор Двойних – начальник служби безпеки загиблого в 2005 році на стадіоні «Шахтар» Ахатя Брагіна (Аліка Грека)​​. Подвійних загинув разом з Брагіним. В той час, як виконував в структурі Брагіна роль «людини з особливих доручень» Сергій Чирин залишився в машині і на стадіон не пішов. На стадіон тоді не потрапив і Рінат Ахметов ...

Незадовго до загибелі Брагіна його протримали кілька днів у слідчому ізоляторі СБУ в Києві. Подробиці цієї історії покриті мороком досі. Власне, як і вбивство Брагіна, нечуване за своєю зухвалістю і нахабством. Хтось довбав бетонну стіну під ложею, де зазвичай сидів Брагін, не побоюючись того, що можуть раптово виявити ... І чомусь ті, хто був завжди з Брагіним поруч, в момент його смерті виявилися не поруч з ним. Запізнилися на матч або не пішли на стадіон. Крім Двойних, і кількох охоронців. Хтось явно готував усунення Брагіна з прицілом зачистки простору під іншу людину ... Який був би набагато більш зручним і поступливішим, ніж Алік Грек, що вже фактично вийшов на той момент з-під контролю спецслужб московських злодіїв...

Про смерть Аліка Грека, точніше подробиці того, кому вона була б вигідна, дуже добре в Донецьку знала одна людина. Яка була для Брагіна тінню і знала про його життя практично все. Який прослуховував день і ніч розмови Брагіна та його офіс в Ботанічному саду. Людина, яка першою назвала Грека ОЗГ та кримінальним авторитетом. Зі сторінок газети «Місто», що була в ту пору дуже популярною в Донецьку. Звали цю людину Аркадій Болдовський. Це був ворог Брагіна, який займався в середині дев'яностих організованою злочинністю Донецька в силу своїх службових обов'язків. За розповідями силовиків того часу, Болдовський кілька разів був готовий засадити Брагіна за грати, однак в останній момент щось зривалося. За розповідями силовиків, угруповання Брагіна мало дуже серйозне заступництво в КДБ ще з кінця вісімдесятих, а потім і в СБУ. І Болдовському про це постійно говорили, врешті-решт усунувши його від виконання обов'язків. Болдовський помер зовсім несподівано, не доживши до сорока, за сніданком, в 1998 році. Гостра серцева недостатність. Як і у померлого з цієї ж причини Євгена Кушніра. Угрупування якого, власне, усунуло Брагіна, а також Євгена Щербаня. І багатьох інших .. Зачистка відбулася.

Рінат Ахметов, на відміну від Брагіна, був людиною дещо іншого складу. Можливо, його кандидатура «головного в регіоні» обговорювалася неодноразово на найвищому рівні в той момент ... І він влаштовував багатьох. Ахметову були необхідні такі люди, як Воропаєв – настав черговий виток переділу в регіоні. Втім, автор цих рядків переконаний в тому, що людей типу Воропаєва та інших його колег Ахметову нав'язали з боку. Інші люди. Ті, хто чистив для нього місце ... Однак про це далі ...

Сергій КУЗІН, для «ОРД»              29.08.2012 1:01

http://ord-ua.info/2012/08/29/oligarhi-i-spetssluzhbyi-obektyi-i-smotryaschie-chast-pervaya/?lpage=1

"Бойовики Гепи" розгромили "мовний Майдан" у Харкові

Сьогодні вночі в Харкові бойовики розгромили пікет активістів в саду Шевченка. Про це "Головному" повідомили учасники акції протесту проти "мовного" ​​закону.

"15 серпня вночі близько 01.15 до місця, де був розташований пікет, підбігли чотири молодих людини в спортивних костюмах з капюшонами, зламали і вкрали чотири державні прапори, зрізали ножами, розірвали і вкрали агітаційні матеріали і речі", – повідомили активісти.

За їхніми словами, "бойовики Гепи, знаючи, що кожну ніч в 1:00 в саду вимикається світло, діяли організовано і сплановано".

"Співробітники міліції, які більше місяця цілодобово стежили за "мовним" протестом (поруч постійно перебували патрульні міліцейські машини) саме цієї ночі "випадково" зникли в невідомому напрямку. Однозначно можна говорити, що наліт на протестуючих є спланованим і зрежисованим міською владою, синхронні дії бандитів і співробітників міліції є тому переконливим підтвердженням ", – заявили пікетники.

Як повідомлялося, безстрокова акція протесту проти закону "Про основи державної мовної політики" почалася в Харкові 3 липня з ініціативи місцевих молодіжних організацій. 4 липня міліція розігнала акцію на площі Свободи. 10 серпня після заборони Харківського окружного адміністративного суду протестуючі пішли з площі Свободи і оголосили про продовження акції в мобільному режимі.

За словами активістів, за час акції зібрано до п'яти тисяч підписів противників "мовного" ​​закону.

ОРД       15.08.2012 8:48

http://ord-ua.info/2012/08/15/boeviki-gepy-razgromili-yazykovoj-majdan-v-harkove/?lpage=1

У Києві закидали камінням автомобіль народного депутата

Невідомі в Києві розбили камінням автомобіль об'єднання "Остання барикада", який віз звукову апаратуру на акцію до Українського дому. Про це кореспонденту ЛІГАБізнесІнформ повідомив власник авто, народний депутат від НУНС Олесь Доній.

За кермом фургона перебував помічник Донія. Він розповів, що хотів під'їхати до будинку народного депутата, забрати його і з ним їхати до Українського дому. Маршрут прямування попередньо обговорили по телефону. Коли фургон виїхав на вулицю Курську, невідомий кинув камінь у машину. В результаті чого було вибито скло, ще один камінь залишив вм'ятину на двері фургона.

Фото: Наталія Тарасівська, ЛігаБізнесІнформ

Водій викликав міліцію, до місця події приїхав і сам Доній. За словами водія, з машини йому не вдалося розглянути прикмети нападника.

Також він повідомив, що вже два дні до нього додому приходять слідчі прокуратури у зв'язку з останніми подіями перед Українським домом. Слідчі приходили і сьогодні за годину до того, що сталося. При цьому, помічник депутата не знає, чи пов'язувати цей факт безпосередньо з сьогоднішньою подією.

Нагадаємо, це той самий фургон, на якому лідер фракції БЮТ-Батьківщина Андрій Кожем'якін днями нібито скоїв наїзд на співробітника ДАІ.

Досьє на Олеся Донія

Інформаційне агентство               www.liga.net

ЛIГАБiзнесIнформ            08.07.2012 16:01

http://news.liga.net/news/politics/693926-v_kieve_zabrosali_kamnyami_avtomobil_narodnogo_deputata.htm

Колишній командир київського "​​Беркута" Геннадій Абрамчук жорстоко побив на Житньому ринку профспілкового лідера Юрія Нікітіна

За інформацією незалежної профспілки "Захист праці" з ранку 6 липня 2012 адміністрація Житнього ринку продовжувала пресувати молодого бухгалтера, останнього з незвільнених членів профспілки "Захист праці" - Олену Полякову. Чергові незаконні вимоги писати пояснювальні, психологічне насильство і тиск з вимогою підписати заднім числом фальшиву посадову інструкцію, незаконне виривання головним бухгалтером Тетяною Морозової з рук Олени мобільного телефону в той момент, коли вона отримувала консультацію від свого профспілкового керівника привели до непритомності. Лена впала без свідомості прямо на підлогу в адміністрації Житнього ринку. Після тривалого коливання адміністрація Житнього ринку все ж викликали карету швидкої допомоги для порятунку Олени.

Отримавши інформацію про незаконний тиск на члена профкому і останнього ще незвільненого члена профспілки "Захист праці" на Житньому ринку м. Києва, її непритомності і виклик швидкої допомоги, Голова Первинної профспілкової організації "Захист праці", колишній головний юрисконсульт Житнього ринку Юрій Нікітін виїхав на місце події для проведення зустрічі з Оленою Поляковою в повній відповідності з його законними правами керівника первинної профспілкової організації. Побачивши розпластане на підлозі приміщення адміністрації Житнього ринку тіло Олени Полякової і лікарів, які сидять над ним, Юрій Нікітін зажадав пояснень того, що відбувається і почав знімати навколишню обстановку на мобільний телефон.

Але в цей момент уже прямо в кабінеті Директора Житнього ринку Цеханського І.Е. Юрій був раптово атакований ззаду майстром спорту з боротьби дзюдо, заступником директора Житнього ринку, колишнім командиром київського загону "Беркут" Абрамчуком Віталієм Георгійовичем. Абрамчук борцівським прийомом блискавично скрутив і вивернув Юрію руку, а після цього з усією сили жбурнув його головою об підлогу, нанісши профспілковому лідеру серйозні удари і пошкодження голови, опорно-рухового апарату.

В ситуації, що склалася, співробітниками ринку була викликана додаткова швидка та міліція. По приходу міліції В.Г. Абрамчук, як колишній командир Київського загону "Беркут", повів дільничних міліціонерів Подільського РУВС м. Києва до себе в кабінет і після повернення з кабінету Абрамчука ручна міліція зажадала від побитого профактивісти Юрія Нікітіна піти за ними в райвідділ і ні в якому разі не звертатися в лікарню.

Юрій Нікітін, почувши в процесі відновлення свідомості, що Абрамчук просить подільських міліціонерів під приводом ретельного написання заяви протримати Юрія в райвідділі якомога довше і дочекатися його приходу туди для "невимушеного спілкування", відмовився від цієї незаконної вимоги і заявив, що письмова заява про його побиття і про грабіж його мобільного телефону він напише тільки в прокуратуру м. Києва, а вже ніяк не в підгодовану адміністрацією Житнього ринку подільську районну міліцію. Після цього Юрій Нікітін був відвезений в Київську обласну лікарню швидкої допомоги.

В этот же вечер 6 июля в 18-45 на экстренном заседании Центрального Комитета профсоюза “Захист праці” было принято следующее заявление с пакетом требований к администрации города и правоохранительным органам столицы:

Під час побиття Юрія Нікітіна замдиректор Геннадій Абрамчук незаконно вилучив мобільний телефон Юри і, незважаючи на всі вимоги про негайне повернення незаконно відібраного особистого мобільного телефону, на початок 7 липня телефон все ще залишається в незаконному володінні замдиректора Житнього ринку Геннадія Абрамчука.

В цей же вечір 6 липня в 18-45 на екстреному засіданні Центрального Комітету профспілки "Захист праці" було прийнято наступну заяву з пакетом вимог до адміністрації міста і правоохоронних органів столиці:

ЦК профспілки "Захист праці" вимагає:

1. Негайного розслідування кричущих фактів незаконного переслідування адміністрацією Житнього ринку члена нашої профспілки молодого бухгалтера Олени Полякової та побиття Голови Первинної профспілкової організації КМПС «Захист праці" на Комунальному підприємстві "Житній ринок" Юрія Нікітіна.

2. Негайно усунути від виконання обов'язків заступника директора Житнього ринку, колишнього командира київського загону "Беркут" Геннадія Абрамчука до закінчення розслідування факту жорстокого побиття ним голови профспілкової організації КМПС "Захист праці" на Житньому ринку Юрія Нікітіна.

3. У разі грубого ігнорування київською владою та правоохоронними органами столиці Україні наших законних вимог зупинити беззаконня на Житньому ринку - залишаємо за собою право звернутися до правозахисних, профспілкових та громадських організацій з метою негайної організації акцій громадянського протесту.

Зло має бути зупинено!!! Зло має бути покаране!!!

ЦК КМПС "Захист праці" тел. для зв'язку з потерпілим - +380-50-252-34-15 07.07.2012 13:22

http://ord-ua.info/2012/07/07/byivshij-komandir-kievskogo-berkuta-gennadij-abramchuk-zhestoko-izbil-na-zhitnom-ryinke-profsoyuznogo-lidera-yuriya-nikitina/?lpage=1

Кто они, депутаты нового парламента? Знакомьтесь: ”Коля-Убийца”

29 мая 2012г. суд Киевского района г. Симферополя (судья В.В. Козленко), рассмотрев мою жалобу на отказ прокурора АР Крым (бывший зам. прокурора АР Крым Демьяненко Г.А.) удовлетворить мою жалобу еще от 11 октября 2011г., в которой я просил прокурора отменить очередное заведомо незаконное постановление начальника отдела СУ ГУ МВД Украины в АР Крым подполковника милиции Фисенко И.В. от 08 апреля 2011г. об очередном заведомо незаконном прекращении уголовного дела № 10606220028 в отношении известного члена партии «Союз» Котляревского Н.Н., который не менее известен евпаторийцам и крымчанам под блатной кличкой «Коля-убийца».

Отказав в доводах моей жалобы еще 11 ноября 2011г., прокурор после моих неоднократных письменных заявлений-обращений, лишь … 11 апреля 2012г. направил в мой адрес копию своего ответа-отказа и который я получил 18.апреля 2012г.

Об этих перипетиях я начну подробно повествовать на страницах ближайшего номера «ЕН», а также на сайте «МЕЧ» (sword-ua.org). Сейчас же кратко обозначу.

Указанным постановлением суда от 29 мая 2012 года постановление Фисенко от 08 апреля 2011 года отменено, а материалы указанного уголовного дела, возбужденного прокурором АР Крым В. Шемчуком еще 24 февраля 2006 года конкретно в отношении г-на (такого г-на еще поискать!) Котляревского Н.Н. по ч. 2 ст. 142 УК Украины (в ред. Кодекса 1960г.) по факту организации и совершения в составе группы лиц разбойного нападения с применением насилия опасного для жизни, на жителя Евпатории Жеронкина В.М. прокурору АР Крым для возобновления досудебного следствия.

Для «Коли-убийцы» Котляревского Н.Н., собравшегося баллотироваться в октябре этого года в народные депутаты Верховной Рады Украины по округу №4 (г. Евпатория, г. Саки и часть Сакского района) известие о том, что он по состоянию на 14:45 29 мая 2012г. вновь является лицом, привлекаемым к уголовной ответственности за организацию и самое активное участие в разбойном нападении на Вашего сына и которому по этому же уголовному делу еще 06 апреля 2009 года уже было предъявлено обвинение, явилось шоком – столько израсходовать средств и все на ветер!

В том, что уголовное дело в отношении Котляревского Н.Н. будет рассмотрено судом по существу предъявленных ему обвинений у меня нет никаких сомнений.

Вопрос, когда это случится и почему до сих пор не произошло?!

Вопрос не ко мне. Вопрос(ы) к тем милициянтам и прокурорам (суды, за исключением четырех «недоразумений», в том числе известного судьи Вовка из суда Печерского района г.Киева, оказались на высоте), кто вместо надлежащего отношения к своим прямым должностным обязанностям все эти годы, полагаю, занимались с Коляном решением … своих материальных вопросов.

В связи с этим, обращаюсь к потерпевшей и гражданскому истцу по делу, матери сына (покойного), избитого, изрезанного и ограбленного Владимира Жеронкина – Надежде Александровне и ее внучке и дочери Владимира, Валерии.

Начиная с декабря 2007 года я честно на соответствующем профессиональном уровне представлял Ваши интересы в данном уголовном деле. Вам это ничего не стоило – мне помогали неравнодушные честные люди, а также честные (пусть Вас не удивляет) работники милиции.

За это время (4,5 года!) мною выиграны все процессы по этому уголовному делу: как в Крыму, так и в Киеве.

За это время, 04 апреля 2008 года, Котляревский, через своих доверенных лиц и с которыми я могу общаться, только за то, чтобы я отказался 08 апреля 2008 года представлять Ваши интересы в апелляционном суде АР Крым («заболел» и не прибыл в суд за 70 км.) по указанному уголовному делу, предлагал мне деньги – двадцать пять тысяч. Кроме этого, собственноручно на листе бумаги написал 7 пунктов гарантий того, что «еще дам денег; дам деньги на выпуск газеты» и которую предлагал издавать при его финансовом и информационном участии – «есть о ком и о чем писать»» и тому подобное и, что мне лично было продемонстрировано и вслух оглашено. Я отказался.

Я обратил внимание этих товарищей на то обстоятельство, что даже если бы я оказался негодным гражданином и согласился общаться с Котляревским и взял эти деньги, то есть люди в судебной системе, в МВД (я назвал конкретные фамилии), которые о нем наслышаны и ничего не выйдет. В ответ услышал: «Та он со всеми договорится – только с тобой клятым не может!».

Каково же разочарование я испытал, когда в судах, милиции начал знакомится с Вашими, Надежда Александровна, заявлениями, смысл которых сводился к тому, что Вы «… уже устали и ничего не хотите и, что дело Котляревского надо закрывать…».

В тот день, когда меня уговаривали взять деньги и прекратить напоминать Котляревскому о его прошлом (и о настоящем), к Вам, Надежда Александровна последний, будучи верным своим принципам, отправил своего партнера И.Г., который известен евпаторийцам тем, что 01. 06. 2000г. по очереди, вывезя за Евпаторию … хладнокровно расстрелял двух женщин (впоследствии «получил» заключение экспертов о невменяемости) для переговоров на предмет «отзыва доверенности у Лутьева», а также принятия Вами денег.

И Вы, и я, не сговариваясь, отказались от «услуг» негодяя. И Вам и мне тогда УБОП Крыма выделил круглосуточную охрану – у меня по окнами в микроавтобусе ночевали бойцы спецподразделения «Сокол», а у Вас в квартире 2 автоматчика.

У Котляревского тогда ничего не вышло и 08 апреля 2008г. я в апелляционном суде АР Крым в очередной раз выиграл дело.

Наше общее дело.

Мне известно, что привлеченный мною по своей инициативе один из евпаторийских адвокатов (бывший работник прокуратуры Евпатории, изгнанный от туда за … «нескромность», также заключив договор на представление в суде Ваших интересов, взял от людей из окружения Котляревского деньги, предав Вас и меня и, вместо того, чтобы ехать в Киев, в Печерский районный суд, уехал в отпуск в г. Одессу, тем самым сорвав процесс в суде. На эти деньги последний сразу же купил иномарку, сделал ремонт в квартире (наконец-то установил модные стеклопакеты).

Но, все равно, это дело я позже выиграл в апелляционном суде г. Киева.

Затем в 2009, 2010 годах в судах различных инстанций Крыма и г. Киева мною выиграны все дела по которым все постановления о прекращении уголовного дела в отношении Котляревского, вплоть до постановлений Генеральной прокуратуры Украины (постановление племянника Генерального прокурора Украины, такого себе прокурора Макухи Романа), были отменены.

Не гоже, Надежда Александровна, как следует из материалов уголовного дела, мучителя Вашего сына прощать.

Для Вас, чтобы рассеять Ваши сомнения в правильности и объективности обвинений в отношении Котляревского и того, что последний со своими подельниками делал с Вашим сыном привожу его показания по уголовному делу № 10606220028 от 16.08.2005г. «Во второй половине августа 1996 года, я в дневное время, около 12 часов, на своем автомобиле «Ауди-100», г.н. 209-47 КР, заехал на станцию технического обслуживания, расположенную в районе ул. Петриченко в г. Евпатории, неподалеку от СШ №12. На своем автомобиле я заехал прямо во двор станции и вышел из машины. Практически сразу, во двор автомобиль ВАЗ 2109. Из данного автомобиля вышли Котляревский Николай и Голубев Николай. Хочу уточнить, что на тот момент я был знаком и с Голубевым Николаем. Его я знал, как близкого знакомого Котляревского Николая и как его непосредственного помощника. Я сделал Котляревскому приветственный знак рукой на что тот зло ухмыльнулся. Они оба подошли ко мне и Котляревский Николай сразу же стал говорить мне, что я специально, несколько дней назад оскорбил его жену. Когда он подходил ко мне и говорил эту фразу, он в то же время говорил с кем-то по мобильному телефону. Я Котляревскому возразил, сказал, что не имел намерений оскорблять его жену и, что я не знаю его жену в лицо. В это же время, на территорию СТО въехала вторая машина, также ВАЗ, модели 2109 или 21099. Из нее вышли трое мужчин, среди них я увидел Перевезенцева Евгения, с которым я на тот момент так же был знаком лично. Его также знал, как близкого приятеля и непосредственного помощника Котляревского Николая. С Перевезенцевым Евгением были еще двое незнакомых мне молодых мужчин – их я видел в тот день впервые. Перевезенцев Е. и эти двое подошли к общавшимуся со мной Котляревскому Н. и ГолубевуН. Котляревский Н. сказал, что «сейчас мы будем лечить твою память». При этом он первый из находившейся во дворе кучи металлоизделий взял металлический прут и обрезок трубы и этим предметом нанес мне удар в область паха. Я без труда заблокировал этот удар, нанесенный Котляревским, после чего двое неизвестных, подъехавших с Перевезенцевым Е., поочередно попытались нанести мне удары в голову. Я уклонился и от этих ударов и они оба не достигли цели. После этого, Голубев Николай, Перевезенцев Евгений и те двое неизвестных пошли к своим машинам и достали из машин две бейсбольные биты. Те, у которых не было бит, взяли там же, во дворе СТО металлические предметы: прутья или обрезки труб. Пока они ходили за битами и металлическими предметами, Котляревский Николай стоялвозле меня, в руках у него уже был тот металлический предмет, который он подобрал ранее и которым он первый попытался меня ударить. Я понимал, что эти люди: Котляревский Н., Голубев Н., Перевезенцев Е. и двое неизвестных специально приехали за мной на СТО, чтобы избить меня и таким образом убегать мне от них было бессмысленно – они меня все равно бы достали, не тогда, так в другом месте. К тому же мой характер и мои принципы не позволяли мне убегать от них, невзирая на то, что я был в явном меньшинстве. Имея в руках бейсбольные биты и металлические предметы, они обступили меня и практически одновременно стали избивать меня ими. Я закрывал руками голову. Удары мне наносили все указанные лица: Котляревский Н., Голубев Н., Перевезенцев Е. и двое неизвестных мужчин. Безусловно, все они действовали по воле Котляревского Николая, лично я это утверждаю категорически. Под многочисленными ударами я упал на землю. Один из ударов битой пришелся мне прямо по затылку, но сознание я не терял. Кто меня ударил по затылку я не видел, но утверждаю, что били меня все пятеро. Продолжалось избиение минут пять, затем, по команде Котляревского Николая прекратилось. Я был на земле, лежал. Когда меня перестали бить, я приподнялся и сел, подтянув ноги к груди. Котляревский Н. стоял возле меня. Металлический предмет он отбросил в сторону и откуда то, возможно из кармана, достал нож. Я не могу показать, складной это был нож или нет, но могу лишь утверждать, что клинок ножа был длинный, примерно, 15 сантиметров и широкий. Этим ножом Котляревский Николай стал резать мне бицепс правой руки – нанес мне четыре глубоких пореза. Он делал это специально, чтобы унизить меня и запугать, чтобы окончательно подавить мою волю к сопротивлению. Я молча терпел боль и не просил его прекратить. Видя это, Котляревский Н. в ярости стал резать мне правое бедро – нанес мне клинком ножа один глубокий порез. На мне тогда были надеты шорты и резал он не по материалу шорт, а по голой коже, прикладывая силу, глубоко рассекая мягкие ткани бедра».

Надежда Александровна, это не я написал и не милиция указала в протоколе допроса, а Ваш сын добровольно дал показания и подписал собственноручно.

И еще, Владимир на очной ставке с убийцей Голубевым Н.Н. от 01 февраля 2006 года заявил: «В то, что уголовному делу будет дан законный ход, я тогда не верил. Я никогда не прощу за эти раны, которые мне нанесли. Я просто ждал своего часа».

В материалах дела также имеется постановление апелляционного суда г. Киева от 26 ноября 2008 года, который отменяя очередное постановление, уже Генеральной прокуратуры Украины о прекращении уголовного дела в отношении Котляревского Н.Н., указал: «Закрывая уголовное дело в отношении Котляревского Н.Н., которое возбуждено по ст. 142 ч. 2 УК Украины (в ред. Кодекса 1960г.), за отсутствием состава преступления, прокурор не учел, что в материалах уголовного дела имеются доказательства, которые свидетельствуют о том, что именно Котляревский Н.Н. был организатором и активным участником нападения на Жеронкина В.М. с целью завладения его имуществом и оценку достоверности или недостоверности этих доказательств может дать лишь суд при рассмотрении дела по существу».

Надежда Александровна, если Вы (полагаю, что Вы действительно не брали деньги) или Ваша внучка – Владимира дочь Валерия взяли у Котляревского деньги, ничего страшного в этом нет. Последний, полагаю, и должен Вам и внучке ежемесячно платить всю жизнь за то, что он сделал с Вашим единственным сыном.

Страшно и неприемлемо взять деньги с целью таким образом увести, считаю, подонка от заслуженного возмездия, хотя бы и на бумаге.

Это было бы прямое предательство Вами Вашего сына и отца внучки!

Этого допустить нельзя, потому что допустить н е в о з м о ж н о!

О русских и украинцах и так распускают слухи как о «глупых, без чести и достоинства гоях» и которых можно купить: хоть за деньги, хоть за 1 килограмм гречки.

Вы же знаете, что это не так.

И я знаю.

Мы должны им показать нашу гордость и достоинство.

Предавать нельзя.

Это самый тяжкий грех. Предать сына, это совершенно невозможно. Даже гипотетически. Владимир бы Вас и свою дочь точно бы не предал.

Согласно существующего Закона, Котляревский, благодаря «сочувствию к нему со стороны прокуратуры Крыма» в течение … 6 лет, уже не может, согласно приговору суда быть приговорен к лишению свободы – истекли сроки привлечения к ответственности. Но, суд может и будет обязан, в случае направления прокуратурой материалов дела в суд, дать оценку действиям Котляревского по отношению к Вашему покойному сыну и рассмотреть Ваш гражданский иск.

Это надо сделать ради памяти Вашего сына.

Теперь два слова к Котляревскому Н.Н.: «Хватит прятаться за ссученных ментов и прокуроров. Иди в суд и докажи свою невиновность. И запомни, честных людей в той же прокуратуре, милиции, в судах больше, чем тех с кем ты пока можешь договариваться. Да, и еще – всех все равно не купишь! Даже, если Миримский добавит тебе денег».

30 мая 2012г.

член Национального союза Лутьев В.Г.

журналистов Украины,

редактор ГОПГ

«Евпаторийская неделя»

sword-ua.org

В тему:                       «Котлета» по-крымски и «Союз» пацанов

07.03.2006 0:12

О том, какие нынче типажи баллотируются в советы всех уровней – детям на ночь лучше не рассказывать. На поверхность повсплывали такие персонажи, по сравнению с которыми Фредди Крюгер просто отдыхает. Особо в этом смысле отличился Крым. Не Верховная Рада, а «все масти будут в гости к нам». И разница между партией и ОПГ (в смысле организованной преступной группировки, а не общественно-политической организации) становится практически незаметной. Самая откровенной в этом смысле является партия под названием «Союз», во главе с известным крымским «пацаном» Левой Миримским. Конкретная такая партия. Если сложить срока всех ее членов – до следующего века как минимум хватит. Вот, к примеру, гражданин «Котлета», он же «Убийца», в миру Котляревский Николай Николаевич, 10.03.73 г.р., уроженец г.Евпатории, бывший лидер ОПГ «Сейлем». Кстати, депутат Верховной Рады АР Крым созыва 1998 и 2002 годов. И сейчас очень хочет. По совместительству – Член Союза предпринимателей г.Евпатории. Является учредителем 000 «Гамма Плюс» (ОКПО 24505986, г.Евпатория, ул.Интернациональная, 115), Общественной организации Спортивный клуб «Торнадо».

В начале 90-х годов рядовой «бык» по кличке «Котлета» входил в бригаду «Юхненко», которая входила в свою очередь в ОПГ «Сейлем». Со временем «Котлета» создал свою группу и с 1992 по 1998 года успешно занимался вымогательствами, грабежами, разбоями, мошенничествами и прочими привычными делами. Любил «Котлета» это дело и лично организовывал и принимал активное участие в «кидках» и «разборках» при переделе сфер влияния. «Котлета» контролировал практически все объекты предпринимательской деятельности Евпатории и Сакского района, в том числе санаторно-курортный бизнес, карьеры по добыче камня-ракушечника, причем получал до 30% прибыли указанных предприятий.

В середине 90-х годов крымская братва массово приняла участие в выборах в местные органы власти, многие из бывших и действующих членов ОПГ были избраны депутатами поселковых и городских советов. Лидеры преступных группировок, такие, как Котляревский Н.Н., баллотировались и были избраны в Верховный Совет АР Крым. Наиболее финансово обеспеченные представители крымского криминального сообщества, такие как например Лева Миримский стали народными депутатами Украины. Будучи депутатом Верховного Совета АРК, Котляревский продолжал контролировать деятельность преступных группировок Северо-Западного региона Крыма. Он расширил круг связей за счет представителей силовых структур, судов, депутатов ВС АРК. На выборах 2002 года Котляревский объективно оценил свои шансы и вновь баллотировался в Верховный Совет АРК, хотя имел реальные предложения от лидеров политических партий баллотироваться в Верховную Раду Украины.

Не чуждался «Котлета» и ставших привычными в нашем обществе избирательных махинаций. До уровня сервера он конечно не дорос, но пару десятков бюллетеней украсть был способен. Так, в 2002 году при проведении избирательной кампании в Верховный Совет АР Крым Ткач Юрий Николаевич выдвигался кандидатом в депутаты по одному избирательному округу №7 с Котляревским, и при голосовании набрал большее число голосов. Однако Котляревский путем подкупа членов избирательной комиссии организовал пропажу части бюллетеней в пользу Ткача. По данному факту Прокуратурой АР Крым возбуждено уголовное дело по ч.З ст. 157 и ст. 158 УК Украины. Председатель избиркома Владимирова Венера Залеевна осуждена к 5 годам л/с с лишением права занимать должности в избиркомах сроком на 3 года, однако согласно ст.75 УК Украины суд освободил ее от отбывания наказания с испытательным сроком на 3 года. То есть, фактически наказания за подлог результатов выборов никто не понес. Ткач все эти годы безрезультатно требует признать недействительными результаты выборов и лишить Котляревского полномочий депутата Верховной Рады АРК.

30.04.04г. Верховный Суд Украины принял решение о лишении Котляревского депутатского мандата. Республиканская избирательная комиссия должна была выполнить решение суда, но в дело вмешался народный депутат Украины Лев Миримский, который оказывает давление на членов избиркома.

Нужно отдать «Котлете» должное. Из простого «быка» он довольно быстро стал опытным «барыгой». Для финансирования собственных нужд и обеспечения избирательной кампании 2002 года Котляревский совместно с высокопоставленными чиновниками Совета Министров АР Крым разработал проект переноса ежегодного молодежного фестиваля «Казантип» в село Поповка Сакского района. Фестиваль проводится в летний период в течение 12—14 дней, однако является суперприбыльным бизнес-проектом. Доходы от него исчисляются миллионами гривен, причем как легальные – от продажи билетов, реализации продуктов питания, спиртного, различных товаров и сувениров, так и теневые. Это средства от сбыта наркотических и сильнодействующих психотропных средств, которые реализуются на дискотеках и танцзалах почти открыто, средства от незаконной продажи подакцизных товаров (спиртное, табачные изделия), сдачи жилья в аренду.

Криминальные таланты «Котлеты» были по достоинству оценены крымской властью. В декабре 2004г. «Котлета» получил звание Заслуженный работник местного самоуправления АР Крым. Звание было присвоено ему, естественно по ходатайству «братана» – народного   депутата   Украины   Миримского. Не то, чтобы «Котлета» страдал излишним тщеславием, просто звание могло помочь в избирательной кампании 2006г.

Пожалуй, наиболее любопытно было то, как «Котлета» умудрялся соединять депутатство и криминальные наклонности. Напомним, что в отношении  «уважаемого» депутата Котляревского неоднократно возбуждались уголовные дела по фактам вымогательства, разбоев, нанесения телесных повреждений. Дела были объединены в одно уголовное дело №90274, Котляревский Н.Н. задержан, а 29 нобря 99г. дело направлено в суд. Но, «бабло побеждает зло» и приговором Верховного суда АР Крым от 19.09.2000г. Котляревский признан виновным в совершении преступления, предусмотренного ст. 206 ч. 2 УК Украины и осужден к 1 году лишения свободы, но вследствие акта амнистии освобожден от наказания. При этом Верховный суд АР Крым приговорил других членов ОПГ «Котляревского» к реальным срокам лишения свободы. Так, его брат -Виктор получил 8 лет лишения свободы с конфискацией и отбыванием наказания в ИТК строгого режима, еще двое членов банды были приговорены к 7 годам строгого режима и один к 3 годам лишения свободы.

После столь мягкого наказания Котляревский уверовал в свою безнаказанность и стал вести себя еще более нагло. Создав из судей, адвокатов, должностных лиц госорганов, в том числе правоохранительных, преступное сообщество, он, после удачно проведенного процесса в 2002 году, завершившегося возмещением милицией 900 тысяч гривен компенсации за нанесение морального и материального ущерба, поставил этот бизнес на постоянную основу. Подав иски от имени своих родственников, Котляревский получил по одному и тому же делу в течение 2002-2003 годов из госбюджета возмещения в сумме более 1 млн. 800 тыс. гривен. Вообще, пример положительный. Мало кому из граждан удается «получать с милиции». И мало кому удастся, если конечно он не «Котлета».

И, напоследок,  о смешном.

Министру МВД Украины

Генерал-полковнику милиции

Ю.А. Смирнову

ул. Академика Богомольца, 10,

г. Киев-24, 01024

копия: Министру здравоохранения Украины

А.В. Пидаеву

ул. М. Грушевского, 7,

г. Киев, 01021

Уважаемый Юрий Александрович!

Обращаюсь к Вам в связи с существующей реальной угрозой для здоровья и жизни граждан со стороны Котляревского Н.Н., известного в Крыму как “Коля-убийца”.

27 февраля 1997 г. Котляревский Н.Н. в бандитской разборке получил “множественное огнестрельное ранение грудной клетки и головы с повреждением вещества головного мозга и поперечного синуса черепной коробки, разрывом верхней доли левого легкого и контузией нижней доли, аналогичным повреждением левого плечевого сплетения” (из истории болезни No 1234 отделения нейрохирургии РКБ им. Н.А. Семашко).

30 марта 2000 г. Котляревский Н.Н. был выписан из больницы с диагнозом:

“Травматическая болезнь головного мозга с выраженными стойкими явлениями очагового поражения его в виде посттравматического кистозно-слипчивого арахноидита с нарушением ликвороциркуляции,

посттравматической многокамерной кисты в правой теменно-височной области, левостороннего гемипареза, до плегии в руке.

Посттравматическая эпилепсия. Дефект черепа правой теменно-височной области. Двусторонний травматический неврит слуховых нервов”.

28 апреля 2000 г. в 14.02 к Котляревскому Н.Н. бригада скорой помощи оказывала экстренную неотложную медицинскую помощь в связи с приступом эпилепсии у Котляревского=Н.Н. О чем была составлена справка, в которой указано: “Дана Котляревскому Н.Н., 27 лет, в том, что 28 апреля 2000 г. в 14.02 к нему выезжала бригада скорой помощи.

Диагноз: посттравматическая энцефалопатия с эпилептическим, вегетососудистым синдромом. Тинотония.

Оказана медпомощь. Оставлен на месте. Главный врач Слюсарев С.Г.”.

Из справки Евпаторийского ГТМО, выписки из истории болезни No 1737 следует:

“Диагноз: остаточное явление тяжелой черепно-мозговой травмы (в 1997 г.) – посттравматический кистозно-слипчивый арахноидит головного мозга, осложнение – симптоматический эписиндром по типу Джексона, синдром интракраниальной гипертензии”.

Я подробно указываю установленные Котляревскому Н.Н. диагнозы в связи с тем, что последний, имеющий конкретные заболевания, при которых лицо не может быть допущено к управлению транспортными средствами категории “В”, тем не менее управляет автомобилем, при этом перемещается на нем со скоростью не менее 200 км/час.

В материалах уголовного дела No 20398, возбужденного 21 ноября 1996 г. по ст. 215 ч. 2 УК Украины (в ред. 1960 г.), возбужденного по факту ДТП – наезда на пр-те Победы в г. Евпатории на пешехода Дорошенко В.В., скончавшегося на месте преступления от полученных травм (преступник с места происшествия скрылся), имеется зарегистрированная 22 февраля 1999 г. явка с повинной от гр-на Зосименко В.В., где он указывает, что ДТП не совершал, а сознался в совершении данного преступления по просьбе Котляревского Н.Н. В материалах уголовного дела имеется протокол допроса Зосименко В.В., где он конкретно указывает, что ДТП совершил Котляревский Н.Н.

Обращаю внимание, что в 1996 г. Котляревский не имел противопоказаний для управления легковым автотранспортом.

С февраля 1997 г., как следует из приказа Министерства здравоохранения Украины No=299 от 24.12.1999 г. “Об утверждении Перечня заболеваний и нарушений, при которых лицо не может быть допущено к управлению соответствующими транспортными средствами”, Котляревский Н.Н., учитывая его состояние здоровья – частые эпилептические припадки (в октябре 1997 г. мне лично приходилось оказывать Котляревскому медицинскую помощь во время случившегося у него очередного эпилептического припадка), – имеет категорические противопоказания к управлению легковым автотранспортом, которые обозначены п.п. 12, 17, 29 указанного Перечня.

Наблюдая, как Котляревский Н.Н. ежедневно передвигается по трассе Евпатория-Симферополь за рулем автомобиля со скоростью не менее 200 км/час, я, как врач, с ужасом представляю себе вдруг случившийся очередной эпилептический приступ у Котляревского во время движения!

О болезни Котляревского и категорических противопоказаниях последнему управлять автомобилем известно нач. Евпаторийского ОГАИ подполковнику милиции Москвину Ю.В., не скрывающему дружеских отношений с Котляревским, а также врачам ГТМО г. Евпатории и, тем не менее никто из них не принимает мер к лишению Котляревского Н.Н. водительских прав и, соответственно, предотвращению возможного тяжкого преступления.

Обращаюсь к Вам и к Министру здравоохранения Украины и прошу надлежаще провести проверку законности получения Котляревским Н.Н. разрешающих медицинских документов, а также удостоверения водителя на право управления легковым автотранспортом, безотлагательно принять конкретные меры, в соответствии с действующим законодательством, к лишению Котляревского Н.Н. водительского удостоверения и привлечению виновных должностных лиц, противоправно подвергших граждан опасности, к ответственности.

О результатах проверки и принятых мерах прошу сообщить в редакцию.

Ваш ответ будет опубликован в газете.

Всего на 2-х листах.

С уважением,

Редактор городской

общественно-политической

газеты “Евпаторийская

неделя” Лутьев В.Г.

Слава украинской милиции! После напоминания через месяц редакция получила из МВД и Министерства здравоохранения Украины “отписки с уважением” – здравоохранение 20 июня 2003 г., исх. No Л-99/2, сообщило, что “Котляревский Н.Н. в лечебно-профилактические учреждения УОЗ г. Евпатории по поводу прохождения медицинского осмотра на право управления автотранспортом в течение последних пяти лет не обращался”, а милиция в лице начальника УГАИ ГУ МВД Украины в АР Крым Соколова С. радостно известила, что “-29 сентября 2000 г. гражданину Котляревскому Н.Н. в Евпаторийском МРЭО ГАИ выдано удостоверение водителя серии КРА No 214152 категории “А, В, С” и талон к нему, при этом нарушений со стороны сотрудников Евпаторийского МРЭО ГАИ не установлено”.

22 июля 2003 г. редакция “ЕН” вновь была вынуждена обратиться к министру МВД Украины:

Министру МВД Украины Генерал-полковнику милиции

Ю.А. Смирнову

ул. Академика Богомольца, 10, г. Киев-24, 01024

Уважаемый Юрий Александрович!

6 мая и 17 июня 2003 г. я обращался к Вам в связи с заведомо незаконным управлением автотранспортом известным Котляревским Н.Н., который, являясь больным тяжелым психическим заболеванием – эпилепсией (симптоматический эписиндром по типу Джексона), несмотря на категорические противопоказания к управлению автотранспортом, продолжает лично управлять автомобилем, при этом передвигаясь на нем на скорости значительно превышающей допустимую.

В своем обращении к Вам и к Министру здравоохранения Украины А.В. Пидаеву я указывал на существующую реальную смертельную опасность для окружающих, исходящую от Котляревского Н.Н. в связи с вышеизложенным. А также просил принять конкретные меры к лишению Котляревского Н.Н. права управлять автотранспортом и привлечь виновных должностных лиц Евпаторийского ОГАИ, прежде всего начальника подполковника милиции Москвина Ю.В., к ответственности.

20 июня 2003 г., исх. No Л-99/02, из Министерства здравоохранения Украины в АР Крым в адрес редакции поступило сообщение “Котляревский Н.Н. в лечебно-профилактические учреждения УОЗ г. Евпатории по поводу прохождения медицинского осмотра на право управления автотранспортом в течение последних 5 лет (! - “ЕН”) не обращался”.

15 июля 2003 г., исх. No 11/1261, редакция “ЕН” получила ответ за подписью нач. УГАИ ГУ МВД Украины в АР Крым Соколова С.А., которым было сообщено, что “-29 сентября 2000 г. гражданину Котляревскому Н.Н. Евпаторийским МРЭО ГАИ выдано удостоверение водителя серии КРА

No 214152 категории “А, Б, С” и талон к нему, при этом нарушений со стороны сотрудников Евпаторийского МРЭО ГАИ не установлено”.

Получив указанное сообщение, редакция газеты “ЕН” находит его формальной отпиской, не ответившей на доводы заявлений и свидетельствующей о признаках коррупции среди должностных лиц ГАИ не только г. Евпатории, но и среди руководства УГАИ ГУ МВД Украины в АР Крым.

У редакции сложилось мнение, что указанное сообщение от 15 июля с.г. изготовлено было не в республиканском ГАИ, а лично начальником Евпаторийского ОГАИ подполковником милиции Москвиным Ю.В., являющимся близким другом Котляревского Н.

Также обращаю Ваше внимание, что о категорических противопоказаниях Котляревскому Н.Н. управлять автотранспортом известно общественности г. Евпатории, и непринятие к последнему соответствующих мер реагирования возмущает граждан. Кроме того, должностные лица ГАИ ГУ МВД Украины в Крыму безосновательно, точнее сказать, преступно, не принимая мер, наблюдают со стороны, как психически тяжело больной человек, разъезжая за рулем автомобиля, в любую минуту может совершить убийство ни в чем не повинных граждан! Из смысла всех приказов, инструкций МВД Украины, КУ “Об административных правонарушениях” следует, что в обязанности должностных лиц ГАИ, МРЭО ГАИ входит, кроме наблюдения за дорожными знаками, технической исправностью транспортных средств, соблюдения правил дорожного движения, и наблюдение за участниками движения, состоянием их здоровья, трезвостью и т.д.

Учитывая изложенное, исходя из понимания того, что указанные выше справки-отписки, направляемые в адрес редакции газеты, будут бесконечно направляться должностными лицами ГАИ Крыма в адрес редакции и что каждая жалоба редакции на незаконность управления автотранспортом Котляревским в адрес ГАИ будет всего лишь способствовать улучшению материального состояния кого-то из должностных лиц ГАИ, редакция обращается к Вам, уважаемый Юрий Александрович, и с целью положить конец бесконечным отпискам Ваших подчиненных просит Вас обязать последних в принудительном порядке обязать Котляревского Н.Н., прож. пр-т Победы, 60, кв. 5, г. Евпатория, 97400, тел.

3-29-22, пройти по месту жительства медицинскую комиссию на право управления автотранспортом (приказы МОЗ Украины No 299 от 24.12.1999 г., No 555 от 29.09.1989 г., No 45 от 31.03.1994 г., No 124/345 от 05.06.2000 г.) и направить в редакцию копию соответствующего медицинского заключения. Это бы позволило снять все вопросы.

В случае непрохождения Котляревским Н. обязательного медицинского осмотра на право управления автотранспортом и таким образом продолжения последним представлять угрозу для общества редакция вынуждена будет вынести “вопрос” на обсуждение общественности, в том числе и об, исполнении сотрудниками МВД своих прямых служебных обязанностей.

Прошу сообщить в редакцию о принятых мерах в установленный законом срок.

С уважением,

Редактор городской

общественно-политической

газеты “Евпаторийская

неделя” Лутьев В.Г.

Пока милиция думает, как ей поступить с “Колей-убийцей” (Москвин говорит, что Колян – нормальный парень!) и, возможно, занята подготовкой очередной отписки в адрес редакции, мне на глаза попала заметка в газете “Факты” No 127 за 18 июля 2003 г., в которой сообщалось, что “В американском штате Калифорния произошла страшная трагедия. В городе Санта-Моника автомобиль, за рулем которого находился 86-летний пенсионер Рассел Уэллер, на скорости более 100 километров в час врезался в толпу на уличном рынке. В результате погибли 9 человек, в том числе трехлетняя девочка, 55 получили ранения. 15 пострадавших (из них двое малышей) находятся в критическом состоянии. По словам свидетелей, “Бьюик” пенсионера, как танк, сметал людей, лотки и торговые палатки. Люди буквально летали по воздуху. Когда автомобиль, проехав два квартала, наконец остановился, под его колесами лежала молодая женщина. Престарелый водитель находился в состоянии прострации”.

Читателю, возможно, непросто представить себе вышеописанную трагедию – все-таки это произошло в далекой Америке. Тогда, может, читатель сможет представить себе следующую ситуацию: вдоль трассы Евпатория-Симферополь стоят десятки граждан, торгующих фруктами и овощами. У Котляревского, сидящего за рулем автомобиля, мчащегося со скоростью 160-180 км/час, “без предупреждения и объявления” вдруг случается эпилептический припадок. Дальнейшее – плод воображения каждого из читателей.

Уже после обращения редакции к вышеуказанным должностным лицам МВД и здравоохранения Украины Котляревский, садясь за руль “Мерседеса”, начал оглядываться по сторонам: не видит ли это Лутьев? Мне удалось сфотографировать Котляревского за рулем автомобиля, отъезжавшего от здания Апелляционного суда АР Крым (см. на фото).

О том, как развиваются события вокруг права Котляревского заведомо незаконно подвергать граждан смертельной опасности и о действиях милиции по пресечению этих противоправных действий, редакция поставит читателей в известность в следующих номерах.

Сергей Павлов, специально для «ОРД»

Лев Миримский: самостоятельный «башмак» или проект спецслужб?

02.04.2012 22:35

Биография известного крымского политика пестрит легендами. И все – нехорошие. Крымский политик Лев Миримский стал политической «звездой» всеукраинского масштаба. А начинал с торговли бижутерией под «Саханом» и «Башмаками».

СПРАВКА: Миримский Лев (по другим данным – Леон) Юльевич родился 2 апреля 1960 года в Симферополе в семье служащих. Прописан в г.Симферополь, проживает в г.Киев.

Образование. После восьми классов окончил Симферопольский техникум железнодорожного транспорта. В 1995 году окончил крымский филиал Московского университета менеджмента и коммерции. По другим данным – закончил факультет экономики Таврического института предпринимательства и права. В 2001-м – Украинскую академию государственного управления при Президенте Украины (магистр государственного управления). Кандидат наук (диссертация «Технология власти в условиях гражданского общества»).

Трудовая деятельность. 1979 – 1981 гг. – служил срочную в рядах Советской Армии. 1981- 1983 гг. – техник-строитель Симферопольского городского строительного комбината. 1983-1984 гг. – техник-строитель Киевского райпродторга (Симферополь). 1984-1987 гг. – техник-строитель Симферопольского городского стройкомбината. 1987-1989 гг. – директор кооператива «Прогресс» (Симферополь). 1989-1993 гг. – директор СП «Леко» (Симферополь). 1993-1994 гг. – президент корпорации «Империя» (Симферополь).

Политическая карьера. 1994-1998 гг. – народный депутат Украины II созыва. 1998-2002 гг. – народный депутат Украины III созыва (член фракции партии «Трудовая Украина»; член Комитета Верховной Рады Украины по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией. 2002-2006 гг. – народный депутат Украины IV созыва. Член Комитета по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией. Основатель политической партии «Союз», членом которой является с 1997 года. С декабря 2005 года – председатель партии «Союз», глава Крымской региональной организации партии. С 2006 года – депутат Верховного Совета АРК Крым (руководитель фракции партии «Союз»).

Бизнес. Состояние бизнесмена оценивается в сумму от $180 млн. Бизнес-империя Миримского представлена около сотней компаний различных направлений – аренда недвижимости, туризм, интернет-провайдинг («Смарт-Медиа»), игорный бизнес, реклама, пресса, кинопрокат, торговля, телефонизация и т.д. Основной бизнес зарегистрирован на супругу Викторию и ее родственников.

Фото:  Крым. Комментарии

Л.Миримский является учредителем ООО «Фантазия» (бывшее МП «Фантазия»), ООО «Корпорация «Империя» (Л. Миримский владеет более 90% акций; ее официальные соучредители – фирмы «Леко» ЛТД, «Колев» ЛТД, сам Л.Миримский), Республиканской страховой компании «Рестра», фирмы «Грантор», фирмы «Артриум» (учредители – Л.Миримский, Кудашев Валерий Александрович, МП «Югус»); фирмы «Автодель» (специализация – продажа авто премиум-класса).

Фирма «Леко» ЛТД также является инвестором в фирмах ООО «Предприятие Черномор», ПКП «Виго», МП «Ромика», ООО «Фантазия». ООО «Корпорация империя» является соучредителем в ОАО «Крымский трикотаж», ОАО «Симферопольский консервный завод имени С.М.Кирова», ООО «Анкада», ОАО «Универсальный банк развития и партнерства», МП «Рамень», МП «Хозтовары», АО «Инвестиционная компания «Семья», Крымская международная финансово-юридическая компания «Фемида», фирма «Бим-Бом», МП «Аскания», Ассоциация рекламных предприятий Крыма, ТРК «ИТВ», ООО «Эко-стиль», Крымский БФ «Центр социальной защиты и помощи», ЗАО «Крымский региональный вексельный центр», предприятие «Лайт», ООО «Крымское рекламное агентство «Партнер», газета «Бизнес-экспресс», ООО «Киммерия 2000», ООО «Оптима телеком-Крым», Туристическо-коммерционное агентство «Терра таврика». МЧП «Гелю», Фирма «Антон», газета «Крымское время».

Звания и награды. Заслуженный экономист Украины. Награжден Орденом Петра Великого за весомый вклад в развитие российско-украинских отношений; орденом Украинской Православной Церкви «Преподобного Агапита Печерского» 3-й степени – за заслуги перед церковью.

Семья. Женат, имеет троих детей.

Увлечения. Игра в покер; один из лучших игроков в Украине.

Фото: balaganoff.com

Скандалы

Израильское гражданство. 2002 год. В декабре 2002 года первый вице-спикер крымского парламента Василий Киселев заявил, что имеет на руках документы, свидетельствующие о наличии у Л. Миримского израильского гражданства. Согласно информации другого политика – народного депутата Украины Григория Омельченко, Л. Миримский получил израильский паспорт 17 марта 1992 года – ТЕУДАТ ЗЕУТ № 309885010 для внутреннего пользования и загранпаспорт – № 5307341.

Местом жительства Миримского в Израиле был город Ашкелон, где он имел особняк и автомобиль марки «Пежо», а также другую собственность. Но Министерство внутренних дел Израиля отрицало, что Миримский является гражданином Израиля. Л. Миримский с В. Киселевым судился и суд выиграл (Киевский районный суд Симферополя обязал В. Киселева оплатить Л. Миримскому 50 000 гривен в качестве компенсации за моральный ущерб).

Депутат Г.Омельченко также направил запрос к Президенту. В документе также шла речь о фальсификации документов Л. Миримским о высшем образовании и получении путем угроз диплома об окончании Симферопольского филиала Московского университета менеджмента и коммерции. Ответ президентской канцелярии на этот запрос неизвестен.

Обвинения в масштабной преступной деятельности. 2003 год. В мае 2003 года народный депутат Украины Григорий Омельченко обратился к Президенту Л.Кучме и председателю Координационного комитета по борьбе с коррупцией Ольге Колинько с депутатским запросом «О затягивании Генеральной прокуратурой и МВД завершения расследования уголовных дел о преступлениях, к совершению которых причастен народный депутат Украины Миримский Л.Ю., и принятии соответствующих мер к реагированию».

Из этого документа следовало, что Л. Миримский проходил по целому ряду уголовных дел (цитата): «…тяжкие преступления – дело № 205120, возбуждено 26 января 2000 года; № 140396, возбуждено 23 декабря 1999 года; № 205162, возбужденное 29 февраля 2000 года – все по признакам преступления, предусмотренного ч.3 ст. 144 УК Украины (вымогательство, совершенное организованной группой), дело № 205211, возбуждено 10 марта 2000 года – по признакам преступления, предусмотренного ст. 194 УК Украины (подделка документов), дело № 50077, возбужденное по признакам преступления, предусмотренного ст. 69 УК Украины (бандитизм)…». Реакции властей не последовало, судьба резонансных уголовных дел – неизвестна.

Позже Л. Миримский на всех судах озащите своих чести и достоинства стал предъявлять ответ из крымского главка милиции: «…Сообщаем, что в справочно-информационных системах Главка в отношении Вас никакой информации нет, уголовные дела в отношении Вас не возбуждались».

При этом Миримский категорически отрицает свою связь с бандитами. А происхождение «бандитской» информации объясняет так: «Все эти разговоры пошли после моей первой избирательной кампании. Когда я баллотировался в Раду в 1994 году, коммунисты на заборах писали: «Миримский – бандит и мафия». На самом деле, если помните, в рэкетиры шли всякие наперсточники, спортсмены и уголовники. Те, кто занимался бизнесом, были для авторитетов другой категорией людей. Были рэкетиры и бизнесмены – и мы были по разные стороны баррикад”.

Сам сказал

Фото:  «Крымский ТелеграфЪ»

 О себе: «Да, я азартный человек, и я, как правило, больше выигрываю».

Чей «козачек»?

Крымский бизнесмен и «авторитет», народный депутат Украины Лев Миримский сегодня – звезда первой величины в бизнесе, политике и криминалитете Крыма.

На пленках экс-охранника Президента Леонида Кучмы, майора Николая Мельниченко есть запись, в том числе, и голоса Льва Миримского, который ведет свойскую беседу о политике с крымским криминальным авторитетом Александром Мельником (кличка в криминальных кругах – «Меля», один из лидеров крымского ОПГ «Сейлем »). Реалии украинского политического бытия в изложении двух авторитетов криминального мира Крымского полуострова – поистине, криминальный роман. Читать который могут исключительно «правильные пацаны», в совершенстве владеющие искусством «распальцовки».

Само появление и становление Л.Миримского – это зеркальное отражение процессов, сопровождавших распад советской империи – СССР и становление новой – капиталистической – Украины.

Неофициальная биография Льва Миримского выглядит так. Трудовую деятельность крымский миллионер начал в 1983 году с торговли бижутерией на базаре ( по другим данным – возле симферопольского аэровокзала). В 1987 году организовал одно из первых в Крыму частное торговое предприятие.

Потом – еще ряд коммерческих предприятий, которые в 1993 году объединил в многоотраслевую корпорацию «Империя» (Симферополь). В свою очередь, корпорация основала АКБ «Акси-банк» (вскоре самоликвидировался при загадочных обстоятельствах – вскрылась причастность банка к махинациям с поддельными векселями. А сам Миримский подозревался в причастности к убийству сотрудника киевского филиала этого банка в 1995 году).

Интересно, что сегодня супруга Л. Миримского является совладельцем ООО «Мобилка» – совместно с партненером своего мужа Олегом Гурой, руководителем фирмы «Люм». О.Гура, который «засветился» в скандале с «Акси-банком» и ликеро-водочным предприятием «Союз-Виктан». Подробнее об этом скандале.

Уже общеизвестно, что название «Виктан» происходит от имен «Виктор» и «Татьяна» четы Башмаковых (Виктор Башмаков в свое время был лидером одиозного крымского ОПГ «Башмаки»; застрелен). А компания «Союз-Виктан» стала первым в Крыму приватным (и «семейным») ликеро-водочным заводом, продукция которого «держала» значительную долю украинского и российского водочного рынка. Упомянутый скандал с участием О.Гуры породил резонансное уголовное – «убойное» – дело в Крыму. А суть дела такова.

В феврале 2000 года директор фирмы «Люм» Олег Гура подписал с руководителем «Сюз-Виктан» Андреем Охлопковым соглашение, по которому «Сюз-Виктан» передал фирме «Люм» акции АКБ «Акси-банк» на сумму 1 миллион гривен, а взамен получил 4 векселя на такую ​​же сумму. Но векселя оказались фальшивыми! Оказалось, что фирма «Люм» взяла их в киевском филиале «Акси-банка» за день до заключения сделки. Туда эти векселя попали из «Крымской финансовой компании».

Интересно, что основным учредителем этой компании значился… «Акси-банк». Позже выяснилось, что упомянутые ценные бумаги были подделаны в ООО «Энергетическая компания «Укркомуненерго». При этом упомянутое «юридическое лицо» никогда не существовало – то есть было фиктивным, «липовым», «пустышкой». А вот бланки для векселей, как установило следствие, были взяты у… «Акси-банка». В результате этой наглой аферы фирма «Люм» становится акционером «Акси-банка», фактически украв у «Союз-Виктана» 1 миллион гривен. Но как только было возбуждено уголовное дело, «Акси-банк» сороспешно самоликвидировался.

А к Охлопкову, обратившемуся за помощью к правоохранительным органам, пришли «перетереть вопрос» два «переговорщика», один из которых был известен в криминальной крымском среде по кличке «45» (под этим номером он значился в списках крымской банды «башмаков»). Переговоры, видно «не пошли». Потому что вскоре были убиты охранник «Союз-Виктана» Р.Коротич и совладелец аптекарского хозяйства водочной компании О.Кройтер. Не выдержав давления со стороны криминала, подался в бега второй совладелец «СВ» – Юрий Антипов. А начальник охраны компании Пелишко обращается за помощью к милиции.

Но совладелец «СВ» Охлопков не верит ни бандитам, ни милиции; у него сдают нервы. И в один нехороший день он приказывает своим телохранителям убить этих двух бандитов-«башмаковцев», что приезжали на «СВ» на «терки». Что и было сделано во время их очередного визита в офис «СВ». А вскоре Охлопкова и его заместителя Удовенко арестовывает милиция.

Сначала бывший начальник охраны «СВ» Пелишко давал показания против Охлопкова, но перед самым вынесением решения суда вдруг заявил, что Охлопков не виноват, а приказ об убийстве настырных «башмаковцев» отдал Антипов, который в это время неизвестно где скрывался. Суд тут же оправдал Охлопкова, Удовенко и Пелишко – под давлением Генпрокуратуры Украины, почему-то обнаружившей свой интерес в этом деле. Руководители «Союз-Виктана» отпускают на волю…

Легенды современного Крыма говорят, что после этого счастливого освобождения частым гостем в резиденции Охлопкова стал… Лев Миримский. Фирмы которого и были замешаны в «кидке» «Союз-Виктана» при помощи фальшивых векселей. Злые языки утверждают, что Л. Миримский и его «братва» из ОПГ «башмаки» сначала создали проблему «Союз-Виктану», потом ее же счастливо для Охлопкова и разрешили, «даровав» ему свободу«. Не без прибыли для себя. А трупы рядовых бандитов – не более, чем издержки «производства»…

Описание скандалов, в которых был замешан «Акси-банк», будет неполным, если не рассказать о том, что удалось «накопать» милиции. А правоохранители установили, что в 1998-99 годах председатель совета «Акси-банка» Савченко и председатель правления банка Е.Пономарева по указаниям Л. Миримского по поддельным документам предоставили кредиты на сумму в 100 тыс. долларов США на строительство какого-то жилья. И эти кредиты в банк так и не вернулись.

А вот еще одна страница из неофициальной биографии Л. Миримского. В начале 1991 года бандит Ткачев (кличка «Сахан») организовал преступную группировку, в которую вошли В.Башмаков, Г.Слепинин, В.Рачковский, В.Гуцу и пр. Банда «Сахана» пыталась подчинить себе другую крымскую банду – «Сейлем», где в то время на ведущих ролях были бандиты Слатвинский (кличка «Жираф») и Сергей Воронков (кличка «Воронок»). Борьба за лидерство привела к кровавой «разборке» 5 ноября 1991 года в Симферополе, когда во дворе своего дома был застрелен Сергей Оразмурадов (кличка «Сакура»).

Сергей Воронков и Лев Миримский – братья по оружию, Фото: «Новый Регион»

 Через два дня «сейлемовцы» – «в ответку» – на улице Русской в Симферополе обстреляли «девятку», за рулем которой сидел Константин Кравченко, один из спонсоров группы «Сахана»-Ткачева, а рядом – Лев Миримский. Кравченко погиб, а Миримский получил легкое ранение из пистолета, хотя огонь по нему велся из… автомата. Эксперты-криминалисты так и не смогли «обнаучить» этот загадочный факт. А сам Миримский после этого ЧП спрятался в Израиле (где, возможно, в то время он и получил израильское гражданство.

Легенды стали буквально неотъемлемой частью биографии Л.Миримского.

Например, одна из них гласит, что банда братьев Башмаковых – ОПГ «Башмаки» – создана бывшими высшими чинами еще советских спецслужб, в частности, КГБ СССР. Которые стремились взять под контроль экономику и политическую ситуацию в Крыму. В «штаб» вошли несколько отставных и действующих работников спецслужб: генералы Голота, Рыбальченко, Щербина, Лавренюк.

В 1994 году «гэбисты» завербовали несколько ярких «башмаков»: Данильченко, Тютюника и Анищенко, известных также как компаньоны Л. Миримского. С этого момента «Башмаки» получили мощного негласного куратора в лице спецслужб. Интересно, что в это же время неожиданно погибает лидер ОПГ В.Башмаков (среди завербованных его не было). А в группе же появляются новые предводители: криминальный блок возглавил Данильченко, финансовый, а позже и политический, – Миримский.

Есть версия, что именно в этот период деятельность ОПГ была умело переориентирована… под интересы национальной безопасности Украины.

Таким образом, украинские силовики создали управляемый ими «проукраинский» криминалитет. Который стал противовесом пророссийского ОПГ «Сейлем».

В тему: «Дело Танасевского»: как Дмитрий Табачник «отмазывал» российских диверсантов

А чтобы противостоять экспансии в большую политику Украины пророссийски ориентированных бандитов и бизнесменов Крыма, «органами» была организована сначала «Крымская партия» (1996 год, создатель, якобы, – бывший работник Внешней разведки ПГУ КГБ СССР В.Щербина). Через год «Крымская партия» была трансформирована в партию «Союз». Потом партия «Союз» легализировала большую часть бывших лидеров – «башмаковцев».

Что интересно: косвенно «особый статус» «башмаков» подтвердился и с приходом в Крым генерала Г.Москаля. Тогда практически все бандитские лидеры полуострова были нейтрализованы – или «сели», или подались в бега. Но «башмаков» милиция не тронула вообще. Более того: «башмаковцы» успешно прошли в Верховный Совет Крыма и создали там одноименную фракцию – «Союз» (возглавил Владимир Клычников; во фракцию вошли: Виталий Дычук, Николай Котляревский, Владимир Полишук, братья Анатолий и Владимир Тутеровы).

С тех пор «Союз» надежно «прописан» в политической жизни Крыма, являясь доминирующей политической силой на полуострове. И, что удивительно: на протяжении длительного времени «донором» партии «Союз» выступали различные российские организации, опекающиеся судьбой соотечественников в Украине. А сам Миримский долгое время рассматривался Москвой как надежный представитель российских интересов в Крыму. Впрочем, в «играх» спецслужб бывают и не такие кульбиты… И вполне возможно, что Л. Миримский сегодня работает уже «на две стороны».

—

Константин Иванченко, «Аргумент»         07.06.2012 1:35

http://ord-ua.info/2012/06/07/kto-oni-deputaty-novogo-parlamenta-znakomtes-kolya-ubijca/?lpage=1