Кожні 40 секунд у міліції чинять насильство – правозахисник

Кожні 40 секунд в Україні відбувається акт незаконного насильства в міліції.

Такими є результати соціологічного дослідження проведене Харківським інститутом соціологічних досліджень спільно з Харківською правозахисною групою. В ефірі Радіо Свобода дані оприлюднив координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

За словами правозахисника, дослідження враховує лише акти насильства, які чиняться безпосередньо в органах внутрішніх справ.

 «Ми не говоримо про місця позбавлення волі, тому що там ці порушення мають латентний характер, і неможливо дослідити і з’ясувати наскільки це серйозно», – розповів в ефірі Радіо Свобода координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Повністю інтерв’ю з Андрієм Діденком читайте на сайті radiosvoboda.org у неділю, 31 липня.

30.07.2011

http://www.radiosvoboda.org/archive/news/20110730/630/630.html?id=24282025

Любимец Хорошковского – убийца?

Валерий Иванович Хорошковский – большой любитель порассказывать о том, как под его “высокопрофессиональным” руководством СБУ полностью очистилась от коррупционных элементов и превратилась в суперэффективную спецслужбу. Однако, действительность эту похвальбу постоянно опровергает. Утечки секретных материалов из “конторы” уже стали обыденностью, политические и бизнесовые “заказы” СБУ отрабатывает уже особо и не шифруясь. И чем дальше, тем больше “контора” скатывается к банальной уголовщине. Недавняя весьма грязная история, произошедшая с любимцем Хорошковского, руководителем Департамента контрразведывательной защиты экономики государства, генерал-майором Андреем Кмитой – яркое доказательство абсолютного разложения СБУ.

В апреле этого года был расстрелян киллером глава Хмельницкой организации БЮТ, известный бизнесмен Адам Яхиев. Накануне убийства в течение нескольких месяцев СБУ активно “прессовала” предприятия, входившие в успешный агроконцерн Яхиева “Адамс”. Занималось этим непосредственно подразделение, возглавляемое генералом Кмитой. Он решил в этот раз объединить политический заказ и личную материальную выгоду. От Яхиева Кмита требовал двух вещей: выйти из БЮТ и “поделиться” бизнесом. Поделиться бизнесом требовалось не только в пользу Кмиты, но, прежде всего, его давнего покровителя – авторитетного енакиевско-монакского «мокрушника», а ныне нардепа и «смотрящего» за личным бизнесом многочисленного и разрастающегося семейства Виктора Януковича. «Мокрушник» этот успел купить Кмиту еще во время службы последнего в УСБУ Донецкой области. Основной сферой интересов «мокрушника» является агробизнес и спиртовая отрасль, которые он сейчас фактически в Украине монополизировал. Поэтому неудивительно, что и Кмита «работает» в основном по этим отраслям. Не считая, конечно, чисто политических заказов вроде дел против Юлии Тимошенко.

Однако, Яхиев менять политические взгляды и уничтожать мощную парторганизацию отказывался. А вот бизнесом в конечном итоге, пришлось “делиться” с коррумпированным “чекистом” и его бандитской «крышей».  Незадолго до собственной гибели Яхиев ввел в состав учредителей своей фирмы жену Кмиты. Таким образом, Яхиев надеялся спасти от полного уничтожения свою фирму и сохранить работу для своих сотрудников. Но, покойный не представлял, с какими бандитами имеет дело. Введя в “Адамс” свою жену, Кмита посчитал, что теперь сможет забрать все. При одном условии. Если Яхиева не станет. Эту несложную задачку для Кмиты легко решили бойцы уже вышеупомянутого «мокрушника». В апреле Яхиев был убит выстрелом в висок. Правоохранительные органы, как и следовало ожидать, ничего расследовать не собирались и дело благополучно спряталось «под сукно». Но… Оказалось, что в России проживает брат Адама Яхиева, с которым покойный делился всеми своими тревогами и планами. В том числе рассказывал и об угрозах и вымогательстве со стороны Андрея Кмиты. Брат покойного обратился с письмом к Президенту России Дмитрию Медведеву, в котором изложил факты, которые свидельствуют о том, что украинский предприниматель был убит благодаря совместным действиям украинской спецслужбы и уголовников.

Весьма маловероятно, что это письмо окажет какое-либо влияние на судьбу Андрея Кмиты. Именно такие «генералы СБУ», способные ради исполнения «заказа» власти вымогать и убивать нужны этой власти. Но… еще ведь не вечер, правда?

 (продолжение следует)

«ОРД»

В тему: Андрей Кмита – “Директор СБУ по коммерции”

Пока американские спецслужбы расправляются с главарями «Аль-Каиды», европейские обеспечивают продвижение демократии на Ближнем Востоке, а российские успешно добивают террористов на Кавказе, украинские СБУшники продолжают морально и профессионально деградировать.

Обложавшись с «делом Диденко-Макаренко» и поставив украинскую генпрокуратуру в неудобное положение перед Президентом и мировым сообществом, начальник Департамента контрразведывательной защиты экономики СБУ Андрей Кмита решил заняться настоящим «делом государственной важности», а именно переводом отечественных базаров под контроль Валерия Хорошковського и его хозяев.

Оставим в стороне вопрос о том, как республиканский главк СБУ мог опуститься до уровня базаров и отъема подножного корма у сотрудников райотделов милиции. В конце-концов, профессиональной деградации нет предела и никто не удивится, если завтра «контора» в контрразведовательных целях схлестнется с провинциальными барыгами за передел рынка макулатуры и стеклотары. Все гораздо сложней.

Дело в том, что после каждой очередной волны кадровых ротаций в силовых ведомствах, «на берег» списывается некоторое число людей в погонах, которые привыкли жить с размахом, но которые уже никогда не смогут вернуться к созидательной деятельности, т.е. найти применение своим способностям в бизнесе и производстве. Проблема не в том, что производить в Украине ничего, а в том, что указанные способности зачастую являются недостаточными для прокорма на уровне средних потребительских стандартов. В итоге, все эти люди группами и поодиночке начинают прибиваться к действующим высокопоставленным сотрудникам со своими бредовыми идеями и прожектами, цель которых сводится к противозаконному обогащению за счет использования государственного силового ресурса. В один прекрасный день, очередной заигравшийся силовик пополняет ряды «сбитых летчиков» и занимает свое место в этой пирамиде «предпринимателей без первоначального капитала»…

Сегодня А. Кмита находится на вершине такой пирамиды и, очевидно, считает себя «директором СБУ по коммерции». Во всяком случае, его заместитель генерал Порайко, покровители и выходцы из Хмельницка отставные генералы Петрищенко и Бадеев, а также «правая рука» – начальник управления полковник В. Сосинович, активно занимаются сбором идей и разработкой людей, представляющих коммерческий интерес для шефа, руководства СБУ и лично Хорошковского.

Для Кмиты эта роль давно стала привычной и вполне знакомой. Еще в 2003-2005 г.г. будучи заместителем начальника Управления по енергетике, вместо того, чтобы заниматься вопросами безопасности атомных станций, НПЗ, шахт и пр., А. Кмита получил заказ от земляков-соучередителей сети магазинов «Фуршет» и руководителей Каменец-Подольского ОПГ на установление контроля над Хмельницким рынком. Тогда Кмита смог убедить центральное руководство службы в необходимости заведения ОРД на руководителей Хмельницкого рынка и даже создать для этих целей отдельную оперативную группу из числа наиболее опытных оперов. В итоге, 2003-2005 г.г. ознаменовались для Украины крупнейшими авариями на шахтах, усилением энергетического давления со стороны России, потерей критических госактивов в сфере электроэнергетики и пр., зато опергруппа под руководством Кмиты успешно провела базарную спецоперацию в интересах частных коммерческих структур и представителей оргпреступности.

Почин удался, А. Кмита приобрел определенную известность в узких кругах, сверху и снизу к нему потянулись «люди».

После недавнего успешного завершения совместной операции с Управлением СБУ в Черновцах (куратор – первый замначальника «Департамента Кмиты») и установления контроля над «Калиновским рынком», А. Кмита решил по-настоящему отблагодарить руководство за недавно полученные генеральские погоны и лично убедил председателя СБУ В. Хорошковского дать команду на захват рынков в Хмельницком и харьковской «Барабашки». Схема будущего захвата уже апробирована на Хмельницком рынке: заведение ОРД на акционеров и реализация «подстав» на менеджеров; серия маски-шоу; шантаж со стороны ОПГ; финальный заход рейдеров под милицейским прикрытием. В глазах общественного мнения, информационные издержки этой спецоперации будут списаны на одиозного ближайшее окружение Януковича, что вполне устраивает и Фирташа и Хорошковского.

Частично, в реализации этой схемы Кмите помогают бывшие руководители УДО и некоторые сотрудники вечной кузницы «оборотней в погонах» – Киевского УБОП. Главным консультантом проекта выступает Сергей Семочкин – бывший советник Ю. Луценко, бывший замначальника УВД в Харьковской области, ранее уволенный за «крысятничество» из ТОР-менеджеров «Барабашово», еще ранее из службы охраны харьковского «Масложиркомбината», а совсем ранее – из органов внутренних дел за подделку документов. Сам Семочкин, будучи в настоящее время фигурантом одного из уголовных дел, называет себя «Советником Кмиты» и «полковником СБУ», а при необходимости предлагает удостовериться в этом, позвонив на номер 067-444-50-60.

Эти два персонажа с похожей биографией познакомились и сошлись в тот момент, когда А. Кмита после продолжительного пребывания «в распоряжении», т.е. не у дел, в 2008 году был подобран в замы бывшим начальником Харьковского УСБУ генералом А. Мухатаевым. Вскоре Мухатаев пожалел о своем кадровом решении. После подтверждения информации о вымогательствах и поборах с местных коммерсантов, А. Кмита был по-тихому отстранен от занимаемой должности и с позором снова отправлен «в распоряжение».

После этого, больше двух лет А. Кмита был вынужден обивать киевские пороги и «подносить патроны» старшим товарищам, пока на политическом небосклоне не засияли новые звезды и пока не стартовал очередной масштабный передел собственности. Осталось только дождаться, чем закончится новая операция Кмиты и куда его выведет кривая «коммерсанта в погонах»…

В завершении хотелось бы напомнить, что генерал Андрей Кмита, это тот самый борец с «донецкой мафией», который в 2006 году, будучи первым замом начальника СБУ в Донецкой области, громче всех орал что «Ахметов, Колесников и Клюев должны сидеть на нарах, а не заседать в парламенте».

Это тот самый «генерал», который еще будучи простым офицером как-то умудрился приобрести в Конче-Заспе коттедж за 2,5 млн. долларов США и по нынешний день благополучно проживать в доме, зарегистрированном на подставную особу.

Это тот самый «чекист», который в недавнем прошлом, работая опером в Крыму, был фигурантом уголовного дела о вымогательстве и превышении полномочий и даже несколько дней находился под стражей. Если бы не тогдашнее покровительство генерала Петрищенко и не благосклонность бывшего Главы СБУ В. Радченко, то находилась бы эта «кмита» в самом низу пищевой цепочки и до сих пор хлебала бы баланду…

Сергей Мельников, для “ОРД”                       30.07.2011 12:10

http://www.ord-ua.com/2011/07/30/lyubimets-horoshkovskogo---ubijtsa/?lpage=1

Адміністрація президента викрила свою роль у справі Тимошенко?

"Українська правда" випадково знайшла підтвердження, що адміністрація президента безпосередньо здійснює вплив на справу Тимошенко. Так, вона не лише контактує зі свідками, але і намагається формувати інформаційне поле відповідним чином.

Встановити це вдалося завдяки проколу, який допустили співробітники Банкової.

Отже, в четвер свої свідчення в Печерському суді давала колишня заступник генпрокурора Тетяна Корнякова. За наслідками чого Українська правда зробила новину із заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко".

Невдовзі після виходу цієї новини ми отримали листа електронною поштою. До нього було прикріплено файл у форматі Word, де містилося спростування: "Інтернет-видання "Українська правда" свідомо спотворило висловлювання екс-заступника Генпрокурора Тетяни Корнякової"

Тетяна Корнякова у своєму свідченні у суді сказала про те, що директиви прем’єр-міністра не можуть вважатися директивами уряду. Фактично вона підтвердила звинувачення Тимошенко в тому, що Тимошенко, будучи прем’єр-міністром, діяла всупереч закону, не маючи директив уряду на підписання газового контракту у Москві.

Натомість інтернет-видання "Українська правда" подало її висловлювання під заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко", чим фактично спотворила і перекрутила висловлювання Т.Корнякової.

Тетяна Корнякова обурена таким спекулятивним підходом журналістів до фактів та вимагає в "Української правди" негайно вибачитися перед нею і виправити заголовок.

Ми зацікавилися походженням цього прес-реліза і от що встановили.

Будь-який файл, написаний у програмі Word, може вказувати на своє походження – зокрема, на комп'ютер, де він був створений.

Про це мало хто знає, але саме завдяки подібним особливостям текстового редактора "Українській правді" свого часу вдалося довести, що темники часів Леоніда Кучми готувалися політтехнологами Банкової.

Отже, якщо відкрити згаданий вище прес-реліз Корнякової у редакторі Word, а потім у верхньому меню натиснути на функцію "файл" і далі обрати закладку "свойства", то можна побачити дивну картину.

Так, прес-реліз Корнякової був підготовлений автором user, а сам комп'ютер відноситься до закладу, що ховається за абревіатурою STPU.

STPU – це Адміністрація президента України.

Така абревіатура прописана в комп'ютерах Банкової з часів, коли цей заклад називався Секретаріат президента України, або скорочено англійською мовою STPU.

Підтвердження – так, протягом останніх місяців "Українська правда" отримує електронною поштою відповіді на свої запити в рамках закону "Про доступ до публічної інформації".

Ці листи за підписом Дениса Іванеска, керівника Головного управління доступу до публічної інформації Адміністрації президента, готуються на комп'ютерах, які так само мають "свойства" STPU.

Зокрема, на комп'ютері STPU була підготовлена відповідь Мустафі Найєму щодо правил ротації в журналістському пулі президента Януковича. Або відповідь на запит Тетяни Ніколаєнко щодо джерел фінансування змагань по Формулі-1 на воді.

Отже, виходить, що прес-реліз Корнякової про те, що вона в своїх свідченнях викрила Тимошенко, був підготовлений на комп'ютері адміністрації президента.

При чому переконатися в цьому можемо не лише ми. Цей самий прес-реліз Корнякової зі "свойствами" STPU було розіслано до багатьох редакцій.

Зокрема, аналогічного листа отримала редакція газети "Київ Пост". Заступник головного редактора холдингу Kyiv Post Катерина Горчинська підтвердила, що надісланий їм прес-реліз Корнякової у "свойствах" файлу так само має абревіатуру STPU.

У свою чергу Денис Іванеско не став коментувати це питання, оскільки воно "не відноситься до його компетенції".

Сама Тетяна Корнякова, яка давала свідчення по справі Тимошенко, згідно з інформацією на сайті Мінпаливенерго, працює зараз заступником в міністра енергетики Юрія Бойка.

В приймальні Тетяни Корнякової "Українській правді" повідомили, що вона перебуває у відпусці та зв'язатися з нею немає можливості. Водночас помічниця Корнякової підтвердила, що заступник міністра висловлювала невдоволення заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко".

Тобто, очевидно, що Корнякова справді могла санкціонувати такий прес-реліз. Але, як стало тепер відомо, незрозуміло з якого дива він був підготовлений силами Адміністрації президента.

Про що сказала Корнякова?

А тепер по суті свідчень заступника генпрокурора – чи справді вона стала на бік Тимошенко.

Отже, слідство інкримінує Тимошенко одноосібне незаконне підписання директив уряду, на що вона не мала повноважень згідно із законом "Про Кабінет міністрів" та регламентом Кабміну. Саме на підставі цих директив Олег Дубина уклав газовий контракт з "Газпромом".

От як про це ідеться в постанові про притягнення Тимошенко в якості обвинуваченої. "За займаною посадою Тимошенко Ю.В. завідомо знала, що директиви Кабінету міністрів приймаються виключно колегіальним рішенням більшістю складу уряду, а, згідно з законом "Про Кабінет міністрів України" та регламентом Кабінету міністрів, прем'єр-міністр не уповноважений одноосібно давати директиви".

Сама Тимошенко на допиті заявила, що то були не директиви уряду, а персональне доручення прем'єр-міністра, озаглавлене словом "директиви".

"Стверджую, що це були не директиви уряду, а директиви прем'єр-міністра, якими я довела до керівництва НАК "Нафтогаз України" результати домовленостей між прем'єр-міністрами України та Росії. Згідно з регламентом Кабінету міністрів, прем'єр-міністр дає доручення, обов'язкові для виконання. Своє доручення я оформила у вигляді директив прем'єр-міністра, що не має нічого спільного з директивами Кабінету міністрів".

А тепер – що повідомила слідству Корнякова? Її позиція відома з тексту обвинувального висновку по справі Тимошенко, з яким мала можливість ознайомитися "Українська правда".

Зі слів Корнякової на допитах випливає, що плани стосовно порушення кримінальної справи проти Тимошенко існували ще навесні минулого року.

Через два місяці після інавгурації Януковича, 27 квітня 2010-го до Генпрокуратури надійшло звернення депутата-регіонала Володимира Олійника, яке стосувалося неправомірності затвердження директив з боку Тимошенко та містило вимогу прокурорського реагування.

Пізніше до Генпрокуратури надійшло ще два листи з проханням розглянути звернення Олійника – 17 травня 2010 від першого віце-прем'єра Андрія Клюєва, а 20 травня 2010 – від глави адміністрації президента Сергія Льовочкіна.

Перевірку проводила Корнякова як заступник генпрокурора, яка спиралася на висновок Інституту держави і права імені Корецького. Проведена ними науково-правова експертиза встановила – директиви Тимошенко "не можуть кваліфікуватися як директиви уряду".

Корнякова повідомила на досудовому слідстві, що на запит Генпрокуратури в 2009 році Міністерство юстиції також надало висновок, що директиви Тимошенко "не можуть розглядатися в розумінні директив уряду, затвердження яких регулюється законодавством України".

Отже, свідчення Корнякової, дані в Генпрокуратурі, підтверджують версію Тимошенко, що "це були не директиви уряду, а директиви прем'єр-міністра".

Власне, аналогічні свідчення Корнякова дала і на судовому засіданні по справі Тимошенко в четвер:

"Директиви, затверджені Юлією Тимошенко для делегації на переговори з Газпромом не можуть кваліфікуватися як директиви уряду, заявила у своїх свідчення екс-заступник генпрокурора Тетяна Корнякова, посилаючись на висновки науково-правової експертизи, яка була проведена в рамках її перевірки.

Директиви було направлено до Інституту держави і права імені Корецького для правової експертизи. "Відповідно до висновку за підписом заступника директора інституту, директиви затверджені Юлією Тимошенко 19 січня 2009 року, не можуть кваліфікуватися як директиви уряду, затвердження яких регулюється законодавством України", – сказала Корнякова".

Таким чином, сказане колишнім заступником генпрокурора повністю відповідає лінії захисту Тимошенко.

Єдине незрозуміле в цій історії – якщо пані Корнякова справді вважає, що її позицію трактують неправильно, то чому прес-релізи для неї з викриттями Тимошенко готують в адміністрації президента? Тієї самої адміністрації президента, яка невтомлюється повторювати, що жодним чином не впливає на суд по газовій справі.

Сергій Лещенко, УП _ Четвер, 28 липня 2011, 21:08

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/07/28/6430141/

Відео звернення до Табачника: "Навіть під час окупації наша школа працювала, а зараз її закривають"

Два відео звернення до міністра освіти Дмитра Табачника від мешканців Миргородського району Полтавщини. Тут закривають дві з трьох шкіл, що в межах Ромоданівської селищної ради.

"Навіть під час окупації наша школа працювала, а зараз її закривають", це цитата із відео звернення. Його мешканці записали після того, як керівниця Миргородської районної ради не з'явилася на зустріч з людьми, щоб в черговий раз обговорити з ними питання закриття шкіл.

Саме Миргородська райрада призупинила навчальний процес у цих школах. Хоча Ромоданівська селищна рада не підтримала рішення про закриття цих шкіл.

Від 1 вересня діти села Шарківщини мають добиратися в іншу школу за десять кілометрів у разі, якщо рішення про закриття їхньої школи так і не змінять до початку навчання.

"Батьки та громада виступили рішуче проти закриття школи, адже до найближчої школи 10 кілометрів розбитої дороги. Як назвати нинішню владу, яка економить на дітях. Просимо бути не байдужими до нашої проблеми", – звернулася у своєму відео зверненні до міністра освіти Дмитра Табачника одна із мешканок села Шарківщини.

Як розповідають селяни, минулої зими кілька днів поспіль не завозили до них навіть хліба через замети та погану дорогу.

А це ще одне відео звернення від мешканців містечка Ромодан.

Якщо рішення про закриття школи так і залишиться в силі, діти з першого класу змушені будуть ходити через кілька десятків колій залізничного переїзду (пішохідний перехід є, та він в аварійному стані), щоб потрапити до найближчої школи.

"Нас розділяє залізниця, по якій проходить швидкісний рух та великий пішохідний перехід, під яким велика напруга електрифікації. Це все складає небезпеку для наших дітей. Будь ласка, допоможіть", – звернувся один із батьків до міністра освіти Дмитра Табачника.

На цю школу бракує 97 тисяч гривень на весь наступний навчальний рік!!! Там вчаться 58 учнів. Для порівняння, це майже дорівнює гонорару, яке заплатило Міністерство освіти за чотири дні роботи режисерові та операторові – постановнику.

Це за трихвилинний рекламний ролик про систему освіти України!!!

http://blogs.pravda.com.ua/authors/andrushko/4dda585d1bff5/

Раніше Міністр освіти Дмитро Табачник заявляв, що за час його керування на міністерській посаді закрили 114 шкіл:

http://www.pravda.com.ua/news/2011/07/1/6350071/

Утім, лише в Полтавській області 1 вересня не відкриються 56 шкіл:

28.07.2011 16:15 _ Сергій Андрушко

http://education.unian.net/ukr/detail/191059

http://blogs.pravda.com.ua/authors/andrushko/4e31610f9e723/

Епітафія українській міліції: цифри і факти

Україна для "людей"…, чи для народу?

Побачив по телевізору прес-конференцію Анатолія Могильова, який розповів, як круто міліція бореться з приховуванням злочинів: за I півріччя зафіксовано 1 млн. 611 тис. заяв громадян, на 8, 3% більше, ніж у I півріччі 2010 року. Ну і що? Чому Могильов не сказав, що з цих 1, 6 млн. кримінальні справи порушено лише за 228 511 заяв. Решта - відмову і по територіяльності. Україна потопає у безкарності злочинців. У працівників МВС немає стимулу до розкриття. За кожну порушену кримінальну справу начальство б'є по голові. Проклята цифра задавила людей. Потерпілого ніхто не захищає. Єдине право, яке він має - це скаржитися в усі інстанції.

Цифра, яку назвав міністр, може вразити тільки уяву обивателя. Співробітники міліції знають, що вона ні про що не свідчить. Кількість заяв громадян з кожним роком зростає. Це загальновідомо. А кількість порушених за ним кримінальних справ - зменшується. Що теж відомо. Але тільки професіоналам.

Якщо подивитися статистику за останні 20 років, то з 1991 року кількість заяв зросла в п'ять разів. У 1991 році їх було подано 609 270, а в 2010 році 3139197. Але з тих 609, 2 тис. заяв більше половини розслідувалися. Приблизно, по 300 тис. у 1991 році порушувалися кримінальні справи. За 245, 4 тис. були відмови в порушенні. Тобто менше половини. Решта відправляли по територіяльності. Нерідко, заяви забирали потерпілі. Але це нормально. Як воно в житті і є: чоловік дружину побив, вона прибігла в міліцію, накрапала заяву, вночі вони помирилися, вона зранку приходить забирати. Бог з ними, справа житейська.

Але що відбувається далі. У 2010 році з 3,1 млн. заяв кримінальні справи порушено лише за 442 тис. справ. Це тільки кожна сьома чи навіть восьма заява. А по 2, 2 млн. заяв відразу прийнято рішення щодо відмови. Причому, в половині випадків вже відомі особи, але щодо них міліція не зреагувала. Ще 344, 5 тис. - відправили матеріали по територіяльності (вважай, діла не буде). У 2011 році за перші півроку з 1,6 млн. заяв відмовлено в порушенні кримінальних справ по 1 млн. 165 тис. заяв громадян. Ще 160 тис. - матеріали направлено по територіяльності (підслідності). Народ за звичкою ходить в міліцію шукати захист, але захисту більше немає. Забудьте.

Відмовляють не тільки по дрібних злочинах. Відмови йдуть й по таким серйозним статтям як квартирні крадіжки, грабежі і, навіть, вбивства. Взяти крадіжку. Відкрили двері, все в квартирі перерили, розкидали, цінних речей немає. Міліція відправляє замок на експертизу. Поки експертизи немає, рішення немає. Добре, якщо очевидний злом, легше оскаржити відмову. А якщо підбір ключа? Відмовляють, тому, що немає підстав порушувати - можливе інсценування. А що все поламано в квартирі – значить, старанно інсценували.

Потерпілий, який насправді - терпила, бо потерпілим його ніхто ще не визнав, скаржиться в міліцію, начальству, пише в прокуратуру. Чому не порушили справу? Прокуратура каже: недостатньо зібрано матеріалів для порушення. Підстав немає. А матеріалів же ж дійсно немає. Звідки вони візьмуться, якщо їх ніхто не збирав. А злом, сліди. Які там вже сліди через місяць?

Є такі випадки, що прямо дивуєшся: як відмовили. Хлопця двоє гопників побили і пограбували у під'їзді. Забрали телефон, ключі від квартири, гроші. Весь в синяках. Зняв побої. Читаємо відмову: громадянина К. зустріли двоє невідомих, один з яких (ви тільки вчитайтеся у формулювання) навалився вагою свого тіла, і вони обидва впали. Піднявшись, громадянин К. виявив відсутність свого рюкзака, в якому були гроші, телефон та інші речі. У чому секрет словесної композиції: виявив відсутність. Не факт, що був пограбований. Може, десь раніше забув свій рюкзак. А коли впав і встав, згадав.

Модна відмова в порушенні справи за тілесним ушкодженням і навіть смерті - падіння з висоти власного зросту. Тілесні ушкодження отримав від падіння. Чим вищий зріст, тим сильніше падіння і більше пошкоджень. Коли впав, мобілка, документи, все загубилося.

Зручна відмовка - не встановили осіб, не опитали підозрюваних. Був один випадок. Хлопець заборгував грошей сільським баригам, вони найняли двох громил, вивезли боржника в ліс, побили, кинули. Він дивом вижив, став інвалідом. Справу не порушили, бо він жив в одному районі, а покалічили його в іншому. Два місяці пересилали з району в район матеріали, «ваша територіяльність», «ні, ваша». Через місяць нікого не допитали, відмовили. Потерпілий скаржиться в прокуратуру, вона скасовує постанову про відмову в порушенні справи. Ще час проходить - не встановили осіб. Відмовляють у зв'язку з відсутністю складу злочину. Він знову скаржиться. Знову все по новій. Але тут виявляється, що один з підозрюваних у побитті катався п'яним на мопеді і розбився. Хопа! Удача: пишуть відповідь, що відмовлено, оскільки нікого опитувати. Так його ніхто і не опитував півроку. І прокуратура підтверджує: відмовлено правильно.

Я кажу про справи, де не замішана велика корупція, державні інтереси або волохата лапа впливових осіб. Це приклади з повсякденного життя. Співробітники просто не працюють над розкриваністю. Тому що з одного боку їм не дають працювати, а з іншого - при такому житті, зарплаті і ставленні до особового складу з боку верхів і працювати по-серйозному не хочеться.

Звичайно, вже «смакую» коментарі: «менти суки», «кращий мент - мертвий мент». Глибоко розумію людей, які будуть це писати. Але влізьте і в нашу шкуру - працівників середньої ланки міліції.

Воля зверху: всі хочуть показати, що МВС працює добре, статистика хороша, злочинність знижується. Який би міністр не приходив, що б він не говорив, через півроку його світогляд змінюється, установки залишаються колишні.

Розкривати злочини немає ні сенсу, ні стимулу. Хоча це й наша робота. Ніхто не платить за це премії, ніхто не вивішує портрети на дошку пошани, ніхто не просуває в черзі на квартиру. Премії дають за принципом: хто вище, той більше. Дармоїдів тисячі, тому опери премії не отримують взагалі. Термін порушив, розкрив не те, не розкрив, запізнився на чергування - приводів для позбавлення премії може бути мільйон.

Ставлення до особового складу скотиняче. Взяти чергування. Кожен опер чергує кілька разів за місяць. Добу чергує, зранку знову на роботу. Невже нікому не спадає на думку, що людині потрібно хоча б години три поспати. Не війна ж! Доводиться спати на роботі. Замкнувся в комірчині, задрімав під ранок на пару годин. Начальство знає це, спеціально проводить рейди: не спи на чергуванні. А у самого черево як кавун і машина за 50 тис. дол. Йому потрібні порушені справи? Звичайно, ні.

А чи потрібні вони рядовим операм? Ще менше. Раніше слідчий мав право сам порушувати справу, а дізнавач - з санкції керівника слідства. Зараз кожен кряк треба погоджувати з начальником. А той починає: «Навіщо тобі це треба, все одно не розкриєш, статистику зіпсуєш …» і т. д. і т. п. Занадто активного співробітника за велику кількість порушених справ можуть просто згнобити: звільнити ні за що, перевести в інший район, на «пропащу» посаду.

Хіба тільки, якщо справа резонансна, є увага преси або само собою розкрилося, тоді рух може бути. Кількість побутових злочинів у нас така, що міліція може просто сидіти і підраховувати цифри, але відсоток розкриття все одно буде. Народ - опустився. Де п'ють, там і б'ють. Де б'ють - вбивають.

Йде зворотний процес: не слідство дає розкриття, а розкриття породжує слідство (документування злочину). Якщо зловили, тоді порушується справа і починається «розкрутка підозрюваних». Всі знають: випадково попався, сядеш по повній. І за себе і за того хлопця. Не впіймали - так і не шукають.

Популярна тема побиття затриманих в міліції. Так, б'ють. Тому, що визнаються в скоєнні відразу менше відсотка затриманих. Решта здаються після побоїв. Буває, що беруть на себе чужі злочини.

Чому це відбувається? Від поспіху. Від небажання по крихтам збирати доказову базу. Від невміння працювати. У міліції плинність кадрів зараз така, що начальник не знає своїх підлеглих в обличчя. До органів йдуть усі, кому вдалося пролізти або розподілили. Досвід не цінують: вузи всіх мастей штампують юристів на потоці, випускників - хмари, заміна завжди знайдеться. Ну, а користі з них? !

Те, що міліція - це прохідний двір, велика біда і для суспільства, і для правоохоронної системи в цілому. Раніше, щоб дійти до полковницької посади, потрібно було пройти величезний шлях. Спочатку школа підготовки сержантів міліції, 3-6 місяців після армії. Потім середня школа міліції, туди йшли найкращі. Після середньої - вища. І три роки Академії у Москві. До високих посад добиралися люди, які пройшли всі щаблі.

А зараз? Зі шкільної лави в міліцію (щоб в армію не ходити) на офіцерські посади. У 27 років вже майори. І це пацани, які не те, що пороху не нюхали, часто бомжів в очі не бачили. Сидять в канцеляріях, папірці перекладають.

Зараз всі говорять про пенсійну реформу. Пенсія насправді завжди була серйозним стимулом йти працювати в органи. Але в радянські часи за неї треба було чесно «відпахать» 25 років. Зараховувалася армія, навчання, пенсіонерами ставали десь в 43-45 років, не раніше. Потім Кучма зробив 20 років вислуги. Гаразд. Але потім пішли нові послаблення: рік за півтора. Ці пільги пробивали не оперативники, а впливові люди, які стали влаштовувати в різні міліцейські служби своїх дітей. Як наслідок у нас 4,5 млн. пенсіонерів до 45 років. Серед них значний відсоток - це «блатні» дітки, які попродирали штанці в УБОЗі та на канцелярських посадах, отримали міліцейську пенсію, і пішли в бізнес. Через них постраждали ті, хто реально ішачити за копійки.

Запитайте, як це позначається на кількості порушених кримінальних справ? Так і позначається. Потерпілий нікому не потрібен. І прав у нього ніяких немає, окрім, як скаржитися. І в адвоката теж. Потерпілий не може збирати докази, не має права їх пред'явити. Навіть якщо він все зробить за слідство, докази будуть незаконні.

Приходила одна жінка. У неї доньку підрізали і пограбували ровесниці. Каже: бачила доччин ланцюжок на такий-то панночці, опитайте її, я вистежила, куди вона пішла, знаю, як звати і де живе. А слідчий їй - ідіть додому, ми вас викличемо. Якби була детективна служба, вона була б противагою всьому цьому бардаку. Детектив зміг би зібрати докази і пред'явити слідству і суду. Це розірвало б ланцюжок безкарної бездіяльності. Але поки цього нічого немає. Монополія державних правоохоронних органів на збір доказової бази призводить до того, що докази ніхто збирати не хоче. І не може.

Мене завжди дивувало: чому ми не віримо людині, яка подала заяву про злочин? Тому, що він може брехати? Може. Але для цього є стаття про кримінальну відповідальність за дачу помилкових свідчень. Але не може бути з 1, 6 млн. заяв про злочин 1, 2 млн. хибних сигналів. Міністр Могильов над цим не замислювався? Певно, ні (якщо мислити – це його).

Пишу ці рядки і думаю: кому це все потрібно? Суспільству? Воно, на мою думку, вже настільки розчарувалося в міліції, що скільки «грузинських реформ» тут не роби (а хтось брався робити?), стереотип не зміниш.

Керівникам? Думаю, що ні. Скільки з високих трибун не говорили про те, що цифра не буде керувати міліцією, що бити за «висяки» перестануть, що порушувати справи треба, краще їх потім припинити, по суті нічого не змінюється. Тільки гірше стає. Бо професіоналів майже не залишилося.

Якби міліцейське керівництво хотіло щось поміняти, то воно змінило б. Наприклад, ще 10 років тому говорили, що треба закінчувати з перекиданням матеріалів за підслідністю та територіяльностю. Потрібно порушувати справи, опитувати, і пересилати справи. А не заяви громадян. Але ніхто не ініціював зміни до відповідних законів і КПК.

 «Що ж нам робити? », - запитає пересічний громадянин, який постраждав від злочинності і знехтуваний міліцією. Скаржіться. Якщо є час і сили, пишіть скарги навкруги: в міністерство, в прокуратуру, залучайте ЗМІ. Може, й виб'єте собі розслідування. Коли нам скажуть «Шукайте! », ми знайдемо. Бо, якщо не шукати правду, залишається один шлях - самосуд. Дуже страшний шлях …

Петро Феоктістов, майор міліції, спеціально для ОРД                        20. 07. 2011 23:46

http://www.ord-ua.com/2011/07/20/epitafiya-ukrainskoj-militsii-tsifryi-i-faktyi/

Львівська міськрада закликала український народ нічого не боятися

Депутати Львівської міської ради висловили глибоку стурбованість і повну незгоду з політичними процесами, які відбуваються в Україні.

Про це повідомляє Інтернет-видання ZAXID. NET.

«Наше хвилювання і справедливе обурення викликають факти використання правлячим режимом судової гілки влади для боротьби з політичними опонентами. Тотальне переслідування представників опозиції стає фірмовим стилем діючої центральної влади. Його жертвами стають як звичайні громадяни, так і політики, за якими стоять мільйони виборців. І не має значення, кого переслідує влада – учасників Податкового майдану або лідерів провідних опозиційних партій – кожному зрозуміло, що мова йде не про встановлення істини або покарання винних, а тільки про помсту і нейтралізацію своїх політичних конкурентів», – сказано в заяві депутатів.

 «Вся країна є свідком жорстокої політичної розправи над одним із лідерів суспільної довіри Юлією Тимошенко. Цинічний спосіб здійснення судового процесу, в якому Тимошенко фактично позбавлена ​​свого конституційного права повноцінно захищати себе, викликає справедливе обурення українців і світової спільноти», – зазначають депутати.

 «Очевидно, – підкреслюють автори заяви, – що апеляції до того, хто організував це судилище, марні. Тому ми звертаємося до світового співтовариства, в компетентні міжнародні організації з щирим проханням використати свій вплив і авторитет, щоб нагадати керівництву Україні про необхідність дотримання демократичних норм політичної конкуренції в Україні та припинення використання судових органів для переслідування опозиції».

Львівські депутати також звертаються до колег з усіх місцевих рад України «із закликом підтримати наше звернення і голосно задекларувати нашу загальну відданість демократичним принципам та готовність захищати свою громадянську позицію» .

«І, головне, ми звертаємося до всього українського народу із закликом:« Не будьте байдужими!» і «Не бійтеся!». Нас – мільйони, а їх – одиниці. Тому час справедливості настане!», – йдеться в заяві, яку підтримали депутати Львівської міської ради більшістю голосів.

20.07.2011 17:17

http://lb.ua/news/2011/07/20/106991_Lvovskiy_gorsovet_prizval_ukrai.html

Інтерв'ю Нікі Руруа, міністра культури Грузії

Катерина КОТРІКАДЗЕ (радіо «Ехо Москви»): Перше, про що хочу запитати, це взагалі культурні тенденції в Грузії, тенденції руху і довгострокової стратегії. Ось, ми бачимо, що Грузія прагне в європейські структури, Грузія – це повернення в європейську сім'ю, Грузія прагне до західних стандартів і т. д. Одночасно це відбивається, власне, і на культурному житті країни. Ми бачимо, що західні артисти дуже часто приїжджають до Грузії, в Тбілісі, в Батумі, тут грандіозні концерти влаштовуються. За яким принципом ви добираєте артистів, які приїжджають сюди? Хто вибирає?

Н.Р.: Сподіваюся, що ці артисти і люди, які приїжджають до нас, вибирають Грузію, тому що ми поки ще не багата країна, так що немає розкоші платити їм шалені гроші. У культурі відбуваються ті ж самі процеси, що відбуваються в цілій країні. Культура – це що? Це дзеркало держави, суспільства. Я думаю, ті зміни, які мають місце в Грузії, відбуваються і в культурі. Тобто як ми всі знаємо, Грузія трансформується дуже швидкими темпами. Все змінюється, сподіваюся, в кращу сторону, днями, іноді годинами. І тому у нас немає якихось сірих півтонів, біле перетворюється на чорне і навпаки. Так що це, звичайно, цікаво всім людям, які чули про нашу країну, які цікавляться політикою, культурою. І ми всіляко намагаємося якось налагодити прямі контакти з вільним світом.

Я хочу розповісти вам одну історію. Це сталося в 70-х, якщо не помиляюся. Мені це, звичайно, розповіли – я не був там, але це сталося насправді, коли Аллен Гінзберг, американський поет і інтелектуал приїхав до Грузії з Бобом Діланом, який теж гостював у нас, вони приїхали як літератори, як поети і їх зустріла делегація наших місцевих академіків в краватках, таких, літніх людей з сивим волоссям, з такими, споважнілими манерами.

К. К. : Ну, професори.

Н. Р. : Так, професори такі, поважні люди. І от, Гінзберг, який був бітником і хіпі, він не стерпів цю компанію, він попросив, щоб його взяли десь, де водяться, там не знаю, повії, геї, якісь артисти. Він попросив себе взяти або на вокзал, десь в цьому роді. І перевели це його прохання нашому голові Ради письменників, який був головним у делегації, що зустрічала. І він послухав серйозно, і, треба визнати, що у цієї людини було почуття гумору. Він сказав, що «переведіть нашому гостю, що всі, кого він бачить у цьому залі, вони всі – повії, включаючи мене». (Всі сміються) Так що немає ніякої потреби вести його на вокзал.

К. К. : Цю людину не посадили?

Н. Р. : Цю людину не посадили, ні. Він був у фаворі в уряді, він був головою Спілки письменників. Так що всі зрозуміли жарт, і слава богу, що так було.

Але, от я думаю, абсурдність цієї ситуації показує реалії, які існували в Грузії в ті роки. Ми намагаємося від цієї ізоляції якось відірватися, бо ізоляція навіть продовжилася після того як Грузія здобула незалежність. Так що зараз наші люди, які займаються культурою, режисери, літератори, вони їздять по світу, до них приїжджають, у них є контакти з усіма людьми, з якими вони хочуть мати справу. І це, звичайно, допомагає їм робити свою справу краще.

К. К. : Ну от я саме хотіла запитати. В принципі, Боб Ділан і далі ось ці зірки, західні люди, особи, які весь час миготять в телеефірі. Ми знаємо, хто така Шакіра, ми знаємо, хто такий Енріке Іглесіас, ми знаємо, хто такий Стінг, ми зустрічаємо їх…

Н. Р. : Я не знаю, хто така Шакіра, якщо чесно. Просто чув ім’я.

К. К. : Ну, більшість грузинських тинейджерів і тих, хто дивиться МТБ (я б сказала так), вони знають, хто така Шакіра. Їх тут, звичайно, зустрічають, вони користуються величезною популярністю. Але після того як ми вийшли з періоду залізної завіси, відбувається ситуація, коли у нас не найкращі відносини з РФ, і туди наші артисти вже не їздять так активно як, можливо, раніше. Західний ринок для грузинських артистів, Бубу Кікабідзе зрозуміють в Америці чи у Франції, Тамару Гвердцителі? Відразу хто згадується, коли мова йде про грузинських артистів?

Н. Р. : Я не знаю. Може, зрозуміють, може, й ні – і в цьому нічого трагічного немає, тому що у нас є інші люди, які роблять іншу музику, яку цінують і тут, і скрізь. Не знаю, кого назвати, не хочу нікого засмучувати, але, наприклад, (нерозбірливо), наприклад, Ліана Ісакадзе, наприклад, наш маленький джазмен Беков.

К. К. : Маленький, так.

Н. Р. : Так. Вони затребувані скрізь. Якраз з тієї причини, що ізоляції ось цієї радянської вже нема. Так що…

К. К. : Тобто попит на грузинських музикантів є?

Н. Р. : Звичайно, є, і цей попит зростає з кожним днем. Я тут абсолютно впевнений і спокійний, що в цьому напрямку немає проблем. Я навіть радий, що ось цього феномена, званого «естрадою», російською або радянської естрадою, просто вже немає. Їм наслідували наші вітчизняні естрадники, це виглядало жахливо. Так що я навіть радий, що цього немає.

К. К. : Тобто втрата російського ринку на відміну, можливо, від вина, там, Боржомі …

Н. Р. : Тільки на благо, тільки на благо. Принаймні, я так думаю. Не знаю. Треба їх спитати, музикантів.

К. К. : Ну, зрозуміло. Ну, напевно, зараз нове покоління з радістю співає в Ла Скала, до речі.

Н. Р. : Так-так. До речі, у нас гостював директор Академії Ла Скала, він підібрав 12 молодих грузинів і грузинок, які навчатимуться в Академії Ла Скала. Ці молоді хлопці – вони з Горі, хтось із Сухумі, хтось із Телаві. Вони не діти так званих еліт. Так що меритократія (принцип управління, згідно з яким керівні пости повинні займати найздібніші люди, незалежно від їхнього соціального чи економічного походження? – Вікіпедія), яку ми намагаємося налагодити в Грузії працює, почала вже працювати. Так що я дуже втішений.

К. К. : Чи працює нова реальність для грузинського кіно? Грузинське кіно – це традиційно авторське кіно, інтелектуальне кіно, відмінне від того, що робилося на пострадянському просторі. Якийсь був період стагнації, коли розвитку не було. Ось зараз куди йде грузинське кіно, наскільки ви бачите перспективи розвитку, наскільки успішним може бути в майбутньому?

Н. Р. : Я думаю, грузинське кіно – так, звичайно, був серйозний провал після розпаду Союзу, бо економічна система зруйнувалася і змінилася на нову, до цієї системи людям було дуже важко пристосуватися. Коли стали з'являтися люди з ентузіазмом, зі знанням того, що вони хочуть, як вони стали приходити в кіно, все мало-помалу почало рухатися. І цьому приклад, от, той факт, що ми (Грузія, я маю на увазі) виступили в головній європейській кінофундації, що зветься Eurimages. Це фонд, який дає державам-членам право на співфінансування, дає гроші на зняття картин, допомагає в дистрибуції, допомагає у ще багатьох-багатьох речах.

Молоді люди, які зараз займаються кіно, вони розуміють всю серйозність цієї професії, тому що серйозно дуже дивляться на процес освіти. І я думаю, через кілька років, через 2-3 роки грузинські фільми будуть показані на всіх цікавих і великих авторитетних …

К.К.: В Каннах.

Н. Р. : У тому числі і в Каннах. Я думаю, можна різноманітні картини знімати в Грузії, але більшість грузинських картин, я думаю, логічніше буде, якщо вони будуть арт-хаусними, якщо вони будуть авторським кіно. Бо робити це завжди дешевше, і традиція сама грузинського кіно нас якось веде в цьому напрямку.

К. К. : Але головне, щоб виходило.

Н. Р. : Що стосується таких блокбастерів, кінохітів, їх можна знімати також у Грузії, тому що у нас, по-перше, географія дуже зручна для цього і професіонали, робоча сила, які зараз займаються цим, їм треба платити набагато менше грошей , ніж десь, навіть у Польщі чи в Чехії, або десь ще.

І з минулого року вже з'явилися деякі пропозиції, щоб знімати тут продукцію Голівуду.

К. К. : Так-так-так, я чула. Приїжджала делегація з Індії.

Н. Р. : 2 делегації приїжджали, їм сподобалося те, що вони побачили. Вони їздили в Сванетію, вони подивилися, об'їздили всю Грузію. І в економічному сенсі це їм здалося дуже зручним. Так що подивимося. Робити, я думаю, всякі фільми можна в Грузії, але ми повинні фокусуватися, все ж, на авторське кіно, бо це нам вдається краще за усе.

К. К. : Ну от, один з блокбастерів, які були зняті в Грузії за останній час, це «П'ять днів серпня», самий довгоочікуваний для Грузії, мабуть, фільм. Тут всі його чекали, всі хотіли подивитися. Дуже неоднозначні оцінки. Багато хто говорить, що він надто примітивний (цитата). На ваш погляд, опис Рене Харліна грузино-російської війни серпня 2008 року. Вам це кіно сподобалося?

Н. Р. : Так, можливо, комусь це здасться прямолінійним, сама історія, про яку розповідає фільм. Я не знаю, я, взагалі кажучи, не любитель блокбастерів і таких, як можна їх назвати . . .

К. К. : трилерів?

Н. Р. : Не, не трилерів, а бойовиків. Але фільм як фільм. Я думаю, фільм зроблений у жанрі бойовика і зроблений нормально дуже. Це, звичайно, не шедевр. Але загалом беручи, у мене, зізнатися, ніяких серйозних очікувань на цей рахунок не було. Я зрадів факту, що така людина, відомий режисер як Рене Харлін взявся за справу, тому що, завдяки цьому фільму, багато людей, мільйони, напевно, людей знають щось про війну Росії проти Грузії.

І Рене Харлін – він взагалі, серйозно закохався в цю країну, щойно придбав квартиру в Батумі. І я з ним знайомий, я може двічі зустрічався з ним, і він сказав: «Я вам, хлопці, ще не набрид?» Я сказав, що ще ні.

К. К. : Нехай знімає ще щось.

Н. Р. : Поки що ні. Ми ж як держава, ми не замовляємо картину. Я не знаю, ось цей фільм був знятий на особисті гроші однієї корпорації, яка фінансувала цей проект.

К. К. : Корпорація грузинська?

Н. Р. : Так, грузино-українська, я думаю. Приватні гроші, бізнес профінансував. Так що, якщо комусь захочеться, щоб такі фільми були зняті, не такі, але фільми на цю тему, напевно, знайдуться спонсори, щоб їх робити.

К. К. : Чого варто чекати на міжнародному театральному фестивалі, що наближується? Наскільки я знаю, буде Джон Малкович, якого дуже чекають, який привіз навіть 2 вистави.

Н. Р. : Так-так-так.

К. К. : Що буде показано, цікаво?

Н. Р. : Там буде багато чого цікавого. Так, Малкович – звичайно, я радий, що цього великого актора побачить наш глядач. Взагалі ж, що обнадіює щодо цього фестивалю – це те, що за минулий рік, якщо я не помиляюся, 9 з 20 вистав, які показували грузинські театри, були продані на європейських ринках. Так, їх просто взяли, купили, показують зараз у багатьох країнах. Так що це знову ось ці контакти, яких раніше не було. Я думаю, от, найголовнішим є те, що, по-перше, подивитися, що відбувається в цьому світі за межами цієї країни і показати себе теж людям, яким цікаво, що робиться, про що думає грузинська драматургія і так далі, і тому подібне. Це процес. Про прогрес ще, я думаю, рано говорити.

К. К. : Цікаво просто, що Джон Малкович, наскільки я знаю, він у Москві активно працює, ставить там спектаклі. Багато з тих, хто приїжджають сюди із західних виконавців, вони часто бувають у Москві. Та ж Шерон Стоун. Деякі скептики кажуть, що, от, грузинська влада відстежують тих виконавців, які активно виступають перед російською публікою і спеціально викликають їх до Грузії.

Н. Р. : А навіщо? Це маячня собача. Нісенітниця якась. Звичайно, немає. У Росії є гарна театральна традиція цікава всім людям, які працюють у цій сфері. Цікаво, звичайно, поставити щось на батьківщині Чехова.

К. К. : Ну так. Зрозуміло.

Н. Р. : Так. Так що це природно. Ніхто не запрошує ні Шерон Стоун, ні Малковича, тому що вони колись їздили в Москву. Це, звичайно, дурниці. Організатори, яким хочеться, щоб вони у нас виступили, напевно, мотивують свої інтереси, виходячи з талантів цих людей.

К. К. : Авжеж. Зрозуміло.

Н. Р. : А не з географії їх переміщення.

К. К. : Зірки, дійсно, великої величини, дуже відомі. Інша справа, кому подобаються, комусь не подобаються. Не важливо там, так? Є Енріке Іглесіас, є Стінг або Кріс Ботте, так? Але як вони оплачуються, ці люди, головним чином? Це держава?

Н. Р. : Переважно, ні. Здебільшого, ці гастролі оплачуються бізнесом, особистим сектором. І я думаю, це слушно.

К. К. : Бізнесу це вигідно?

Н. Р. : І вигідно, так, це велика реклама для кожного бізнесу, що позаду Стінга висить плакат, який говорить . . . Ну, не знаю.

К. К. : Ну, не важливо.

Н. Р. : «Купуйте хвилину за 10 тетрі». А держава іноді бере участь в цих проектах, але бере участь самим мінімальним чином. Наприклад, зараз в Батумі у нас дуже серйозний, по-справжньому такий, в західному розумінні фестиваль. Не тільки концерт, а й фестиваль з усією атрибутикою.

К. К. : Розкажіть, до речі.

Н. Р. : Так. Там фестиваль. До речі, починається вже завтра, з 19-го липня до 25-го. Виступатимуть 22 різних ансамблю з усього світу, і в їх числі знаходяться великі зірки як, наприклад, Боб (нерозбірливо), Стенлі Джордан або Мейсі Грей і так далі.

К. К. : Враховуючи багато проблем політичних, дуже багато розмов про те, що в Грузії блокують російську мову, російську культуру і т. д. У якому становищі зараз знаходиться російський театр Грибоєдова, чи не зазнає утисків колектив?

Н. Р. : Взагалі-то, якщо серйозно відповісти на це питання, зізнатися, мене дратує той факт, що якось ми ще, нібито, повинні володіти російською мовою в Грузії або десь ще на пострадянському просторі. Це якийсь імператив в цьому сенсі мене сильно дратує. Бо як ми всі знаємо, російська мова, мова, яку я, звичайно, люблю, обожнюю, ціную як дуже такий, глибокий, прекрасний феномен. Але ця мова була зброєю русифікації, зброєю імперської політики, яка існувала в цій країні вже, не знаю, з XVII століття.

Але коли це має місце, триває в XXI столітті, звичайно, це має серйозний психологічний ефект. І ось це відчуження, яке відчувається, ви можете робити висновок на моєму прикладі. Все забувається, і забувається набагато швидше, ніж це повинно відбуватися. Я думаю, тут психологія. Поки ось цей абсурд, так звана окупація триватиме, то відчуження буде мати місце і буде тільки рости. Ніяких етнічних проблем немає і не може бути, це якийсь дешевий агітпроп з Кремля. Не було жодного конфлікту на етнічному ґрунті з тими людьми, які або приїжджають до Грузії, природно, говорять своєю мовою, з Росії, якщо турист або хтось такий з'явиться. Або ті люди, які живуть в Грузії і просто говорять по-російськи.

К. К. : Чи працюють. Як деякі.

Н. Р. : Так. Звичайно, ніяких проблем тут ні природних, ані штучних ніхто не створює. Це було б самим таким, ганебним, що могло відбуватися в країні, яка претендує на демократію і свободу. Це просто нісенітниця якась то.

Якщо подивитися з іншого боку, то немає потреби. У мене теж немає потреби говорити російською вже не знаю скільки, 20 років. Я 8 років жив у Штатах, там просто не доводилося. Тут у мене жодної потреби немає. Це чудова мова. Звичайно, це погано, але я думаю, це логічний результат тієї політики, яка проводиться зараз щодо моєї країни.

http://www.echo.msk.ru/programs/beseda/794482-echo/

Свободівці Руслан Марцінків та Роман Онуфріїв підбили підсумки роботи Івано-Франківської міської ради за перші півроку

19 липня 2011 року свободівці – секретар Івано-Франківської міської ради Руслан Марцінків та голова бюджетної комісії Роман Онуфріїв – підбили підсумки діяльности вищого представницького органа міста за перше півріччя поточного року. Керівники Всеукраїнського об'єднання "Свобода" в Івано-Франківську виокремили кілька головних напрямів, на яких було зосереджено роботу депутатського корпусу у перші 6 місяців роботи:

1. послідовне відстоювання на рівні місцевого самоврядування українських національних інтересів;

2. наведення порядку та постійний контроль за діяльністю виконавчих структур міської ради та роботою комунальних підприємств;

3. започаткування комунальних реформ;

4. збільшення кількості дитячих садочків і майданчиків;

5. кроки назустріч підприємцям та новим інвестиціям в Івано-Франківськ;

6. забезпечення прозорості діяльності міської влади.

За словами Руслана Марцінківа, в нинішніх умовах міська рада, виражаючи інтереси громади Івано-Франківська, докладає усіх зусиль для відстоювання української позиції у різних галузях. Це зумовлено постійними антиукраїнськими діями центральної влади на чолі з Януковичем та Азаровим. "Практично на кожній сесії депутати ухвалюють звернення з приводу болючих проблем життя українців у нашій державі. Ми вимагали ветувати Податковий кодекс, виступали проти "ручного" керування урядом бюджетними ресурсами місцевих громад, з приводу закриття української бібліотеки у Москві ухвалили звернення з вимогою припинити обмеження національних прав українців у Росії, заборонили вивішування совєтської символіки на 1 та 9 травня. На останній сесії депутати висловили свою категоричну незгоду з приводу запровадження так званої "пенсійної реформи"" – підкреслив свободівець.

Також секретар міської ради повідомив, що він є ініціатором створення Спілки секретарів місцевих ради Івано-Франківської області. Мета об'єднання – покращити співпрацю між органами місцевого самоврядування краю. "Сьогодні місцеве самоврядування залишилось останнім острівцем демократії в державі. Воно покликане протистояти узурпації влади, яку здійснює режим Януковича. У цьому солідарні депутати практично всіх місцевих рад области. Можете бути впевнені, що ми продовжуватимемо чинити спротив антиукраїнським діям центральної влади" – наголосив Руслан Марцінків.

Проте керівники фракції "Свободи" усвідомлюють, що робота в раді носить в основному господарський характер. Тому головну увагу вони зосередили на розв'язанні повсякденних проблем життя громади міста.

За перші 6 місяців ухвалено низку рішень, покликаних посилити контроль та відповідальність виконавчої влади перед людьми. Свободівці виступили з ініціативою провести реорганізацію виконавчих органів, наслідком чого стала ліквідація управління житлово-комунального господарства, відділів транспорту та зв'язку і управління архітектури та містобудування. Замість цих підрозділів створено два нових департаменти.

Роман Онуфріїв вважає надзвичайно важливим рішення про зобов'язання переукладення контрактів з керівниками комунальних підприємств. Це, на його думку, забезпечує можливість встановлення чітких критеріїв, за якими можна оцінити – чи відповідає керівник займаній посаді. Варто зауважити, що завдяки системному контролю депутатськими комісіями зупинено негативні процеси на низці комунальних підприємств. Найбільш показовий приклад – звільнення директора "Водоекотехпрому" Р. Шестопалова та рекомендація звільнити директора КП "Івано-франківськліфт". Останнє рішення сесії в цій галузі запроваджує публічні звіти керівників структурних підрозділів на Вічевому майдані.

Проте, чи не найбільше уваги на сесіях міської ради присвячено реформуванню житлово-комунальної сфери. З перших днів роботи депутати усвідомили, що місто перебуває на межі комунального банкрутства. Перед цією загрозою опинилися всі ЖЕО міста. Тому з ініціативи "Свободи" ухвалено нову програму реформування житлово-комунальної сфери "Реформи, порядок, розвиток". Головна її складова – розділення послуг замовника, виконавця та виробника житлово-комунальних послуг та створення єдиного управителя житловим фондом міста. Ним з листопада має стати Єдиний розрахунковий центр.

Однією з найголовніших проблем Івано-Франківська, на думку депутатів, залишається стан міських доріг. Секретар міської ради Руслан Марцінків зауважує, що з цього року повністю змінено підхід до виконання ремонтних робіт. На цю потребу у міському бюджеті 2011 року закладено понад 20 млн. гривень.

Окремої уваги заслуговує також робота з покращення благоустрою міста й боротьба з незаконною забудовою. Головними заходами на цьому напрямку роботи стали щотижневий моніторинг депутатами прибирання території міста, встановлення квіткових клумб на тротуарах та проведення понад 30 екологічних толок.

Ще одним пріоритетом у діяльності міської ради стала робота над збільшенням кількости дитячих садочків та встановлення нових дитячих майданчиків. На майбутнє відкриття нових дошкільних закладів спрямовано значну частину бюджету розвитку міста. Закладено основи для відкриття нового такого закладу в мікрорайоні Пасічна, а також у приміських селах. Якнайшвидше дитячий садочок має повернутись у приміщення на вулиці Вовчинецькій, 210. Його відкриття заплановано на 2012 рік.

Крім того, за перше півріччя у місті вже з'явилися три нові дитячі майданчики – у мікрорайоні Пасічна, на вулиці Коновальця та в Опришівцях. Ще стільки ж буде відкрито найближчим часом.

"Івано-Франківська міська рада намагається робити кроки назустріч малому та середньому бізнесу – говорить голова бюджетної комісії міськради Роман Онуфріїв. – З ініціативи фракції ВО "Свобода" спрощено умови оренди землі для дрібних підприємців, а ставка єдиного податку залишається однією з найнижчих в Україні. Бюджетна комісія також виділила частину фінансування на відкриття нового операційного залу в ДПА, що має полегшити умови сплати податків. Також міська рада встановила пільгове оподаткування для підприємців, які розробляють програмне забезпечення".

Варто відзначити, що діяльність міської влади за цей час стала більш відкритою та публічною. Зокрема, з'явився офіційний веб-сайт міської ради, де оприлюднюють не лише рішення, але й проекти рішень сесій. Незабаром планується їх он-лайн трансляція. Також депутати запровадили аудіозапис засідань виконавчого комітету. На переконання секретаря міської ради Руслана Марцінківа, забезпечення відкритости влади також досягається через механізм щомісячних депутатських прийомів, інформаційних зустрічей з виборцями та громадських слухань, які напередодні сесій провадять представники фракції "Свобода". Також свободівець повідомив, що з серпня при Івано-Франківській міській раді функціонуватиме громадська рада.

Руслан Марцінків

Прес-служба Івано-Франківської обласної організації ВО "Свобода"                             19 липня 2011

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/023155/

"Свобода" вимагає провести інвентаризацію земель Львова

19 липня 2011 року голова постійної депутатської комісії економічної політики та підприємництва у Львівській міській раді свободівець Андрій Хомицький звернувся до міського голови з вимогою провести інвентаризацію львівських земель, які знаходяться в оренді недобросовісних інвесторів.

Зокрема депутат вимагає перевірити використання економічних ресурсів комунальної власності громади м. Львова.

"Необхідно провести інвентаризацію всіх земельних ділянок, наданих на будівництво під комерційні інвестиційні проекти, адже часто на цих територіях жодного впровадження проекту не відбувається – земельні ресурси простоюють або їх взагалі намагаються передати в суборенду", – повідомив Андрій Хомицький.

Як зазначає Андрій Хомицький, Львівська міська рада ще в 2007 році своєю ухвалою надала ТзОВ "Агенція Європростір" площу 1,1170 га в оренду терміном на 10 років для розміщення спортивно-рекреаційного комплексу за функцією використання – землі комерції; 1,3348 га в оренду терміном на 10 років для розміщення готелю за функцією використання – землі комерції; 0,2121 га в оренду терміном на 10 років для розміщення ресторанно-відпочинкового комплексу за функцією використання – землі комерції.

"Проте сьогодні підприємство намагається передати ці землі в суборенду. Тому я вимагаю від міського голови надати мені перелік всіх земельних ділянок, які виділила Львівська міськрада для здійснення інвестиційних проектів, щоб ми могли вжити дії щодо недобросовісних інвесторів", – додав свободівець Андрій Хомицький.

Прес-служба Львівської міської організації ВО "Свобода" 19 липня 2011

http://www.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/023162/