Відкрите суспільство

«...кому підпорядковується публічна влада, кому підпорядковується верховна влада в країні - бандитам або громадянам країни? До того часу, поки це питання не вирішене, ніякі інші питання не можуть бути вирішені.»

Андрій Іларіонов

«Янукович – людина старого кримінального складу, яка має свої ігри «за поняттями». У тому світі не ухвалюють закон в принципі. Така людина може говорити про закон, але кримінальний світ не любить закону... Карні злочинці в таборах говорили політичним: ви прийдете до влади і знову мене посадите, оскільки моя справа – обійти закон, а ви хочете привести суспільство до закону»

Євген Сверстюк, доктор філософії, політв'язень радянського режиму.

вівторок, 28 червня 2011 р.

Олександр Сич: Чи відповідає Конституція 1996 року реаліям сучасного стану українського суспільства?


Сьогодні воістину велична дата в новітній історії нашої держави. Саме у цей день 15 років тому Верховна Рада України, висловлюючи суверенну волю громадян нашої держави, спираючись на багатовікову історію українського державотворення, враховуючи світовий досвід прийняла Основоположний Закон – Конституцію України.
Слід наголосити – саме Конституцію Української держави! Адже, незважаючи на те, що проголошення Акту Незалежності відбулося у 1991 році, Україна ще 5 років продовжувала послуговуватися квазіконституційним колоніальним циркуляром уже неіснуючої російсько-більшовицької імперії.
Отож, Конституція України не лише закріпила одвічне прагнення української нації жити у власній суверенній, соборній державі, але й дала суттєвий поштовх її розбудові. Цей здобуток важко переоцінити і ним кожен свідомий громадянин Української держави має гордитися й зобов'язаний про нього пам'ятати.
Разом з тим, велич кожної Конституції, її значення для нації і держави повною мірою виявляються в її дії, в процесі безпосередньої реалізації закладених у ній положень. Конституція призначена бути фундаментом правової системи країни, визначальним чинником забезпечення державного суверенітету, консолідації суспільства, формування та розвитку інститутів державної влади і громадянського суспільства.
Відзначаючи 15-річчя ухвалення української Конституції, задумаймося над тим, чи стала вона такою? Чи є сьогодні наша Конституція актом прямої, незворотної і безапеляційної дії абсолютно для всіх суб'єктів суспільних відносин? Чи відповідає Конституція, ухвалена в 1996 році, реаліям сучасного стану українського суспільства? Задумаймося не задля безпредметного політикування, а з метою покращення нашого суспільного співжиття.
Чинна Конституція України недосконала.
Перш за все тому, що відображає перехідний, постколоніальний і постсовєтський стан українського суспільства.
Конституція легалізувала систему владних повноважень, яка фактично вже склалася на момент її прийняття – президентсько-парламентську республіку. Її уособленням стали сильна президентська вертикаль, позбавлений дієвих контрольних функцій парламент, відносно слабка судова система, а також уряд, який хоч і ніс всю повноту відповідальності, однак не володів реальними владними повноваженнями.
Натомість, роль головної й водночас "тіньової" влади в державі виконувала Адміністрація Президента – ні перед ким не підзвітна, практично безконтрольна, однак тотально владарююча інституція. За таких умов Конституція швидко перетворилася на іграшку в руках Президента та його оточення.
Водночас, ціла низка проголошених Конституцією постулатів носила й надалі носить взаємно суперечливий, дихотомічний характер. Це часто стає причиною різноманітних політичних спекуляцій, соціальних конфліктів та потрясінь, які роз'єднують українське суспільство на ментально-ціннісній основі.
Таку дихотомію можна віднайти чи не в кожному розділі Основного Закону.
Зокрема, розділ 10-ий Конституції надає Кримові статус автономної республіки. Цим самим в Основний Закон відразу ж закладено абсурд і суперечність. Адже у ст. 2 значиться, що Україна є унітарною державою.
Унітарна форма державного устрою, на відміну від федерації, виключає наявність будь-яких автономних утворень. Така форма устрою є найоптимальнішою на етапі постколоніального становлення національної держави. Бо ж цілком зрозуміло, що деякий час новостворена держава змушена буде боротися з рецидивами метропольного впливу й, відповідно, з відцентровими тенденціями. Натомість автономні утворення такі тенденції посилюють і створюють реальну загрозу втрати територіальної цілісності.
Ситуація ж із Кримським півостровом є додатково небезпечною ще й у зв'язку із численними невирішеними конфліктами на етнічній основі та значною кількістю ультранаціоналістичних проросійських угрупувань, діяльність яких спрямована на відокремлення Криму й входження цієї території до складу Російської Федерації.
Цю ситуацію ускладнює також російська військова присутність на Кримському півострові. Незважаючи на заборону розташування іноземних військових баз на території України, що проголошено в ст. 17 Конституції, Верховна рада 14-им пунктом Перехідних положень обійшла цю норму й на догоду сусідній державі узаконила перебування російського Чорноморського флоту в Україні.
Сьогоднішня влада в обмін на ілюзію дешевшого газу пішла ще далі й т. зв. Харківськими угодами закріпила перебування в Криму російського Чорноморського флоту – військового гарнізону колишньої метрополії – аж до 2042 року.
Ще більш загрозлива ситуація сьогодні складається в гуманітарній сфері. Й це – наслідок свідомо здійснюваної на державному рівні цілеспрямованої політики вимивання всього українського з ідентичності українців.
Це, зокрема, стосується офіційної мовної політики в Україні й статусу української мови. Здоровому глуздові не під силу осягнути , чому розробники Основного Закону, гарантуючи вільний розвиток, використання і захист мов усіх етнічних меншин України, окремо серед них виділили мову російської етнічної меншини.
Хіба тільки тому, що це мова вчорашнього поневолювача й рідна мова влади, яка будь-якою ціною намагалася прислужитися своєму московському васалу!? Адже такі конституційні преференції російській мові не тільки закріпили нерівне ставлення Української держави до різних етнічних меншин й заклали потенційний конфлікт, але й створили плацдарм для російського мовно-культурного реваншу!
В результаті українська мова де-юре, згідно ст. 10 Основного Закону, залишається державною, а де-факто піддається цілеспрямованому й системному нівелюванню. Як це не парадоксально, але у власній державі їй загрожує не лише маргіналізація, але й зникнення. Принаймні так випливає із того законопроекту "Про мови в Україні", що зареєстрований в українському парламенті. Й характерно, що висновок про сумні перспективи української мови від прийняття й реалізації такого закону вимальовують не тільки українські патріотичні партії і громадські організації, яких хтось може звинуватити в гіпертрофованій національній вразливості. Але такий висновок зроблений Європейською комісією "За демократію через право".
Поряд з внутрішньою суперечливістю Конституції не менш серйозною, загрозою для конституційного ладу є й нігілістичне ставлення до неї з боку найвищих органів державної влади. Й що найприкріше, воно вимощує шлях тому україноненависницькому бульдозеру, який сьогодні намагається вичистити з українського суспільства й державного життя все українське.
За прикладами не слід далеко ходити, вони лежать на поверхні наших реалій.
Так ст. 11 Основного Закону проголошує, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури. В той же час, Верховна Рада України всупереч ст. 20 Конституції приймає закон про масове обов'язкове використання червоних прапорів неіснуючої російсько-більшовицької імперії для відзначення 9 травня т. зв. "дня побєди". Передбачаючи, в т. ч, і їх вивішування на офіційних установах поряд з державним прапором. В результаті це спровокувало значне протистояння в суспільстві. Рішення Конституційного Суду про скасування цього закону лише підтвердило, що від самого початку він носив провокаційний характер і був спрямований проти стабільності українського суспільства та безпеки Української держави.
Очевидно, що такі дії не сприяють ні консолідації української нації, ні розвиткові її історичної свідомості, традиції і культури, як про це говорить згдана вище ст. 11. Конституції. Так само, як цьому не сприяють і тотальне переписування історії України, її дегероїзація, заперечення Голодомору як геноциду української нації, цілеспрямований і підтримуваний вищою державною владою наступ російської православної церкви, "кирілізація" України й намагання насадити нашому суспільству концепцію "русскава міра" тощо. А офіційне україноненависництво на рівні міністерства освіти й науки породжує вже навіть у нас, в Галичині, появу табачниць місцевого розливу. Ось вони – незмінні антиконституційні атрибути сучасних українських реалій!
Не менш вагомою для українського суспільства є та проблема, що значна частина проголошених Конституцією постулатів й до сьогодні – вже через 15 років після її прийняття – продовжують залишатися лишень деклараціями. Вони моделюють ідеальний, бажаний стан Української державності й далеко не відповідають реальній ситуації.
Як інакше можна сприймати першу статтю Основного Закону, яка проголошує Україну демократичною, соціальною, правовою державою.
Невже постійні грубі фальсифікації під час виборів, ганебний процес "тушкування" в українському парламенті та у місцевих радах, утиски свободи слова – це і є демократія?!
А 12,5 млн. українських громадян, що згідно соціологічних даних перебувають за межею бідності (й з них – 5 млн. громадян навіть не мають за що придбати харчі), зафіксоване вперше з 2005 року падіння народжуваності та зменшення кількості населення, 1,5 млн. безробітних – невже це та соціальна держава, яку проголошує наша Конституція?!
Чи можливо правова держава – це зруйнована система українського правосуддя, масова правова незахищеність українських громадян, депутати-вбивці й цинічне політичне переслідування української опозиції?!
Ще один приклад незреалізованої конституційної декларації. Відповідно до ст. 7 Конституції України в державі визнається і гарантується місцеве самоврядування. Але ж насправді і вже довший час воно системно й цілеспрямовано зводиться до статусу непотрібного "п'ятого колеса" в системі державного механізму. Непоодинокі є випадки, коли на депутатів всіх рівнів рад чиниться тиск.
Насправді, всім повинна бути зрозумілою істина, що без реального самоврядування немає і не може бути справжньої демократі, а "бутафорне" самоврядування неминуче зумовлює таку ж "бутафорну" демократію.
Названі вище загрози – далеко не вичерпні. Вони заставляють замислитися над тим, чи не стоїмо ми перед небезпекою втрати не тільки демократичного, соціального й правового обличчя Української держави, але й втрати її національного характеру, цілісності й суверенності.
А тому перед всіма нами, тепер сущими українцями, стоїть завдання і навіть місія –зберегти й розбудувати сучасну Українську національну й цивілізовану державу.
Найважливішим інструментом реалізації такої місії має бути національна Конституція.
Цілком очевидно, що чинна Конституція недосконала й не виконується тими, хто сам мав би гарантувати її виконання, не відповідає сучасним українським реаліям, а відтак – нагально потребує зміни.
За роки незалежності проблема зміни Основного Закону, як і самі проекти нової Конституції, виникали неодноразово. Однак, головна хиба усіх конституційних проектів була в тому, що в їх основі лежали не фундаментальні принципи демократичної, соціальної, правової держави й не інтерес української нації, а перманентний інтерес окремо політичних суб'єктів, що змінювався разом зі зміною політичної кон'юктури.
Вітчизняний політичний істеблішмент пише та ухвалює закони, немов той "каліф на годину" – винятково під посади, які на даний момент часу обіймає, й керуючись корисливими, меркантильними мотивами. Якщо перебуваєш на посаді президента – обстоюєш президентську республіку, маєш більшість в парламенті – закликаєш до парламентської, перебуваєш в опозиції – ратуєш за права опозиції тощо. Натомість відсутнє цілісне й стратегічне бачення Конституції, як найважливішого інструменту розбудови сучасної Української держави.
Україні потрібна Конституція, яка б базувалася на принципах національної і соціальної справедливості
Україні потрібна Конституція із міцним національним фундаментом та європейським геополітичним устремлінням.
Конституція має бути тим Основним Законом, який би став абсолютною та безумовною цінністю для кожного громадянина – без огляду на його національність, віросповідання, світоглядні переконання тощо.
Для цього слід не лише наосліп переписувати конституції інших держав, але й в першу чергу звернутися до національної традиції українського конституціоналізму.
Основні засади Національної Конституції мають бути гранично зрозумілі кожному українцеві та відповідати віковим традиціям українського державотворення.
Державницький, національний і демократичний поступ ще нікому не давався легко й наше спільне завдання – щодня своєю працею й своїми правовими вчинками робити все, щоб Конституція відображала не лишень ідеальний, бажаний стан Української державності, але й стала нормою життя для кожного свідомого громадянина.
Вірю, що, спільними зусиллями ми зуміємо побудувати таку державу, про яку мріяли й за яку віддали життя наші предки, й в якій комфортно житиметься нам і нашим нащадкам.
Олександр Сич                                    28 червня 2011
http://www.svoboda.org.ua/dopysy/dopysy/022715/

понеділок, 27 червня 2011 р.

Пенсійний кидок


Пенсійна реформа, про яку так багато говорили «більшовики», нарешті перемогла. Перемогла здоровий глузд, розрахунки хоч якось прожити на пенсію, а для декого – і надію до цієї пенсії дожити.
Новина для пенсіонерів – пенсію не підвищать.

Новина для передпенсіонерів сильної статі – до пенсії можна і не дожити.

Новина для передпенсіонерів слабкої статі – коли ви вийдете на пенсію, онуки будуть вже школярами. Няньчити НЕ доведеться.

Новина для тих, хто поки про пенсію не думає – грошима, відкладеними вами на пенсію, будуть розпоряджатися приватні пенсійні фонди і вам вони не дістануться.

Новина для всіх – пенсійна реформа погіршить якість життя кожного.
Це дайджест прийнятого в першому читанні законопроекту № 7455 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»
Текст обіймає 73 стандартних сторінки і абсолютно нечитабельний для звичайної людини. Ось, наприклад, дослівна цитата:
 «4. Страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду для осіб, які беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, нараховуються на суму, передбачену договором про добровільну участь».
Не знаю, кого як, а мене подібні формулювання від нинішнього уряду Януковича і його головного економіста Тігіпко сильно деморалізують.
Втім, не в тому біда. Специфіка роботи вимагає взяти себе в руки і уважно вивчити.
Опозиція закон теж прочитала і вже оприлюднила список найбільш вражаючих нововведень, які недвозначно прогнозують, що працювати ми будемо більше, а отримувати менше, а в багатьох випадках – ще й набагато пізніше, ніж ми розраховували. Якщо доживемо, звичайно!
Перерахую їх поіменно, прямо з цитатами зі статті Юлії Тимошенко, що люто виступає проти такої реформи.
1. Істотне (на п'ять років) збільшення пенсійного віку для жінок. Як зазначає у своїй статті Юлія Тимошенко: «невисокий пенсійний вік для жінок завжди вважався важливим соціальним надбанням, оскільки суспільна місія жінки далеко не вичерпується одним тільки стажем її роботи» .
У зв'язку з гнітючою демографічною ситуацією, яка і є, на думку ідеологів проекту, причиною необхідності проведення реформи – крок логічний і перспективний!
2. Збільшення пенсійного віку для деяких категорій чоловіків – наукових співробітників, викладачів, держслужбовців – до 62 років, військовослужбовців – до 60. «Таким чином, ті громадяни, які вже мали отримати пенсію і звільнялися у запас, тепер мають шукати собі місце роботи і додатково пропрацювати для отримання пенсії 10-15 років» .
У 45-50ть років роботу шукати – мила справа!
3. Зменшення пенсії внаслідок зміни формули розрахунку. За новою формулою для обрахунку розміру пенсії буде враховувати середня зарплата не за один рік, а за три: «Тільки через це при розрахунку пенсія кожної людини зменшиться на 120 гривень» .
Одначе 120 гривень з кожного пенсіонера в одні руки – пристойні гроші!
4. Збільшення на 10 років страхового стажу для нарахування мінімальної пенсії за віком. Жінкам тепер доведеться пропрацювати 30 років, чоловікам – 35.
«Тисячі потенційних пенсіонерів, які вже мають достатній стаж для отримання пенсії за віком, тепер повинні будуть працювати ще десять років. Що це таке? За яким вироком громадянам України дали по 10 років додаткових робіт?».
5. Збільшення на 10 років страхового стажу для отримання пенсії по інвалідності. «Відверте знущання над 2,5 мільйонами людей, яким і так живеться значно важче, ніж усім іншим. Якщо зараз пенсію по інвалідності призначають за наявності мінімального стажу від 2 до 5 років, то тепер вік змінюється від 5 до 15 років».
6. Скасування надбавки за стаж наукової роботи для наукових співробітників і викладачів. Пенсії їм будуть нараховувати пізніше на 2 роки і тільки тим, хто пропрацював в науці не менше 20 років. При цьому надбавка за понаднормовий стаж наукової роботи скасовується – щоб не засиджувались.
7. Збільшення на 5 років (до 25) вислуги для отримання пенсії військовослужбовцям. До того ж, офіцери тепер будуть виходити на пенсію як всі – у 60 років.
«Навіть з урахуванням підвищення терміну вислуги років, між реальним віком виходу на пенсію і 60 роками створюється "люфт" приблизно в 10-15 років, коли вони залишаться без забезпечення з боку держави. Знайшовши роботу, з зарплати вони будуть, як і раніше, відраховувати до соціальних фондів до 40%. Але вислугу років і трудовий стаж для отримання пенсії підсумувати не можна! Виходить колишніх офіцерів фактично підштовхують працювати нелегально».
8. Зменшення пенсій працюючих пенсіонерів: перерахунок пенсій у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму буде проводитися тільки після їх звільнення. Крім того, пропонується обмежити для них нарахування надбавок за стаж – отримувати їх можна буде тільки після звільнення. Працюючих пенсіонерів у нас зараз 2,6 мільйона. З кожного потрошку . . .
9. Впровадження другого ступеня пенсійного забезпечення – недержавних (приватних) пенсійних фондів. «Це ще один масштабний обман: держава не збирається гарантувати збереженість коштів людей у цих недержавних фондах. Дуже схоже, що, зібравши з народу останні копійки, усі ці фонди можуть повторити сумну долю "трастів", які гучно виникли і тихо зникли разом зі своїми власниками та грошима вкладників на початку 90-х років».
10. Ті, кому на дату введення системи виповнилося не більше 35 років, будуть платити додаткові страхові внески у розмірі 2% з наступним щорічним підвищенням на один процентний пункт до 7%. Платити молоді люди будуть, це в законі прописано чітко, а ось де, коли і скільки потім вони отримають – поки неясно. «Платіть, Шура, платіть . . . »
11. Фіктивне зменшення пенсій держслужбовцям і обмеження надвисоких пенсій. «Законопроектом пропонується обмежити розмір пенсії держслужбовцям на рівні 80% заробітної плати, з якої було сплачено відповідні страхові внески. Це при тому, що для 90% громадян пенсія встановлюється в середньому на рівні 45-50% від їх заробітних плат».
З цих 11 пунктів кожен зможе вибрати по собі – не постраждають тільки народні депутати-судді-прокурори зі своїми багатодесятитисячними пенсіями. Ще зглянулись на держслужбовців – їх просто багатотисячні пенсії скоротять лише на 10%. Мабуть, щоб не пропала мотивація госслужити, виконувати і терпіти змолоду до самої пенсії. Ну, а якщо ви не держслужбовець, не прокурор і не народний депутат – готуйтеся!
Безсумнівно, пенсійна реформа необхідна. Але те, що пропонується нинішньою владою, нічого спільного з реформування не має.
Зупинимося предметно на введенні горезвісного другого рівня пенсійної реформи. Це нововведення полягає в тому, що тепер працюючі громадяни будуть у примусовому порядку(!) наповнювати не тільки державний Пенсійний фонд, а й приватні пенсійні фонди та фондики.
Перший рівень – той, що ми маємо сьогодні. Це солідарна система – кожен працюючий відраховує певний відсоток від своєї заробітної плати до Пенсійного фонду, з якого діти-сироти, інваліди та непрацездатні за віком громадяни отримують пенсію відповідно до розрахункової формули.
Тепер пропонується додати другий рівень – коли відраховувати доведеться не тільки в солідарний фонд, а й в накопичувальний, де гроші, що накопичуються тобою, будуть очікувати саме твого виходу на пенсію і потім виплачуватися особисто тобі.
Гаючи час в очікуванні, гроші поступово знецінюються, тому логічно, що вони повинні працювати – вкладатися в різні проекти – та приносити прибуток.
Якщо гроші вкладені по розуму, сума може навіть принести прибуток. Якщо ні – фонд може розоритися. А оскільки він приватний, то держава ніякої відповідальності не несе!
Людина ж має право вибирати цей фонд на свій смак: в МММ або в «Швидкі гроші» . . . Вам що більше подобається?
Пікантність ситуації полягає в тому, що держава, в особі своїх топ-менеджерів, навіть не заперечує, що справа ця ризикована. Що немає ніякої можливості перемогти корупцію: «Безумовно, дуже складно проводити такі складні реформи, коли немає довіри. Немає довіри, я теж розумію, чому це відбувається, тому що є корупція, тому що люди не готові терпіти, якщо сьогодні крадуть, що називається, щось невелике, що вони мають. Але хочу сказати – це не підстава для того, щоб не проводити реформи. Тому що буде ще гірше. Незважаючи ні на що потрібно це проводити», – вважає віце-прем'єр-міністр України Сергій Тігіпко.
Тобто корупцію перемогти не можна, а народ чомусь повинен її терпіти. І не просто терпіти, а ще й підгодовувати – відраховувати свої гроші в приватні фонди та бути готовими до того, що ці фонди зникнуть з грошима і без жодних правових наслідків, як це відбувалося в нашій країні не раз – з трастами, банками, страховими компаніями, кредитними спілками.
До речі, важливо відзначити, що головний "реформатор" країни, Сергій Тігіпко, який так красномовно намагається переконати нас, що пенсійна реформа – панацея, порятунок, надія і опора, робить це не тільки через службові потреби, а й за велінням серця.
Якщо взяти до уваги блискучі перспективи приватних пенсійних фондів, то у світлі нав'язаної нам реформи, стає вкрай цікавою одна сторінка біографії реформатора, комсомольця, відмінника і просто красеня Сергія Тігіпка.
 «У 2001 році народні депутати Омельченко та Єрмак у депутатському запиті стверджували, що в період з 1993 по 2001 рр. "Тігіпко особисто (в окремих випадках його дружина Наталія Тігіпко) разом з юридичними особами створив мережу взаємопов'язаних комерційних структур, страхових компаній і вніс значні кошти готівкою як свою частку їх статутного капіталу”. Серед створених структур були названі ТОВ "Альфа-Приват, ЛТД", ТОВ "Бета-К, ЛТД", ТОВ "БНМ-Приват, ЛТД", ЗАТ компанія з іноземними інвестиціями Українсько-Кіпрське "Приват Інтертрейдинг" (внесок С. Тігіпка – $ 5320), ТОВ "Сентоза ЛТД", ТОВ " СОЛМ ЛТД", ТОВ "Віст ЛТД", ЗАТ "Страхова компанія "Міжнародна страхова компанія" (внесок С. Тігіпка – 505 925 грн. , Н. Тігіпко – 28 107 грн.), ТОВ "Перша міжнародна фінансова корпорація" (внесок Н. Тігіпка – 27 844 грн. і 599 719 грн. ), ТОВ "Нафтогаз сервіс", ТОВ "Інвестиційна компанія "Бізнес-інвест" (внесок С. Тігіпка – 44 000 грн. ), ЗАТ страхова компанія "ПриватПоліс" (внесок С. Тігіпка – 497 146 грн. , Н. Тігіпко – 27 315 ​​грн. ), ЗАТ "Холдингова Компанія" Теко-ДНІПРОМЕТІЗ "(внесок С. Тігіпка – 111 000 грн. ), ЗАТ Страхова компанія" Міжнародна страхова група ". Керівники "Антимафії" висловлювали здивування кількістю внесених С. Тігіпко готівкових коштів і стверджували, що в 1995-1996 роках за допомогою кореспондентських рахунків ПриватБанку нібито "були відмиті за кордоном грошові кошти, здобуті злочинним шляхом, на суму більше $ 150 млн". За даними Омельченка і Єрмака, 7 травня 1996 року тодішній міністр внутрішніх справ України Кравченко направив Президенту Л. Кучмі доповідну цидулу "Про негативні тенденції в роботі комерційних банків". Виклавши наведені вище факти, міністр, за інформацією народних депутатів, запропонував голові держави "призначити урядову комісію з вивчення і відпрацювання питання відтоку з України грошових коштів через кореспондентські рахунки АКБ" Приватбанк ". За даними Омельченка і Єрмака, Леонід Кучма дав доручення "вжити заходів" по доповідній Кравченко. Проте конкретних дій, як зазначають законодавці, за цим не надійшло. Тігіпко ж в інтерв'ю газеті "День" влітку 2000 року сказав: "Святих на політичному Олімпі (і в бізнесі) немає". (Сайт Homo Politikus)
Тобто, у справі створення фінансових структур та організації їх прибутковості, панові Тігіпко мало рівних! Та й цитата більш ніж красномовна.
Втім, пан Тігіпко взагалі говорить красиво і доладно: «Мене ніхто не змусить вкрасти у пенсіонера. Я плювати, вибачте, хотів: нехай інші тягнуть мільярди, але я собі такого не дозволю. Цього нижче моєї гідності ». («Столичні новини», 26 березня 2003 р. ) .
Минуло вісім років, і мільярди, які можуть «тягнути» у пенсіонерів, треба думати, перестали принижувати гідність Сергій Леонідовича.
Втім, не тільки Тігіпко добре розуміє про перспективи порівняно чесного (узаконеного!) відбирання грошей у населення приватними пенсійними фондами.
За це рішення проголосували 245 з 381 народного депутата, зареєстрованого у сесійній залі. За документ проголосували 187 депутатів фракції Партії регіонів, 13 – НУ-НС, 15 – групи "Реформи заради майбутнього", 20 – Народної партії та 10 позафракційних.
Депутати фракції БЮТ-"Батьківщина" і Комуністичної партії не брали участь в голосуванні. Бо "Ця так звана пенсійна реформа впроваджується для того, щоб збагатити владу, а не людей", – вважає народний депутат від партії Батьківщина Наталія Королевська. Влада в черговий раз хоче обікрасти бідних, щоб збагатити багатих. Саме тому Партія регіонів та її кишенькові депутати навіть не розглядають проект БЮТ-"Батьківщини", який пропонує зробити рівно навпаки.
Окремо хочеться поіменно назвати депутатів-харків'ян, які підтримали "перспективну" ідею поліпшити матеріальне становище багатьох за рахунок бідних і самих бідних.

Від Партії регіонів:
Фельдман Олександр Борисович

Ковальова Юлія Вікторівна

Святаш Дмитро Володимирович

Богословська Інна Германівна

Гусаров Сергій Миколайович

Потапов Василь Іванович

Ісаєв Леонід Олексійович

Від депутатської групи «Реформи заради майбутнього» (!):
Камчатний Валерій Григорович

Гейман Олег Айзікович

Запам'ятайте ці прізвища, дуже скоро ці люди прийдуть до вас вмовляти в черговий раз повірити їм на слово, що вони зроблять ваше життя краще і в черговий раз дати їм депутатський мандат. Ви їм вірите? Я – ні, і не повірю ніколи!
Повертаючись до пенсійної реформи, залишається додати, що в нинішньому вигляді і в даній політичній ситуації вона нічого нам не гарантує. Зате дозволить авторам узаконити своє право розпоряджатися нашими пенсійними коштами, нашими долями, нашою старістю…
Якщо, звичайно, МИ ЇМ ПОПУСТИМО!
Юрій ДЄТОЧКІН

У День Конституції України Янукович піднесе Росії подарунок – газову трубу?


Київ погодився на створення спільної з «Газпромом» керуючої структури, яка в майбутньому зможе контролювати роботу української газотранспортної системи.
Про це повідомляє російська «Независимая газета» з посиланням на джерело, що було свідком неформальної зустрічі президента Віктора Януковича з російським прем'єром Володимиром Путіним у суботу в Криму.
Газета відзначає, що 28 червня в Москві планується засідання українсько-російської міждержавної комісії під керівництвом президентів Дмитра Медведєва і Віктора Януковіча.
Джерела видання стверджують, що Київ знайшов аргументи, що дозволяють знизити напруженість в українсько-російських відносинах, не відмовляючись при цьому від євроінтеграціі.
«Наша сторона наповнила конкретним змістом квітневе пропозицію Віктора Януковича про формат« 3 +1 », в якому Україна могла б ефективно співпрацювати з Митним союзом », – сказав один з обізнаних чиновників.
За його словами, мова йшла про проектний підхід до співпраці: «Щоб не застосовувати загальні правила, а в кожній окремій сфері та галузі реалізовувати окремі взаємовигідні проекти».
Джерело заявило, що Київ погодився на створення спільної з «Газпромом» керуючої структури, яка в майбутньому зможе контролювати роботу української газотранспортної системи.
Експерти не виключають, що в ході засідання міждержавної комісії буде прийнято рішення про спільне управління ГТС.
 «Нам потрібно вибирати з двох лихих можливостей: або ціна на газ починаючи з четвертого кварталу вище 400 доларів за тисячу кубометрів, або спільне управління. Другий варіант дозволить не тільки збільшити обсяг транзиту російського газу по українській території, але і підвищити ставку транзиту. Це додаткові доходи», – цитує видання одного з чиновників.
Відповіді російської сторони ще не було. Передбачається, що питання буде розглядатися під час переговорів голів держав.
Очікується також, що після засідання українсько-російської міждержавної комісії сторони озвучать умови спільного використання Керченської протоки.
Українська правда                                                                            27 червня 2011 12:15

Конституційні пристрасті


Український конституціоналізм має тривалу, цікаву й драматичну історію: від Литовського Статуту (званого ще «шляхетською конституцією»), від Березневих статей 1654 року (за якими московський цар на території України мав правити як конституційний монарх), від Гадяцького трактату (за яким Велике Князівство Руське мало отримувати не тільки обраного гетьмана, а й Національні збори) – і до Конституції УНР (виборче право для жінок на два роки раніше, ніж у США) та до Універсалу УГВР (національно-демократичні засади майбутньої держави). 15 років тому, коли була ухвалена Конституція України, здавалося, що ледь не півтисячолітні традиції конституціоналізму, нарешті, знайшли гідне втілення в Основному Законі, який виглядав – попри певні недоліки – як один із найдосконаліших на пострадянському просторі.
Але не так склалося, як гадалося.
У перші роки після ухвалення Конституції її намагалися дотримуватися і верхи, і низи. Щоправда, практично одразу з’ясувалося, що у ній містяться складні для виконання статті – передусім про соціальні гарантії. Проте здавалося, що їхня реалізація просто відкладається на кілька років, поки ще триває економічна криза. Не зовсім зрозумілими виглядали й перехідні положення – на скільки років, скажімо, дозволялося Росії тимчасово мати військові бази на українській території, якщо загалом «на території України не допускається розташування іноземних військових баз» (ст.17)?
Але минав час – і ціна положень Конституції дедалі більше зводилася до ціни паперу, на якому був надрукований її текст. Причому відверте нехтування її засадничими моментами, ініційоване згори, втягувало у себе все нові і нові верстви українців, поки не перетворилося на всенародне дійство.
І сьогодні розповідь про традиції українського конституціоналізму викличе – навіть в освіченому товаристві, чи, може, передусім у ньому, – у кращому разі гіркі посмішки, у гіршому – відверте глузування. І не випадково.
Як слід топтати Основний Закон
Почнімо із чи не наймасовіших і найбрутальніших порушень Конституції. В Основному Законі, зокрема, сказано: «У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» (ст.49) та «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах» (ст.53). Водночас відсутнє не те що належне, а навіть мінімальне державне фінансування задля забезпечення цих конституційних прав. Бюджетні кошти для забезпечення зростаючих потреб органів влади завжди є в наявності, а от на виконання обов’язків держави перед громадянами коштів ніколи нема. У результаті медицина й освіта в Україні реально є платними; влада провокує і змушує відверто порушувати Конституцію не тільки лікарів та освітян, а й десятки мільйони громадян. І не просто порушувати, а й створювати корупційну систему в масштабах усієї країни, перебувати за межами якої нездатен практично ніхто.
Дехто вважає, що слід було б скасувати зазначені положення Конституції (хоча з юридичного погляду це неможливо: «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод» (ст.22). Але чи існує об’єктивна необхідність у цьому, якщо державні видатки на медицину у 2011 році (близько $1 млрд.) ушестеро чи всемеро менші за обсяги коштів, виведених провідними бізнес-групами України в офшорні зони?
Інший приклад нехтування Конституцією такого ж масштабу – це ситуація з судом присяжних. «Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних» (ст.129), – сказано в Основному Законі. Але суду присяжних немає і невідомо, коли і в якому вигляді він з’явиться. Міністр юстиції Лавринович тим часом вважає, що країна не дозріла до такого суду: «Суд присяжних може мати проблеми в Україні». Цікаво: за російського самодержавства такий суд на українських теренах існував і виявляв правову зрілість суспільства (згадаймо лишень справу Бейліса), а на початку ХХІ століття влада захищає бідолашних українців від них самих, демонстративно ігноруючи недвозначні конституційні норми...
Ще один приклад, який стосується мільйонів українських громадян, – це ситуація із доплатами до пенсій так званим «дітям війни» (особам, які на 9 травня 1945 року мали менше, ніж 18 років). Згідно із законодавством, вони мають отримувати – станом на червень 2011 року – надбавку до пенсії у розмірі 230 гривень. Але без рішення суду вирвати надбавку саме в таких розмірах неможливо – її платять у розмірі 50 гривень, відповідно до урядових постанов. Іншими словами, Кабмін своїми підзаконними актами зупиняє дію законів й усупереч Конституції зменшує обсяг передбачених ними прав мільйонів громадян (не випадково суди змушені йти назустріч позивачам). А от ідея обмеження VIP-пенсій розміром у десятки тисяч гривень, які помітно обтяжують Пенсійний фонд, не знайшла підтримки в уряді – це, мовляв, буде порушенням Конституції. Цікава логіка: коли йдеться про порушення прав мільйонів простих громадян, це можна, а коли про «своїх» – тоді це незаконно.
Ну, а про парламентських «піаністів», котрі на очах всієї країни глумляться із статті 84 Конституції («Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто»), голосуючи «за себе і за того хлопця» і говорити не варто, – це нинішня банальна повсякденність.
Процес пішов. Тільки який?
І от за цих обставин в Україні, як каже дехто, «розпочинається повноцінний конституційний процес». Буде зібрана (чинною владою) Конституційна асамблея. Буде вироблений (так само владою) регламент її роботи, визначені її повноваження, окреслені завдання, потім, коли з’являться напрацювання, вони втілюватимуться у життя (знов-таки, владою).
Тією самою владою, що постала на основі «тушкованої» парламентської більшості, створеної всупереч Основному Закону і рішенню Конституційного суду (останній дозволив «тушкам» брати участь у коаліції на індивідуальній основі, проте не скасував своє попереднє рішення про формування владної коаліції виключно на основі фракцій, які сукупно становлять понад половину депутатського корпусу). Тією самою владою, що провела «судову реформу», наслідком якої стало антиконституційне позбавлення Верховного Суду статусу найвищого судового органу. Тією самою, що ухвалила Податковий кодекс, який – знов-таки, попри Основний Закон, – істотно обмежив права громадян на трудову діяльність і володіння приватною власністю. Владою, без якої не відбулося б рішення Конституційного Суду, який скасував конституційні зміни 2004 року, які вже давно стали тілом діючого Основного Закону і на основі яких склад цього суду неодноразово змінювався. Зрештою, владою, яка розтоптала Конституцію, дозволивши Росії мати й далі військові бази на українській території і яка ввела в дію «червонопрапорний закон», за яким державний прапор України був прирівняний до стягу злочинної тоталітарної держави. І т. далі, і т. інше.
Ясна річ, цей список владних «досягнень» у боротьбі з Основним Законом неповний, але й окресленого, мабуть, достатньо, щоб зробити висновок. А саме, – що чинна Конституція України перетворилася на новітній варіант чи то сталінської, чи то брежнєвської Конституції УРСР, які містили чимало демократичних норм, проте не мали жодного відношення до практики життя, де все вирішували компартійні органи різних рівнів, а надто ревних (чи наївних) борців за виконання конституційних засад брав за барки КҐБ.
Отож сьогоднішній конституційний процес за умов тотального нехтування Конституцією з боку влади може вилитися тільки у написання гарних-прегарних текстів. А у супровід цього писання буде нещадна боротьба із різноманітними «ворогами народу». Тими, які заважали і заважають народу жити щасливо під мудрим проводом – у 1937-му, у 1978-му, у 2011-му...
Утім, історія засвідчує: навіть «паперову» Конституцію можна втілити у життя, якщо її абстрактні норми підперті мільйонами громадян на майданах і вулицях, чи не так?
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників                                27.06.2011

неділю, 26 червня 2011 р.

Правозахисник Захаров: насильства в міліції стало ще більше


Більшість українців (66%), вважає, що в Україні від катувань з боку правоохоронних органів не застрахований ніхто. На цьому наголосив співголова Харківської правозахисної групи (ХПЗГ), член правління Української гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров.
Напередодні Міжнародного дня захисту жертв катувань правозахисник навів дані соціологічних досліджень, які були проведені ХПЗГ в 2009-2010 роках.
За словами Захарова, у 2009 році ця цифра була меншою – 61%. Також зросла кількість людей, які вважають, що насильство в міліції – поширене явище: за рік ця цифра збільшилася на 10% і становить 58, 8% опитаних.
Правозахисник стверджує, що за останні півтора роки ситуація із катуваннями та поганим чи жорстоким поводженням в Україні загострилася. Він навів такі дані досліджень: оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства в міліції в 2010 році становила 780-790 тисяч.
 «Це означає, що кожні 40 секунд в міліції відбувається акт незаконного насильства. Відомо, що в 2010 році в установах міліції загинула 51 людина (в 2009 році – 23 загиблих), а на 20 червня 2011 року вже налічується 26 загиблих», – констатував Захаров.
В Україні й надалі «зізнання – цариця доказів»
Однією з головних причин поширення в Україні катувань правозахисник назвав ментальне сприйняття: затримана людина є винною, і з неї будь-що треба «вибити» зізнання у злочині.
Також, наголосив правозахисник, укорінилося поняття «зізнання – цариця доказів», тому будь-яким способом правоохоронці намагаються отримати визнання скоєння злочину.
Правозахисник підкреслює, що далеко не завжди правоохоронці, «вибиваючи» зізнання з людини, яку вони вже записали у «злочинці», вважають, що вони помиляються.
Водночас він зауважує, завдяки Європейському суду з прав людини вдається робити перші кроки для зламу системи, що склалася. Йдеться передусім про скасування кількох вироків про довічне ув’язнення.
За словами Захарова, подальша робота неурядових правозахисних організацій буде спрямована на те, щоб рішення Європейського суду виконувалися національними судами та правоохоронними органами.
 «Сподіваюся, цей тиск ззовні і зсередини на українську судову систему мусить привести до розуміння того, що здобувати докази незаконним шляхом немає сенсу, бо все одно це буде спростовано і, більше того, буде порушено питання про покарання винних у катуванні і «вибиванні» зізнання. Хоча розумію, що це станеться ще не так швидко», – зазначив правозахисник.

Уряд годує українців казками


У ток-шоу "Велика політика з Євгенієм Кисельовим" Віце-прем'єр, міністр соціальної політики та праці Сергій Тігіпко дуже бідкався ходом пенсійної реформи. Мовляв, "уряд не сидить, склавши руки, дбає про наповнення грішми Пенсійного Фонду, та все ж ситуація залишається складною, кількість пенсіонерів зростає". Так, у першому кварталі доходи Пенсійного Фонду збільшилися на 22,95% порівняно з тим же періодом 2010 року. Це значить, менше пішло грошей на дотування з Держбюджету. Словом, єдиний вихід – негайне ухвалення нового пенсійного законодавства…

І це станеться, на переконання Тігіпка, вже в липні цього року. "Якщо проведемо пенсійну реформу в цьому році", – аж підстрибував Сергій Леонідович перед присутніми в студії, – "то будемо попереду всієї Європи. А через три-п'ять років Україна отримає стабільні 8-10% економічного зростання на рік". – Не більше й не менше. Він вирахував, зважив, передбачив. І уряд Миколи Азарова такої ж думки...
До речі, проблеми наповнення коштами Пенсійного Фонду (а вони таки є) давно можна було вирішити, якби влада справді хотіла цього. Бо справжня проблема – це величезний розрив між мінімальними та максимальними пенсіями. "Реформаторська" влада залишає незаслужені доплати чиновникам, пільги депутатам Верховної Ради та урядовцям, видає бюрократам так звані "премії" і "матеріальну допомогу". Зокрема, і "народним слугам", які і так купаються у солідних зарплатах. Ось вам, шановні, джерела наповнення Пенсійного Фонду!
У ЗМІ промайнула інформація, що колишньому голові Нацбанку Стельмаху держава виплачує щомісячно більше сотні тисяч гривень пенсії. Такі ж, а може, й більші суми отримують судді Конституційного Суду у відставці, а ще є судді-пенсіонери з Верховного Суду. Не злічити членів привілейованої касти. Чому не привести такі пенсії до розумних норм? А скільки в Україні пенсіонерів, які щомісяця отримують по 10-20 тисяч гривень? Це теж не нормально. У якій крані Європи пенсію призначають за двома десятками законів? – Лише у нашій. Ось чому цю ганебну практику необхідно ламати. І не розповідати суспільству казки про те, як буде добре за 3-5 років. Робіть це "добре" вже зараз, не відкладаючи на завтра. Бо "завтра" може бути пізно.
Згідно зі статистичними даними, багаті громадяни в Україні становлять 0,5-0,7% від загальної кількості укранців. Це 300 із гаком тисяч осіб. Їх річні прибутки – від кількох мільйонів до кількох мільярдів. А ось тих, хто не живе, а виживає, – більше у рази. Всього в нас за межею бідності – приблизно 14-15 мільйонів українців. З них 11,5 мільйонів – пенсіонерів, 2 мільйони – безробітних. Ця критична маса населення не може завжди чекати на поліпшення їхнього життя колись. Вона не хоче, щоб Партія регіонів, яка воцарилася в країні, годувала її казками.
А тим часом Президент України Віктор Янукович підписав закон, ухвалений парламентом 12 травня, про списання заборгованості з підприємств ПЕК. Йдеться про 24 мільярди гривень. "Пожалів" олігархів. Бо ж підприємства паливо-енергетичного комплексу перебувають у приватній власності супербагатіїв. А заборгували вони і держбюджетові, і Пенсійному Фонду.
Верховна Рада таємно ухвалила кошторис на своє утримання. Є інформація, що його обсяг становить аж 980 мільйонів гривень, що на 70 мільйонів більше, ніж було торік. Тобто, один депутат обходиться українським платникам податків щонайменше у 700 тисяч гривень на рік. Нечуване марнотратство у часи економічної кризи! І цей режим ще буде розказувати про якесь "скорочення видатків на утримання органів влади"?
Ось вам, шановний пане Тігіпко, й джерела надходження коштів до Пенсійного Фонду. Величезну прірву, що утворилася між багатими і бідними в нашій крані за останні роки, одними емоційними розповідями не подолаєш.
Олександр Хоменчук                                         24 червня 2011

суботу, 25 червня 2011 р.

Влада не виконує норми Конституції про державність української мови...


24.06.2011 19:26 _ Олег Медведєв
ЗВЕРНЕННЯ Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. В.Стуса до Президента України В.Ф.Януковича щодо системних порушень конституційного статусу української мови як державної
Конституція України, п'ятнадцятиріччя з часу ухвалення якої ми відзначаємо 28 червня, підтвердила статус української мови як державної і в статті 10 Конституції України встановила: "Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". Відповідно до статті 11, держава "сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури...". Саме державна мова є ключовим інструментом не лише консолідації, а й забезпечення політичної єдності суспільства і зміцнення державності.
Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року N10-рп/99, яке тлумачить статтю 10 Конституції України, встановлює, що "українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо)...". У своєму рішенні Конституційний Суд України підкреслює, що статус української мови як державної повністю відповідає державотворчій ролі української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі, та є однією з основ конституційного ладу в Україні.
Незважаючи на те, що Конституція України, як і Рішення Конституційного Суду України, є обов'язковими до виконання на всій території України, не припиняються замахи на фундаментальні положення Основного закону. Передовсім це стосується державних посадовців найвищого рівня – Прем'єр-міністра України М.Азарова, Першого віце-прем'єр-міністра України А.Клюєва, Віце-прем'єр-міністра України Б.Колесникова, Першого заступника Глави Адміністрації Президента України І.Акімової, міністра внутрішніх справ А.Могильова, народних депутатів України та багатьох інших високорангових чиновників, які нехтують вимогами Конституції України і чинного законодавства. Попри те, що їхній обов'язок – вживати українську мову як мову офіційного спілкування під час виконання ними службових обов'язків, вони невиправдано використовують недержавну мову у публічній діяльності.Це стосується і протиправних рішень, ухвалених деякими органами місцевої влади, зокрема, Запорізької та Луганської обласних рад, спрямованих на звуження сфери функціонування української мови, а також спроб русифікувати освітній і виховний процеси міністром Д.Табачником та деякими чиновниками на місцях, зокрема, в Києві, Одесі, Донецьку, Макіївці й інших містах. Дійшло до того, що офіційні веб-сайти Луганської обласної ради та Луганської міської ради функціонують тільки російською мовою, всупереч постанові Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 року N3 "Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади" та спільному наказові Держкомтелерадіо і Держкомзв'язку від 25 листопада 2002 року N327/225 "Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади".
Не сприяє шанобливому ставленню до державної мови як однієї з основ конституційного ладу в Україні і те, що Президент України та працівники його адміністрації не підтримують українськомовні засоби масової інформації, зокрема проігнорували звернення Комітету захисту українських журналістів щодо встановлення Дня українськомовної преси, натомість патронували проведення в Україні конгресу Всесвітньої асоціації російськомовної преси. Як аргументи для виправдання такої ситуації використовуються необґрунтовані твердження, що, мовляв, так історично склалося, і таким, відповідно, є попит і пропозиція. Якщо при цьому не пояснювати, як воно так склалося, яким терором і насильством щодо державотворчої нації досягався подібний "попит", тоді це, щонайменше, лукавство. Бо ж вважати нормальною ситуацію, за якої наклади українськомовних газет ледь перевищують 30 відсотків, а українськомовних журналів – 10 відсотків, може лише колоніальна адміністрація.
Така позиція представників найвищих щаблів державної влади заохочує державних службовців середньої та нижчої ланок, посадових і службових осіб органів місцевого самоврядування свідомо порушувати статтю 10 Конституції України та цілеспрямовано спотворювати її тлумачення з метою запровадження російської мови замість державної. Висловлюючи нашу глибоку стурбованість таким ставленням нинішньої влади до державної мови в Україні, ми наголошуємо на тому, що Президент України як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина зобов'язаний не допустити нівелювання статусу української мови і підриву державності України.
З огляду на викладене вимагаємо:
1) забезпечити додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;
2) зобов'язати посадових і службових осіб органів державної влади вживати українську мову як мову офіційного спілкування;
3) припинити антиконституційну практику призначення на посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування осіб, які не володіють українською мовою;
4) вважати посадових і службових осіб органів державної влади, які під час виконання ними службових обов'язків нехтують вимогами положення частини першої статті 10 Конституції України, такими, що не відповідають займаній посаді;
5) забезпечити приведення рішень органів місцевого самоврядування з питань використання державної мови у відповідність до Конституції і чинного законодавства;
6) забезпечити право громадян на всій території України на одержання інформації українською мовою через вироблення механізмів підтримки українськомовних газет і журналів.За дорученням Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. В.Стуса –
Голова Коордради, член Національної спілки журналістів України Тарас Марусик
Звернення підтримали:
Професор Національного університету "Києво-Могилянська академія", Надзвичайний і Повноважний Посол України Володимир Василенко
Голова Київського благодійного фонду імені О. Гірника "Українським дітям – українське слово", Народний депутат України Юрій Гнаткевич
Професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Лариса Масенко
Народний депутат України Олесь Доній
Автор "Мовного балансу України", політтехнолог, віце-президент Української PR Ліги Олег Медведєв
Професор Національного університету "Києво-Могилянська академія" Володимир Панченко
Професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Заслужений журналіст України, заступник голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка Олександр Пономарів
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький
Голова Центру громадських ініціатив "Інформаційне суспільство", голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (2005-2009 р.р.) Віталій Шевченко
Професор Київського міжнародного університету, Заслужений діяч науки і техніки України,
член Центрального правління Всеукраїнського товариства "Просвіта " ім. Тараса Шевченка Іван Ющук
Директор Всеукраїнської громадської організації "Громадський рух "Не будь байдужим!" Оксана Левкова
Голова постійної комісії Київської міської ради з питань культури та туризму, член Національної спілки журналістів України Олександр Бригинець
Громадянський рух "Відсіч" Михайло Свистович
Старший викладач Національного університету "Києво-Могилянська академія", експерт Центру політико-правових реформ Олексій Курінний
Редактор сайту "Слово і діло", правозахисник Володимир Богайчук
Заступник голови громадської організації "Люстрація" Олександр Куліковський
Голова Комітету захисту українських журналістів Микола Закалюжний
Генеральний директор Фундації ім. Олега Ольжича, Заслужений працівник культури України Сергій Кот
Директор дитячого видавництва "Прудкий равлик", член Національної спілки письменників України Леся Воронина
ВГМО "Національний Альянс" В'ячеслав Пономарьов

«Оффшорные счета? Пусть ищут!»


ОТВЕТНОЕ СЛОВО
Обвиняемая Тимошенко в интервью «Обкому» пожалела судью Киреева, отослала в прошлое Януковича и обозвала «проблему Богословской» – «бесконечно ничтожно малой величиной».
Пятница, 24 июня, Печерский суд г. Киева. Пока в заседании по делу Юлии Тимошенко объявлен перерыв, обвиняемая в коридоре дает интервью «Обкому». Экс-премьер выглядит собранной, хотя и здорово уставшей. Немудрено, если учесть целый ряд обстоятельств, при которых проходит судебное заседание.
– Скажите, вам не сильно мешает то, что за вашей спиной сидит Инна Богословская?
– (Устало) Ну, что вы, Боже мой… Разве это вообще фактор, на который стоит обращать внимание?.. Я считаю, что сейчас есть гораздо более серьезные проблемы. Вот, например, пока мы ведем это судебное заседание, пошла новость о том, что НКРЭ (Национальная комиссия регулирования электроэнергетики – «Обком») обратилась к Министерству топлива и энергетики с требованием передать газотранспортную систему от НАК «Нефтегаз» в «Укртрансгаз». Вот это, честно говоря, меня даже во время судебного заседания не просто смущает; я считаю, что это первый звонок к началу сдачи газотранспортной системы. Возможно, вы помните, что, кажется, в 2000-м году более чем 400 голосами депутатов был принят закон моего авторства, запрещающий любые манипуляции с газотранспортной системой.
– Еще в 2006 году был запрет на приватизацию, – любезно подсказывает лидеру партии глава парламентской фракции «БЮТ-Батьківщина» Иван Кириленко.
Да, там было запрещено просто все...И то, что они сейчас это делают… они, по сути, под прикрытием этой громкой риторики о цене на газ, реально пытаются 150-миллиарднодолларовую собственность просто разделить между собой. Вот это страшно! (С улыбкой) А тот вопрос, который вы задаете – это бесконечно ничтожно малая величина…
– Юлия Владимировна, помимо уже имеющихся уголовных дел, известно ли вам о каких-то еще делах, которые могут возбудить «по вашу душу»?
– (Со смехом) Пока еще нет. Если вам что-то известно, сообщите мне, потому что я…
– К примеру, известно ли вам о поисках денег в оффшорных зонах…
– (С готовностью)…О, вот это пусть ищут. Это пусть ищут, тут я совершенно спокойна, потому что я не то, что не имею оффшорных счетов, а даже никогда об этом не думала. Я не приватизировала теневым образом никакой собственности; я никогда не переводила государственных денег на оффшоры; и в моих действиях после такой полуторагодичной проверки – а вы понимаете, что они проверяли от души и глубоко, да? – они ничего не нашли. Я хотела бы, чтобы это о чем-то гражданам Украины говорило. Что не всегда политики такого уровня, как президенты и премьеры, – продажны. Не всегда. Иногда бывают исключения.
Если бы что-то было, они бы нашли. Я в этом не сомневаюсь.
– Какое впечатление произвел на вас судья по вашему делу? Коллеги по прокуратуре в приватных разговорах говорят: мол, молодой еще, неопытный…
– (Вздыхает) Несчастный человек. Вот, я смотрю на него: несчастный человек. Он взял обязательство, его для этого перевели указом Президента. Знаете, по-человечески мне его просто жаль. Это мне напоминает такую картинку из детства: знаете, шарманщик, а у него на плече – попугай. И этот попугай клювом вытягивает записочки о судьбе человека. Знаете, записочки ведь пишет не попугай….И потому я не хочу, чтобы так выглядели наши судьи. Не-хо-чу! Я не хочу, чтобы мысли и позиция судьи не стоили даже той кожаной папки, в которой он получил указания из Администрации Президента!
Я…мне просто стыдно за такой суд в Украине, вот это правильное слово: «стыдно». И я считаю, что после того, как уберут эту власть, первая реформа, которую нам надо делать, – это независимый, компетентный, профессиональный, но в то же время и подотчетный гражданскому обществу суд. Чтобы не сформированный Президентом Украины Высший cовет юстиции назначал и увольнял судей, а чтобы это делалось путем, не зависящим от какой бы то ни было ветви государственной власти. Ни от парламента, ни от Президента.
Такая модель разработана нами целиком и полностью, и я думаю, что после того, как этот абсурд завершится, я соберу всех компетентных людей, в том числе журналистов, и презентую эту систему. Она, на мой взгляд, дает ответы на вопросы.
– А вам не кажется, что, находясь сейчас в здании суда в статусе обвиняемой, вам слишком рано обо всем этом думать?
– Рано думать о чем?
– О реформах.
– Вы знаете, думаю, что мы на 20 лет опоздали с раздумьями о том, как должна выглядеть наша страна. Мы были обязаны провести интеллектуальную творческую работу. Причем честно и морально. То есть я не сомневаюсь, что интеллектуальную и творческую работу могли провести, а вот честную и моральную – к сожалению, нет. Потому что власти присущи попытки подтянуть под себя все, что только можно подтянуть. И сейчас мы уже имеем последствия, последний этап такого государственного, в кавычках, мышления, которое демонстрировалось 20 лет.
Поэтому я считаю, что сейчас необходимо выполнить ту работу, которую мы не выполнили за 20 лет. Нам нужно представить новый проект страны, с новыми правилами жизни.
– Опять «Идеальная страна»?
– Вы знаете, я никогда не прекращу верить в «идеальную страну». Потому что у нас для этого есть все. Есть право и возможность проанализировать опыт наших соседей, в том числе стран, которые уже по 100-200 лет живут в либеральной демократии. Мы можем учесть их ошибки, можем подумать над правильными формами. И вот такую работу сегодня надо делать. А суды… извините, но они меня уже почти не интересуют. Может, это и выглядит как-то легковесно, но я считаю, что все, что мы сейчас видим – все эти судилища, Президент Янукович, – это уже прошлое. Прошлое не потому, что они находятся при власти уже много лет, а потому что в сознании людей их уже списали.
– Но это прошлое еще вполне может помешать вам строить свое будущее…
– Вы знаете, я, честно говоря, не отделяю свое будущее от того, что будет в стране. Я вам это искренне говорю. Ну, какое мне нужно будущее, если тут будет полный развал? – и это при том, что я всю свою сознательную жизнь посвятила тому, чтобы развала не было.
– Но если вас посадят, то стоит ли чего-то такое будущее?
– Я думаю, что стоит за «идеальную страну» бороться. Может, это единственное, за что стоит бороться. То есть быть народным депутатом, премьером, президентом, где-то накапливать, как вы говорите, на оффшорах деньги – это, как по мне, очень мелко для государственного деятеля. Это неправильно. Я думаю, что много людей до нас ходили на смерть…
 (Здесь рядом с нами в коридоре Печерского суда появляется помощник судьи и торжественно-надтреснутым голосом объявляет: «Уважаемая обвиняемая, прошу вас пройти в зал суда, заседание возобновляется!». Тимошенко бросает ему: «Я иду» – и продолжает):
…ходили на смерть и в тюрьму сознательно. Почему? Потому что у них была мечта и была идея. И тогда не страшно ходить ни на смерть, ни в тюрьму. А если идея – это оффшорные деньги, то тогда страшно и в тюрьму и вообще куда угодно. Но мне не то, чтобы совсем не страшно – просто я считаю, что моя жизнь посвящена правильной цели.
– Последний вопрос: вам не жарко сидеть в зале суда в этом пиджаке?
– (Вздыхает) Жарко. А что вы предлагаете – раздеться? (заливисто смеется).
Евгений КУЗЬМЕНКО                      25 Июня 2011 10:52

Орел і ґрати


ОБКОМ-WEEKLY
Як не огидна декому повсякденна дійсність, що навколо нас, але навіть у ній завжди знайдеться місце святу: 22 червня, День Конституції, День Незалежності, 70-річчя окупації Києва і відразу слідом - найпрекрасніший день календаря!
На поточному тижні ще виразніше стало ясно, що Віктор Янукович-старший - це не просто занедбаний тюремними «ліпилами» медичний випадок. Гірше інше: збудник зарази остаточно повірив, що він - уже цілком спроможний цілитель. Хоча рецепт від похмілля відомий давно - «подібне лікується подібним».
…Ще в минулому році Віктор Федорович освоїв рідкісний медичний термін («чікнуть») і вирішив, що вже висловлюється майже як «хірург». З того часу заяви про щось комусь відрізати, а потім припекти «розпеченим залізом», звучали настільки часто, що інший пацієнт легко міг загнутися від одного тільки страху (наприклад, малий бізнес) - задовго до того, як реально запахне смаженим або, як співається, «повіє народною бідою». Однак, не даремно вважається, що лікують не тільки ліки, але і час, і навіть слово.
Зрештою до кінця минулого тижня наслідок операціїї з видалення корупції та інших родимих ​​плям виглядав приблизно так, як на полотні фотослужби Адміністрації Президента: в палаті чистенько і повний порядок, вся увага - Віктору Федоровичу, на стіні - мальовничий символ змін, що відбулись.
А що найбільш чудове й приємне - пацієнта немає! Чи то втік, паршивець, чи то виписався, чи то консультується у патологоанатома. А сам Віктор Федорович всім своїм виглядом дає зрозуміти, що хоч зараз готовий лягти тілом на підготовлене ложе, щоб, як кажуть, почати реформи з себе, але у глави держави справ безліч («спокою немає цілодобово», блін, як у камері! ), так що просимо вибачення, мовляв, пізніше зайдемо.
Натхнений побаченим, Віктор Федорович помчав до Європи, по дорозі оголосивши себе вкрай успішним «шоковим хірургом»:
 «Країна була хвора . . . Мені довелося лікувати ефективно, і виходить, тільки хірургічним методом . . . Якщо організм виживає і живе нормальним життям, має можливість поміркувати, що було б краще - йти і повільно вмирати, або тільки один раз подолати біль, а потім жити нормально ».
А «якщо не виживе» цей «організм», тим більше «мислячий», під скальпелем (або шокером) Віктора Федоровича? Ну, це, як кажуть, його проблеми - лікування ж було «ефективним»! А якщо й не було лікування - то шокер був точно!
Тим більше що цього тижня сам «проФФесор медицини» старанно демонстрував де тільки можна (і в Європі, і в Україні, і навіть у стінах АП), що кращого інструменту для нього, ніж монтувалка, людство ще не винайшло - та й ту краще в руки не давати. Телетрансляція його виступу в ПАРЄ справила сильне враження - перш за все виразом обличчя Ганни Герман. Подібну застиглу міну суміші жаху і захоплення можна було б, мабуть, викликати лише одним способом: винести на страсбурзьку сцену труну, з якої раптом виринає в напівпорожній зал, припустимо, Френк Сінатра - і починає виконувати свої солодкі хіти. Тому, як тільки Віктор Федорович приготувався відповідати на запитання (які, нагадаємо, його «засланці» намагалися сформулювати заздалегідь), прямий державний телеефір «чикнули» настільки блискавично, що впору привітати панів Бенкендорфа та Арфуша c переходом на новий рівень медіа-майстерності.
Але ці віртуози марно мчали наввипередки до заповітного розмикача - результати розумових зусиль Віктора Федоровича все ж стали надбанням вдячної аудиторії. «Лідер» давав жару в повний зріст: і демократичну корупцію припечатав розпеченим тавром; і показав, що деяке уявлення навіть про барометр має (хоча, якщо задуматися, то й не таке вже й далеке уявлення - в принципі, можна і спиртометром глибину склянки вимірювати, і манометром пиво відкривати); і навіть «залізному фюреру» віддав належне з нагоди 70-річчя попередньої спроби наведення міцного господарського порядку в Україні. Правда, цього разу у Львові обійшлося без кровопролиття, але це біда виправна: не за горами 70-річчя окупації Києва - і ось цю знаменну дату (19 вересня) Партія регіонів пропустити не має ніякого морального права! По-перше, Київ фактично упав. А по-друге - головне! - На носі 21 вересня - День Народження Ріната Леонідовича Ахметова!
Втім, один ймовірний сюрприз ми, згоряючи від передчуття, дозволимо собі розкрити вже сьогодні. На минулому тижні незламний каскадер Україні Володимир Литвин відпустив майже забутий з часів розвиненого історичного матеріалізму трюк: віддав належне тому ж Гітлеру за обґрунтування разючого контрасту між способом життя Литвина, його незчисленної рідні і орди його товаришів по парламентській боротьбі - і способом животіння мільйонів не настільки повноцінних громадян України. Так що до 21 вересня від Володимира Михайловича можна очікувати продовження його «історіософських» побудов: треба і далі гнути гумілевську лінію щодо сприятливих аспектів татарського ярма взагалі і руйнування Десятинної церкви зокрема - бо ось-ось засяє на непотрібних руїнах її храміще на славу Гундяєвського хрещення Києва.
У будь-якому випадку пану Литвину варто було б брати приклад з Віктора Федоровича. Лідер сучасної шокової медицини нещодавно об'єднав навколо себе таку «медбратву», що впору вколотись і напитися. Але це, зрозуміло, крайнощі - корисніше оживити в собі здатність читати між рядків і втілити її в уміння дивитися між крісел, пам'ятаючи незмінно актуальний рецепт з «Хрещеного батька»: «Друзів треба тримати близько, а ворогів - ще ближче».
Ні, зрозуміло, серед цих лицарів великого бабла є і чужі елементи - з ЄБРР і т. ін. Але, вибачте, кого ЄБ цей РР, якщо в «півколі ближнім» Віктора Федоровича з «наших» інвесторів - суцільно партнери по «Метінвесту» : Ринат Леонідович (третій по праву руку «Лідера») і Вадим Новинський (другий зліва від «залізного хазяїна» круглого столу, з бородою). Десь далеко відсвічує лисиною зять Кучми - але яке відношення має Пінчук до футболу? «А яке відношення має до футболу російський бізнесмен Новінський? » - Можливо, здивовано моргне очима хтось із читачів «Обкому». Та саме чудове! - Відповімо ми. Г-н Новинський отримав від Євро-2012 «непроґавлений прибуток» не тільки до початку чемпіонату, але навіть ще до того, як донецькі «альткомівці», яких направляв Борис Колесніков, лише починали замішувати цемент з бюджетними мільярдами - і отримав її буквально на голому місці (див. про це, наприклад, Євро міста бере: від Голосіївки до Макіївки).
А вже про спортивні рекорди Ріната навіть соромно нагадувати. Цього тижня президент ФК «Шахтар» наповнив призовий фонд майбутніх поколінь українців по самі гланди: «Ми хочемо, щоб на підприємствах« Метінвесту »були найвищі зарплати у світі! Але для цього ми повинні виграти чемпіонат світу з собівартості, чемпіонат світу з якості, чемпіонат світу з продажу ». Важко навіть уявити, яким натхненням від цього спорт-прогнозу наповнилися гаманці земляків Януковича в Єнакієвому, де «Метінвест» орудує вже давно. Їм навіть хресний космонавт «Лідера» Г. Береговий не обіцяв тріумфу комунізму після польоту людини на Марс, Юпітер і Сатурн!
Та й навіщо простому жителю Донбасу ці далекі неживі краси, якщо йде інтенсивне освоювання найближчих країв? ! Хобі Віктора Януковича-молодшого - вірна запорука того, що його земляки скоро не відрізнять, де «курні стежки далеких планет», де околиці шахтарських поселень, а де - заповідні місця України. Нардеп Вітька раніше на радість Україні тільки груші в парламенті оббивав або ментів на центральних дорогах Донецька дражнив, або, на худий кінець, біля Байкалу прохолоджувався. А тепер пацан просік, що є ще не зворушені його присутністю чудові місця України! І вирішив він їх ушляхетнити! Шацькі озера, звичайно, не Байкал, але вода там теж поки була чистішою, ніж у каналі «Дніпро-Донбас», - до появи там Вітька з дружбанами на джипах. А якщо декому не подобається встановлення єдиних стандартів на всій території татуся Януковича - то той нехай, сучара, радіє, що його на дні Світязя НЕ закопали!
Шацькі озера - запам'ятайте їх хоча б такими, поки їх не перейменували на честь Віктора Лідеровіча в «Ша! -цкі»:
… Про те, що ще одного Віктора накрила «Межигірська» зараза його послідовника, ми вже повідомляли: пан Ющенко вирішив на заслуженому дозвіллі відкрити колибу під вивіскою «Культурний центр». Але, справедливості заради, треба відзначити, що і Віктор Андрійович свого часу «нагородив» (в медичному сенсі) Віктора Федоровича чимось цінним, як банкір - батька банкіра. А саме – пристрастю прикрашати гроші власним «номіналом»
Давайте подумки приберемо священнослужителя з цього зображення і вставимо туди більш актуальну особистість, гроші із зображенням якої були презентовані на цьому тижні відомим зарубіжним ЗМІ (фото Української Правди):
А ось свічку можна б і залишити на «орлі» (аверсі) монети. На «решці» (реверсі) потрібно помістити зображення колишньої відданої соратниці обох президентів Юлії Тимошенко - тим більше що при царському режимі цей бік монети якраз дуже вдало називали - «гратами» .
Обидва президенти можуть виразно дивитися на свічку. По колу монети необхідно розмістити фразу з того ж «Хрещеного батька»: «Тільки не кажи, що ти не винна. Це ображає мій розум ».
Хоча розуму у цього персонажа гангстерської саги все ж було більше, ніж у трьох зазначених політиканів сучасної України.
Але до 21 вересня - цілком гідний подарунок вийде.
Євген Косячков                                                                                                   24 червня 2011 18:00