Партія регіонів у відкриту включила своїх людей в передвиборний список партії «Удар» і призначає їх «смотрящими» за обласними передвиборчими штабами «Удару»

Партія Віталія Кличка зробила політичне самогубство і фактично визнала, що вона є технічним проектом регіоналів. Доказ наявності – в списках «Удару» на парламентські вибори значаться діючі депутати Партії регіонів.

Зокрема, в передвиборний список партії Кличка включений Сергій Карпенко. На офіційному сайті «Удару» він значиться кандидатом у народні депутати від політичної сили Кличко, а на офіційній сторінці Дніпропетровської міськради – депутатом фракції Партії Регіонів. Один цей факт – щиросерде визнання, що партія Кличка працює на користь регіоналів.

Жодна опозиційна партія в здоровому глузді не ризикне піти на такий крок, а значить, зроблено це було за вказівкою хазяїв, які вже не соромляться у відкриту включати в списки «Удару» своїх депутатів.

Втім, все знають, що виборчий список «Удару» узгоджений з Банковою. У цьому списку досить імен, які так чи інакше пов'язані з партією влади – через сімейні зв'язки, спільний бізнес і т.д. Але якщо по ним можна сперечатися, чи є вони регіоналами чи ні, то випадок з Карпенко – явний ляп, факт, який спростувати неможливо.

Політичні аналітики в один голос стверджують: фактичним керівником партії «Удар» є не Віталій Кличко, а керівник передвиборного штабу Віталій Ковальчук. В його руках зосереджена партійна скарбниця, він займався формуванням списку на парламентські вибори, а також розподіляє посади на місцях.

Ковальчук не просто припустився помилки, яка ставить хрест на політичних перспективах «Удару», але й завдав самому Кличку удар нижче пояса. Того ж Карпенко він не просто включив в список на вибори, але і призначив куратором «Удару» на виборах до Дніпропетровської області. Тепер очевидно, що відсоток «Удару» за підсумками виборів буде не таким, як проголосують виборці, а таким, який спустить зверху Партія регіонів.

До слова, свого часу Карпенко працював держслужбовцем  – юристом в Дніпропетровській міськраді. Запитайте у будь-якого депутата скликання 2006-2010 років, і вони вам розкажуть, як за «вирішення питань» Карпенко вимагав «відкати». Але сам при цьому свою «частку» не засилав. Мабуть, саме з цієї жадібного юриста «пішли» з мерії.

З тих пір Карпенко як у воду канув з публічної політики і ось сплив напередодні виборів. Роль йому відводиться жалюгідна, але партійна дисципліна понад усе. «Удар» так «Удар». Саму ж партію Кличка після включення в свої списки діючих депутатів-регіоналів можна оголошувати політичним банкрутом. Кричачи з численних білбордів про люстрацію влади, Віталію Кличку непогано було б провести люстрацію списку кандидатів у народні депутати від своєї партії.

Залишається єдине, але головне питання: якщо «Удар» насправді не опозиційна партія, а технічний проект регіоналів, навіщо виборцям голосувати на виборах за якихось маріонеток? Краще вже відразу тоді за саму Партію регіонів.

Сергей Кормильцев, для ”ОРД”        21.09.2012 22:14

http://ord-ua.com/2012/09/21/partiya-regionov-v-otkryituyu-vklyuchila-svoih-lyudej-v-predvyibornyij-spisok-partii-udar-i-naznachaet-ih-smotryaschimi-za-oblastnyimi-predvyibornyimi-shtabami-udara/?lpage=1

З якою метою Хорошковський розводить Кличка казками про «друге» місце

Що буде, якщо зовсім далекому від політичних реалій, і взагалі будь-яких реалій (зважаючи на постійне проживання на Заході, починаючи з 1995-1996 рр.), депутату Київради показати роздруківку «досліджень» якоїсь контори "Роги і копита», що нібито свідчать про його «друге місце» на майбутніх парламентських виборах? Чи погодиться він тоді співпрацювати з колегами по опозиції, передає genshtab-info.livejournal.com?

А що якщо цей самий депутат Київради, смачно замахнувшись на Велику Політику, взагалі нічого не вирішує в своєму виборчому штабі, віддавши все в руки товстих дядьків в пом'ятих дизайнерських піджаках, що запивають кожен такий липовий рейтинг про третє, а тепер вже друге (!) місце на виборах рясною кількістю віскі?
... Ви вважаєте такий стан справ неможливим? Дамо слово фактам.
Фіктивні рейтинги на користь Кличка з'являються строго по вівторках. Значить, у них там вже ВСЕ вирішено.
У вівторок, 11 вересня 2012 року, кров від крові і плоть від плоті Партії регіонів, «роги і копита» Євгена Копатька під назвою Research & Branding Group за рахунок повного виключення ВО «Свобода» зі складу майбутньої Верховної Ради України VII скликання всунула туди УДАР . На почесне третє місце.
Дані Research & Branding Group ледь не слово в слово через пару-трійку днів повторює роги і копита «Рейтинг». При цьому нікого не бентежить той факт, що вибірка по виборах у великого соціолога Копатька та його послідовників кожен раз проводиться за результатами спілкування з якоюсь однією-двома тисячами осіб. І не факт, що вони взагалі існують, ці «опитані».

У той же час ПР і УДАР одночасно воліють впритул не помічати дані Єдиного всеукраїнського on-line голосування, де щодня реєструється по 1 000 і більше українських користувачів мережі Інтернет з унікальними IP-адресами. Підробити голосування неможливо, в чому може переконатися кожен охочий.

Поточні показники on-line голосування за станом на 19 вересня 2012 р.: Об'єднана опозиція «Батьківщина» – 42,1%, ВО «Свобода» – 14,8%, Партія регіонів – 13,8%, УДАР – 8,2% , КПУ – 6,3%.

І знову у вівторок, 18 вересня 2012 року, в інформагенції «Українські новини», що належить Валерію Хорошковському, молоді люди з рогів і копит «Інститут досліджень регіонального розвитку України» намалювали боксеру-чемпіону фіктивне друге місце на виборах. Чого ж бути дріб'язковим!

Такий смертний гріх пан Копатько на себе брати не став, тому і випустив на сцену хлопчиків-регіональчиків Володимира Землякова та Юрія Гаврилечка, які давно працюють на ПР через керівника їх політтехнологічної молодіжки Юрія Романенка.

Друге місце! Ви ще, напевно, не зрозуміли: друге! Тому що перше вже зайнято «регіоналами», а дозволити створення в новій Верховній Раді націонал-демократичної опозиційної більшості «Батьківщина» + «Свобода» в Адміністрації президента ні в якому разі не можуть.

Замість цього в лідери так званої «Конструктивної» опозиції «регіонали» готують Віталія Кличка, людину, яка блискуче розбирається в антикризовому економічному менеджменті, нацбезпеці, оподаткуванні та інфляції. І більш того, вони вже готові зробити його прем'єром.

«Ми розуміємо, що його намагаються ввести в оману, що його відводять з поля київських виборів, з його людей роблять технічних кандидатів. Йому скажуть – навіщо тобі ці київські вибори – ми зробимо тебе прем'єр-міністром. Ми вважаємо, що він має такий політичну вагу, що зміг би перемогти ставленика влади і ми б підтримали його, але ми повинні бути впевнені в його позиції », – зазначає народний депутат України Ксенія Ляпіна.

Один з головних ідеологів ПР, що колись виростила «президента» зі звичайного донецького завгара, Ганна Герман не згодна з Ляпіною. Як вона сама змушена була визнати, Віталік дуже нагадує їй своєю неосвіченою безпосередністю «Віктора Федоровича двадцять років тому».

До речи. У штабі Кличка ніхто не приховує, та й не приховував, втім, приціл на президентські вибори 2015 року.

Сім'я Януковича, звичайно ж, завжди буде за президента Януковича В.Ф. За вченого президента, за вічного Януковича ...

Найбільшому капіталу Янукович більше не потрібний. Він їм вкрай небезпечний і більше не вигідний.

«Олігархи вирощують нового Ющенка», – написав про Кличка екс-міністр внутрішніх справ Луценко.

UkrNews24              19 Сентябрь 2012 23:17 

http://ukrnews24.com/s-kakoj-celyu-xoroshkovskij-razvodit-klichko-skazkami-o-vtorom-meste/#.UFopk7IaPnc

Олександр Шевченко: Як тільки Ізраїль нападе на Іран, Росія окупує Україну

Олександр Шевченко – нетиповий «свободівець». Хоча б тому, що своїм прикладом розвінчує стереотип про те, що радикалізм – це ідеологія, яку підтримує в основному західноукраїнська молодь, яка ще навіть не випустилась з вузів. П’ятий номер списку «Свободи» на цих виборах – це 75-річний професор юридичного факультету столичного університету імені Тараса Шевченка.

Так, радикалізму в ньому менше, ніж у того самого Юрія Михальчишина, який спокійно розмірковує про збройне повалення влади чи появу в Україні політичного терору. Однак говорити, що Шевченкові плани щодо змін в Україні менш фундаментальні, ніж у молодого покоління «свободівців», не можна. Професор просто висловлює їх по-іншому.

Олександр Шевченко – автор «Національного проекту Конституції», котрий збирається впровадити в життя «Свобода», коли дійде до влади. Власне, більша частина розмови «Главкома» з Олександром Оксеньтієвичем стосувалася того, якою має бути ідеальна Україна у баченні, змальованому «свободівською» Конституцією. Ми намагалися прояснити, як житиметься в країні, де олігархів примусять ділитися прибутками з тотально озброєним народом, а на конституційному рівні буде заборонено пропаганду сексуальних збочень та всього, що суперечить духовності Українського народу, у самого автора цієї концепції… 

Проект Конституції для «Свободи» я написав за місяць

Щодо прихильників та членів партії «Свобода» є такий стереотип, що це переважно молоді, радикально налаштовані люди з західної України. Ви – професор юридичного факультету Університету імені Тараса Шевченка, людина поважного віку, з певним соціальним статусом. Як вас, грубо кажучи, занесло до «Свободи»?

Річ у тому, що мої погляди формувалися протягом кількох десятиліть. Я чудово знаю історію української держави і права, я виріс в селі і відчуваю душу українського народу, знаю, чого хочуть українці, що відповідає їхнім внутрішнім потребам. У той же час я бачив, що жодна з партій, які існували і в Радянському Союзі, і в незалежній Україні, не відповідає цим поглядам. Тому я ніколи не брав активної участі у політичному житті, хоч і писав певні матеріали депутатам першого скликання Верховної Ради, тому ж Зайцю й Костенку, намагався передати певні напрацювання Віктору Ющенку…

Але років шість-сім тому випадково я зустрівся на якомусь круглому столі з Олегом Тягнибоком. Після його завершення Олег підійшов до мене і сказав, що їм цікаво було б зі мною співробітничати. Я знав погляди Олега і сказав, що я готовий. Тож через певний час «свободівці» попросили, щоб я зібрав групу і написав для них проект Конституції. Але я знаю, що таке група. Як ото серед українців: дві особи – а вже три гетьмани, то так само і в юриспруденції: якщо є два юристи, то буде три думки. Тому я за місяць виклав своє бачення, і вийшло так, що мої погляди збігаються з програмою. Хоча і не повністю: в окремих моментах вони привели свою програму у відповідність з проектом Конституції мого авторства.

Тобто вас можна назвати ідеологом партії «Свобода»?

Ну, я б так не говорив. Все-таки вони теж внесли до мого проекту Конституції деякі зміни, з якими я не повністю погоджуюсь. Але життя покаже, хто правий…

Що з ваших напрацювань «Свобода» запозичила до своєї програми?

Наприклад, колективний спосіб розподілу прибутків підприємств. Він розвивався, насамперед, в Азії, де була колективна форма власності на землю, а в Японії до цього часу існує колективна форма власності на промислові підприємства, на фірми, робітники там наймаються на роботу пожиттєво, а їхня фабрика, завод чи фірма є, по суті, їхньою сім’єю.

Вже від них цю форму запозичили європейські країни і США. В Америці тривалий час профспілки чинили опір цій формі власності, але в середині 80-х років у сталеварній промисловості було проведено експеримент, згідно з яким працівникам дозволили викуповувати акції підприємств, на яких вони працюють, і брати участь у розподілі прибутків. Успіх був колосальним: до цього експерименту американський сталевар заробляв приблизно 120 тисяч доларів на рік, а після того, як він став співвласником свого підприємства, його прибутки за рахунок дивідендів збільшились до 360 тисяч доларів!

Наша преса, Цивільний та Господарський кодекси нічого не говорять про таку форму власності, бо у нас більшість підприємств мають лише одного власника, який гребе все під себе…

Але у тій самій Америці первинний капітал теж накопичувався не найгуманнішими способами…

Нічого подібного! За крадіжку чи обман, набуття власності чи прибутку нечесним способом скрізь і завжди в кращому випадку відрубали руку, а взагалі-то була передбачена смертна кара. Часто у цьому контексті цитують Генрі Форда: не питайте мене, мовляв, як я заробив перший мільйон. Це – брехня, він цього ніколи не казав, бо в США все було просто: украв коня – смертна кара, спокусив дівчину і не одружився – смертна кара, образив жінку і не вибачився – смертна кара, безпричинно підняв зброю проти іншого – смертна кара. Яка там крадіжка, який обман?

Тому коли сучасні багаті люди пояснюють свої успіхи власною «підприємницькою жилкою», вони нам насаджують цінності, не властиві українському народу. Ці цінності властиві торгашам. Це тільки єврейське звичаєве право передбачало, що якщо ти, розраховуючись чи укладаючи угоду, можеш обманути людину, то скажи їй: «Перерахуй» чи «Вдумайся». Якщо ця людина не помітить обману – ти маєш право привласнення цих коштів. Але це – унікальний випадок. Ані в українському праві, ані з звичаєвому праві інших країн цього не було і немає.

«Іноземні інвестиції чіпати ми не збираємось»

Наскільки я розумію, у вашому проекті Конституції описується ідеальна держава, якою її бачить партія «Свобода». У зв’язку з цим я хотів би прояснити кілька моментів, які викликають у мене потребу в окремому тлумаченні. Наприклад, у статті 3 цього документу написано, що «Українська Держава забезпечує рівність українців у правах і перед законом незалежно від соціального стану, віросповідання і статі». Нинішня Конституція пише про те, що всі люди є рівними перед законом. Що ви мали на увазі, ініціюючи таку заміну?

Українці – це всі жителі України. «Свободівці», націоналісти, патріоти не ділять людей за етнічною ознакою, по крові. Лише за тим, як ти ставишся до цієї держави, любиш ти її чи ні, на благо її працюєш чи ні, поважаєш культуру цього народу чи ні, її мову знаєш, вивчаєш чи ігноруєш. По крові вже ніхто не ділить, бо сьогодні все так змішалося…

Хоча, в цілому, українці відрізняються від тих же росіян. Наприклад, у українців переважає 1 та 2 групи крові, а у росіян – 3 і 4. Українці – це арійська раса, а росіяни – це угрофінська і частково монголо-татарська. Однак на ці різниці ми уваги не звертаємо.

А навіщо ж тоді ініціювати повернення до паспорту графи «національність»?

Цей крок є необхідним у зв’язку з тим, що сьогодні триває наступ на все українське, нищиться українська мова…

Тобто коли зупиниться наступ на все українське, цю графу можна буде знову скасувати?

Абсолютно! Сьогодні ми просто змушені захищатися. Тому ми й поставили питання таким чином: оскільки, згідно з переписом, українців в Україні проживає 78%, то й серед депутатів Верховної Ради має бути 78% українців, в уряді, в міліції, у Збройних Силах. Серед студентів і викладачів має бути 78% українців, бізнесменами мають бути 78% українців і так далі.

Ми збираємося ввести справжню рівноправність націй і народностей в Україні. Це не означає, що ми когось будемо звільняти з роботи – ні, звичайно, хай людина допрацює, але на її місце ми, якщо серед професорів даного вузу, наприклад, немає 78% українців, будемо брати саме українця.

А як ви будете чинити з власниками виробництв, серед яких, згідно з вашою Конституцією, теж 78% мають бути українцями? Щоб дотриматись цього відсотка ви плануєте забирати майно у бізнесменів за національною ознакою?

Ви дуже грубо це розумієте.

До речі, ви думаєте, ці статті з пальця висмоктані? Таке існує в США, у багатьох, особливо південних штатах. Таке існує в Індії, Індонезії, в Словенії. Це ж не я це вигадав.

У США почали застосовувати цей принцип для того, щоб допомогти колишнім рабам, неграм. Адже оскільки свого часу вони не мали можливості займатися бізнесом, посідати посади, то у законодавстві деяких штатів і передбачили, який процент у законодавчій, виконавчій і судовій владі, в поліції повинні займати негри. Так само, до речі, в галузі бізнесу: за такою пропорцією розподілялась допомога на ведення бізнесу від штату. Тобто, наприклад, якщо у Вірджинії проживає 60% негрів, значить, 60% всієї допомоги йде саме негритянському населенню. Це – відомі схеми.

Але як застосувати їх в Україні 21 століття? Візьмемо, наприклад, національний склад найбагатших громадян України…

Але як ми можемо його взяти? Ми його не знаємо! У нас в паспортах немає графи «національність».

Припустімо. Але раптом після того, як ця графа з’явиться, виявиться, що більшість з них – євреї. Як в такому разі досягнути пропорції, про яку ви говорите?

Дуже просто. Ми вже про це говорили. За допомогою перерозподілу прибутків підприємств через участь у ньому їхніх працівників. Тобто не єдиний власник підприємства буде забирати весь прибуток і вивозити його за кордон, а ми ділитимемо його за цією пропорцією: 78% всіх прибутків – українцям, 22% – представникам інших національностей.

Мені здається, на початку ХХ століття подібні підходи називалися експропріацією…

Даремно ви так. У всьому світі в передових країнах так чинять. В Європі всі прибутки підприємств розподіляються не тільки на їхніх працівників, а ще й на їхніх дружин і дітей до 16 років. У цьому й полягає той знаменитий «шведський соціалізм».

Це – не експропріація. Це – справедливість! Тим більше ми говоримо про підприємства, які ще донедавна були державною власністю, нажитою багатьма поколіннями наших пращурів.

Але все одно, як запровадження ваших підходів відбуватиметься у конкретних історичних обставинах, у сьогоднішній Україні? Є, наприклад, конкретний Ринат Ахметов, який володіє конкретним Єнакіївським металургійним заводом. І всі наші спроби розповісти йому, як він має чинити зі своїм заводом і його прибутком, наштовхнуться на його заперечення: згідно з Конституцією України, приватна власність є непорушною.

Хай говорить, що хоче. Ми приймемо закон про розподіл прибутків. Всі працівники підприємства будуть визнані учасниками виробництва і зможуть отримувати частку від прибутку цього підприємства. А він хай залишається його приватним власником! Просто прибутки будуть розподілятися по-іншому!

До речі, якщо вже за те мова зайшла, іноземні інвестиції чіпати ми не збираємось. Хай розподіляють, як хочуть. «Свобода» поважає приватну власність. Але там, де мова йде про підприємства, вкрадені в українського народу, де була проведена нечесна приватизація – підхід буде саме такий…

Ми хочемо, щоб весь український народ був середнім класом – і ми досягнемо своїх цілей, коли прибутки будуть розподілятися між працівниками, коли ми заборонимо вивозити капітал в офшори. Так, ми можемо дозволити власникові отримувати більший процент прибутку, аніж рядовим працівникам. Наприклад, 3% або навіть і 10% від прибутку його підприємства – це ж величезна сума! Але це повинно залежати від того, чи є він хорошим менеджером, чи «пустишкою», паразитом, як Коломойський, який сидить у Швейцарії, не здійснює управління виробництвом, а тільки його «стриже» і вивозить з України той капітал, який мав би залишатися тут і йти на наш розвиток.

Я так розумію, саме звідси ви плануєте брати кошти на фінансування чисельних соціальних видатків, передбачених у вашій Конституції?

Ви знаєте таку цифру: за два перші роки перебування регіоналів при владі з країни вивезено 53 млрд доларів, а лише за два місяці цього року – 6.7 млрд. Сумарно це дало 60 млрд доларів або приблизно 480 млрд гривень. Бюджет України на цей рік складає 367 млрд гривень, тобто вивезли майже півтора річних бюджети України!

Та якщо ми це перекриємо, ми відразу стаємо європейською країною за рівнем життя. Ми встановлюємо пенсії та зарплати європейського рівня. Ми оновлюємо всі технології промислового виробництва, піднімаємо сільське господарство! Ми могли б повністю ліквідувати безробіття і повернути на Батьківщину етнічних українців, які зараз бідують за кордоном. За рахунок цього ми плануємо повністю звільнити дрібний бізнес від податків. Хай займаються собі сімейним бізнесом, годують і себе, і своїх сусідів!

Коли влада буде знати, що народ озброєний, вона не буде розганяти мітинги, не буде утискати свободу слова

З економікою більш-менш зрозуміло. Підемо далі. Вже в першій статті «свободівської» Конституції говориться про повернення в Україну смертної кари…

Це – позиція «Свободи», я цього не дотримуюсь. Звичайно, якщо крадуть у таких розмірах, ґвалтують, вбивають і вже не бояться смертної кари, то це – предмет для дискусії. Однак я вважаю повернення смертної кари негуманним. Бог дав життя, Бог хай і забирає. Хоча якщо йдеться про вбивство при самообороні, то це – інша справа…

Власне, у вашій Конституції є стаття про загальне озброєння українського народу («Дозволено вільно набувати і володіти вогнепальною і холодною зброєю усім психічно здоровим та несудимим українцям»).

Так. Бо хто мене зачепить, якщо він знає, що я маю зброю? Хто наші права буде попирати, якщо ми озброєні?

Так тоді і міліції ніякої в державі не потрібно…

Абсолютно! Звичайно! Звичайно, питання носіння чи тримання зброї вдома потрібно буде детально врегулювати – це елементарні речі. Але коли влада буде знати, що народ озброєний – бо ми передбачаємо, що навіть студенти обов’язково протягом чотирьох місяців опановуватимуть використання вогнепальної зброї у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах – то влада не буде розганяти мітинги, не буде утискати свободу слова…

Але у цієї медалі є й інша сторона. Напишу, скажімо, я про якусь партію так, що її лідерам не сподобається, прийде до мене в редакцію якийсь партфункціонер з пістолетом в кишені, «Пух!», і проблема вирішена. Це ж просто право сильного!

А ви в нього «пухніть» раніше. (сміється)

Ну, про яке право сильного ви говорите? Що, ми всі вбивці? Це ж тільки вроджені вбивці можуть вбити людину чи взагалі будь-яку живу істоту! У нас в сім’ї, наприклад, кликали сусідську тітку, щоб вона зарізала нам курку, бо в сім’ї ніхто вбити не міг. У кожному українському селі є колії, які вбивають для господарів по всьому селу свиней і бичків, бо господарі не можуть цього зробити. Вбити – це ж великий гріх.

І дивіться, чому злочинність на сході і півдні України набагато вища ніж на заході? Бо та частина була під сильним впливом комуністів набагато триваліший час, ніж західна Україна. Там в Бога перестали вірувати. А зараз, коли наука довела, що Творець існує, коли вже в адронному колайдері знайшли «Божу частку», мораль і культура повинні виходити з християнської моралі, а не з того, що «весь мир насилья мы разрушим до основанья…».

А південно-східна Україна, про яку ви зараз говорите, взагалі готова до введення загальної озброєності населення чи потрібні якісь перехідні заходи? Ви якось це передбачили?

Це ж уже деталі. Звичайно, продаж зброї треба буде узалежнити від вердикта психолога – декласований це елемент чи ні, йому зброя потрібна для вбивств і пограбувань чи для самозахисту.

Американці он озброєні всі, і нічого. Так, трапляються різні випадки. Але, ви думаєте, що якби комусь дуже потрібна була б зброя, щоб когось розстріляти, він би її не знайшов? Сьогодні у нас всі бандити озброєні, а прості люді перед ними беззахисні.

Повернення Україні ядерного статусу – це положення вашого авторства чи дописане після вас?

Як на мене, це все-таки зайве. Володіння атомною зброєю є фінансово обтяжливим для країни, хоча сьогодні вже й не так, як раніше. Але, з іншого боку, ситуація України сьогодні досить важка. Одразу кілька країн мають до нас територіальні претензії, в тому числі, й Росія, яка, згідно з Будапештськими угодами, мала б виступати гарантом нашої безпеки та територіальної цілісності.

Ви, можливо, не знаєте, але Росія зараз тільки й чекає, щоб Ізраїль напав на Ірак. В Росії уже давно сформували Південно-Західне угрупування військ, і як тільки Ізраїль почне цю війну, вони окупують все Закавказзя і, очевидно, Україну. Привід очевидний – близько до кордонів Росії відбуваються військові дії, і вони повинні захищати свою безпеку.

Але ж, якщо в ситуацію втрутяться Сполучені Штати Америки, це розв’яже Третю світову війну.

Для США сьогодні головне – це питання їхньої внутрішньої політики, зовнішня політика їх не цікавить. Сьогодні існує загроза, що США повернуться до політики ізоляціонізму, яку вони проводили з кінця Першої світової війни аж по 1941 рік. Вони, як і тоді, проголосять лозунг: європейці не повинні втручатись у наші справи, а ми не будемо у ваші, і просто самоізолюються. Ви там, мовляв, бийтеся, воюйте, а ми будемо займатися своїми справами!

А як же концепція глобального домінування? Як же місія з розповсюдження демократичних цінностей і американського способу життя на весь світ, якою так пишається Вашингтон?

Ви ж розумієте, що якби не було США, то вже давно б не було України… Росія б уже давно окупувала все, бо Росія не може бути імперією без України.

Тобто, на вашу думку, США можуть кинути нас напризволяще і віддати Росії?

Обама вже фактично це зробив. Він визнав, що Україна – це регіон інтересів Росії. Ми не знаємо про офіційні домовленості з цього приводу, але фактично здача України вже відбулась.

Тому, повертаючись до питання про атомну зброю, все залежить від ситуації, в якій перебуватиме Україна. Якщо наше становище буде серйозним, якщо ми повинні будемо оборонятися, то я – за повернення ядерного статусу.

«Свобода» ніколи не піде на застосування сили: ні йдучи до влади, ні перебуваючи у владі

У вас в Конституції прописана заборона комуністичної ідеології, але не сказано нічого про заборону нацистської… Це випадково?

Річ у тому, що нацистська ідеологія вже давно заборонена міжнародним правом. Ця заборона – загальновідома і забороняти її ще раз просто нема потреби.

Комуністів же засуджують, в тому числі на рівні Ради Європи, але ж ви подивіться скільки у нас до цього часу прибічників цієї ідеології! Я думаю, що й на цих виборах стануть однією з великих фракцій у наступному парламенті. Вони дуже мудро ведуть кампанію, розцвітаючи на російському капіталі. Запустити рекламу на одному каналі телебачення коштує мільйон гривень на тиждень. А вони крутять свої ролики по всіх каналах! У «Свободи» на те нема коштів, хоча партії пропонували великі кошти за включення у список…

А хто пропонував?

Я вам не скажу прізвищ, але мені Олег (Тягнибок – Авт.) казав: пропонували, мовляв, включай у списки – будемо фінансувати. Але це б означало розчинитися, втратити своє обличчя, свою ідеологію. Партія на це ніколи не піде.

Стаття 18 вашої Конституції звучить так: «Цензура в Україні заборонена… Заборонено антиукраїнську пропаганду і культивування аморальної і протиправної поведінки, насилля, сексуальних збочень і всього, що суперечить духовності Української нації». Цей момент про сексуальні збочення – це, на вашу думку, не втручання у приватне життя? Адже якщо люди займаються тим, що їм обом подобається, при цьому нікому не заважаючи, то навіщо їх при цьому контролювати державі?

Ви праві! Ще Маркс казав, що кожна людина має право відправляти свої особисті потреби без того, щоб туди сунула свій ніс поліція чи держава. Я з вами згоден. Але ми маємо на увазі пропаганду!

А що ми маємо на увазі під словом «збочення»?

От, наприклад, в парку Шевченка в туалеті за радянської доби всі гомосексуалісти збирались…

Тобто коли гомосексуалісти збираються в одному місці – це пропаганда збочення?

А коли вони проводять мітинги чи паради – це що, не пропаганда?

А збоченнями ми називаємо все, що лежить за межами традиційної гетеросексуальної сім’ї?

Є ж християнська мораль, та й не тільки християнська – це засуджується в ісламі, та взагалі скрізь. Звичаєве право України передбачало за такі збочення смертну кару – так само, як за скотолозтво і інші подібні речі.

Зрозумійте, ми не говоримо нищити їх чи ще якимось чином карати. Займайтесь собі, чим хочете, це ваша приватна справа. Як казав Маяковський, «Эй, онанисты, кричите “Ура!” – ваши условия налажены, к вашим услугам любая дыра, вплоть до замочной скважины!» Роби собі вдома, що хочеш, а тоді сам викликай собі швидку допомогу, це твої справи. Але пропагувати збочення на телебаченні – це інша справа…

Коли ви закликаєте заборонити «все, що суперечить духовності Української нації», то виникає питання: хто буде визначати, суперечить той чи інший, наприклад, твір мистецтва духовності чи ні?

От сьогодні є комісія Костицького… (сміється)

Тобто ви підтримуєте діяльність цього органу?

Та ні! Я йому казав: «Василь Васильович, що ви творите?», то він образився. Це ж тонка справа, подібні оцінки не так потрібно давати!

Так, повинна бути громадська рада з заслужених, поважних людей, які б справді користувалися авторитетом у суспільстві – до неї б увійшли письменники, художники, працівники культури, вчені, прості порядні громадяни – вони й визначали б. Але, звичайно, не треба чинити так, як фашисти: мовляв, не подобається – розстріл.

«Свобода» ніколи не піде на застосування сили: ні йдучи до влади, ні перебуваючи у владі. Ніякого насилля! Ми прагнемо вирішувати питання тільки рекомендаціями, тільки широкою роз’яснювальною роботою.

Копатько чи Бекешкіна дають одні дані в Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів і СБУ, а оприлюднюють – зовсім інші

Як ви думаєте, скільки ще може протривати діючий політичний та економічний режим?

Цього ніхто не може сказати. Ви ж бачите, вони залякують народ. У мене є знайомі бізнесмени з Хмельниччині, то вони розказують: до них приходять «донецькі» і кажуть віддавай свій бізнес за таку-то ціну. Не хочеш – отримуєш кримінальну справу. Люди кидають все і тікають. Зараз у нас йде масовий виїзд бізнесменів середньої руки за кордон. А владу це не цікавить – їм потрібні тільки будівельники, водії, охорона, кухарки і служниці.

Одним з варіантів розвитку подій в Україні називають її стрімку білорусизація…

Може бути навіть гірше…

А ваші побратими зі «Свободи» говорять про інший варіант – повалення діючої влади через національну революцію…

Про збройну революцію ніхто не говорить, абсолютно. Ви неправильно розумієте. Під національною революцією ми маємо на увазі проведення революційних реформ. Тільки мирним шляхом! Ніякої зброї не буде!

А якщо вам не те, що не дадуть реформи проводити, а навіть до парламенту не пустять, от уже в ході цих виборів?

Ми знаємо про ці плани. Ви знаєте, який зараз реальний процент підтримки «Свободи»? Не той, що дає Копатько чи Бекешкіна, бо вони дають одні дані в Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів і СБУ, а оприлюднюють – зовсім інші. У серпні-місяці цього року рейтинг «Свободи» був 14%! Власне, для того ми й об’єдналися в КОДі – ми не закликаємо народ до зброї, а хочемо зупинити цю владу мирним шляхом, спільним контролем.

В такому разі, якими будуть ваші дії, якщо замість очікуваних вами 14% ЦВК оприлюднить підсумковий результат «Свободи» у, припустімо, 3.5%? Ви підете до Вищого адміністративного суду?

Це означає програш… Я не скажу вам, що ми будемо робити, якщо таке трапиться. Нема сенсу загадувати наперед.

Я відчуваю, що «Свобода» пройде і своєю роботою в парламенті завоює довіру народу. Можливо, я не доживу до того часу, коли вона буде при владі, матиме більшість у парламенті, але я буду на це працювати і всі свої сили віддавати, щоб ті ідеї, які я виношував все життя, були реалізовані – в інтересах всього українського народу.

Якщо «Свобода» таки пройде до парламенту, чого стосуватиметься перший законопроект, який ви подасте?

Мої перші законопроекти стосувалися б боротьби з корупцією, реформування судової системи і системи права. Судова система мала б бути дуже простою: до районних судів суддів має обирати населення даного району. Судді району з-поміж себе повинні обирати собі голову. Судді всієї області обирають Апеляційний суд. А всі судді України обирають Верховний Суд. Це була б проста і дієва система, а не така, як зараз, – коли юристи не знають, до якого суду їм звертатись. Так само виборними мали б бути посади міліціонерів, податківців, землевпорядників та інших посадовців – це був би найкращий метод боротьби з корупцією!

Систему права в Україні потрібно було б максимально спростити, адже українські суди завжди керувалися не стільки законом, правом, скільки здоровим глуздом та совістю. Я і своїм студентам говорю, що їхнє найперше завдання – підвищувати свою моральність. Це навіть важливіше, ніж здобувати знання: ну, про які знання ми говоримо, якщо в Україні є чинними більше 50 тисяч законів і підзаконних актів, і в них часом не можуть розібратися навіть найкращі юристи?

Тому закон повинен домінувати тільки у крайніх випадках, це тільки в тоталітарних суспільствах закон домінує. Джерелом права перш за все повинні бути здоровий глузд і совість – я називаю їх загальним правом.

Тому я б провів повну реформу системи права в Україні. Сьогодні воно у нас поділене на більше десятка галузей: право є господарське, трудове, сімейно-шлюбне, земельне і так далі. При цьому господарське право слово в слово повторює цивільне, тільки в господарському праві розглядають справи юридичних осіб, а в цивільному – фізичних. Це ж нонсенс! Але ж чиновництво і вчені зацікавлені в розвитку все нових і нових галузей права, бо це годує величезну кількість людей. З’являються нові суди, а в них нові посади. У вузах з’являються нові кафедри зі своїми штатами. Тому я б поділив все право на публічне і приватне: приватне регулювало б інтереси приватних осіб – і юридичних і фізичних, а публічне – інтереси держави і всього народу…

Сьогодні в Україні повно російських стукачів, і на юрфаці Університету Шевченка в тому числі

Кажуть, що колишній ректор Київського університету Віктор Скопенко свого часу відчутно сприяв у стінах університету провладним політичним силам. Зараз такого немає?

Про Скопенка я вам такого не скажу. З одного боку, під час Помаранчевої революції він не підтримував рішення про оголошення університетом страйку. З іншого – коли я тоді офіційно заявив, що відмовляюсь читати лекції студентам, він на мене жодним чином не тиснув, не вимагав мене звільнити. Інша справа, що він тоді, очевидно, хотів залишитись на своїй посаді незалежно від того, хто переможе на президентських виборах. Тому й просив співробітників університету не особливо проявляти політичну активність. Але ніхто на нього не дивився. Та й він не особливо переслідував за те, що його не слухались.

Зараз ви не відчуваєте адміністративного чи політичного тиску в стінах університету?

Ну, хіба що хотіли звільнити за навчальний посібник… У 2010 році наша кафедра опублікувала підручник «Історія українського права». Спочатку про нього хтось написав в Росії – сьогодні в Україні повно російських стукачів, і на нашому факультеті в тому числі. Там ним зацікавився комітет по боротьбі з кольоровими революціями створений в адміністрації Президента Путіна Модестом Колеровим. Перша стаття проти цього підручника була опублікована саме в Росії. Потім її передрукували наші комуністи у своїй газеті «Киевский вестник». А тоді, видно, повідомили нашого проросійського міністра освіти Табачника. То він на телебаченні, виступаючи у Кисельова, сказав, що, мовляв, у його рідному університеті квітне русофобія.

Я написав, що у російській розмовній мові, у мові правників та політиків домінує нецензурщина. Вони назвали це русофобією.

А що він мав на увазі?

Мабуть, мої розділи у цьому посібнику. Там йшлося про те, що ще в сиву давнину літописці писали, що пращури росіян були некультурні, жили як звірі, матюкались при жінках. То я написав, що і сьогодні у російській розмовній мові, у мові правників та політиків домінує нецензурщина. Я написав, що той же Путін активно застосовує у своїй мові жаргонізми на кшталт «мочить в сортире» чи «какой-то мазурик увел самолет» і так далі, і що подібні речі породжують у людей неповагу до закону і права.

Вони назвали це русофобією. З цього посібника зняли гриф міністерства, хоча рецензії були позитивні. Ті 500 екземплярів, які вже були надруковані, наказали знищити. Дано команду звільнити авторів. То минулого року звільнили талановитого асистента кафедри, який писав унікальну дисертацію про мову в праві, пояснивши це тим, що він ходив одягненим не так, як треба – то шарфик на волосся пов’яже, то в кіпі прийде. Зараз він влаштовується в університет в Словенії, в Любляні. Але ж такими спеціалістами не розкидаються! І, звичайно, його звільнили через політичні мотиви!

Була дана команда і мене звільнити, але не знайшли підстав, а без підстави достроково розірвати контракт зі мною вони не можуть, я в судовому порядку себе захищу… А скільки анонімок на мене писали! Ректор до себе цілі курси викликав, а студенти кажуть: він, мовляв, такого не говорив, ні до якої русофобії він не закликає. Я ж читаю Історію держави і права зарубіжних країн. Ну, що русофобського я можу дати в цьому предметі? Але контракт у мене закінчується наступного року, і я вже знаю, що далі працювати я не буду…

Стаття по темі

Не в нашем колхозе: почему политики бегут от земельного вопроса, как черт от ладана

Новина по темі

Коммунисты расцветают на российском капитале – националист

Святослав Хоменко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»             18.09.2012 0:27  

http://ord-ua.com/2012/09/18/oleksandr-shevchenko-yak-tilki-izrayil-napade-na-iran-rosiya-okupuye-ukrayinu/?lpage=1

БАЮ-ЛЮЛІ-БАЮ ... НЕ ЛЯГАЄМО НА КРАЮ!

Дозвольте привітати вас з новиною: Партія регіонів (а точніше, нинішній режим в сукупності, бо ПР навряд чи можна назвати партією в цивілізованому розумінні, це машина, що узурпувала всю владу) – вагітна. І новина ми повинні віднести до приємних, тому що саме режим розродиться опозицією. Справжньою. А ось нинішня опозиція – це так собі, тьху. Ви питаєте, на коли заплановано пологи? Ну, знаєте, вагітність – процес тривалий. Якщо ж мова йде про виношування політичного плоду, то за термінами взагалі непередбачуваний. Та й яка різниця? Від нас, громадян, тут нічого не залежить. В очікуванні народження чогось там, ми просто приречені подрімати. Ні, шановні читачі-співрозмовники, це не в мене, що бовкнула таке, раптом в невідомому напрямку від'їхали мізки. Мова йде про нову тенденцію, покликану занурити суспільну свідомість у сон. Навіть якщо такий сон обернеться летаргією, перейде в кому, і спричинить за собою загибель. Для режиму головне – щоб ми задрімали саме зараз.

Директор Інституту української політики Кость Бондаренко дає інтерв'ю Радіо Свобода. Існуючу нині політичну опозицію режиму він трактує, не приводячи, до речі, жодних аргументів на підтримку подібного висновку – сяк байдуже-зневажливо. Пророкує неодмінну маргіналізацію «тих, хто сьогодні себе називає опозицією». «Вони будуть поступово вибиватися з гри, відходити на узбіччя». В принципі, подібна думка має право носити в собі будь-який громадянин, який бажає теоретично міркувати на тему вітчизняної політики. І – висловлювати має право будь-хто, що володіє посадою для висловлювання, посадою, яка швидше за все, виплекана нинішньою владою. Але беручи до уваги реальний настрій суспільства, яке демонструє запит на супротивника ненависного режиму, не можна ризикнути кажучи – «опозиція не потрібна, у нас якраз без неї все чудово». І ось, Бондаренко нас радує. Опозиція буде. «Нова опозиція народжується всередині нинішньої партії влади». «У Партії регіонів утворюються два-три табори, які будуть між собою постійно конкурувати». «У нинішньому оточенні Віктора Януковича, швидше за все, народитися і позиція, і опозиція. Дві політичні сили, які і будуть вести справжню боротьбу, а не ті, хто сьогодні називає себе опозицією».

Картинка – дещо фантасмагорична, якщо уявити собі одне «чрево», милостиво виношує близнюків, з моменту зачаття покликаних стати непримиренними супротивниками. Хоча, в принципі, і в фізіології, і, тим більше, в політиці, всяке буває ... Але тут Бондаренко починає пропонувати які-ніякі, але аргументи на підтримку своєї впевненості. І, здається, здорово проколюється. Тому що єдиний аргумент у нього ось який. Він нагадує, що Янукович пообіцяв провести «деякі ротації в уряді після виборів». І на підставі цього стверджує, що «якщо завтра деякі чиновники опиняться за бортом, то вони будуть йти на вибори з опозиційними гаслами». Та не будемо загострювати увагу на відвертій нестиковці. Адже якщо умовні кадрові ротації обіцяні ПІСЛЯ виборів, то і «за бортом» ці самі деякі чиновники виявляться саме тоді. Тобто яким чином вони ЗАРАЗ «йтимуть на вибори з опозиційними гаслами»?

На цій плутанині зупинятися не варто тому, що в бондаренківському «проекті» опозиції, яка сама є частиною влади, існує куди більш істотний прокол. Скажіть, що сьогодні заважає громадянинові, викликає його неприйняття? Конкретне прізвище конкретного чиновника, політика? Чи все ж система, вибудувана янучарами, система, яка донезмоги погіршила фінансове становище кожного з нас і України в цілому; що звузила і звужує громадянські свободи; поставила під загрозу геополітичне становище країни? Подумайте, нам з вами буде легше, якщо вкраденим у народу Межигір'ям та багатьма іншими цінностями буде одноосібно і беззаконно володіти не людина, на прізвище Янукович, а людина, на прізвище Тігіпко, або ще хтось там інший, але діючий за тими ж принципами ? Якщо відмашку для шкідливих і протизаконних «голосувань» в парламенті буде давати не одіозний Чечетов, а який-небудь інший запхнутий в нардепи регіонал, прізвище якого поки що нам взагалі незнайоме? Якщо світ буде констатувати: багатства України і вся влада концентруються в руках «Сім'ї», але при цьому буде сказано – не сім'ї Януковича, а, скажімо, сім'ї Бориса Колесникова?

Сьогодні в суспільстві існує запит не на опозиційність до певних прізвищ, а опозиційність до системи, вибудуваної і зміцненої тим, що називається Партія регіонів. І навряд чи люди, що сформувалися в цій системі і нині підтримують її, можуть стати справжньою опозицією їй. Тим більше що Бондаренко, анонсуючи народження опозиції в надрах партії влади, проговорюється дуже прозоро. По ньому – в опозиційну позу встануть так чи інакше обійдені при діленні місць біля корита. А значить, в такому випадку мова може йти ніяк не про опозицію в нормальному розумінні цього слова, а про можливу міжкланову боротьбу в свою особисту користь, від якої народові і справді, ні холодно, ні жарко. Точніше – в повсякденному житті то нестерпно холодно, то нестерпно душно. Незалежно від того, що відбувається десь там, «нагорі».

І здається, що вкидання подібних ідей – мовляв, немає зараз ніякої опозиції режиму, є незрозуміле віддалене майбутнє, в якому сам режим породить «опозицію» собі, а ви, громадяни, поки здрімніть – це ще одна, мусована сьогодні підла технологія. Покликана як завгодно, але відвернути нас від 28 жовтня, і «гарячих» днів, що мусять наступити після цього листка календаря, що неминуче наближається. Не варто було б так детально зупинятися на розмірковуваннях Костя Бондаренка, якби вони не були частиною тенденції. Незалежний політолог Віктор Каспрук характеризує її дуже точно: «Формується негативна матриця поведінки, з якої можна “вискочити” тільки відправившись у внутрішню або в зовнішню еміграцію». Оскільки зовнішня еміграція (в ній, втім, немає нічого позитивного ні для окремого громадянина, ні для країни) переважній більшості з нас не світить, нам залишають внутрішню. Старанно відводять в неї: ми – дрібні комашки, ми не можемо зробити нічого сьогодні, давайте ж беззубо-теоретично помріємо про якесь дуже віддаленому «завтра», і, в очікуванні його настання поза наших дій, баю-бай ...

Це відведення суспільної свідомості від спроби вплинути на парламентські вибори, які наближаються, достатньо шкідливий. З повагою ставлюся до соціолога, директора Фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної. Але ось – вона в інтерв'ю «Газеті по-українськи» говорить наступне: «Для Об'єднаної опозиції важливо отримати хоч невелику перевагу за списками на виборах. Це буде дзвіночком, що їхній кандидат виграє в другому турі на виборах президентських». Поза всяким сумнівом, для реальних опозиційних сил важливо отримати (і ще важливіше, відстояти від фальсифікацій) перевагу на парламентських виборах, і бажано, не невелику. Але зосередитися на «дзвіночку» для другого туру вельми віддалених виборів президентських? Повноті. При нинішньому стані економіки; згортанні громадянських свобод; небезпечних геополітичних судомах; розкручуванні маховика репресій – через три роки буде не «дзвіночок», а похоронний дзвін по країні. Коли, скоріше всього, ні про який «другий тур президентських виборів», що прозоро проводяться в незалежній і більш-менш демократичній Україні мова просто не піде.

Інший раз забігати вперед, забувши про нагальні справи, просто нерозумно. Дозволю собі нагадати стару притчу. Якийсь бідняк вирушив на полювання. Помітив зайця, прицілився, і тут ... віддався роздумам. «Ось зараз вистрілю, потраплю, знесу видобуток на базар, вигідно продам. На виручку куплю курку та півня, буду торгувати яйцями та курчатами, розбагатію, побудую новий будинок. І на новосілля – як станцюю, як прітопну ногою ...». Ну, і притупнув. Зайця, єдину реальну здобич, необхідну «тут і зараз» – природно, як вітром здуло.

Звичайно, сенс притчі можна розгорнути іншою стороною. Мовляв, проголосуємо ми за наявну опозицію. Зробимо можливе (і понад можливого, судячи з усього, доведеться саме так), щоб відстояти результат голосування від фальсифікації. Яка у нас гарантія, що в майбутньому випаде, образно кажучи, танцювати від радості в новому будинку? Скажу жорстко: гарантії – ніякої. Ні ви, ні я не тримаємо в долоні магічної кулі, вдивляючись у яку можна безпомилково побачити віддалене «завтра». Більш того, такої кульки просто не існує. Можна, бажано у вільний від вирішення нагальних проблем час, теоретизувати про віддалені абриси вітчизняної політики. Про те, що нинішня належність, наприклад, когось із бізнесменів до Партії регіонів – це не довічне клеймо. І можливо, з розвалин ПР викристалізується група, вибір якої буде – не одномоментне розграбування країни, а зв'язок з батьківщиною на перспективу, за цивілізованими правилами гри. (Тільки для цього потрібно умова – до влади прийшли сили, здатні ввести цивілізовані правила, і справу доводиться мати з ними). Або міркувати про те, що нинішня опозиція, по прізвищах, послужить лише гумусом для проростання покоління воістину нових, прогресивних політиків. (Але і для цього необхідно умова – прибрати нинішній режим, дати гіпотетичній новій команді формуватися в умовах дотримання законів, не боятися бути розтоптаними тоталітарним бульдозером).

Словом, як не крути, але не зациклюючись на ефемерних припущеннях, нам з вами слід виходити із «зараз і тут». Образно кажучи, не тупати заздалегідь ногою ні від засмучення, ні від радості. А «прицільно стріляти».

Останнім часом Інтернет-форуми, в тому числі і ОРД, рясніють негативом. По-перше – «нічого не вийде змінити на краще у країни, що складається з дурних і боягузливих лохів». По-друге – «мені не подобається нинішня влада, але ніхто не говорить мені, що робити, та й що я можу взагалі».

Що ж, спробуємо розібратися. Але перш за все, розібратися кожен повинен з собою. Поставивши запитання, чи лох особисто я, і чого хочу насправді напередодні багато в чому поворотніх виборів. І, відповідаючи, не фантазувати, а визнати, що варіантів відповідей не так вже багато. Перший. «Я при владі янучар відчув реальне “покращення”», і твердо вірю, що при їх владі завтра буде ще краще, тому свідомо голосую за них і їх сателітів». Другий. «Як би не було погано зараз, я сподіваюся на фантастику, коли поліпшення нехай казна в якому віддаленні, але відбудуться в результаті чуда без моєї участі, і тому плюю на ці вибори». Третій. «Україна йде на дно. Тут нема чого ловити, і я за всяку ціну зіскочу за бугор, хоч посуд мити, хоч чужаком, але у передбачуваній країні, робіть тут без мене, що хочете». Четвертий. «Україна – на краю загибелі. Я ховаю голову під подушку, і заливаючись тихими сльозами, чекаю, коли мене пристукнуть остаточно, бо я – попелиця». П'ятий. «Режим творить чорті-що. Я не згоден так жити. Я шукаю, що можу зробити на своєму місці, щоб виправити становище».

Ті, хто вибрали п'яту відповідь, повинні зрозуміти, що сьогодні їм – по дорозі з Об'єднаною опозицією і «Свободою». Не тому, що там зібралися ангели. А тому, що це єдині сили, які спалили за собою мости для співпраці з режимом. Платять – буквально життям лідерів, що знаходяться в політичному ув’язнені. І ті, що поки на волі, неслабо ризикують. Чітко виписали програму, яка передбачає реальні пункти усунення тих беззаконь, які навернув режим. Підкреслюю: ми не йдемо за даними політичними силами, відкривши рот від симпатії до тих чи інших осіб. Нам зараз, от саме, по шляху, причому наскільки політична опозиція ні на крок не зверне з декларованого «шляха», багато в чому залежить від багатомільйонної, незв'язаної ніякої організацією, але й справді існуючої опозиції народної. Даний шлях – не стовідсоткова гарантія. Але справжній шанс. Бо ніякого іншого шансу просто немає.

Ну, і що ж, скажімо так, в побуті, робити, а не просто думати людині, що обрала п'яту відповідь на питання? По дрібниці – вже не знаю на чому, але зарубати: позитивну позначку в бюлетені на цих виборах можна поставити тільки навпроти № 19 (Об'єднана опозиція «Батьківщина») або № 11 – «Свобода». Будь-які інші «хрестики», це могильний хрест на власному житті та житті країни. Для того щоб поставити правильні позначки, на голосування потрібно прийти, і привести з собою рідних та друзів, переконавши їх у безальтернативності вибору. Ви можете більше? От і славно. Розмноження на принтері, та що там, від руки написані 10-20 (100, 200, якщо зможете) звичайні папірці, розклеєні вами у вашому мікрорайоні, з найпростішим зазначенням номерів списків і номерів мажоритарника вашого округу від об'єднаної опозиції, і написом «Голосуючи інакше , ти голосуєш за режим», це чимала підмога для тих, кому, може бути, складно вчитатися в бюлетені в штовханині голосуючих. Пропоную партизанщину? Що ж, війну розв'язали не громадяни, а режим. Упіймають за розклеюванням несанкціонованих листівок? А давайте не попадатися. І всіх не переловлять.

У вас вистачить енергії і на більше? Ще краще. Є відомості, що більше 80% виборчкомів місцевого рівня контролюють регіонали. Хоч що-небудь протиставити цій підозрілій монополії може тільки скрупульозне спостереження. На сайті spilnasprava.org.ua можна запропонувати себе в якості незалежного спостерігача, який бажає протистояти фальсифікації. Ваша фізична підготовка і сміливість припускають щось ще? Як треба, смикніть місцевий штаб опозиції, сказавши: я готовий брати участь (або навіть організувати) групу самооборони, яка знадобитися для захисту акцій протесту проти фальсифікації.

Словом, якщо хочете діяти, а не пускати сопливі міхури безнадії, простір є. Від малого – до більшого. Головне, не дозволяти «заколисати» під брехливі баю-люлі про якусь «опозицію», яку ПР виносить і народить сама на свою голову, або про те, що рішучий двобій з режимом відкладається до далеких «прозорих, демократичних» президентських виборів. Адже колисаючи, нас укладають спати на небезпечному краю.

Вікторія АНДРЕЄВА, «ОРД»            17.09.2012 1:07

http://ord-ua.com/2012/09/17/bayu-bayushki-bayu-ne-lozhimsya-na-krayu/?lpage=1