Постояти за ціною
"Вітаємо Росію з перемогами!". Це не вигадане мною
гасло. Цей транспарант, кілька років поспіль зустрічав москвичів і гостей
щасливої столиці на під'їзді до одного з терміналів Шереметьєва.
Універсальність гасла – Росія перемагає завжди і всюди, її існування
складається тільки з одних безумовних перемог – дозволяла не змінювати його
досить довго – поки не продірявився матеріал або не виникла нагальна
необхідність повісити якийсь заклик віддати свої голоси за партію переможців.
Гасло – не жарт. Це пряме продовження ідеї "народа-богоносця",
трансформувалася в ідею "народа-переможця". Це віра в те, що перемога
завжди солодка – і домагатися її потрібно будь-що-будь, за всяку ціну. І цією
вірою отруєні всі – і ті, хто приходить поплескати Путіну, і ті, хто виходить
на Болотну. Я навіть якось не здивувався, коли один з моїх дуже демократичних
колег розповів, як він розпізнає людей "однієї з ним крові": по
реакції на пісню, виконувану в фільмі "Білоруський вокзал". Чудову
пісню прекрасного поета Булата Окуджави, в якій є ті самі слова – "ми за
ціною не постоїмо". Слова, які живі співають про мертвих.
Так от, ми з колегою різної крові – хоча обидва виросли в
Радянському Союзі і обидва, здається, етнічні євреї, а не росіяни. Я абсолютно
впевнений, що за ціною потрібно стояти. Що переможців судять, а переможеним співчувають.
Мені ближче логіка ізраїльських матерів, які після виграної війни Судного дня
на похоронах полеглих зустріли прем'єр-міністра Голду Меїр і міністра оборони
Моше Даяна криками "вбивці!": Було дуже багато жертв і занадто мало
серйозної підготовки до війни.
Я розумію, чому Меїр, великий політик і патріот, і Даян, який
не раз рятував Ізраїль від агресорів, змушені були залишити політичну сцену
своєї країни. І я впевнений, що самоповага ізраїльтян від цього критичного
ставлення до через силу видобутої перемоги тільки підвищилася. Але я знаю й
інше. Голда Меїр не була вбивцею. А Сталін був. І він не був ні великим
політиком, ні патріотом Росії. Він був просто холоднокровним апаратником, що насолоджувався
владою і стражданнями людей, свято вірив в догму і своє право розпоряджатися
чужим життям. Саме тому сталося те 22 червня, яке сталося. Саме тому моя
бабуся, притиснувши до грудей мого дворічного батька, мчала в якійсь вантажівці,
що звідкись там дивом виникла, від тодішнього радянського кордону в глиб
країни, щоб врятуватися від армії колишніх союзників, що марширувала, – а
скільки було тих, хто не врятувався, не домчав.
Саме тому ми ніколи не стояли за ціною, навіть не
замислюючись про те, що можна було воювати інакше, – і не бажаємо думати про це
навіть сьогодні. Саме тому радянські євреї гинули в ровах і газових камерах – а
потім тих, хто залишився ще й навчили дякувати людожера, що запанував, за
порятунок. Саме тому російські села спорожніли, а тих, хто вижив на окупованій
території, десятиліттями зневажали усією країною.
Саме тому найбільш правдиві книги про війну ледь проривалися
до читача, а зараз малоцікаві тим, хто вірить, що патріотизм – це вивісити
"георгіївські стрічки" на куплених на не зароблені гроші автомобілях.
Саме тому ті в Росії, кому просто необхідно бути охоронцями пам'яті, виявляються
охоронниками безпам'ятства і брехні. Саме тому вертухай у нас завжди все знає
краще за солдата.
Саме тому цей текст – спробу згадати про тих, хто загинув
просто тому, що в цій країні ніколи не рахують людей, – негайно назвуть
"антиросійським" саме ті люди, хто не вважає за потрібне
підраховувати втрати, зате завжди акуратно веде рахунок орденам і грошам.
Віталій Портніков 22.06.2012 12:44
Немає коментарів:
Дописати коментар