Відкрите суспільство

«...кому підпорядковується публічна влада, кому підпорядковується верховна влада в країні - бандитам або громадянам країни? До того часу, поки це питання не вирішене, ніякі інші питання не можуть бути вирішені.»

Андрій Іларіонов

«Янукович – людина старого кримінального складу, яка має свої ігри «за поняттями». У тому світі не ухвалюють закон в принципі. Така людина може говорити про закон, але кримінальний світ не любить закону... Карні злочинці в таборах говорили політичним: ви прийдете до влади і знову мене посадите, оскільки моя справа – обійти закон, а ви хочете привести суспільство до закону»

Євген Сверстюк, доктор філософії, політв'язень радянського режиму.

неділя, 27 листопада 2011 р.

Інвалід-ветеран помер після атаки на наметове містечко


Померлий у наметовому містечку чорнобильців в Донецьку був шахтарем-інвалідом         
74-річний Геннадій Конопльов не був чорнобильцем, але брав участь у голодуванні і знаходився у штабному наметі, який знесли.
Фото 25 листопада 
При штурмі міліцією наметового містечка чорнобильців у Донецьку загинув 74-річний шахтар-інвалід Геннадій Конопльов, повідомив народний депутат від "БЮТ-Батьківщини" Михайло Волинець.

Померлий не був чорнобильцем, але брав участь у голодуванні. Геннадій Конопльов очолював ветеранську організацію учасників війни і дітей війни міста Родинського на Донеччині, був членом партії "Батьківщина".
За словами депутата, працівники міліції "за участю бандитських формувань у цивільному" почали штурмувати містечко й завалили армійський намет, який був наданий мітингувальникам МНС області.
Він голодував близько тижня. За словами Волинця, "швидка" забрала Конопльова вже без ознак життя.
"Коли повалили намет, у ньому задимівся генератор. Люди опинилися під заваленим наметом, і Конопльова затоптали", – каже Волинець.
Причина смерті Конопльова невідома – чи то був серцевий напад, чи отруєння чадним газом.
Раніше журналісти з місця подій з посиланням на очевидців повідомляли, що чоловіки, які прийшли зносити намет, залили водою дві буржуйки, які опалювали намет, від чого сталося сильне задимлення.
5 канал з посиланням на чорнобильців повідомив, що більшість з 30 чоловіків, які знаходились в наметі, отруїлись чадним газом. Потім невідомі завалили намет на людей, почали топтатись по ним ногами. Наразі троє людей знаходяться з серцевими нападами в лікарні.
Остров  Донецьк, неділя, 27 листопада 2011 р. 22:59
http://tsn.ua/politika/pomerliy-u-nametovomu-mistechku-chornobilciv-v-donecku-buv-shahtarem-invalidom.html

Ударимо байдужістю по владі?


Хух! Здається, вже вляглися пристрасті по відзначенню сьомих роковин Майдану. Тепер можна без емоцій оцінити ситуацію, в якій ми всі опинилися. Якби хтось ще 5-7 років тому сказав, що чергову річницю Помаранчевої революції країна буде зустрічати з Тимошенко за ґратами, заборонами, штрафами та сутичками з міліцією за саму лише спробу святкування дня Свободи, ніхто б не повірив. Сюрреалізму картині додала акція Калашнікова та безглузде пояснення заборони мітингу з боку КМДА. Нам пропонували повірити, що люди, які того дня зібралися біля Головпоштамту, хижо й підступно замислили зламати ще не змонтовану ялинку або неодмінно образити президента Литви. Однак, ця маячня не лише влізла до голови столичних чиновників, але й була озвучена як цілком серйозний привід. І після цього Попов хоче, щоб кияни віддали за нього свої голоси? Нехай спершу принесе довідку…
Звичайно, здорове бажання начисти пику провокаторам (давно заслужили) варте похвали, але тих, хто шанує свободу, було мало, дуже мало. Звідси й підвищений градус радикалізму, багатотисячний Майдан семирічної давнини був куди толерантнішим. Можна ображатися на відсутніх, називати їх рабами, довго обурюватися владою та обговорювати версії «А чи не застосовує вона якусь психотропну зброю для примноження байдужості громадян?» Але все це – лише емоції, які не приведуть до перемоги. Натомість, тверезий аналіз того, що відбувається, дає привід для оптимізму. Бог про нас не забув. Просто ми ніколи не зможемо осягнути Його мудрості, як і відразу тих шляхів, якими Він вирішує наші проблеми.
Влада постійно демонструє свої больові точки. Той, кого в колах ПР називають «Лідером», надто дорожить Межигір’ям, надто гостро сприймає словесні образи футбольних фанатів і надто далеко пішов на поводу в свого маніакального бажання будь-що посадити Тимошенко. Шкода тільки, що від цього бажання страждає не лише він, але й вся країна. А ще влада страшенно боїться Майдану як явища. Звідси всі ці «майданси», «Беркут», «йолка» та Калашніков. Спогади про 2004 рік у них настільки гострі, що будь-який протест саме на Майдані вони готові душити прямо в зародку. Вони чомусь думають, що їхня смерть прийде саме звідси.
Але всі ми десь у глибині душі здогадуємося, що повторення 2004 року не буде. Навіть, якщо на головну площу країни вийде сто тисяч людей. Щось підказує, що такий жаданий та нереальний багатоденний масовий мирний мітинг не змусить цю владу піти. А тому треба спокійно поступитися цим клаптиком землі, який уже не має стратегічного значення, а лише дорогий нам як пам’ять. Як не боляче це звучить. Зрештою в Києві є багато інших цікавих місць для виявлення протесту. Наприклад, вулиці Грушевського, Інститутська, Садова, Банкова… Навіть вп’ятеро менший пікет в цих мальовничих куточках столиці матиме набагато більший ефект, ніж стотисячний мітинг на Майдані. Влада огородилася парканом навколо Верховної Ради? Чудово! Отже, простір між ВР та АП став іще меншим. І не треба боятися судових заборон! Заявки можна не подавати взагалі й просто прогулюватися натовпом по цим вулицям стихійно, без жодних плакатів та вимог. Хай міліція ламає голову над тим, хто ж організатор і кого притягувати.
Треба розслабитися й перестати судорожно чекати моменту, коли багатотисячні маси розгніваних людей вщерть заповнять Майдан. Повторюсь, цього, можливо, не буде ніколи. Люди вже давно вибрали іншу форму протесту – вони просто абстрагувалися від політики та політиків. Оскільки влада перебуває в більш зручному становищі, ніж опозиція, такий стан речей її влаштовує – можна й далі продовжувати свої експерименти та насміхатися над тим, що опозиціонери не мають масової підтримки. Але, як казав герой Гоголя, «Над ким смієтеся?» Насправді байдужість громадян – ще більш погана новина для влади.
На жаль, чомусь опозиція мало загострює увагу на тому, що парламент, уряд і сам президент мають сумнівну легітимність. Перший незаконно продовжив термін свого існування, другий був сформований всупереч діючій на той момент Конституції, третій обирався зовсім під інші повноваження. Це юридичний бік питання. Однак всі ми знаємо, що найбільшу легітимність владі надає підтримка народу. Навіть якщо глава держави взяв на себе додаткові повноваження, це не матиме значення в разі широкої популярності його політики. Та з цим у Віктора Федоровича якраз і не складається. Ситуація в економіці та в суспільстві вимагає болючих та рішучих реформ. Їх успішне проведення також можливе лише за підтримки населення. Про яку успішність реформ можна говорити, коли проти президента все частіше протестують навіть на його батьківщині? А криза лише тільки на порозі…
Теперішня влада думає, що дуже вдало використала для себе момент масового народного розчарування. Та якщо народу ніби «до лампочки» чергове «поліпшення», яким влада радує його ледве не щодня, то як байдуже буде народові до самої влади, якщо раптом щось! Враховуючи те, що вияснення стосунків всередині владної команди та наближених олігархів переходить в більш гостру стадію, це «щось» стає все більш імовірним. Можна до абсурду збільшувати свою охорону, закриватися від світу хоч десятиметровим парканом, але найкращою охороною для державного діяча є підтримка з боку народу.
Цієї підтримки немає. Тож якщо хтось (або Хтось) вирішить, що комусь уже пора, народ це ніяк не обурить і не зворушить. Ніхто навіть не заплаче. «Пофіг».
Олег Кубах, для “ОРД”                    27.11.2011 19:41
http://www.ord-ua.com/2011/11/27/udarimo-bajduzhistyu-po-vladi/?lpage=1

субота, 26 листопада 2011 р.

ПИСЬМО К СЪЕЗДУ

Уважаемые делегаты ХII съезда партии «Единая Россия» !
Через несколько часов Вам предстоит утвердить эпохальное по последствиям для нашей страны решение о судьбе Вашей самой выдающейся посредственности (СВП). Логика принятого самим СВП решения понятна, но оно таит в себе серьезные угрозы.
Эволюция любой авторитарной иерархической структуры, будь то посаженное на кол административной вертикали государство, мафиозный клан, первобытное племя или прайд хищников в африканской саванне, подчиняется ряду общих закономерностей, диктуемых функциональной природой подобных систем.
Эти структуры могут быть весьма устойчивыми и успешными при решении определенных локальных задач, но для всех них чрезвычайно болезненной становится неизбежно встающая перед ними рано или поздно проблема смены вожака стаи.
Альфа-самец в прайде не может, войдя вдруг в философическое настроение, объявить себя «духовным лидером» стаи и устраниться от повседневной общественной и физиологической жизни прайда. Молодые самцы немедленно перетрахают всех его самок и разорвут «духовного лидера» в клочья. И племя долго еще будет сотрясать «политическая нестабильность».
Не избежит подобной участи в случае ухода СВП и наша встающая с колен популяция. Как частное лицо СВП вынужден будет отвечать на многие неприятные вопросы.
Нет, это не вопросы об «учениях» в Рязани, штурме «Норд-Оста» или школы в Беслане. Их задают только родственники погибших и несколько незначительных правозащитников, которых, по меткому выражению СВП, «можно пересчитать по пальцам одной руки».
Лучшие публицисты страны, от «патриота» Александра Проханова до «либерала» Леонида Радзиховского, воспели в свое время удушение заложников в театре на Дубровке и сожжение детей в Беслане как торжество российской государственности. И в этой оценке они были со своим народом там, где наш народ, к несчастью, был. И остается.
Но вот, разбирая текущие дела, новый суровый альфа-самец обязательно заинтересуется: а почему некие нефтесосы Роман Абрамович и Геннадий Тимченко уже украли у племени более 10 миллиардов долларов каждый и все еще продолжают заниматься этим богомерзким бизнесом – один в Великобритании, а другой в Швейцарии?
«Доставить обоих в кандалах в Россию».
«Нельзя-с, Ваше Высокопревосходительство, – шепнет на ухо кто-то из референтов. – Они-с ближайшие кореша духовного вождя нации».
«Введите духовного вождя нации», – скажет даже самый тишайший из новых альфа-самцов.
Уходить СВП никак нельзя.
Но в то же время остаться – значит навсегда закупорить страну в этой системе, лишить ее последнего ресурса исторического времени.
А для себя – оказаться пожизненным заложником, а в перспективе в положении мычащего Ленина в Горках или Сталина, лежащего в собственной моче на полу ближней дачи в Кунцеве, повешенного за ноги Муссолини или плачущего в клетке Мубарака.
«Уходить нельзя остаться» – это не фигура речи. Это мучительная, неразрешимая политическая и личностная проблема закрытых систем и их вождей.
Надувавшийся лучшими представителями творческой интеллигенции пузырь «духовного вождя нации» лопнул. Если бы он действительно был национальным лидером, ему не нужны были бы ни высшие должности, ни контроль над финансовыми потоками. Он мог бы с посохом и в рубищах обходить Святую Русь и жечь сердца людей глаголом «Плана Путина». Но такой вариант трудоустройства его почему-то не устраивает.
СВП сам однажды неосторожно заронил сомнение в сердца простых людей, убедительно и страстно, как ему всегда свойственно, разъяснив, что невозможно честным путем заработать за несколько лет миллиарды долларов.
Между тем клеветники России вот уже несколько лет на страницах ведущих изданий российской и мировой печати (New Times, Washington Post, Wall Street Journal, Die Welt и др.) оживленно обсуждают структуру личного состояния СВП, оцениваемого приблизительно в 40 с лишним миллиардов долларов – 37 % акций «Сургутнефтегаза» (18 миллиардов); 4.5 % «Газпрома» (13 миллиардов), 50 % Gunvor (10 миллиардов).
А если завтра наши враги за рубежом, мечтающие ослабить и расчленить Россию, захотят пощупать Наше Все за гениталии швейцарских счетов Геннадия Тимченко?!
Вы представляете, какая зловещая угроза может нависнуть тогда над нашей национальной безопасностью и нашей высочайшей духовностью.
Не в силах более оставаться равнодушным перед лицом нарастающих нападок на российскую государственность, предлагаю элегантное решение, снимающее многие перечисленные выше проблемы. При этом вопрос о действительности или мнимости приписываемого СВП состояния даже не возникает, так как в контексте предлагаемой схемы, он не является не только принципиальным, но и вообще сколь-либо значимым.
«Газпром», «Сургутнефтегаз» и Gunvor учреждают почетную премию «За выдающийся вклад в возрождение российской экономики и православной духовности". Денежная составляющая премии – 41 миллиард долларов. Гг. Миллер, Богданов и Тимченко вносят доли своих компаний в премиальный фонд в точном соответствии с пропорциями, указанными ещё в известных исследованиях основоположника отечественной клептопутинистики Станислава Белковского. Премия единогласно присуждается Съездом партии «Единой России» ( ПЖиВ) и в торжественной обстановке вручается патриархом всея Руси в храме Христа Спасителя Владимиру Владимировичу Путину.
Таким образом, галерный труд СВП по возрождению российской экономики достойно вознаграждается. В то же время, приписываемое ему якобы состояние как бы легализуется, а тем самым раз и навсегда выбивается почва из-под ног потенциальных шантажистов и клеветников России.
Освобожденный от пожизненного галерного срока лауреат, несколько смущенный и искренне тронутый дорогим признанием современников, крепко сжимает заслуженную награду в потной ладошке. Давно, давно усталый раб, замыслил он побег. Свободен, свободен, наконец!
Уверен, что делегаты съезда найдут в себе мудрость и мужество принять это единственно правильное решение, гуманное по отношению к стране, самим себе и к утомленному необъятной властью самцу.
Андрей Пионтковский Член международного Пен-клуба 26 Ноября 2011 17:49
http://pik.tv/ru/experts/blog/piontkovsky

МАРШ В НІКУДИ


Україна закипає. Бачили ви коли-небудь, як на багатті закипає юшка? Спочатку, мов би випадково, з'являється один пухирець і зараз же зникає без сліду, потім у різних місцях другий, третій, десятий . . . І раптом, спокійна досі поверхня миттєво перетворюється в кипляче вариво, здатне в одну мить зірвати кришку та вихлюпнутись і на багаття і на куховара, який так безтурботно підкидав у вогнище нове гілля.
Так і нинішнє українське суспільство: то тут, то там виникають вогнища напруженості – серед підприємців, «афганців», «чорнобильців», які так само швидко гасяться, як і виникають, здавалося б, не складаючи ніякої загрози для нинішньої влади. Подумаєш, десять тисяч, в Європах на порядок більше протестантів, а тамтешня влада і вухом не веде, та до того ж і поліція кийками махає завзятіше наших, і нічого, живуть. На жаль, не розуміють на Банковій, що на Заході – це відпрацьована роками, ефективна система випускання пари, різновид масового зняття стресу. Бо в демократичній Європі жителі її абсолютно впевнені, що ЇХ уряд зроблять ВСЕ для збереження прав і свобод власних громадян.
Зовсім інша ситуація в Україні. Нікуди не дітися від того факту, що нинішній уряд так і не став загальнонаціональним, він з власної суті є виразником інтересів найбільш агресивної частини пострадянської номенклатури, яку ми часто-густо називаємо владою олігархів. Але це не зовсім так. У спадщину від СРСР Україна отримала потужний, згуртований бюрократичний апарат, який і досі неподільно править країною, а власне олігархи є його необхідною складовою. Саме бюрократія виступає на сьогодні цементуючим ядром української держави, регламентуючи всі сторони життя суспільства, саме вона делегує зі свого середовища депутатів, суддів, прокурорів та міністрів, які служать не державі Україна, а власній касті.
Головне завдання бюрократії – повторний перерозподіл національного багатства у вигляді «розпилу» національної скарбниці. І робить це вона методами класичного середньовіччя – казнокрадством, хабарами, фіскальними поборами з чужих, і податковими пільгами для своїх. Основна частина держбюджету, що є їх «законною» військовою здобиччю, перепадає верхівці бюрократичної ієрархії, а крихти – дрібноті, яка все ж сподівається з часом «вибитися в люди» і отримувати бі́льшу частку від вкраденого або награбованого. Необхідною якістю для кожного члена такої спільноти виступає кругова порука – беззастережна відданість кастовим інтересам, які ставляться вище інтересів держави і суспільства, в якому вони живуть. Можна вчиняти будь-які злочини – грабувати країну, як це робить Саша Янукович, Бойко чи Колесніков, приторговувати її національними інтересами, як це робив Ющенко чи робить Віктор Янукович, можна, врешті-решт, «кришувати» наркотрафік, так само як тандем Кернес-Добкін. Ти всесильний, коли ти в зграї і живеш за її законами.
Така соціальна система отримала назву феодального соціалізму. Проте, як бути з нею в інформаційному суспільстві, коли людство перебуває в умовах потужного ривка інноваційних технологій і завершується індустріальна фаза його розвитку? На жаль, нинішня українська бюрократія, виплекана в рамках минулої епохи, щосили прагне зберегти існуюче статус-кво, бо в новій системі координат їй просто немає місця. Україна вже переросла індустріальну фазу, і нові технології, включаючи інформаційні, все міцніше входять в життя мільйонів наших співгромадян, вступаючи в антагонізм з віджилими відносинами індустріальної епохи. Це і є основним протиріччям нинішнього етапу розвитку України – розрив між прагненням суспільства рухатися вперед і бажанням бюрократично-олігархічної верхівки залишити все в дотеперішньому стані.
Час для них давно зупинився, українська бюрократія до цього часу перебуває в блаженному невіданні, як змінився світ за останні десятиліття. Чи можна сподіватися виграти інформаційну війну з опозицією, використовуючи методи 50-річної давнини, та ще доручаючи її таким троглодитам як Богословська або Лук'янов? Адже в останні роки в Україні виросли десятки молодих політологів, що професійно досліджують соціальні процеси. Вони, молоді, за визначенням позбавлені будь-яких штампів совкового світогляду. Саме вони задають тональність у багатомільйонному Інтернет-просторі, який дедалі більш зріло і відповідально оцінює дії політиків. Так, пани піховшеки ще намагаються нав'язувати суспільству ідеологічний примітивізм, проте їх зусилля чимраз більше втрачають сенс.
Погодимося, що в порівнянні з 2004 роком верхівка ПР просунулася в плані використання сучасних політтехнологій. Але щодо вироблення стратегічних рішень регіонали так і залишилися провінціалами, нездатними піднятися до державного рівня. Їх діяльність адекватна їх інтелектуальному потенціалу. А інтелект пострадянської влади взагалі, як зауважив відомий політолог З. Бжезинський, постійно знижується ось вже два десятиліття з кожним новим президентом України. Нинішня влада виявилася просто нездатною знайти форми політичної співпраці, що відповідають рівню розвитку нинішнього українського суспільства. Убогість набору інструментів взаємодії цієї влади зі суспільством просто вражає.
Навіть катастрофічне падіння рейтингу регіонали пояснюють не провальною політикою нинішньої влади, а підступами шкідливої ​​опозиції, що заважають їм вести народ до світлого майбутнього. Совкове виховання зумовлює і їхнє ставлення до опозиції, як лютого ворога, який повинен дякувати владі за нари і баланду, а не варнякати на політичні теми. Наївні пани (і у нас, і за кордоном) сподівалися, що у президента вистачить здорового глузду «гідно» вийти з політичного глухого кута, куди він потрапив внаслідок авантюри з судовими переслідуваннями провідних опозиціонерів. Поспішаю запевнити європолітиків: Тимошенко буде випущена, як тільки справа торкнеться особистих інтересів членів команди Януковича (заборона на в'їзд у європейські країни або арешт банківських рахунків), при тому ані на день раніше.
І не є питанням, що безвідповідальна політика нинішніх правителів прискорює звуження соціальної бази ПР і сприяє міжнародній ізоляції України. Вже зараз парламентські вибори майбутнього року бюрократична верхівка планує виграти за допомогою перекроювання виборчого законодавства та горезвісного адмінресурсу. Коротка пам'ять нинішньої влади не дає збагнути, що новий-старий закон про вибори з неминучістю повторить сценарій 2002 року. Тоді мажоритарники дружними рядами увійшли в пропрезидентську більшість, проте навіть страх перед Кучмою не забезпечив стійкої коаліції. Мажоритарники виходили з того, що витратна перемога на виборах в округах дає їм право самостійно вирішувати, за що і як голосувати, виходячи з власних інтересів. І не треба бути провидцем, щоб упевнено прогнозувати, що просування України до президентських виборів 2015 року радикально змінить політичний формат Верховної Ради не на користь ненаситної команди Януковича.
Проте до виборів треба дожити, а тут виникає безліч проблем. Перерахуємо головні з них.
Партія регіонів остаточно позиціонувала себе як політсила, орієнтована на підтримку найбільших корпорацій України, близьких до сім'ї Януковичів. Відповідно, вся державна політика спрямована на підтримку зазначених корпорацій на шкоду як малого та середнього бізнесу, так і всієї країни.
Україна гостро потребує системних реформ. В іншому випадку – хронічне відставання у розвитку, неухильне зниження рівня життя населення, що різко посилить соціальну напругу в суспільстві. На сьогодні ніякої стратегії реформ не вироблено, а можливості для їх здійснення нинішньою владою упущені остаточно. До того ж ряд ФПУ України також не зацікавлені в реформах, бо вони забезпечують власні надприбутки експлуатацією дешевої робочої сили, сировини і податкових пільг. Влада щосили прагне законсервувати існуючі відносини, незважаючи на реальну загрозу втрати державності.
Соціальна політика нинішніх хазяїв Банкової зумовила обвальні електоральні втрати ПР, причому найбільш відчутні вони на південному сході країни. Системні помилки неминуче будуть штовхати Януковича на більш жорстоку внутрішню політику, насадження жандармських методів, що має остаточно позбавити його масової підтримки.
Державний механізм роз'їдає системна корупція, яка набула розмірів, що загрожують безпеці країни. Основа її – тіньова економіка, знову досягла захмарних масштабів. Корупція вже паралізувала правоохоронну систему, освіту, медицину, армію, все більше спотворює державне господарство і навіть зовнішню політику.
Правоохоронна система України, замість виконання законів і контролю за їх дотриманням, виконує політичні замовлення владних структур. Частенько це робиться шляхом порушення законодавства, що розбещує правоохоронців і робить їх небезпечними для суспільства.
Модель поведінки команди Януковича в Україні нагадує поведінку колонізаторів в підкореній країні. Безмірна жадібність, рейдерство, самовпевнене невігластво, погано приховуване презирство до місцевих кадрів, – ось далеко неповний перелік «якостей» основної маси донецьких варягів. Звідси – все менш прихована холодна ненависть до «донів» практично в усіх куточках України. Загальну картину не змінюють навіть такі успішні менеджери, як мер Києва О. Попов. Якщо Київ регіоналами не виграний за два перших роки, він не буде ними виграний ніколи!
На закінчення відзначимо ще одну вкрай важливу обставину. Немає потреби доводити, що Україна – слабка держава в економічному, політичному, військовому, соціальному і т. д. аспектах. Про це чудово знають наші близькі й далекі сусіди, які в міру власних геополітичних інтересів враховують це, хоча далеко не завжди на шкоду Україні. В цих умовах надзвичайно важливо чітко визначити наш зовнішньополітичний курс, орієнтований на власний довгостроковий національний інтерес.
На жаль, і тут замшеві (вибачте, страусині) туфлі залишили свій специфічний слід. Янукович НІКОЛИ не буде прийнятий в клуб європейських джентльменів-політиків і НІКОЛИ вони з ним не будуть розмовляти на рівних. І питання не в горезвісних судимостях Януковича, а в тому, що пана, викритого у брехні (причому багато разів), перестають сприймати як рівного собі політика. Мати партнерські відносини з державою і одночасно сумніватися в чесності її голови – це явний перебір, який неминуче спонукає раціонально мислячих європейців максимально дистанціюватися і від такого голови, і, на жаль, від такої держави. Перестанемо плекати ілюзії: європейський вектор політики України команда Януковича закрила, залишивши лише щілину для імітації переговорів із Заходом, бо вітчизняна бюрократія принципово нездатна прийняти правила гри цивілізованої Європи. Коли ж починають мовити про нібито європейські устремління українських олігархів, треба мати на увазі, що їх  прибутки від нестримного грабежу Україні на порядок перевищують їх втрати від можливих санкцій західних країн, і це вони давно засвоїли.
Тепер про східний вектор. Недосвідчені київські правителі готові поступитися Росії дуже багато чим, навіть частиною суверенітету, натомість ставлячи лише одну умову: «Техас мають грабувати техасці». У відповідь росіяни пропонують йти далі – грати на рівних на всьому пострадянському бізнес-просторі. Але не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, що така формула свідомо прирікає провінційних завгарів, м'ясників і геологів на поразку від більш просунутого російського капіталу. А це навіть страшніше західних санкцій, і тому союз з Росією для нинішньої влади настільки ж неприйнятний, як і входження в ЕС. На жаль, обидва братські народи, вкотре виявилися заручниками недалекоглядності власних політичних еліт.
Що далі? В умовах наближення світової кризи перебування Україні в настільки специфічній ситуації загрожує серйозними соціально-політичними наслідками, аж розвалом країни. Метушіння Януковича між кількома центрами тяжіння, неминуче приведе його до політичної ізоляції і, як наслідок, спробам здачі національних інтересів України. Прогресуюче відставання в економічному розвитку і нестримна корупція зумовлять падіння життєвого рівня населення країни. А нездатність вести діалог із суспільством (і опозицією як його частиною), невміння домовлятися з країнами – можливими фінансовими донорами, роблять цей політичний режим приреченим. Це питання часу, і не треба плекати ілюзій, що поліцейські методи зможуть надовго втримати цю камарилью при владі, адже в масі своїй міліціонери думають так само, як їх жебракуючі матері.
Що ж стосується опозиції, то судові переслідування Ю. Тимошенко вже забезпечили їй лідерство в середовищі супротивників Януковича і постійне зростання електоральної підтримки БЮТ, а сама Юлія Володимирівна придбала ореола мучениці в Україні, і за кордоном. Складається враження, що ця бездарна влада робить все можливе для максимального посилення і консолідації опозиційних структур. І навряд чи варто дорікати опозиціонерів в роз'єднаності або недоліку активності – українська опозиція лише відображає рівень політичної культури нашого суспільства. Дозволимо собі перефразувати відомий вислів П. Чаадаєва: опозиція переможе не тому, що вона не скоювала помилок, а тому що прорахунки нинішньої влади перевершили всі допустимі межі. А це значить, що ми, змістивши бездарних тимчасових правителів, ще не втратимо шанс цивілізованого виходу з глухого кута. В іншому випадку Майдан здасться нам романтичним сном, випадковістю, на темному тлі сучасної української історії.
Павло ЧЕРНОВ, для "ОРД                                               25.11.2011 0:46
http://www.ord-ua.com/2011/11/25/marsh-v-nikuda/

середа, 23 листопада 2011 р.

Массовка исполнителей

У сусідів

Массовая высылка таджиков из Российской Федерации – не первая такая кампания в нашей новейшей истории. Второй президентский срок Путина был отмечен аналогичной кампанией по высылке грузин, чуть раньше разворачивалась вакханалия организованной ненависти к Эстонии и Латвии – эстонцев и латышей не высылали массово, пожалуй, только потому, что в России они не проживают в значительном количестве.

Можно спорить о том, стала ли нынешняя антитаджикская кампания скандальной – или граждане восприняли ее как обыденное мероприятие властей, из тех, которым давно никто уже не удивляется и возмущения тоже особо не выказывает.

Важны тут, однако, три обстоятельства. Во-первых, антитаджикская кампания была организована для политической канализации общественного напряжения, проще сказать, для гальванизации и предвыборного учета социальной ненависти. Схема не новая: если кто недоволен своими доходами, уровнем потребления и общими жизненными перспективами, то его негативный потенциал нужно направить в удобное для властей русло, без всякого намека на какую-либо социальную ответственность власть имущих.

Во-вторых, формально-юридически кампания арестов и депортаций была отчасти противозаконной: отлову и выдворению подвергались не только те таджикские граждане бывшего Советского Союза, у которых что-то не так с документами, но и те, у кого с документами все нормально.

И в-третьих, поражает та административная простота, с которой все было проделано. В считанные дни были найдены и задержаны многие сотни, если не тысячи людей, суды без волокиты проштамповали решения о высылке, а самолеты очень оперативно эту высылку осуществили. Это говорит нам о том, что в руках власти есть послушный административно-карательный аппарат (миграционная служба – полиция – тюремщики – суды – летчики и т. д.), готовый выполнять противозаконные приказы высокого начальства в угоду политической целесообразности.

Это вообще-то весьма опасный симптом, но не только для приезжих из Таджикистана или Грузии, а для нас, родившихся в России. Ведь мы тоже не составляем однородной массы "граждане России", все мы разные – по возрасту, цвету глаз, волос и кожи, по религиозным верованиям или отсутствию таковых, по политическим взглядам, уровню образования и доходов, по сексуальной ориентации, наконец (кажется, признание существования различных сексуальных ориентацией еще не является преступлением по рязанскому, архангельскому и ленинградскому законам? ну, слава те, Ярило). Короче, каждый и каждая из нас может быть с легкостью включен в какую-то особую группу, реальную или мнимую, а эта группа может быть в одночасье предана государственному остракизму и репрессирована с помощью все тех же послушных административных органов.

Скажем, рабочие автопрома: говорят, там сильные независимые профсоюзы – вот-вот, уже опасно. Или блогеры – от них вся зараза идейная, чистое взбаламучивание. Или добросовестные налогоплательщики – что это они себе позволяют, когда вся страна мухлюет и уклоняется, лучше всех жить хотят? А может, и подворовывают?

Может быть, для того чтобы сослать или посадить кого-то из нас лишь на основе принадлежности к некой группе, и не потребуются летчики, но вот машинисты РЖД вполне могут быть привлечены, или водители автобусов. Но первым делом, конечно, властям нужна уверенность в том, что полиция и суды сработают как велено. Полиции денег недавно как раз подсыпали. Впрочем, справлялась она и при старом довольствии – грузины вон были оприходованы без предварительного повышения зарплаты оприходующим.

Есть такой термин "банальность зла" – политический философ и писательница Ханна Арендт ввела его в оборот, когда поехала из Америки в Иерусалим, чтобы писать репортажи о суде над Эйхманом, одним из организаторов Холокоста. Арендт тогда метко подметила, что обвиняемый не просто всячески пытался прикинуться маленьким имперским чиновником, выполнявшим указания начальства и оказавшимся на этой должности лишь в силу случайности. Нет, он действительно был вполне банальным персонажем – такой обычный офицерик с залысинами, в очочках. Никакой не сверхмонстр.

Эйхман, говоря современным языком, отвечал за логистику Холокоста. Разрабатывал схему – как проще, дешевле и технологически эффективнее уничтожить несколько миллионов мирных людей, а потом, разработав ее, следил, чтобы исполнители от схемы не отступали. И, в общем, схема работала: химическая промышленность придумала и произвела эффективный смертельный газ, архитекторы и строители создали вместительные газовые камеры и бараки обслуги, металлурги позаботились о печах крематориев. Даже умения дантистов пригодились – когда надо было выдирать золотые коронки у скрученных газовой смертельной судорогой трупов.

Все постарались на благо рейха: и парикмахеры, стригшие жертвам волосы перед смертью (волосы, когда они сострижены у миллионов людей, становятся стратегическим сырьем), и кладовщики, сохранившие носильные вещи, чемоданы, очки и зубные щетки массово убитых. Вклад каждого был, может, и невелик, но все вместе поработали на инновацию: впервые в истории человечества массовое убийство людей было отработано как промышленная технология.

К чему-то подобному, но на свой манер, стремилась и сталинская машина подавления. В силу меньшей развитости индустрии, очевидно, сталинские палачи, хоть и изобрели, по свидетельству историка Никиты Петрова, душегубки (машины с заправленными внутрь герметично закрытого кузова выхлопными трубами; очень удобно – грузишь в тюрьме еще живых заключенных, привозишь на кладбище уже мертвых; в итоге медь, свинец, сталь, порох – экономятся), но до газовых камер все-таки не додумались, так что опирались на стахановские методы – один такой стахановец с Лубянки расстрелял за годы неустанного труда более десяти тысяч человек – лично, собственноручно, из пистолета в затылок.

Сталинской мясорубке, вошедшей в историю под именем "Большого террора", скоро исполнится 75 лет ("Новая газета" уже посвятила этой годовщине небольшую, но крайне интересную книжную серию). Массовым расстрелам евреев, цыган и коммунистов на оккупированной Германией территории СССР как раз в эти дни исполнилось и исполняется 70 (книжных серий вроде никаких не выходит).

Все эти мероприятия были бы невозможны без незаметных маленьких людей, рядовых исполнителей из административных органов – гэбистов, ментов, прокуроров, "судей" (судей почему-то особенно хочется взять в кавычки), но также без кладовщиков, нарядчиков, водителей, машинистов – и да, летчиков тоже.

Все эти кадры были однажды подготовлены к расширению своей привычной миссии. Ментов надо было научить хватать не только воров и убийц, но и всех, на кого покажут. Гэбистам надо было внушить мысль, что защита государства заключается в массовом уничтожении его граждан, а также граждан других государств. Судьям надо было привыкнуть, что при рассмотрении политических дел можно обходиться без адвокатов, а сами дела "рассматривать" минут за пять (буквально), прокурорам и партийным секретарям – стать частью машины ОСО (две ручки, одно колесо)...

Немецкие газовые камеры, в которых были убиты миллионы евреев, а также десятки тысяч цыган и красноармейцев, начинались еще до войны с маленького эксперимента – программы с бюрократическим названием "Т-4", по которой были убиты (в бумагах употребляли слово "умерщвлены") около пяти тысяч немецких детей, признанных инвалидами по физическим показателям или психическому здоровью.

Конечно, трудно было найти исполнителей для тех первых смертельных инъекций, для тех первых опытов с душегубками и газом. Но их нашли, выпестовали, продвинули. И поручили затем новые, поистине грандиозные, промышленные задачи. С которыми исполнители, банальные носители зла, прекрасно справились.

Сегодня мы видим, что с задачей массовых незаконных арестов, "осуждений" и депортаций современная отечественная административная система справляется на раз, без каких-либо моральных терзаний и при полном, похоже, равнодушии общества.

Давайте не забудем, что оба главных тоталитарных режима XX века очень берегли своих подчиненных и исполнителей от нежелательных сильных эмоций: отправка евреев на уничтожение в лагеря смерти называлась в Германии "депортацией", а о расстрельном приговоре в годы Большого террора в нашей стране родственникам казненного сообщали формулой "десять лет без права переписки".

Получился очень депрессивный текст, не правда ли? Не хочется на этом заканчивать. Если мы еще живы духовно, мы должны трезво просчитать и со всей возможной страстью воплотить в жизнь работающие общественные механизмы, которые встанут на пути банальности зла. Во всяком случае, зла как отлаженной промышленной системы.

Влад Тупикин 23.11.2011 14:47

http://www.grani.ru/opinion/m.193326.html

«Макіївські». На стрьомі Батьківщини


«Макіївські» – це звучить більш зловісно, ніж «донецькі». Крім вибухівки та «Шансону», до цього поняття домішується бруд, розруха і натяк на глибоку провінційність. В українському контексті читай: дикість, недалекість і схильність до «безпредєлу».
Після того, як донецькими «господарниками» в Макіївці було порізано на металобрухт все, що було зроблено з металу, навіть трамвайні рейки, місцевим залишилося тільки їздити на роботу в близько розташований Донецьк. Місто порожніє і дичавіє. Реалії Макіївки сформували нову генерацію кочівників: звідси виїжджають за першої можливості. Для макіївських VIPів рятівна втеча забезпечується особистою безмежною відданістю вождю. «Макіївські», таким чином, – відмінні виконавці верховної волі.
Мабуть невипадково тому серед нинішньої державної еліти більшість з них задіяно саме у «правоохоронних» структурах …
Пташенята Джарти
Нещодавно 23-річна молодша дочка Василя Джарти Ольга стала заступником начальника Київської обласної митниці. Такому кар'єрному стрибку могла б позаздрити навіть її старша сестра, 31-річна Вікторія, яку після приходу до влади Віктора Януковича спочатку перевели з Донецька до Києва суддею столичного Господарського суду, а потім зробили заступником його голови. Інші претенденти на цю посаду попередньо, з різних причин, відмовилися від своїх претензій.
Для макіївських митників це не перше гучне призначення. Не так давно ажіотаж у львівських ЗМІ викликало переведення у Львівську митницю 34-річного Дениса Пудрика, сина відомого чиновника макіївського походження Валерія Пудрика. До призначення у Львів він недовго працював начальником Чернігівської митниці, а ще раніше очолював митницю АРК, куди прибув незабаром після сходження на кримський престол Василя Джарти. Але, на відміну від дочки останнього, яка тільки закінчила вуз, Пудрик-молодший має репутацію професіонала.
Це не перше призначення вихідця з Макіївки на західні кордони нашої батьківщини. У період другого прем'єрства Віктора Януковича головою новоствореної Західної регіональної митниці став макіївчанин Олександр Моргун. Завданням як першого, так і другого було, судячи з усього, розібратися з місцевими мафіозними кланами, що вигодувані контрабандою.
Кордон з ЄС – це взагалі контрабандний клондайк, і контроль над нею стоїть дорогого. Тому, на відміну від вугільної столиці України, де «все вже вкрадено», в культурній столиці ще час від часу пострілюють, причому в кращих донецьких традиціях – серед дня, в центрі міста. Прихід «макіївських» щоразу супроводжувався чистками серед наскрізь корумпованих місцевих митників – звільняли десятками, замінюючи людьми зі сходу країни. Можливо, насправді боролися з контрабандою…
…і орли Могильова
Перша хвиля макіївських кочівників була породжена ще першим прем'єрством Віктора Януковича. Завдяки йому, з донецького степу до управління державою прийшли такі персони, як Василь Джарти, Ренат Кузьмін і Анатолій Могильов. Друга хвиля еміграції «макіївських» була пов'язана саме з ними, що освоїли Київ і Крим.
Третя, схоже, буде залежати від сина президента Януковича Олександра, що мертвою хваткою, як вважається, вчепився в головне на сьогодні макіївське підприємство – ДП «Макіїввугілля». Своєму формальному або неформальному власникові воно обіцяє контрольний пакет акцій у структурі місцевої влади. Поки ж, безвідносно до ДП, від Олександра Вікторовича до Києва вирушив перший макіївський посланець – голова Податкової адміністрації Олександр Клименко.
Цікаво, що Василь Джарти, який звик діяти з власною командою, крім довірених макіївських чиновників, привів із собою в Крим цілу армію міліцейських кадрів зі своєї першої вотчини. Забавно, що в АРК з Макіївки, з її закатрупленою каналізацією і порізаними на металобрухт тролейбусами і трамваями, прийшов начальник «Кримтролейбуса» і «Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства ПБК»…
Що ж до міліції, то крім рядових співробітників МВС та начальників подрібніше, «макіївські» з'явилися в керівництві управління по боротьбі з організованою злочинністю кримського главку, міліції Євпаторії, міліції Севастополя, і очолили ціле МВС автономії. Тому новому Макіївському прем'єр-міністру АРК Анатолію Могильову, який раніше також очолював кримську міліцію, а до недавнього часу стояв на чолі Міністерства внутрішніх справ, має бути комфортно в кримському середовищі.
Можливо, саме це міркування переважали серед мотивів призначення Могильова до Криму, в той час як МВС очолив близький до Олександра Януковича екс-начальник ДПА Віталій Захарченко, що теж, до речі, встиг трохи попрацювати в макіївської міліції.
Так само, як і Крим, «макіївські» з приходом нової влади уподобали традиційно «донецьку» Сумщину. Крім вихідця з Макіївки губернатора Юрія Чмиря і його команди, там працює, зокрема, макіївський голова обласного УМВС Петро Дяченко.
Серед вищих посадових осіб МВС – ще одна «макіївська», людина і Анатолія Могильова, і Василя Джарти, – 31‑річний Дмитро Ворона, нинішній заступник міністра внутрішніх справ, який в 2006 році, коли головою цього відомства був Джарти, був заступником міністра охорони навколишнього середовища.
Перший заступник Генпрокурора Ренат Кузьмін також працював у Макіївці, в якості голови міської прокуратури. Тому і серед його креатур зустрічаються «макіївські». Зокрема, заступником прокурора Києва став Сергій Софієв, що лічився в районних прокуратурах Макіївки і майже повторив, таким чином, кар'єрний шлях самого Кузьміна, – Макіївка, Донецьк, Київ.
Анатолій Головін, що в 2010 році очолив Конституційний суд, також уродженець Макіївки. З недавніх пір в ЗМІ побутує думка, що незабаром Головін перейде з КСУ в керівництво поки що єдиного не макіївського і навіть не донецького суду – Верховного.
Юлія Абибок, «ОстроВ» 2011.11.23 10:18
http://ostro.org/articles/article-289989/

вівторок, 22 листопада 2011 р.


КОД перетворили на Комітет ОПОРИ диктатури – Гриценко
Партія «Громадянська позиція» вирішила вийти з об'єднання опозиційних партій «Комітет опору диктатурі».
Сьогодні під час засідання Ради політичної партії «Громадянська позиція» одноголосно було прийняте рішення про вихід з Комітету опору диктатурі. Про це заявив голова партії Анатолій Гриценко.
 «Ми не бачимо жодного сенсу брати участь у засіданні КОД, бо окремі опозиційні вожді вирішили перетворити його в Комітет опори диктатури», – пояснив він.
Гриценко розповів, деякі представники опозиційних партій забули і про опір, і про загрозу диктатури, і про те, що лідери їхніх політсил сидять за ґратами. Голова «Громадянської позиції» впевнений, своїм синхронним з Партією регіонів голосуванням за Закон «Про вибори», вони забезпечили Банковій консенсусне схвалення законопроекту Януковича, що був підготовлений без опозиції, спрямований проти опозиції і має за мету забезпечити контроль президента над новим парламентом, який обиратимуть у жовтні 2012 року.
 «Насправді це ніякий не консенсус, це скоріше виглядає як змова між окремими опозиційними силами і чинною владою, – вважає Гриценко. – І ця змова відбулася кулуарно, без урахування інтересів мільйонів громадян України, без урахування думки рядових членів партій, які голосували за законопроект Януковича, і всупереч рішенню КОД», – зазначив він.
Лідер «Громадянської позиції» нагадав, що Комітет опору диктатурі два тижні тому прийняв рішення, згідно з яким опозиція не голосує за законопроект Януковича і навіть своєю присутністю не освячує проштовхування його у парламентській залі.
 «Це рішення не було виконано», – наголосив Гриценко.
Водночас він підкреслив, що «Громадянська позиція» і надалі співпрацюватиме з тими опозиційними партіями, які не за своєю риторикою, а за своїми діями є опозиційними, які не заграють з Банковою і відстоюють інтереси України.
 «Ця співпраця, очевидно, буде відбуватися вже поза межами КОД, в інших форматах», – запевнив Гриценко.
«Комітет опору диктатурі» був створений 8 серпня. До його складу тоді увійшли: Європейська партія, Партія захисників вітчизни, партія «Народна Самооборона», «Всеукраїнське об'єднання« Батьківщина », «Реформи і порядок», «Громадянська позиція», «Наша України», «Народний рух України» і «Фронт змін», «Всеукраїнське об'єднання« Свобода »та Українська соціал-демократична партія.
Украинские новости         22 Ноября 2011 16:52


ПРЕСТУПЛЕНИЕ И НАКАЗАНИЕ


Ландики, ландики, «жертвам невинным» привет
Благодаря скандалам вокруг луганского семейства регионалообразных титул самого страшного морального злодеяния в среде подельников Януковича может завоевать «нарушение круговой поруки».
В последнее время при ознакомлении с очередными заявлениями народного депутата от Партии регионов Владимира Ландика и его зафиксированного в камере сынули Ромы все чаще приходится ловить себя на мысли: то ли в эпоху развившегося Виктора Федоровича система моральных координат уже необратимо отдрейфовала в мезозой, то ли просто эти двое не до конца ощущают реальность, и свое в ней место. Стоит ли надеяться, что все-таки верен второй вариант и жизнь еще не настолько «покращилась»?
Основания для таких оптимистических выводов вроде бы есть, и вполне существенные. Наличие у Ландиков (впрочем, здесь вполне можно говорить о «ландиках» как собирательном образе большинства нардепов и местных шишек Партии регионов) проблем с восприятием окружающей действительности продемонстрировала еще мартовская история о том, как охранник нардепа Ландика то ли «въ..бал», то ли не «въ..бал» инспектора ГАИ. Полная уверенность в собственной безнаказанности и неотъемлемом праве «въ..бать» в родной области даже менту при исполнении вылилась в искренне непонимание: почему возглавляемое его же однопартийцем (пусть и временно приостановившим свое членство) Могилевым МВД тут же не принесло на крыльцо Владимира Ивановича бездыханное тельце своего обнаглевшего отщепенца? В голосе нардепа, общавшегося позже по телефону с местным милицейским начальством, звучала не столько злость или ненависть, сколько настоящая неприкрытая обида.
Когнитивный диссонанс и тягостные философские раздумья на тему «Почему я? Почему именно мне из всей Партии нельзя бить гаишников?» терзали Ландика-старшего до лета, пока, наконец, роковой гаишник, осыпанный за «принципиальность» наградами, не был вдруг тупо уволен со службы за перегоревшую в «маячке» лампочку. Впрочем, успокоение к Владимиру Ивановичу пришло ненадолго: тут же с его мажористой кровинушкой грянул скандал покруче «гаишного».
Если в первом инциденте еще могли быть какие-то сомнения (поцапались гаишник и народный депутат – в глазах электората приблизительно равные категории подонков, кто знает, что там на самом деле было?), то в истории с Ромой все было чисто и прозрачно, как слеза побитой комсомолки. Разошедшееся по Сети видео, куча свидетелей и, в конце концов, соответствие сюжета прекрасно известной всему обществу поведенческой модели юных «мажоров». Все оказалось против Ромы. «За» – только его папа. Нормальный человек на месте папы сделал бы вывод, что папа круто попал, а сыночек, чья задница до кожи сидений «бентли» не успела попробовать кожу отцовского ремня, попал еще круче. Но человек, привыкший к тому, что сынулю можно всегда отмазать и за увечья, и за убийства, мыслит совершенно иначе. Для него тот постулат, что за каждым преступлением должно следовать наказание (а бывший тюремный надзиратель Владимир Ландик иллюстраций к этому повидал немало), является прямым доказательством в пользу теории хитрого заговора.
Как известно, попытки свалить вину за собственные нелады с законом на заговоры и репрессии власти всегда были уделом оппозиции. Посему Ландикам, прочно окопавшимся во власти, вдвойне не повезло. Кричать «спасибо жителям Донбасса» уже вроде как и поздно, да и стремно – после такого точно и упекут по максимуму, и бизнесу кирдык. Ландик-старший нашел хитрый выход – предусмотрительно облизал царя Януковича и объявил вельзевулом боярина Могилева. Вот тут-то и случилось самое обидное: Янукович, проникшись, видимо, стенаниями Владимира Ивановича, взял да и перевел главу МВД в Крым. Темницы от этого не рухнули, и свобода не поджидала Ромочку у входа. Вот только обвинять стало некого: министерство возглавил Захарченко, а обвинять друзей семьи Януковича вроде как поздно, да и стремно – см. выше. Видимо, с отчаяния Рома Ландик на суде и нашел себе нового мучителя, по красным щекам опознав в девице Коршуновой переодетого начальника ПР в ВР Александра Ефремова.
Ландикам – что старшему, что младшему – похоже, совершенно не приходит в голову простая мысль о том, что образ великомучеников к ним никак не клеится. Не в том смысле, что негде уже клеймо ставить, а в самом предмете их отчаянной борьбы. Эти уникумы всерьез апеллируют к общественности в надежде, что та защитит от посягательств ефремовых-могилевых на их права избивать холопов из низших каст – то есть ту самую общественность, к которой они апеллируют. Причем справедливость таких дарованных мандатами и партбилетами прав по отношению к самим холопам их нимало не заботит, ведь гораздо важнее принцип справедливости «другим ведь можно». Именно поэтому вдруг столкнувшись в возможностью впервые ответить за привычные преступления, члены этой касты чувствуют себя в шкуре героя «Казки про рєпку» Подервьянского суперкота Мурзика, случайно попавшего в условия настоящей дикой природы.
И можно нисколько не сомневаться, что ландики-мурзики абсолютно искренни в своей вере в сговор однопартийцев. Поскольку вести хитрую игру на публику, попутно нанося смертельные обиды таким высокопоставленным персонам, чревато тем, что, как выше упоминалось, и поздно, и стремно, и вообще.
Самое страшное в том, что наши луганские «мурзики», привыкшие подхвостной интуицией безошибочно определять, откуда дует ветер и куда летит шило, редко ошибаются. И если они уверены, что в нынешней Украине ни один подельник Януковича без специальной отмашки других подельников никогда не понесет ответственности ни за одно совершенное преступление, значит, с системой координат все и в самом деле настолько плохо.
Юрко КОСМИНА               22 Ноября 2011 14:14
http://obkom.net.ua/articles/2011-11/22.1414.shtml

понеділок, 21 листопада 2011 р.

Полное эксклюзивное интервью с Ахмедом Закаевым


Катерина Котрикадзе – Спасибо за интервью. Пять лет прошло после убийства Александра Литвиненко. Сегодня между Лондоном и Москвой сохраняется напряженность в связи с тем, что Россия отказывается выдавать – экстрадировать Андрея Лугового в Великобританию. Понятно, на дипломатическом фронте существует серьезный конфликт, но по факту сегодня это дело так и не завершено. На Ваш взгляд, кто был заказчиком, кто был исполнителем, и как произошло убийство Александра Литвиненко?
Ахмед Закаев – Почему Саша, и почему с него начали? Дело в том, что за последние 100-150 лет противостояния Чечни, это был первый случай, когда офицер такого ранга – полковник – открыто перешел на нашу сторону и воевал против… Это не обязательно с автоматом или с тяжелым орудием, он на самом деле воевал против тех, кто вел страшную военную кампанию в Чечне и совершал военные преступления. Взрывы домов, Волгодонск, Буйнакск – это все абсолютно точно уже... Он для себя это уже освоил, это знал и знал, что он дальше не может идти с ними. И примкнуть ему уже кроме тех, кто противостоял этому режиму – этой структуре, это были чеченцы, и он примкнул к нам. И этого ему не простили, ни Путин не простил. Они считали, что он… Они его убили не за то, что он родину предал, они знают, что он не предавал родину. Они считают и не могут простить, то, что он предал систему.
К.К. – Вы можете сейчас прямо сказать, кто, кого, кому заказал?
А.З. – Я просто не сомневаюсь в этом. И Саша не сомневался в этом, еще при его жизни это обсуждали. Путин заказал Сашу. Это был прямой приказ Путина – ликвидировать Сашу. Мы еще до этого обсуждали вопросы – как отдаются эти приказы. То же самое относится и к Анне Политковской. Вот такого уровня люди ликвидируются по приказу первого человека, первого лица. Просто он не отдает письменный приказ – такого-то числа… Он говорит – до каких пор я буду слушать этого человека или эту даму или этого… Все, этого достаточно тем, к кому это обращено.
К.К. – Не могу не продолжить тему Путина. Как известно, Владимир Владимирович возвращается президентом Российской Федерации еще на 12 лет. Ваши ощущения?
А.З. – Катя, начнем с того, что Путин никуда не уходил. Никуда уйти он не может. Он просто не может никуда уйти. За ним военные преступления, совершенные в Чечне, массовые убийства, совершенные на территории России, это взрывы домов, Волгодонск, Буйнакск, Москва. Это Норд-Ост – отравление газом, это Беслан – расстрел детей. Дома на самом деле были взорваны его подразделением, его спецслужбами. Это доказанный факт. Газ, применение газа, приказ отдал он. Это тоже факт. Штурм, начало штурма Беслана, приказ отдал он. И все это происходило, даже не предпринимая никаких попыток, чтобы что-то сделать. На второй – третий день отравили, пустили смертельный газ в Норд-Ост, на третий день в буквальном смысле расстреляли детей. Просто то, что происходило в Беслане и даже в Москве, я был как-бы тоже вовлечен в это… В первые дни, когда в Москве захватили, у меня должен был состояться телефонный разговор с Казанцевым. Потом, когда Беслан был, тоже этого ничего не произошло. Как только заговорили о том, что возможен какой-то контакт, и возможны какие-то реальные действия с нашей стороны, чтобы предотвратить это и освободить заложников, они пошли на штурм. То же самое произошло в Беслане. На второй день Дзасохов мне звонил, на третий день я должен был вылететь или в Тбилиси, или в Минводы, или в Беслан, это по поручению Аслана, чтобы со мной ни случилось. И, знаете, как начали штурм? Родственники, которые оцепили школу и находились в оцеплении, подозревая что будет штурм, просто были научены Норд-Остом, люди не хотели допустить этого… В самом штабе был Александр Дзасохов – это президент, который был со мной на связи. Естественно, наши телефоны были открыты – он со штаба звонил, это Лондон, все прослушивалось. Когда в последний день за полчаса до штурма я говорю – скажите мне, куда я могу прилететь? В Минводы, в Беслан, в Тбилиси, куда ближе, туда и прилечу, он говорит – Ахмед мне нужно два часа, чтобы решить этот вопрос, куда вы прилетите. Через полчаса начали штурм, а как начали штурм? Родственникам сказали, что Дзасохов, который ведет переговоры с Масхадовым и с Закаевым, хочет им что-то сказать, а Дзасохову сказали – родственники хотят с вами поговорить, и они их отвели во Дворец культуры или Дом культуры на встречу и начали штурм. Это была целенаправленная акция по пролитию крови. Для меня самым страшным сигналом было, когда Россия инициировала рассмотрение чеченского вопроса в Совете безопасности. Это было первого вечером. Я тогда сделал заявление, вы можете взять… Я тогда сделал заявление, что у меня самое наихудшее предчувствие, что прольется кровь. Естественно, всем было понятно, что Совет безопасности никогда не оправдает акцию захвата детей, это вообще никто никак не может оправдать, этому нет оправдания. То, что я сейчас говорю о Путине, это не значит, что я оправдываю сам факт захвата детей. Ни в коем случае. Для меня это было одинаково – один схватил, другой стрелял. Все, разницы между ними не было. Один держал ребенка, другой его расстреливал. Что Путин, что Басаев, в этом отношении были абсолютно одинаковы. Мое глубокое убеждение, что это был заказ из центра, то есть до тех пор, пока совершались теракты, это давало Путину возможность закручивать, как они выражаются, гайки. А дома это был предлог, один из предлогов для начала войны. Это уже и вы, и я слышали, то, что в Рязани произошло. Но тут уже… ничем… И Саша уже столько писал об этом.
К.К. – Маленькая победоносная война
А. З. – Да, нужна была маленькая победоносная война. В первую очередь, нужно было, чтобы – Вставай страна огромная… Что и произошло. Мочить в сортирах всех, и прочее. Знаете, то, что сегодня происходит в России, это не что иное, это просто отголоски того, что произошло в Чечне. Когда Путин заявил о том, что всех будет мочить в сортире, и начали бомбить родильные дома, населенные пункты, детские сады, десятки сотни детей, когда расстреливались караваны беженцев, кому было выделено… Сначала заявили о коридоре и потом расстреляли. Это сейчас я вам говорю о фактах, которые не мной придуманы, об этом написано, тысячу раз отснято. За эту войну, в принципе, за обе войны 250 000 гражданского населения убито, более 40 000 детей, 20 000 пропавших без вести, более 300 000 были вынуждены покинуть Чечню. То есть все, что можно… И это все делалось, как Сталин в свое время, под бурные аплодисменты трудящихся. Все, что с чеченцами делалось, большинство российского общества это поддерживало. Страшное в Путине не сам Путин. В Путине страшное, что он был востребован этим обществом. Это общество и сделало его тем, кем он стал. Безусловно, на сегодняшний день, 12 лет… Просто я не хочу называть имя этого человека, политика, кстати – один из старожилов, у нас была с ним встреча. В Лондоне у меня была с ним встреча, он как раз приехал. Я задал ему вопрос – ну что вы, ребят, у вас такой авторитет был, власть у вас была в руках, региональные лидеры, и вы все так взяли и отдали этому сморчку, подполковнику из КГБ, и он вас сейчас выстроил, как солдафонов? Честно я Вам говорю, вот такой у нас разговор был. Он говорит – вы не понимаете, что происходит. У каждого человека есть своя миссия, особенно у первого лица. У Горбачева была миссия развалить Советский союз, у Ельцина была миссия разрушить госплан, разрушить компартию и ввести рыночную экономику, у Путина есть другая миссия, своя – это развалить Россию, и он с ней хорошо справляется, вы просто ему мешаете. Я анализировал все это и все что сейчас Путин делает. Дело в том, что Путин просто не может взять и уйти и отдать власть, никому, даже вот этому своему… своей тени… Медведеву он не решился отдать, потому что он понимает – этот человек совершил преступление. Ни миллиарды его, ни его хорошие отношения с западными лидерами… Знаете, западные лидеры ведут отношения до того, как что-то произойдет. Каддафи тоже был свой парень…
К.К. – Сколько миллиардов у него?
А.З. – Ну, я не считал деньги, я знаю, что у него их очень много. Его миллиардов нет в России. Это все его миллиардеры, которые сегодня приняли условия Путина и продолжают бизнес, все работают на Путина. Каждый из них это… Это не важно, никуда он с этими миллиардами не… У Каддафи их было знаете сколько, этих миллиардов? Больше всего было у него. Вопрос не в этом, дело в том, что Путин не может уйти. И значит, если он не может уйти, он, конечно… Это уже другой путь, я почему опять-таки возвращаюсь к нашим российским демократам, которые вырастили этого монстра. Когда он убивал чеченцев, они хлопали в ладошки, но когда его действия переключились на них самих, в принципе, стало поздно что-то менять, и этот монстр уже состоялся, и он будет кушать, и он хочет, и он будет это делать. Сейчас может произойти революция или не может… Да, безусловно, вот тот контраст между бедными и богатыми, какие бы хорошие и красивые слова Путин ни говорил, он сегодня научился говорить. Вот Вы следили? Обратите внимание, он говорит абсолютно правильные вещи сейчас. Он говорит то, что от него хотят здесь услышать. Он говорит о правах человека, он говорит о свободе слова, он говорит обо всем, что угодно, и он знает, что здесь это примут, пока. Путин хорошо усвоил одну вещь, с Запада. Путин – последователь Сталина, Ленина, он не просто случайный человек, он просто идейный, он сам по себе такой был. И он когда шел в КГБ, он сознательно шел. Уже был ГУЛАГ, уже было ясно, что был Культ личности разоблачен, все это было, он знал, что это за структура, и он шел туда.
К.К. – Устанет ли когда-нибудь народ терпеть? Сейчас мы видели на примере Ливии, как может произойти революция. Очень многие аналитики и политологи считают, что революция в России неизбежна, потому что Россия катится в пропасть, с экономической точки зрения, например, Чичваркин говорит, что это неизбежно. На Ваш взгляд, будет ли революция в России?
А.З. – Тот монстр, которого они вырастили... Вначале они отлавливали чеченцев, потом отлавливали грузин, теперь отлавливают таджиков. Вот эта масса, которую Путин вырастил, она вышла из-под контроля, она начинает выходить из-под контроля. Это тот же самый монстр, которого демократы создали в лице Путина, а Путин создал в лице монстра себе палача, который в принципе с ним и расправится. Никакие демократы, ни касьяновы, каспаровы, ни немцовы, ни Запад абсолютно, вот только те ребята, которых Путин и Сурков вырастили для укрепления вертикали власти, они и покончат с вертикалью власти.
К. К. – Революция?
А.З. – Революция? В России разве бывают революции? В России бунт, народный. Революция подразумевает другие формы. А там бывает бунт. Я не знаю, я не могу сегодня сказать, от этого будет хорошо  или плохо… Естественно, будет плохо, просто будет ужасно. Потому что эта территория, где сосредоточены тысячи  и тысячи тонн бактериологического, химического, радиоактивного и другого оружия. Если там начнется на самом деле тот беспредел, конечно от этого все пострадают.
К. К.  – Вы уже давно живете в Лондоне. Пример Александра Литвиненко показал, что это вовсе не гарантирует безопасность. Вы лично как чувствуете себя в этой стране и чувствуете ли вы угрозу от кого бы то ни было?
А.З. – До тех пор, пока существует путинский режим, чувствовать себя абсолютно безопасно не может никто, даже вы. Вы просто журналист, который, Аня тоже была (не бай Бог) просто журналист, которая писала правду, никто не может чувствовать себя в безопасности, пока существует этот режим. Но страх не самый хороший помощник в нашем деле. От того, что мы будет бояться, ему нас жалко не станет. Он все равно нас будет убивать. Этому надо противостоять. Я делаю это в сил своих возможностей. И как говорил Саша, Путин не дождется, чтобы я закрылся или чтобы он меня в каком-то подъезде нашел и убил. Так получилось, то Саша погиб на глазах у всего мира. Вот это то что Путину не нравится в нас. Он понимает, что мы не боимся.
К. К.  – Как вы относитесь к Рамзану Кадырову и Докку Умарову?
А. З. – Для меня на сегодняшний день и тот и другой стали врагами чеченского народа. И тот и другой ведут античеченскую политику, античеченскую войну. То есть для уничтожения народа нужны были две стороны – Путин и русские не справились с чеченцами, когда они были едины и противостояли этому было свидетельство первая война, но за три года, которые так сказать мирные, российские спецслужбы сделали то, что они не сделали на первую войну открыто. Они раскололи наше общество. И обозначили две позиции, две стороны. Это чистый ислам и традиционный ислам. Просто Россия всегда знала как можно разрушать единство в нациях. Это только на религиозной основе и чеченцы этому всегда поддавались. Это было и в Кавказскую войну. Это же прием они использовали сейчас. И вот сегодня, когда Кадыров и Умаров нужны для продолжения самоуничтожения чеченцев. Вы знаете, что с 2007 года, как только Докку Умаров объявил "Имарат Кавказ", с этого времени каждый день на Кавказе – в Чечне гибнут люди. Чеченцы убивают чеченцев, ингуши убивают ингушей, дагестанцы дагестанцев. Никакого противостояния российским оккупационным войскам на этих территориях нет, просто идет самоуничтожение. Это проект русских. Докку Умаров сегодня исполнитель. "Имарат Кавказ" это проект русских. Если Доку Умаров после всего, что объясняли и писали и отправляли доказательства, раз он стоит за этим проектом, это Умаров тоже проект русских. Так же как Рамзан Кадыров, отца которого, просто взяли взорвали, убили отца, Рамзан Кадыров очень хорошо знает кто убил его отца. Он тоже принял правила Путина и сегодня он занял эту сторону ….До тех пока Путин, сколько будет Путин, столько и Рамзан…
К. К.  – Не могу не спросить, крайне актуальная тема, в последнее время очень много говорят, что в федеральной службе безопасности России существует специальная группировка, которая занимается убийством чеченцев за пределам Чечни.  Существует ли действительно такая законспирированная тайная организация, которая убивает чеченцев за пределами Росси и зачем ей собственно надо?
А.З. – Начнем с того, что она никак не законспирирована. Она абсолютно легальна, в 2006 году перед саммитом G8 Путин, тогда будучи президентом, инициировал принятие двух законов. Первый – любой политик, журналист, оппозиционер, правозащитник , который критикует власть, приравнивался к экстремистам и террористам. Это закон такой. Госдума приняла. И второй закон – дать право российским спецслужбам ликвидировать экстремистов, террористов, назначенных врагами российского государства. Этот документ подписывался Путиным, когда большая 8 находилась в Санкт-Петербурге. Буковский, Гордиевский, Саша Литвиненко, я провели большую пресс-конференцию в Лондоне, в Палате лордов и попытались обратить внимание лидеров Запада на то, что происходит что делает Путин. Через 2 месяца после этого закона была убита Анна Политковская, через 3 месяца был убит Александр Литвиненко. С этого времени был создан специальный департамент при ФСБ для работы с внешними врагами, он в структуре, у ни свои реальные люди, все спецслужбы мира, и англичане и американцы знают, что есть такая структура, и никаких уже секретов Путин не стал делать, секрет был тогда, когда они убили в Катаре Зелимхана Яндарбиева. Они не хотели просто тогда. Хотя, в принципе, что у Кремля в голове то у Жириновсного на языке. Просто Жириновскому дали сказать – да мы его достали. Ну, якобы Жириновский это такой клоун…как бы не ассоциируется с властью… Он дал россиянам понять, что они достали Зелимхана в Катаре. Подыгрывая самым низменным инстинктам российского общества, Путин пришел к сегодняшнему дню и сегодня можно с уверенностью сказать, что эта ситуация начинает выходить из-под контроля. Сурков не в состоянии держать это все под контролем. И что парадоксально, СССР когда разваливался, знаете кто подписал документ? Руслан Хасбулатов, чеченец. Я думаю, что Сурков, который сидит в Кремле, ждет своей участи, как в свое время Руслан Хасбулатов дождался, чтобы расписаться за развалом России. Иначе объяснить то, что делает он и Путин просто невозможно.
К. К.  –  Новость последних дней. Вы, наверное, знаете известного блоггера Навального, по распространенным данным, совеем недавно в конце сентября Навальный встречался в Лондоне с вами и Борисом Березовским. Так ли это?
А.З. – В своей жизни никогда не видел Навального. Читал как и все. Для меня было новостью, что он был среди тех националистов.
К.К. – И в продолжение вопроса, акции «хватит кормить Кавказ», которые все набирают обороты, в РФ, мы видели недавно митинги в Москве, на которых, кстати, присутствовал Навальный. Как вы думаете, это кем организовано?
А.З. – Мое мнение, и Медведеву, и Путину нужно было… ну если никто не говорит хватить кормить… Это пока еще было управляемо, это начало. Просто Путину и Медведеву это нужно было. Если никто не говорит хватит кормить, они не могут объяснить почему они кормят Рамзана или своих других ставленников. Они подсознательно знают, что это мнение бытует, но открыто об этом заявить... Просто благодаря этой акции Путин и Медведев сказали: да, это Северный  Кавказ, это наша жемчужина, мы никак не можем оставить, и прочая и прочая … Бардак в Москве может произойти, это очень элементарно – американцы в свое время поддерживали Талибан в пику Советскому Союзу, что из этого вышло, мы знаем. Ваххабитов в свое время тоже поддерживал Кремль, потому, что они вступали против Аслана Масхадова. И сегодня этих националистов подкармливают с тем, чтобы они одобряли и кричали "Слава Путину и Единой России". Теперь они  начинают выходить из-под контроля. И ваххабиты,  националисты, все, кого они создали, они начинают выходить из-под контроля. Это абсолютно логичный конец. Логичный конец Путину. Просто он совершил преступления. Весь остаток моей жизни я должен посвятить тому, чтобы добиться, чтобы этот человек понес заслуженное наказание за те преступления, которые он совершил. Просто представить, что этот человек еще 12 лет может находиться в Кремле, и он будет защищен иммунитетом, и может не предстать перед судом, это просто можно умереть... Но я просто абсолютно уверен в том, что у него нет этих 12 лет, он ответит за те преступления, которые совершил, не потому что чеченцы выиграют войну, а потому, что сами русские, потому что он в России  совершил преступления, равнозначные тем, которые он свершил в Чечне и судьба Милошевича…. Милошевича сдали сами югославы. И Путина сдадут, и его миллиарды ему не помогут.
21 Ноября 2011 22:43
http://pik.tv/ru/news/story/24249-polnoe-ekskliuzivnoe-intreviu-s-axmedom-zakaevim

Веб-конференція з Анатолієм Гриценком


21 листопада на сайті Інформаційного агентства RegioNews відбулась веб-конференція з лідером партії «Громадянська позиція», головою Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Анатолієм Гриценком.
Петр: Анатолий Степанович, когда отпустят Тимошенко?
АГ: Якби вирішував Гриценко – то її б відпустили сьогодні. Ми розуміємо, що за грати Юлію Тимошенко посадив не якийсь там суддя Кірєєв – рішення приймалося на рівні Януковича. Коли її відпустять – важко сказати. Знаю одне: вона перебуває за гратами безпідставно і незаконно. Має бути випущена і взяти участь у парламентській виборчій кампанії.
Василь: Шановний Анатолій Степанович! Ви є головою політичної партії "Громадянська позиція". Коли піде нормально робота по розбудові партії на Житомирщині, де проживає багато колишніх військових, серед яких рівень вашої підтримки дуже високий?
АГ: Розбудова партії, в тому чи іншому регіоні залежить від людей – які мають громадянську позицію і готові працювати активно, демонструючи її своїми діями. Коли ті люди на Житомирщині, які, як Ви говорите, підтримують мене і нашу партію, включаться в активну роботу, тоді діяльність «Громадянської позиції» буде ще більш помітною. Тож, долучайтеся – разом прорвемося швидше!
Владимир Калюжный: Признаете ли Вы свою личную ответственность за провал Оранжевой революции? Если «да», то в чем Ваша ответственность выражается?
АГ: Ви помиляєтеся: Помаранчева революція не була провалом, така подія з її духом і масштабом відбувається далеко не в кожній країні і не в кожному сторіччі. Люди, які щиро, за покликом серця восени 2004 року вийшли на Майдани, мають гордитися своєю участю у Помаранчевій революції. І жодним чином не жалкувати про той свій поклик серця, не дивлячись на те, що вожді революції, які стояли на сцені Майдану виявилися потім безпорадними, безвідповідальними і не адекватними вимогам суспільства. Завжди повторюю: відповідальність має прізвище. Зараз Ви спілкуєтеся зі мною, тож скажу за себе: сфера оборони, за яку мені після Помаранчевої революції довірили відповідати, – не була провалом, навпаки, попри вкрай складні і несприятливі умови, на цій ділянці було продемонстровано незаперечні позитивні зміни. Зараз їх більше помітно тим, хто цікавиться армією, на фоні дійсно провалів, які ми спостерігаємо в сфері оборони після 2007 року, коли я залишив пост міністра.
Владимир Калюжный: Анатолий Степанович! Перед вторым туром последних президентских выборов Вы утверждали, что два кандидата ничем не отличаются друг от друга. Признаете ли Вы свою личную ответственность за результат выборов? Если «да», то в чем Ваша ответственность выражается?
АГ: Було б перебільшенням говорити про те, що Гриценко зі своєю позицією мав визначальний вплив на результати виборів 2010 року – на таке я не претендую. Вибір зробили десятки мільйонів громадян. А моя позиція Вам відома, і з того часу вона не змінилася: можливо, мої вимоги і стандарти Ви вважаєте завищеними, але я не хотів тоді, і не хочу зараз на посту глави держави бачити ні Януковича, ні Тимошенко. І неодноразово пояснював, чому. При цьому ще раз наголошую: Юлія Тимошенко перебуває за гратами незаконно, і всі ми разом маємо докласти зусиль, аби її випустили на свободу. Так само, як і Юрія Луценка.
Владимир Калюжный: Ваша партия, вроде, входит в «Комітет опору диктатурі». Не кажется ли Вам, что бездеятельность этого Комитета полностью дескридетирует саму идею «опора диктатурі»?! Признаете ли Вы свою личную ответственность за этот фарс?
АГ: Буквально зараз проходить чергове засідання «Комітету опору диктатурі». Оскільки ця конференція була спланована тиждень тому, і анонсована в інтернеті, я не міг не взяти в ній участі. Тому на засіданні КОД від імені ГП виступить Голова виконкому партії, Микола Нещадим. І говоритиме він якраз про те, про що Ви питаєте. Діяльність КОД не є такою ефективною, як вона могла би бути з однієї причини: не всі опозиційні партії, які увійшли до КОД, насправді є опозиційними – дехто грається в опозицію і не збирається чинити «опір диктатурі», при тому активно співпрацює з Банковою (АП) і Грушевського (Кабмін), і навіть того не приховує, про що свідчать результати голосування минулого четверга за законопроект Януковича «Про вибори народних депутатів України». Завтра, 22 листопада, ми скликаємо позачергове засідання ради партії. На цьому засіданні ГП визначиться щодо подальшої участі у КОД.
Владимир Калюжный: Анатолий Степанович! В Украине существует несколько десятков партеек, держателями которых являются демократы: Костенко, Матвиенко, Тарасюк, Стретович, Кармазин, Ющенко (или Наливайченко) Луценко, Катеринчук, Кириленко, Гриценко, Жебривский, Клычко... Осознаете ли Вы все, какой вред наносит этот «плюрализм» демократии в Украине?!
АГ: Бачу, що Ви не дуже любите партії. Від того і термінологія – «держатели», «партеек». Про інше зараз треба говорити: щоб люди вийшли зі своєї «хати з краю», щоб об’єднувалися у будь-яких форматах – громадських чи партійних, формальних чи неформальних. Байдужість і «хатазкрайність» мільйонів громадян дозволяють Януковичу & Со руйнувати країну і позбавляти її європейської перспективи. Такі дії влади ми з Вами разом маємо зупинити.
Владимир Калюжный: Анатолий Степанович! Зачем Вы, Костенко и другие микролидеры баллотировались на пост президента? Ведь всем здравомыслящим людям было ясно, что вы не пройдете. Для собственного пиара?
АГ: На це питання відповідав неодноразово. Щоб не повторюватись, вийдіть на мій сайт http://grytsenko.com.ua/ і перегляньте мої інтерв’ю часів президентської кампанії.
Олександр: Анатолій Степанович! Яким чином сьогодні молодь, студентство і прості люди, у яких є свіжі думки, можуть впливати на стан речей у країні? Чи всім залишається просто чекати нових виборів, і сподіватися що їх результати не сфальсифікують?
АГ: Молодь має твердо ставати на ноги у дорослому житті – оволодівати знаннями, отримувати професію і робоче місце, створювати сім’ю, народжувати дітей і при тому не бути байдужою до подій, що відбуваються в країні і в світі. Якщо молодь не буде байдужою, і подаватиме свій голос, то її голос почує і суспільство, і влада. І не зможе не прислухатися. Ви, мабуть, помітили, що Янукович уже боїться виходити до людей після того, як його освистали і зустріли скандуванням «спасибо жителям Донбасса …» на футбольному стадіоні у Києві. Після того нові стадіони у Львові та Одесі Янукович вшановував своєю присутністю без людей, напередодні проведення футбольних матчів. Скажу більше, під час останньої поїздки Президента до Одеси, служба його протоколу попередньо планувала заходи з масовою присутністю студентів. Так от, ректори одеських університетів відверто сказали: «Студентів на заходах ми забезпечимо, а от якими словами вони зустрінуть Президента, тут жодних гарантій дати не можемо». В результаті участь студентів була згорнута до мінімуму. Це лише один із прикладів, який свідчить про можливість впливу молоді на владу. В даному випадку – впливу дещо не стандартного, але досить ефективного.
Тамара: Доброго дня! Анатолію, з Вашої точки зору, що чи хто наразі становить найбільшу загрозу для України та її незалежності?
АГ: Міг би перераховувати внутрішні і зовнішні загрози, які справді є і впливатимуть на наше з Вами життя. Але головна загроза Україні і українцям – це чинна влада на чолі з Януковичем, яку охарактеризував би одним словом: клептократія.
Оля-Вінниця: Пане Гриценко, чи існує наразі в державі поняття "свобода слова" і чи знаєте ви незаангажовані ЗМІ, яким можна довіряти? дякую
АГ: Свобода слова існує. Ще існує. Ще не до кінця її згорнули, хоча цей процес помічаємо і Ви, і я. Безумовно, ще збереглися об’єктивні ЗМІ, так само як і об’єктивні і відповідальні журналісти. На жаль, їх небагато. На жаль, стає менше. Щодо конкретних назв і прізвищ, я б зараз утримався. Можу напевно сказати, що жодна із моїх відповідей на цій конференції не цензорується, подається у повному вигляді. Так само можу сказати, що за участь у цій конференції, я не платив агентству грошей.
LIDER: Куда идет наша армия, на что может рассчитывать простой солдат.
АГ:  Якщо невідкладно не зупинити руйнівні процеси, то армія буде знищена остаточно. І солдату в такій армії не буде чого робити, хіба що марширувати на плацу, фарбувати бордюри і дерева до приїзду високого начальства і згадувати те начальство «незлим тихим словом» у вільний від такої «служби» час.
Олексій Дмитрович Вилко: Анатолій, як вплине прийнятий закон про декриміналізацію на долю України і на долю пані Юлії зокрема? Чи стала ближче Європа завдяки такому закону?
АГ: На долю Юлії Тимошенко прийнятий закон не вплине. Водночас, він дозволить нинішнім високим чиновникам уникнути кримінальної відповідальності за численні порушення, які вони зараз допускають у сфері економіки. Це так вони думають, що дозволить. Але не вийде – у Кримінальному Кодексі є багато інших статей, за якими злочинців буде притягнуто до відповідальності. Ключові слова Глєба Жеглова – «вор должен сидеть в тюрьме» актуальні сьогодні і будуть ще більш актуальними після обрання нового Президента на наступних виборах. А щодо реакції Європи, то європейські політики збурені і мають для того підстави. Якщо раніше вони критикували Януковича, не поділяючи його цінностей, принципів і практичних дій, то тепер додалася ще одна підстава для його критики – обман, неправда, невміння тримати слово. Тому що Янукович особисто обіцяв і європейцям, і американцям, що він випустить Тимошенко саме шляхом декриміналізації статті КК, за якою її засуджено. І після цих обіцянок Янукович не дотримав слова. Тож до нього європейці втратили довіру не лише, як до політика, але вже й як до людини.
Нестеренко Ф.: СУЩЕСТВУЕТ ЛИ В УКРАИНЕ ОППОЗИЦИЯ ЕСЛИ НЕТ ТО ЕСТИ ЛИ ШАНСЫ ЕЕ СОЗДАТЬ
АГ: Найбільша опозиція до влади формується у суспільстві – на цю опозицію покладаю найбільші надії.
Fearless: Анатолий, какой вы видите Украину лет через 10?
АГ: Україна підійшла в своєму розвитку до точки, яку вчені називають точкою біфуркації. Якщо простими словами, то в нинішньому невизначеному стані країна залишитися не зможе. Або Україна піде догори і розвиватиметься по висхідній, або може зникнути з карти Європи у своїх нинішніх кордонах, розколотися на дві або й більше частин. Ми з Вами маємо докласти неабияких зусиль, аби відбувся перший сценарій.
Павло Петрович: Анатолію Степановичу, чи вірите Ви самі в те, що українці взагалі здатні взятися за зброю та піднятися проти режиму, як у північно-африканських країнах, наприклад? Чи вірити Ви в те, що наші депутати-міністри-їхні діти-мажори дійсно прагнуть до Європи, щоб бути законослухняними громадянами та жити чесною працею?
АГ: Це не питання віри, вірити можна в Бога. Це питання оцінки ситуації сьогодні,а також прогнозу на завтра і післязавтра. Сьогодні суспільство не готове діяти так, як Ви говорите. Що буде завтра-післязавтра, ми з Вами побачимо. Принаймні, влада кожного дня провокує людей, аби вони взяли вила … Щодо високих посадовців ї їхніх дітей-мажорів, то, звичайно ж, ніякої щирості там немає стосовно європейських цінностей. Є інше – і тут я, можливо, відкрию для Вас секрет. Чого найбільше боїться нинішня влада і її вожді? Двох речей. Перше – акцій протесту, які можуть знести цю владу, друге – бояться втратити шенгенські та американські візи, а разом з ними – і накопичені незаконним шляхом та приховані на Заході багатства.
Serqeu T.: На сайте партии «Великая Украина» ее лидер Игорь Беркут в одном из интервью заявил: «Украинцы не способны на вооруженный протест, так как они не агрессивны. Если перед украинцами встанет выбор: либо вооруженный протест, либо еще 20 лет ходить на «избирательные карусели», абсолютное большинство выберут бесконечное участие в выборном балагане». Создается впечатление, что в правящей команде, да и в оппозиции, глядя на ее продажность, думают так же. Разделяете ли Вы эту точку зрения, если нет, то почему?
АГ: По суті, я вже відповів на схоже питання. Додам лише одне: навіть у день, коли на Майдані зібралися понад 100 тисяч людей, ще зранку ніхто в штабі Ющенка не вірив (не міг гарантувати), що це відбудеться. Тож сюрпризи можливі.
Андрей: Когда и где Вы планируете представить свой план действий на предстоящую избирательную компанию? Конкретно:
1. Собираетесь ли Вы вводить ГП как парламентскую партию? Если да, то какие действия по обеспечению проходного барьера? (собираетесь ли включать в список известных нам – электорату людей).
2. Какие партии будут публично объявлены Вами как будущие партнёры по коалиции фракций в парламенте. (понимаю – рано задавать такой вопрос, но хотя бы из тех, которые на Ваш взгляд могли бы пройти в парламент).
3. Какие партии из тех, которые будут выдвигать (или поддерживать) мажоритарщиков вы собираетесь поддерживать?
Если на какой-то из вопросов не сможете ответить сразу – где и когда можно увидеть Вашу позицию (ответы)?
АГ:  Ще немає відповідей на всі Ваші питання, а якби і були, то навряд чи зараз уже час розкривати детально передвиборчі плани. Обіцяю одне: як тільки буде визначеність і оприлюднення інформації матиме позитивний ефект для суспільства, таку інформацію Ви отримаєте від мене одразу – читайте стрічку новин на сайті http://grytsenko.com.ua/.
Донецьк: Голова міської організації партії "Громадянська позиція" зустрічався з ліквідаторами аварії на ЧАЕС (які голодують біля Пенсійного Фонду в м. Донецьк). Була здійснена посильна допомога, але залишається питання: "Ваше ставлення до цієї акції?", і "Яка підтримка здійснюється на вищих щаблях влади?". Шахтарі звертаються до Вас особисто: "Як власне Ви можете допомогти?", "Кто дав право Кабміну на чолі з Азаровим впливати на судову владу?", "Чому гарант Конституції не реагує на те, що Кабмін порушує норми Конституції?"
АГ: Я підтримую будь-які активні дії громадян, які знають свої законні права і вміють або вчаться їх захищати. В даному випадку йдеться про активну протидію прийняттю командою Януковича сумнозвісного законопроекту, яким Кабміну хочуть передати у ручний режим виплату понад 10 мільйонам громадян пільг і соціальної допомоги. Тим самим позбавити громадян права навіть звернутися до суду задля захисту своїх прав. Ідеться про 36 категорій громадян: шахтарів, учителів, медиків, чорнобильців, афганців, учасників бойових дій, ветеранів і інвалідів усіх категорій і багатьох-багатьох інших. Це абсолютно законно і правильно, що громадяни рішуче піднялися захищати своє право у Донецьку, Харкові, Луганську, Одесі, Львові, Хмельницькому, Києві – по всій країні. Уряд боїться виходити до людей – нема чого сказати. Але так довго не буде, відповідати доведеться. Активістам акції протесту у Донецьку бажаю витримки і дякую Вам за мужність. Впевнений, з кожним днем, з кожним тижнем, таких як Ви ставатиме все більше.
Эвелина: Анатолий Степанович! Давно не видела вас на шоу Шустера. Это связано с тем, что не приглашают, или Шустер стал более осторожным? Ответьте пожалуйста.
АГ:  Справді, в студії Савіка Шустера останнього разу я був на початку липня. Чому не ходжу зараз – не запрошують. Чому не запрошують – можу лише здогадуватися. Савіка знаю давно. Думаю, аби усе від нього лише залежало, то брав би участь у його програмі. Зараз Савік працює на державному телеканалі ...
Ігор: Як Ви ставитеся до Кличка і чи ведете з ним переговори щодо спільної участі у майбутніх парламентських виборах?
АГ: До Віталія Кличка ставлюся з повагою. Переговори проводяться.
Степан, Київ: Які зобов’язання на майбутнє ви взяли на себе перед спонсорами, які фінансували виборчі кампанії – вашу президентську і місцеві вибори Громадянської Позиції?
Чи не обмежить це проведення вами самостійної політики в разі, якщо вас оберуть президентом?
АГ: Станом на сьогодні, 21 листопада 2011 року, ні я, Анатолій Гриценко, ні партія «Громадянська позиція», яку я очолюю, не маємо жодних зобов’язань перед людьми, які на різних етапах підтримували фінансово діяльність партії або участь ГП чи мене особисто у виборчих кампаніях. Підкреслюю – жодних зобов’язань: майнового, фінансового, кадрового чи будь-якого іншого характеру. Водночас хочу подякувати тим підприємцям, членам нашої партії, чи людям безпартійним, які поділяють наші принципи і підтримують нашу діяльність своїми ресурсами.
Петро Васильович: пане Гриценко, два роки тому, коли вас запитали – чи пішли б ви у розвідку з Яценюком, ви відповіли – ні. З тих пір Яценюк змінився, його партія Фронт Змін набрала електоральної сили. Чи пішли б ви з Яценюком у розвідку сьогодні?
АГ: Сьогодні не пішов би тим більш. В розвідку за лінію фронту можна іти з людьми, які мають характер, твердий хребет, мають принципи, і дії яких за екстремальних обставин можна прогнозувати. В моєму розумінні, Яценюк до таких не належить.
Мар'яна: Як часто ви спілкуєтеся з Ющенком?
АГ: Ми не спілкуємося взагалі.
Якубович: То Ганна Герман таки правду казала про вас, що ви часто буваєте на Банковій? З ким там розмовляєте і що вирішуєте? Торгуєтеся за місце в Раді, як і всі так звані опозиціонери?
АГ: Герман сказала неправду. Жодного разу за останні два роки я не був на Банковій. За свої слова відповідаю.
Владислав Боисполь: Анатолий Степаннович, какое Ваше отношение к ВО "Свобода"? Что Вы разделяете, а что не приемлете?
АГ: Партія «Свобода» в опозиції до нинішньої влади і на цій основі ми співпрацюємо. Думаю, що у новому Парламенті «Свобода» напевно не ввійде до більшості під прапором Януковича. І не голосуватиме за зміни до Конституції, якими народ захочуть позбавити права обирати Президента на загальнонаціональних виборах. Про розбіжності між ГП і «Свободою» зараз не буду говорити, не на часі – набагато важливіше спільними зусиллями усіх опозиційних партій якомога швидше зупинити бульдозер Януковича, який знищує країну. Це сьогодні головне.
Володя: Чому пан Козюра, який представляв вашу політичну силі в м. Луцьку, відмовився на останніх виборах йти під прапорами вашої партії?
АГ: Козюра не є членом партії «Громадянська позиція».
Джерело публікації: RegioNews
http://grytsenko.com.ua/press/view-veb-konferentsija-z-anatolijem-hrytsenkom.html