МАРШ В НІКУДИ

Україна закипає. Бачили ви коли-небудь, як на багатті закипає юшка? Спочатку, мов би випадково, з'являється один пухирець і зараз же зникає без сліду, потім у різних місцях другий, третій, десятий . . . І раптом, спокійна досі поверхня миттєво перетворюється в кипляче вариво, здатне в одну мить зірвати кришку та вихлюпнутись і на багаття і на куховара, який так безтурботно підкидав у вогнище нове гілля.

Так і нинішнє українське суспільство: то тут, то там виникають вогнища напруженості – серед підприємців, «афганців», «чорнобильців», які так само швидко гасяться, як і виникають, здавалося б, не складаючи ніякої загрози для нинішньої влади. Подумаєш, десять тисяч, в Європах на порядок більше протестантів, а тамтешня влада і вухом не веде, та до того ж і поліція кийками махає завзятіше наших, і нічого, живуть. На жаль, не розуміють на Банковій, що на Заході – це відпрацьована роками, ефективна система випускання пари, різновид масового зняття стресу. Бо в демократичній Європі жителі її абсолютно впевнені, що ЇХ уряд зроблять ВСЕ для збереження прав і свобод власних громадян.

Зовсім інша ситуація в Україні. Нікуди не дітися від того факту, що нинішній уряд так і не став загальнонаціональним, він з власної суті є виразником інтересів найбільш агресивної частини пострадянської номенклатури, яку ми часто-густо називаємо владою олігархів. Але це не зовсім так. У спадщину від СРСР Україна отримала потужний, згуртований бюрократичний апарат, який і досі неподільно править країною, а власне олігархи є його необхідною складовою. Саме бюрократія виступає на сьогодні цементуючим ядром української держави, регламентуючи всі сторони життя суспільства, саме вона делегує зі свого середовища депутатів, суддів, прокурорів та міністрів, які служать не державі Україна, а власній касті.

Головне завдання бюрократії – повторний перерозподіл національного багатства у вигляді «розпилу» національної скарбниці. І робить це вона методами класичного середньовіччя – казнокрадством, хабарами, фіскальними поборами з чужих, і податковими пільгами для своїх. Основна частина держбюджету, що є їх «законною» військовою здобиччю, перепадає верхівці бюрократичної ієрархії, а крихти – дрібноті, яка все ж сподівається з часом «вибитися в люди» і отримувати бі́льшу частку від вкраденого або награбованого. Необхідною якістю для кожного члена такої спільноти виступає кругова порука – беззастережна відданість кастовим інтересам, які ставляться вище інтересів держави і суспільства, в якому вони живуть. Можна вчиняти будь-які злочини – грабувати країну, як це робить Саша Янукович, Бойко чи Колесніков, приторговувати її національними інтересами, як це робив Ющенко чи робить Віктор Янукович, можна, врешті-решт, «кришувати» наркотрафік, так само як тандем Кернес-Добкін. Ти всесильний, коли ти в зграї і живеш за її законами.

Така соціальна система отримала назву феодального соціалізму. Проте, як бути з нею в інформаційному суспільстві, коли людство перебуває в умовах потужного ривка інноваційних технологій і завершується індустріальна фаза його розвитку? На жаль, нинішня українська бюрократія, виплекана в рамках минулої епохи, щосили прагне зберегти існуюче статус-кво, бо в новій системі координат їй просто немає місця. Україна вже переросла індустріальну фазу, і нові технології, включаючи інформаційні, все міцніше входять в життя мільйонів наших співгромадян, вступаючи в антагонізм з віджилими відносинами індустріальної епохи. Це і є основним протиріччям нинішнього етапу розвитку України – розрив між прагненням суспільства рухатися вперед і бажанням бюрократично-олігархічної верхівки залишити все в дотеперішньому стані.

Час для них давно зупинився, українська бюрократія до цього часу перебуває в блаженному невіданні, як змінився світ за останні десятиліття. Чи можна сподіватися виграти інформаційну війну з опозицією, використовуючи методи 50-річної давнини, та ще доручаючи її таким троглодитам як Богословська або Лук'янов? Адже в останні роки в Україні виросли десятки молодих політологів, що професійно досліджують соціальні процеси. Вони, молоді, за визначенням позбавлені будь-яких штампів совкового світогляду. Саме вони задають тональність у багатомільйонному Інтернет-просторі, який дедалі більш зріло і відповідально оцінює дії політиків. Так, пани піховшеки ще намагаються нав'язувати суспільству ідеологічний примітивізм, проте їх зусилля чимраз більше втрачають сенс.

Погодимося, що в порівнянні з 2004 роком верхівка ПР просунулася в плані використання сучасних політтехнологій. Але щодо вироблення стратегічних рішень регіонали так і залишилися провінціалами, нездатними піднятися до державного рівня. Їх діяльність адекватна їх інтелектуальному потенціалу. А інтелект пострадянської влади взагалі, як зауважив відомий політолог З. Бжезинський, постійно знижується ось вже два десятиліття з кожним новим президентом України. Нинішня влада виявилася просто нездатною знайти форми політичної співпраці, що відповідають рівню розвитку нинішнього українського суспільства. Убогість набору інструментів взаємодії цієї влади зі суспільством просто вражає.

Навіть катастрофічне падіння рейтингу регіонали пояснюють не провальною політикою нинішньої влади, а підступами шкідливої ​​опозиції, що заважають їм вести народ до світлого майбутнього. Совкове виховання зумовлює і їхнє ставлення до опозиції, як лютого ворога, який повинен дякувати владі за нари і баланду, а не варнякати на політичні теми. Наївні пани (і у нас, і за кордоном) сподівалися, що у президента вистачить здорового глузду «гідно» вийти з політичного глухого кута, куди він потрапив внаслідок авантюри з судовими переслідуваннями провідних опозиціонерів. Поспішаю запевнити європолітиків: Тимошенко буде випущена, як тільки справа торкнеться особистих інтересів членів команди Януковича (заборона на в'їзд у європейські країни або арешт банківських рахунків), при тому ані на день раніше.

І не є питанням, що безвідповідальна політика нинішніх правителів прискорює звуження соціальної бази ПР і сприяє міжнародній ізоляції України. Вже зараз парламентські вибори майбутнього року бюрократична верхівка планує виграти за допомогою перекроювання виборчого законодавства та горезвісного адмінресурсу. Коротка пам'ять нинішньої влади не дає збагнути, що новий-старий закон про вибори з неминучістю повторить сценарій 2002 року. Тоді мажоритарники дружними рядами увійшли в пропрезидентську більшість, проте навіть страх перед Кучмою не забезпечив стійкої коаліції. Мажоритарники виходили з того, що витратна перемога на виборах в округах дає їм право самостійно вирішувати, за що і як голосувати, виходячи з власних інтересів. І не треба бути провидцем, щоб упевнено прогнозувати, що просування України до президентських виборів 2015 року радикально змінить політичний формат Верховної Ради не на користь ненаситної команди Януковича.

Проте до виборів треба дожити, а тут виникає безліч проблем. Перерахуємо головні з них.

Партія регіонів остаточно позиціонувала себе як політсила, орієнтована на підтримку найбільших корпорацій України, близьких до сім'ї Януковичів. Відповідно, вся державна політика спрямована на підтримку зазначених корпорацій на шкоду як малого та середнього бізнесу, так і всієї країни.

Україна гостро потребує системних реформ. В іншому випадку – хронічне відставання у розвитку, неухильне зниження рівня життя населення, що різко посилить соціальну напругу в суспільстві. На сьогодні ніякої стратегії реформ не вироблено, а можливості для їх здійснення нинішньою владою упущені остаточно. До того ж ряд ФПУ України також не зацікавлені в реформах, бо вони забезпечують власні надприбутки експлуатацією дешевої робочої сили, сировини і податкових пільг. Влада щосили прагне законсервувати існуючі відносини, незважаючи на реальну загрозу втрати державності.

Соціальна політика нинішніх хазяїв Банкової зумовила обвальні електоральні втрати ПР, причому найбільш відчутні вони на південному сході країни. Системні помилки неминуче будуть штовхати Януковича на більш жорстоку внутрішню політику, насадження жандармських методів, що має остаточно позбавити його масової підтримки.

Державний механізм роз'їдає системна корупція, яка набула розмірів, що загрожують безпеці країни. Основа її – тіньова економіка, знову досягла захмарних масштабів. Корупція вже паралізувала правоохоронну систему, освіту, медицину, армію, все більше спотворює державне господарство і навіть зовнішню політику.

Правоохоронна система України, замість виконання законів і контролю за їх дотриманням, виконує політичні замовлення владних структур. Частенько це робиться шляхом порушення законодавства, що розбещує правоохоронців і робить їх небезпечними для суспільства.

Модель поведінки команди Януковича в Україні нагадує поведінку колонізаторів в підкореній країні. Безмірна жадібність, рейдерство, самовпевнене невігластво, погано приховуване презирство до місцевих кадрів, – ось далеко неповний перелік «якостей» основної маси донецьких варягів. Звідси – все менш прихована холодна ненависть до «донів» практично в усіх куточках України. Загальну картину не змінюють навіть такі успішні менеджери, як мер Києва О. Попов. Якщо Київ регіоналами не виграний за два перших роки, він не буде ними виграний ніколи!

На закінчення відзначимо ще одну вкрай важливу обставину. Немає потреби доводити, що Україна – слабка держава в економічному, політичному, військовому, соціальному і т. д. аспектах. Про це чудово знають наші близькі й далекі сусіди, які в міру власних геополітичних інтересів враховують це, хоча далеко не завжди на шкоду Україні. В цих умовах надзвичайно важливо чітко визначити наш зовнішньополітичний курс, орієнтований на власний довгостроковий національний інтерес.

На жаль, і тут замшеві (вибачте, страусині) туфлі залишили свій специфічний слід. Янукович НІКОЛИ не буде прийнятий в клуб європейських джентльменів-політиків і НІКОЛИ вони з ним не будуть розмовляти на рівних. І питання не в горезвісних судимостях Януковича, а в тому, що пана, викритого у брехні (причому багато разів), перестають сприймати як рівного собі політика. Мати партнерські відносини з державою і одночасно сумніватися в чесності її голови – це явний перебір, який неминуче спонукає раціонально мислячих європейців максимально дистанціюватися і від такого голови, і, на жаль, від такої держави. Перестанемо плекати ілюзії: європейський вектор політики України команда Януковича закрила, залишивши лише щілину для імітації переговорів із Заходом, бо вітчизняна бюрократія принципово нездатна прийняти правила гри цивілізованої Європи. Коли ж починають мовити про нібито європейські устремління українських олігархів, треба мати на увазі, що їх  прибутки від нестримного грабежу Україні на порядок перевищують їх втрати від можливих санкцій західних країн, і це вони давно засвоїли.

Тепер про східний вектор. Недосвідчені київські правителі готові поступитися Росії дуже багато чим, навіть частиною суверенітету, натомість ставлячи лише одну умову: «Техас мають грабувати техасці». У відповідь росіяни пропонують йти далі – грати на рівних на всьому пострадянському бізнес-просторі. Але не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, що така формула свідомо прирікає провінційних завгарів, м'ясників і геологів на поразку від більш просунутого російського капіталу. А це навіть страшніше західних санкцій, і тому союз з Росією для нинішньої влади настільки ж неприйнятний, як і входження в ЕС. На жаль, обидва братські народи, вкотре виявилися заручниками недалекоглядності власних політичних еліт.

Що далі? В умовах наближення світової кризи перебування Україні в настільки специфічній ситуації загрожує серйозними соціально-політичними наслідками, аж розвалом країни. Метушіння Януковича між кількома центрами тяжіння, неминуче приведе його до політичної ізоляції і, як наслідок, спробам здачі національних інтересів України. Прогресуюче відставання в економічному розвитку і нестримна корупція зумовлять падіння життєвого рівня населення країни. А нездатність вести діалог із суспільством (і опозицією як його частиною), невміння домовлятися з країнами – можливими фінансовими донорами, роблять цей політичний режим приреченим. Це питання часу, і не треба плекати ілюзій, що поліцейські методи зможуть надовго втримати цю камарилью при владі, адже в масі своїй міліціонери думають так само, як їх жебракуючі матері.

Що ж стосується опозиції, то судові переслідування Ю. Тимошенко вже забезпечили їй лідерство в середовищі супротивників Януковича і постійне зростання електоральної підтримки БЮТ, а сама Юлія Володимирівна придбала ореола мучениці в Україні, і за кордоном. Складається враження, що ця бездарна влада робить все можливе для максимального посилення і консолідації опозиційних структур. І навряд чи варто дорікати опозиціонерів в роз'єднаності або недоліку активності – українська опозиція лише відображає рівень політичної культури нашого суспільства. Дозволимо собі перефразувати відомий вислів П. Чаадаєва: опозиція переможе не тому, що вона не скоювала помилок, а тому що прорахунки нинішньої влади перевершили всі допустимі межі. А це значить, що ми, змістивши бездарних тимчасових правителів, ще не втратимо шанс цивілізованого виходу з глухого кута. В іншому випадку Майдан здасться нам романтичним сном, випадковістю, на темному тлі сучасної української історії.

Павло ЧЕРНОВ, для "ОРД                                               25.11.2011 0:46

http://www.ord-ua.com/2011/11/25/marsh-v-nikuda/