Президент Дмитро Медведев, міркуючи про відновлення миру з Грузією і про російсько-грузинську війну 2008 року, в інтерв`ю двом телеканалам і радіостанції «Эхо Москвы» заявив, що особисто йому Саакашвілі «має бути вдячним, тому, що я зупинив війська. Якби вони ввійшли до Тбілісі, то, швидше за все, зараз в Грузії був би інший президент».
Дивно, що юний російський президент з такою легкістю і цинізмом перетворився на прихильника ідей і рішень, з якими трохи раніше так само палко боровся. Утім, боротьба за мир є «війна холодна», а завзятість в гонитві за нереальним завжди ставала головною причиною катастроф у Росії.
Ось деякі «свіжі» історичні паралелі. Коли під час російсько-чеченських воєн всі адекватні політичні лідери світу намагалися напоумити великодержавну Москву, Кремль наполегливо проводив політику війни, розв`язав війну громадянську – для затвердження московського суверенітету над всією територією країни.
І що цікаво, в боротьбі за суверенітет Білокам`яну не дуже турбували бойові втрати своїх громадян, солдатів і офіцерів. Але найцинічніше – це були «точкові удари» по містах і селах в Чечні, в яких гинули мирні люди.
Аналізуючи кілька джерел і дані чотирьох інститутів, що займаються історією двох російсько-чеченських воєн, можна назвати цифри вбитих в боротьбі за «збереження цілісності Росії».
Втрати «федеральних військ» – так у Москві називають особовий склад російської армії – тільки в першій війні: загиблих 5042, зниклих безвісти – 510, поранених, контужених, травмованих – 16098. Втрати чеченських бійців – 17391. Втрати мирного населення – 40 тисяч жителів міст і сіл. Ось, власне, ціна суверенітету «по-російськи».
Але не слід забувати, що потім була і друга «чеченська війна». Загальні втрати, за словами генерала Олександра Лебедя – 80 тисяч, поранені – 120 тис., а Аслан Масхадов називав цифру убитих тільки серед мирного населення – 200 тисяч. Виявляється, можна укласти в могили 300000 власних громадян замість того, щоб зрозуміти очевидну істину в політиці – можливість домовлятися.
Питається, чому Росії можна боротися за суверенітет власної країни, зокрема танками і бойовою авіацією, а Грузії ні? І тоді чому Дмитро Медведєв і Володимир Путін входять до кола «цивілізованих політиків» або, як сам Медведев називає «рукопожимаемых», а президент Саакашвілі – злочинець, вбивця, а руку йому подавати не слід? Хіба грузинський президент живив (фінансово і ідеологічно) сепаратизм у Південній Осетії і Абхазії, озброював місцеві еліти проти Тбілісі?
У своєму інтерв`ю президент Медведєв знов назвав війну проти суверенної держави «примусом до миру». Тут, не міркуючи, доречно пригадати відомий анекдот про те, що: «Примус до щедрості – пограбування. Примус до відпустки – звільнення. Примус до поліпшення здоров`я – побиття. Примус до зміни обстановки – арешт. Примус до весілля – зґвалтування. Примус до дружби – газ по $500 за кубометр».
Ну і найголовніше. Медведєв зупинив війська і «врятував Саакашвілі». «Хай спасибі скаже, що я не дозволив армії ввійти до столиці!» – мужньо декларує Дмитро Анатолійович. Справді, дякувати (!) Медведеву, що не спустив з ланцюга чудовиська, не дав із стародавнього Тбілісі зробити руїну, попелище, зруйнувати мільйонне місто, вбити сотні тисяч людей. Це міркування пацієнта з «Палати №6» чи політика, за яким вдень і вночі два морські офіцери носять ядерну валізку?
Страшно!
Російський державний шовінізм – це (повторимо за французьким філософом) серйозна недуга, тонка суміш гордині з жахливою пихатістю, яка породжує злобу та насильство. Гіпотетично, враховуючи стратегію Кремля – «можливість першою завдати ядерного удару» – цілком можна припустити, що російські політики готові і Київ зробити заручником ідей розділення світу на сфери впливу.
Я не здивуюся, якщо в Україні пролунають гасла і крики: Росія сказилася! Тому треба зруйнувати, розрубати все, що пов`язує Україну з Москвою, інакше нас покусають, заразять сказом шовінізму і теорією «зон життєво важливих просторів».
Віктор Тимошенко, Москва 05.08.2011 17:00
http://www.unian.net/ukr/news/news-449795.html
Немає коментарів:
Дописати коментар