На тлі уповільненої передвиборної гонки Генеральна прокуратура України
минулого тижня знов перетворилася на основного ньюсмейкера країни. Заяви
одіозного заступника Генпрокурора Рената Кузьміна і раніше маловідомого Україні
депутата-регіонала з Донецької облради Руслана Щербаня, які назвали Юлію
Тимошенко одним із замовників гучних вбивств українських бізнесменів і
політичних діячів у «лихі 90-ті», дали старт масштабній анти-PR-акції,
спрямованій на подальшу дискредитацію другого за популярністю, згідно даних
останніх соціологічних опитувань, політика в Україні.
Головне – посіяти зерно сумніву в розумах і
душах українців, а там – хоч траві не рости. Пластинка Кузьміна і Ко навряд чи
буде довгограючою, швидше за все голослівні звинувачення на адресу Тимошенко
розтануть ще до виборів.
Нескінченні мантри донецьких прокурорів про
те, що гроші за вбивство Щербаня поступили на рахунки убивць від фірм, що
належали Лазаренку і Тимошенко, звучали і до засідання Луганського апеляційного
суду 2003 року, що ухвалив вирок по справі Євгена Щербаня, і навіть пізніше – в
2006 році. При цьому в Генпрокуратури так і не знайшлося жодних доказів.
У
справі Щербаня питань більше, ніж відповідей
Заступник генпрокурора Ренат Кузьмін заявив, що
практично за всіма замовленими вбивствами в Україні стоїть Юлія Тимошенко. У
журналістів виникли сумніви:
– Ренат Равелієвич, а чому тоді майно і гроші убитих
бізнесменів перейшли у власність до Ріната Ахметова?!
– В цьому і криється підступність Юлії Тимошенко —
вона хотіла зганьбити кришталево чисте ім’я чесного бізнесмена Ріната
Леонідовича!
(Політичний
анекдот)
Що ж до мотивів для
знищення відомого донецького авторитету у вірогідних замовників, то тут справи
ще складніші. Прокуратура поширила думку, що вбивство Євгена Щербаня було
вигідне Лазаренку і Тимошенко тому, що корпорації «Індустріальний союз Донбасу»
(ІСД), що був заснований і розвивався першим, складали конкуренцію «Єдині
енергетичні систему України» (ЄЕСУ), контрольовані відомим тандемом із
Дніпропетровська. Бізнесмен із Донбаса нібито заважав їхньому підприємству
монополізувати місцевий газовий ринок.
Проте, тут теж є пара цікавих моментів.
Відомо, що корпорації ІСД спочатку було складно змагатися з ЄЕСУ, зважаючи лише
на те, що «дніпропетровський» газ обходився донецьким споживачам дешевше. У
результаті господарі Донбасу руками тодішнього голови облдержадміністрації
регіону, однофамільця убитого бізнесмена, Володимира Щербаня вирішили цю
проблему у властивому для себе дусі. Незговірливі підприємці отримали
пропозиції, від яких, як то кажуть, не можна відмовитися. Це виразилося в
адміністративному тиску, що здійснювався з боку Донецької облдержадміністрації
в особі вищезазначеного голови і його тодішнього першого зама – Віталія
Гайдука.
Тим часом, усередині самого ІСД також виник
певний конфлікт інтересів, про масштаби якого сьогодні можна лише
здогадуватися. Або ж розслідувати працівникам правоохоронних органів… Євген
Щербань ніколи не був одноосібним і повновладним господарем корпорації. До
«Союзу» вже на зорі його існування мали безпосереднє відношення такі видатні
вихідці з Донбасу, як його нинішні співвласники Сергій Тарута і Олег Мкртчан та
вже згадуваний Віталій Гайдук. Свої інтереси в ІСД (зокрема через компанію
«АРС») були також в Ахатя Брагина, відомого як Алік Грек, і Ріната Ахметова, а
також нібито у Володимира Щербаня.
Виникає цілком логічне питання, чому ж тоді
Лазаренко з Тимошенко не задалися метою ліквідувати решту партнерів Євгена
Щербаня по бізнесу, що дуже заважав їм обом? Тим більше, що в ті смутні часи у
Донецьку (на відміну від того ж Дніпропетровська і решти України) бізнесменів
відстрілювали пачками, а практично весь їх бізнес незабаром найдивнішим чином
опинявся у власності їхніх колег, але про ітиметься далі.
Шукай,
кому вигідно!
До речі, ще в 2001 році тодішній адвокат
кілера Болотських Дмитро Поїзд в інтерв’ю журналістові Сергію Кузіну згадував
про те, що в Генпрокуратурі підозрюваних у вбивстві Євгена Щербаня «орієнтували
не лише на Лазаренко, в списку виконавців ролі замовника були присутні і деякі
особи, що проживають в Донецьку». Тоді ж Поїзд назвав справу Щербаня
«політикою», прозоро натякаючи на те, що нею ще не раз скористаються у
вирішенні політичних питань як засобом тиску на можливих опонентів.
Взагалі сьогодні рідко згадують про те, що
Євген Щербань в ті часи був чи не найвпливовішим політиком Донбасу, як серйозно
захопився ідеєю створення єдиної політичної бази Донбасу. Це могло бути не до
вподоби іншим впливовим «донецьким». Наприклад, за версією авторів вельми
популярного в інтернеті документального фільму про кримінальну окупацію України
донецьким кланом, найближчому соратникові і компаньйонові Євгена Щербаня по
Ліберальній партії України (ЛПУ) і посередницькій фірмі «Атон» – дагестанцеві
Ігорю (Ібрагиму) Меркулову довелося бігти з країни після того, як останній
потрапив у немилість до свого колишнього заступника Аліка Грека. В усякому
разі, за даними автора цієї статті, після втечі засновника ЛПУ за кордон у
розкішні апартаменти Меркулова (Кіровський район Донецька, поряд із площею
«Свободи» і радгоспом «Троянда») в’їхав нинішній народний депутат від Партії
регіонів, якого зараз вважають близьким до групи Ахметова-Колесникова, –
Нуруліслам Аркаллаєв, в 90-ті відомий правоохоронцям під прізвиськом «Нурік».
При цьому вважається, що справи Аркаллаєва різко пішли вгору після того, як він
здав озброєному злочинному угрупованню Брагина, своїх «авторитетних» земляків –
дагестанських представників донецької злочинності, які були пізніше
ліквідовані.
У зв’язку з цією обставиною авторові цієї
статті пригадуються його спілкування зі старшим сином загиблого Євгена Кушніра,
який, за версією слідства, очолював банду кілерів, що вбили Щербаня, Момота,
Брагина, Гетьмана та інших. Так от, Олександр Кушнір був просто шокований
телекартинкою однієї з бійок у Верховній Раді України. Адже ці кадри облетіли
тоді весь світ. Цікаво, що Олександр був здивований не тим, що відбувалося в
парламенті, а наявністю в залі особи, яка жорстоко била нунсівця Олеся Донія.
Він впізнав у ньому того самого Василя Петровича, який 15-20 років тому був
частим гостем в їхньому колишньому будинку в Донецьку. За словами
Кушніра-молодшого, ця людина незадовго до еміграції їхньої сім’ї за кордон,
раптом зникла із виду. Але більш за все мого співбесідника здивувало те, що
«дядько Вася» знаходиться в партії наступників Аліка Грека, з яким у його
загиблого батька були «натягнуті стосунки».
Свого часу інтернет-видання «Острів» із
посиланням на власні джерела писало, що Стельмашенко входив у бригаду Кушніра,
яка з 1992 року посварилася з угрупуванням Аліка Грека. Після того, як Рінат
Ахметов очолив імперію підірваного Брагина і почалося знищення членів
угрупування Кушніра, який нібито організував той трагічний вибух. Стельмашенко
залишає Донецьк і переїжджає в оточений лісами Святогорськ. Він купує будинок
на живописному березі Сіверського Дінця, але не ховається, а займається
бізнесом. У той же період часу, навесні 1998 року, неподалік від села Піски під
Донецьком був важко поранений «головний ворог» брагинського угрупування – Євген
Кушнір. Він всього на декілька днів приїхав до Донецька з Ізраїлю, де ховався
від куль конкурентів, але якимось чином вороги встигли дізнатися не лише про
його приїзд, але і про маршрути пересування. Другого травня того ж року, вже
майже оправившись від ран, Кушнір загадково помер у санчастині слідчого
ізолятора начебто від серцевого нападу.
Майже всі з тих, хто проходили підозрюваними у
справах так званої банди Кушніра, не дожили до суду: більшість із них були
ліквідовані або пропали безвісті в Донбасі. На ці обставини звернув увагу
громадськості і колишній глава СБУ, нинішній перший заступник лідера партії
«Батьківщина» Олександр
Турчинов, який, коментуючи днями останні заяви Руслана Щербаня на 5 каналі,
акцентував увагу глядачів на тому, що головного свідка Кушніра вбили саме в Донецькому СІЗО.
«А
замовників можна легко порахувати – поглянути, хто привласнив майно Щербаня,
хто узяв під контроль його бізнес, його підприємства. І тоді буде зрозуміло, що
і зараз ці люди сидять або в парламенті, або знаходяться на дуже серйозних і
відповідальних посадах. І всі сліди приведуть, безумовно, до Партії регіонів»,
– додав Турчинов.
Ще раніше подібними питаннями публічно
задавався на всіляких брифінгах і в своїх запитах-зверненнях до правоохоронців
кривдник регіонала Бориса Колесникова і видавець скандально відомої книги
«Донецька мафія» – Борис Пенчук. За що, в принципі, не може розплатитися до
цього дня.
«Страна рабов, страна господ»
Гасло «донецьких»: Нам чужого не треба, але своє ми
візьмемо, чиїм би воно не було!..
(Із народної
творчості в Уанеті)
Ясна річ, що
відповідей від Генпрокуратури, МВС і СБУ, цілком набитих перевіреними на
батьківщині Донецької мафії кадрами, чекати безглуздо, а ставити питання –
навіть небезпечно. Хоча сьогодні практично неможливо назвати бізнес-структури,
котрі в 90-ті належали загиблим від бандитських куль комерсантам і які б згодом
не перебували під тотальним контролем могутньої фінансової імперії СКМ Ахметова
або його правої руки Колесникова.
До освоєних сьогоднішніми господарями Донбасу
фінансових активів відносяться і підприємства, що раніше належали вбитим Євгену
Щербаню і Олександру Момоту. Перевірку причетності Тимошенко і до вбивства
останнього заступник Генпрокурора Кузьмін також пафосно анонсував
днями. Компанія «Данко», керована сьогодні молодшим братом убитого –
Сергієм Момотом, після загибелі колишнього власника стала активно реалізовувати
спільні проекти з СКМ і під її керівництвом. У березні 2006 року Сергій Момот
пройшов у Верховну Раду під прапорами Партії регіонів…
Чи вигідні були смерті Щербаня, Момота та
інших донецьких бізнесменів деяким із нинішніх керівників України? Авжеж, куди
корисніші, ніж для Тимошенко! Чи причетні до десятків вбивств одвічні боси
Донбасу і нові володарі України? Цілком ймовірно, що до більшості. Чи можливо
повірити в те, що в Україні 21-го століття син, який на свої власні очі бачив
жахливу загибель батька та його близьких і здогадується про тих, хто винен у
ній, міг звинуватити невинних людей на догоду самим же катам? Судячи із гнівних
постів на безлічі форумів в Уанеті, так! До того ж в Донбасі бувало навіть
таке, що молодший брат обумовлював вже покійного старшого, звалюючи на того
свою вину в здійсненні безлічі вбивств! І найгірше те, що в сучасній Україні
сорому не мають не лише мертві!..
За більш ніж півтора роки перебування
«донецьких» у владі, до багатьох українців стало доходити, що вдає із себе
світогляд нових державних управлінців, який навіть віддалено не відповідає
загальнолюдським цінностям і християнським заповідям. Про які моральні принципи
і дотримання законів може йти мова, коли на чільне місце ставиться нажива, а
людське життя не коштує і гроша. Нинішні господарі життя – раби потворної
системи, що виросла на руїнах 1990-х років. Вони існують і займаються справами
за принципом, озвученим героями відомої гангстерської саги Маріо Пьюзо
«Хрещений батько» – «Це бізнес, нічого особистого!»
Ще вчора єдиний власник металургійного гіганта
ММК імені Ілліча Володимир Бойко на всю країну кричав про того, хто хоче
прибрати завод до рук і про те, що з Ахметовим неможливо домовитися.
Сьогодні він, як і син загиблого Щербаня – депутат облради від партії влади,
який задовольняється місцем топ-менеджера і 5% акцій підприємства, ще й співає
дифірамби своєму новому «добродійникові» на кожному офіційному заході. Власник
ринку «Барабашово» і екс-спонсор БЮТу Олександр Фельдман, втомлений від постійних
підпалів і нальотів спецназу на підприємство, за рік пройшов шлях із фракції
Тимошенко у фракцію регіоналів через «тушки». Можна було б ще згадати про
замовлені вбивства в Запоріжжі або нескінченні підпали ресторанів в Одесі. Та
чи варто, якщо враховувати те, що рекет в Україні вже давно переродився в
державну політику.
Масштаби переділу власності в нашій країні вже
не піддаються опису. Куди там Юлі з її «жахливою реприватизацією», в результаті
якої (о, жах!) «стратегічна» «Криворіжсталь» була відібрана у «міцного
донецького господарника» і продана «жадібному індусові» на відкритому аукціоні!
Але нічого, «донецькі» ще поклопочуться про те, щоб страшні сни більше не
повторювалися. Нарешті секретар РНБО Андрій Клюєв вже пропонує вивести
українські капітали з тіні шляхом проведення «амністії для бізнесменів»…
Артем Фурманюк – журналіст 11.04.2012 17:51
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають
погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
http://www.ord-ua.com/2012/04/11/sprava-scherbanya-chornij-pr-vid-pr/?lpage=1
Немає коментарів:
Дописати коментар