Ми ще згадаємо цей
жовтень. Він запам'ятається. Так само, як осінь і зима 2004-го року. Тому що
головні речі відбуваються раптово. Коли в них навіть і не віриш. Минулого
тижня, після внутрішнього соціологічного заміру «регіонали» вперше всерйоз
злякалися. Вони розраховували на бліцкриг і 300 голосів у Верховній Раді.
Виявилося, що їх взяли «в кліщі». «Удар» обігнав «ПР», а Об'єднана опозиція
настала «регіоналам» на п'яти. А слідом за нею впевнено йде «Свобода». Надії на
керованість Кличка якось в один момент звалилися, зате виявилася зовсім інша і
дуже неприємна реальність – «Удар» і Об'єднана опозиція зі «Свободою» фактично
об'єднуються в боротьбі зі спільним ворогом. Нарешті настав час, коли всім
значущим політичним гравцям стало ясно, що ворог – один, що небезпечніше
нинішньої влади не може бути нічого. І що про будь-які розбіжності потрібно
забути, поки з «регіоналами» не буде покінчено. Спочатку в парламенті – і
відразу після цього – в Межигір'ї.
Сказати про те, що влада відчула страх –
це буде дуже м'яко. Насправді влада вже обробився. Тому що навіть ідіоту стало
ясно, що ніякий адмінресурс, жодні провокації вже не рятують. Усередині країни –
об'єднання всіх опозиційних сил, відверта ненависть населення, зовні – роздратування
Заходу, що накопичилося, відвертий «ігнор» з боку Росії і небувала кількість
міжнародних спостерігачів, вельми критично налаштованих до влади.
І виразний запах зради у власних лавах.
«Тушки» вони на те й «тушки», щоб зраджувати всіх. Кажуть, що Миколу Азарова
мало не вхопив грець, коли він почув слова Портнова про прийдешнє масштабне
скорочення співробітників МВС і СБУ. Дідок чудово розумів, що слова Портнова,
сказані саме в цей момент – це удар по останній надії зберегти владу, удар по
«благонадійності» силовиків. Дідок рвав і метав, кричав про зраду, але було вже
пізно. Подальше дезавуювання Азаровим слів Портнова лише ще більше погіршило
ситуацію, показавши, що всередині самої влади немає вже не те що згоди, але
навіть елементарної узгодженості дій.
Тут же навздогін аналітики принесли
довідку, в якій було відзначено різке посилення стриманої критики на адресу
діючої влади з боку українських олігархів. Грець би з нею, з тією критикою, але
Микола Янович чудово розумів, що нешкідлива критика приховує під собою куди
більш небезпечну річ – олігархи раптом дружненько почали жертвувати «на
революцію». Дежавю, просто дежавю. Таку ж хрень Микола Янович уже переживав в
2004 році. Ймовірно, Микола Янович, подумавши про це тут же підозріло подивився
на Тігіпка, визнаного першого щура, що біжить з тонучого корабля.
Було б наївно сподіватися, що
перелякавшись, влада просто смиренно прийме результати народного волевиявлення
і швиденько розлетиться по ближньому і далекому зарубіжжю. На жаль, бігти
особливо нікуди, а досвід емігрантів 2004 райдужних надій не вселяє. І тому
«донецькі» спробують чинити опір. Як завжди тупо і глупо. І, на жаль, навряд чи
справа обмежиться тупим «чорним піаром». У критичній ситуації наліт
цивілізованості швидко пропадає і «регіонали» повернуться до своїх давніх і
звичних методів. Шантажу, захоплення заручників, а можливо і вбивств. «КАМАЗи»
на дорогах, отрута, вибухи на стадіонах, розстріли в аеропортах – нинішній
опозиції саме зараз потрібно бути готовою до всього. Так само як і всім
учасникам виборчого процесу. Війна буде дуже серйозною. Втім, чому буде? Вона
вже почалася.
Сергій Ніконов, «ОРД» 11.10.2012 2:01
Немає коментарів:
Дописати коментар