Вся драма української історії останніх двадцяти років у тому, що, коли ми вийшли з СРСР, ніхто не наважився сказати людям, що прийшов час платити, оскільки у держави немає своєї промисловості, немає нічого, що б могло забезпечити послуги, які постачалися населенню. Йшла страшенна політична боротьба. Якби з цим виступив антикомуністичний президент, то комуністи негайно прийшли б до влади. Якщо б це сказали комуністи, вони б зникли, як політична сила. У результаті була змодельована ситуація глухого кута, коли людина фактично ні за що не платить, але має право на отримання численних послуг. Теорія суспільного вибору, яку створював нобелівський лауреат Джеймс Б’юкенен, стверджує, що, коли пересічний виборець платить менше, ніж отримує у вигляді громадських послуг, він все життя буде голосувати за все безкоштовне. Він буде вимагати безкоштовної освіти, охорони здоров'я, громадського транспорту… Аж до абсурду – дотацій на проституцію.
І це нормальна поведінка. Що сталося далі в Україні? Вся наша політична система стала розмиватися, тому що якщо виборець не бачить зв'язку між тим, що він хоче, і тим, що він повинен зробити, то приходить який-небудь Черновецький і каже: я вам обіцяю гречки, чи найбільше – кожному по пляшці горілки і по автомобілю. І він перемагає. Тоді приходять фінансові групи, які розуміють, що це зона ризиків, і починають скуповувати голоси. Третьою приходить влада і говорить: е-е-е, зараз всі голоси купить якийсь не наш «пацан», а разом з голосами він купить, і державу, цього ніяк не можна допустити!
Саме тут ми і втратили поділ влади, демократію, що працює, і всі ті суспільні блага, про які ми бідкуємось на економічних форумах. А чому? Тому що в кузні не було цвяха! Тому що спочатку в український державі не закладені зв'язки між тим, що людина отримує якісь блага, і що за них віддає.
Хотілося б цей зв'язок відновити.
Для цього може бути два напрямки по податках. Один пов'язаний з селективністю податків: ми зможемо самі вибирати, куди і скільки перераховувати – наприклад, на церкву або на фундаментальну науку. Другий напрямок пов'язаний з тим, як ми платимо цей податок. Наприклад, хто повинен платити той же прибутковий податок: роботодавець чи ми самі? А що з обов'язковим соціяльним страхуванням, медичним страхуванням? Чи треба платити за медичне страхування, коли ви не користуєтеся медичними послугами? Є ще одна схема – це самооподаткування, яке цілком реально на сьогоднішній момент діє в одній з областей РФ. Це, наприклад, коли мешканці міста, краю, регіону на референдумі вирішили, що їм потрібно побудувати міст, склали кошторис, проголосували, а далі всі перерахували по 200 рублів – і міст будується. І в цій історії є одна добра деталь, яка мені дуже подобається. Оскільки в цій області вже не перший рік йде дослід, стало відомо, що через два місяці після початку експериментів два мери подали у відставку. Чому? Тому що за ними стали ходити і говорити: ти куди подів мої 200 рублів, де моя лампочка в під'їзді? Так от, треба, щоб населення ходило за владою і запитувало: де школи, дороги, літаки і так далі? І не обов'язково, щоб усі ходили. Адже на мерів тиск здійснювали явно не всі, хто заплатив податок, але завжди знайдеться один відсоток людей в Україні (і приблизно три відсотки в Європі), які починають говорити: ну, що ж таке, ми ж заплатили… І насправді всі до них ставляться з розумінням і повагою, тому що вони ходять просити, вимагати не за себе, а за інших, за всіх нас.
У дуже багатьох аспектах відносини з державними організаціями саме такі ж, як з туркомпанією або з ремонтною конторою. Чиновники виробляють послуги, за які ви платите. Зрозуміло, вони вважають, що займаються державною службою, і їм зараз має бути досить серйозний поворот в голові, але цей час настав і цього не уникнути. Нам потрібні працюючі, продуктивні чиновники, і нам необхідно відновити зв'язок, ретельно захований між грошима, які ми платимо державі кожен місяць, і послугами, які ми від неї недоотримуємо кожен день.
Зміна системи оподаткування – цілком реальний алгоритм з розвитку громадянського суспільства, що працює.
Олександр Аузан / 26.04.11 09:00
Вільний переклад на українські реалії
Немає коментарів:
Дописати коментар