Інтерв’ю Олега Тягнибока інтернет-виданню «Обком»

(визначення, які використовують у своїх запитаннях кореспонденти російськомовного видання «Обком» воліємо залишити, «дабы дурь каждого видна была»)

Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода», – один з тих політиків, на яких пересічний український обиватель всякчас буде дивитись з підозрою. З одного боку, до націоналістичних партій у пострадянського громадянина ставлення завжди стереотипно-насторожене: ось-ось дістане «кулемета» і з несамовитим криком «Слава Україні!» прошиє тебе чергою. З іншого боку, закрадається сумнів: а чи не ліпить цей ставний, з добре поставленим голосом, мужичок дурня? Чи не підміняє він ідеї Бендери і Донцова – банальним політичним «заробітчанством»?

На зустріч з Олегом Тягнибоком «Обком» приходить у Маріїнський парк, куди лідер «Свободи» навідується для того, щоб підтримати голодуючих «чорнобильців». Зустріч з маніфестантами триває недовго: учасники акції просять у політика термоси і  и ковдри; політик, активно жестикулюючи, веде агітацію. Розходяться сторони цілком задоволеними одне одним. Ця благодушність нам не до уподоби, і нашу розмову в одній з київських «кав`ярень» ми починаємо цілком логічним питанням.

Олег Тягнибок – один из тех политиков, на которых рядовой украинский обыватель всегда будет смотреть с подозрением. С одной стороны, к националистическим партиям у постсоветского гражданина отношение всегда стереотипно-настороженное: того и гляди, вытащит «кулемета» и с истошным криком «Слава Україні!» прошьет тебя очередью. С другой стороны, закрадывается сомнение: а не валяет ли этот статный, с хорошо поставленным голосом, мужичок дурака? Не подменяет ли он идеи Бандеры и Донцова – банальным политическим «заробитчанством»?

На встречу с Олегом Тягнибоком «Обком» приходит в Мариинский парк, куда лидер «Свободы» наведывается для того, чтобы поддержать голодающих «чернобыльцев». Встреча с манифестантами длится недолго: участники акции просят у политика термосы и одеяла; политик, активно жестикулируя, ведет агитацию. Расстаются стороны вполне довольными друг другом. Это благодушие нам не по душе, и наш разговор в одной из киевских «кав`ярень» мы начинаем вполне логичным вопросом.

– Слушайте, а почему бы Вам как политику самому не объявить голодовку? Вы, лидер немаленькой по размерам партии, показали бы личный пример и смогли привлечь максимум внимания прессы и общества и к ней, и к проблемам чернобыльцев…

– Ну, коли був час і я був студентом, я був учасником студентського голодування, яке принесло, до речі, історичну користь для утвердження української держави. І днями ми навіть відсвяткували річницю референдуму, який підтвердив акт проголошення України. І я можу пишатися, що був причетний до цієї події і своїм мінімальним, скромним внеском пришвидшив процес проголошення української Незалежності.

Кожен повинен робити своє. Якщо буде політична потреба і необхідність голодувати, протестувати і виходити на вулицю, то не думайте, що мене щось зупинить. Просто всьому свій час і всьому своє місце. Хтось мусить керувати, хтось мусить бути менеджером, хтось мусить бути організатором…

–…и кто-то должен голодать?

–…і хтось має виконувати свої, інші функції.

– Что такого должно произойти, чтобы Вы объявили голодовку?

– А чому щось страшне має відбутися?… Взагалі-то я не є прихильником саме таких методів. Я є прихильником більш жорстких методів, тобто голодування – це, звичайно, хороший прояв. І на самоспалення були здатні реально герої. Той самий Гірник, який зробив певний вчинок, – для багатьох він, може, виглядав смішним, але то був героїчний вчинок – коли він на могилі Шевченка, одноособово, як прояв свого протесту проти більшовицької політики, зчинив самоспалення.

Всьому свій час і всьому своє місце. Поки я маю сили і можливості і маю розуміння того, як треба організувати боротьбу проти цього режиму іншими методами, ніж голодування, – значить, я це буду робити. Якщо прийде час і необхідність, коли, скажемо так, ситуація буде поставлена таким чином, що я буду розуміти, що це голодування може дати якийсь результат, результат боротьби, – то мене це не зупинить, можу і голодувати. Але ж ви повинні зрозуміти, що ви спілкуєтесь не просто з Олегом Тягнибоком, людиною з вулиці, що ви собі знайшли, схопили його за барки і на понт берете, типу: а ти зможеш голодувати, чи не зможеш голодувати? Ви спілкуєтеся з головою політичної сили, яка нараховує багато десятків тисяч членів партії; політичної сили, яка ухвалює своє рішення колективно, якщо буде на ці рішення ухвала політичної сили, то я буду виконувати це рішення. Мене не сковують якісь фізичні навантаження, проблеми чи утиски особисті. Я не є людиною, яка в комфортних умовах виростала: я і в гуртожитках жив, і в армії служив, і в гори ходив, і не раз, і в наметах жив…

–…То есть Вас голодание не пугает?

– Не лякає, звісно, не лякає. І дружину свою з гуртожитку я теж брав, так що для мене це не страшно. От я собі згадую, вчора якраз було 1 грудня, річниця референдуму, і ми тоді (в 1991 году – «Обком») приїхали з моєю молодою дружиною в Первомайський район Миколаївської області. Філія студентського братства в медицинському інституті, яку я на той час очолював, отримала той район для агітації, і ми там мали бути спостерігачами. Ну, і мені випало село Софіївка, ми приїхали туди ввечері…

–…Мы об этом в Вашей колонке читали.

–…ну то я вам зараз детально розказую про ті гуртожитки. Я ж у колонці не написав, що там на стінах був іній, і ліжка стояли посередині, і ми там з жінкою грілися, і картонні стіни, збоку шуміли цілу ніч всякі алкоголіки, яких я перед тим агітував за Україну…

–…ну так потом бы и выпили за Украину…

–…Ні, ми не випили за Україну, ми їх агітували за те, щоб вони проголосували за Україну, але я тоді, чесно кажучи, мав менше політичного досвіду. Бо якби я зараз опинився в тій ситуації, то я би з ними говорив трішки коротше, не витрачав би стільки годин свого часу і сну.

– Ну, наверное, Вы стали немного крупнее за это время…

– Ну, звичайно, зовні став крупніше, та й здобув певний досвід. Знаєте, як ті «Свідки Ієгові» ходять по квартирам? Вони ж діють не просто так, вони зразу оцінюють, з ким варто говорити, а з ким ні. І вони по перших словах можуть зрозуміти, чи ту людину можна дотиснути і загітувати. Вони навіть собі у своїх зошитах роблять помітки. Відповідно, 22 роки в публічній політиці навчили мене тому, що я в принципі досить швидко можу визначити, чи вартує витрачати час, щоб агітувати людину, яку я, наприклад, вперше бачу.

– Олег, а вам не кажется, что большинство украинцев тянется к чему-то усредненному, к некой норме? А «Свобода» – при том, что она становится более респектабельной и влиятельной, – для многих все же остается радикальной партией. Не кажется ли вам, что для большинства людей, вы – те же «свидетели Иеговы» в том виде, как их воспринимают православные? И для многих людей на то, что вы говорите, стоит своего рода психологический блок?

– Ну, воно так і є, і буде смішно, якщо партія буде ставити собі за мету переагітувати 100% людей, такого ніколи не буде. Є певна ніша, і ми в тій ніші працюємо. Це значить, що є певна частина суспільства, яка підтримує наші погляди через те, що у них такі самі погляди. І тому в будь-якій країні світу і створюються політичні партії, щоб вони були посередниками між певної частиною людей і владою. От колись, наприклад, була Селянська партія, вони казали: ми захищаємо інтереси селян. І їх особливо не гребло, що їх робітники не підтримували. Їм того не потрібно було.

Або, наприклад, у світі є партії Зелених. От вони чітко знають, що межа партії Зелених – це, там, 4-5%. А є партії голубих, от у польському парламенті недавно були вибори, і там гея, трансвестита, обрали. І зараз вони всі пищать, от «браво-браво, яка там Європа!». У нас теж почали з’являтися подібні партії, стосовно яких відверто зрозуміло, чиї інтереси вони будуть захищати. Хоча неперевірені чутки про великий відсоток представників нетрадиційної сексуальної орієнтації у парламенті були завжди, тобто відсоток був завжди такий… величенький. І різні скандали і пльотки гуляли по парламенту стосовно деяких навіть міністрів.

– А о каком проценте идет речь?

– Ну, я так думаю, серйозний відсоток. Я думаю, їх завжди було досить багато, просто хтось був скритий, а хтось – відкритий. Тобто зараз ми входимо в такий час, коли нам намагаються нав’язувати не найкращі європейські цінності, які б ми хотіли укорінити в України, а якісь такі моменти псевдотолерантності. Щоб не дай Бог ти не покритикуй його, тому що він – гей, і там якісь гендерні питання спотворені абсолютно. Я не хочу такої Європи тут в Україні – коли нам всякі збочення привозять і кажуть, що це є найбільший прояв європейськості!

Ми є політичною партією, яка має свою ідеологію. Ця ідеологія чітко відображена в Програмі захисту українців, і ми не є партією кон’юнктурною. Ми прийшли до чорнобильців не через те, що я собі захотів попіаритися, а прийшли тому, що, по-перше, у нас багато людей в партії є чорнобильцями, і коли мені звонить мій заступник і каже: «Я чорнобилець, підтримай наших» – ну то ясно, що я його підтримаю. Але крім того ми є соціал-націоналісти, тобто ми за національну справедливість, і ми вважаємо, що їх вимоги є справедливими.

Більше того, я розумію, що не факт, що ті чорнобильці, навіть якщо ми поможемо їм це питання вирішити, – будуть за нас голосувати.

– Даже так?

– Навіть так. Кожен має свої уподобання, розумієте? Я вам можу навести приклад. У Львові була така ситуація, коли теперішній голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда працював депутатом Львівської обласної ради, і до нас звернулися мешканці одного з гуртожитків, в яких були проблеми, бо появився новий власник і цей новий власник вирішив ті гуртожитки продати. А люди там жили по 30-40 років і взагалі хотіли приватизувати ті квартири, а їх всіх – на вулицю! Йому було байдуже на долю тих людей. Вони звернулися до нас, і ми півроку їм допомагали, наші депутати чергували там, коли їм відключали світ, воду перекривали; ми всі ті ЖЕКи «строїли». Врешті решт за півроку часу ми добилися того, що всім пенсійним видали ордери. І ви знаєте, яким було наше здивування, коли до Львова приїхав Янукович (здається, в ранзі прем’єр-міністра)? Вони усі зібралися і побігли до Януковича: «Віктор Федорович, ми Вас так любимо, поважаємо, а Ви нам ще то зробіть, а Ви нам ще тут допоможіть»…

Тобто вони від нас реально мали ордери на квартири, їх було, там, 500 чоловік на 100 квартир, і кожен з них отримав ордер на квартиру!

– То есть Вы таким образом поработали на Януковича...

– Ні, просто ми побачили, що люди необов’язково будуть голосувати за вас, тому що ви їм допомогли. Ті люди знали, що це не Янукович, а ми їм допомогли, – але люди ходили до Януковича, тому що він був прем’єр-міністром. І, звісно, що коли ми потім подивились результати голосування по тому гуртожитку, – ну, там дуже невелика кількість людей за нас проголосувала.

Тобто в нас немає ніяких ілюзій стосовно того, що, скажімо, цей виборець за нас проголосує тільки тому що я сьогодні прийшов туди до них.

– Но ведь то был чистый подкуп избирателей…

– Ні, не плутайте, будь ласка, і не перекручуйте. Це був не підкуп, це було виконання своїх депутатських обов’язків. То є різні речі. Ясно, що можна говорити, що склянка є наполовину повною, чи напівпорожньою, тому ви, будь ласочка, не в ту сторону задавайте питання. Це було виконання своїх депутатських обов’язків. І коли виникають конфлікти між простими людьми і владою, або, наприклад, їхніми власниками, ми завжди в усіх питаннях стаємо на сторону тільки людей. І фактично наші дії були спрямовані не для того, щоб оті конкретні люди за нас завтра проголосували, а на те, щоб усі переконалися у тому, що ми є політична партія, яка здатна конкретними діями захищати тих людей, інтереси яких ми представляємо.

– Олег, у Вас в жизни была такая веха, по которой многие вас запомнили и вопросы о которой вам еще долго будут задавать. Мы, конечно, имеем в виду 2004 год, выступление в Ивано-Франковской области, которое затем раскрутил телеканал «Интер» и из-за которого Вас впоследствии исключили из фракции «Наша Украина». Скажите, Вы и сейчас считаете, что «Україною керує москальсько-жидівська мафія»?

– По-перше, я зараз, як і в минулому, ніколи не відмовляюсь від того, що я говорив. По-друге, якщо вас дуже хвилює ця тема, я вам порекомендую: зайдіть до нас на сайт і послухайте повністю цей мій автентичний виступ. Вчора я з одним вашим братом-журналістом спілкувався, і мені подібне запитаннячко так само задавали. А я запитався: ви взагалі чули, про що я там говорив? Людина каже: я сама не чула, але чула, що інші про то говорили. Тоді я кажу: от послухайте, будь ласка…

– В общем, Вы утверждаете, что Ваши слова были вырваны из контекста?

– Те, що показували по «Інтеру», – і ми це доказали у судовому порядку – це були просто тупо змонтовані фрази. Чотири фрази, причому чотири частини речення, які були тупо змонтовані. І спеціальна картинка була підібрана, кадр трішки був пришвидшений, небо зробили таке червоне, з блискавками, так щоб дуже страшно виглядало. І в принципі ми б на те не звернули увагу, якби за кілька днів після того, як цей скандал піднявся, і по «Інтеру» оце почали це крутити, до нас би не прийшов один доцент географічного факультету Львівського університету. Людина на свою любительську камеру записала той виступ, потім прийшла і каже: «ми так от цілою кафедрою слухаємо, що про вас по телевізору говорять, так я на кафедру включив, чотири рази передивилися, що ви сказали, ми зараз нічого не зрозуміли, що таке? Кого тут хто дурить?!».

І той запис, зроблений доцентом географічного факультету, який випадково прийшов, слугував нам таким дуже серйозним доказом того, що це було змонтовано. Тому і всі суди я виграв, в тому числі і у прокуратури стосовно того, що вони незаконно відкрили проти мене справу. Хоча та справа мала не кримінальний підтекст, а конкретний політичний: ми розуміємо, чому так сталося, хто це зробив. Але то була цікава історія, скандальна, раз ви цю історію згадуєте аж до цього часу. Ну і добре… А той запис на нашому сайті я вам раджу послухати, я не знаю, яких ви поглядів особистих, бо ви як журналісти нейтральну займаєте позицію. Але якщо ваші погляди хоч трішки співпадають з нашими національними поглядами, то я вам гарантую, що ви скажете «браво»! Бо там є єдина річ, за яку Ви можете зараз не говорити «браво»: я тоді голосував за Ющенка. Зараз як би інша ситуація, але якщо перенестися в той час, то там нічого крамольного ви не почуєте.

– То есть про «москальсько-жидівську мафію» Вы не говорили?

– Ні, все це було сказано, але в іншому контексті, називалися прізвища. Взагалі та доповідь складалася з чотирьох конкретних частин, але я ж їх не буду зараз переповідати. Зайдіть до нас на сайт, вона там сім чи вісім хвилин триває.

– Правильно ли мы понимаем, что какой-то особой ненависти к москалям или жидам Вы не питаете?

– Звичайно, що ні. Я не є антисемітом, я не є ксенофобом, я є українським націоналістом. Український націоналізм не передбачає ненависті до чогось іншого, це шовінізм передбачає ненависть до всього іншого. А український націоналізм передбачає любов до свого і захист свого. А коли ти захищаєш своє, тоді, відповідно, ти своїми діями якраз демонструєш, що в тебе є повага до інших. Ми ж не хочемо захищати права українців за рахунок інших національностей, ми лишень хочемо, щоби якщо ми живемо в українській державі, в українському домі, то щоб права українців сприймали, поважали, шанували представники інших національностей, які живуть разом з нами, і ми разом будуємо Україну. Але коли нас починають принижувати, коли по наших традиціях і звичаях починають топтатися – звичайно, що ми даємо певну реакцію. Ми себе захищаємо. Якщо б ми не давали реакцію, нас би вже давним-давно знищили і зруйнували. Тому нічого тут такого крамольного я не бачу.

– То есть если Вам предложат поехать с политическим визитом в Израиль (где, между прочим, одна из крупнейших украинских диаспор в мире), то Вы согласитесь?

– Ну якщо буде політична необхідність, то чом би й ні?

– Неизменный вопрос о финансировании. Половина Украины задается вопросом, откуда берутся деньги для финансирования «Свободы». Мы читали Ваши ответы; Вы перечисляете всех олигархов, спонсорство которых вам приписывают, и наотрез отвергаете подобного рода предположения. Между тем, в журналистском сообществе у Вас знаете какое есть прозвище? «Тягнибакс».

– В Інтернеті читав.

– И как Вы к этому относитесь?

– Ну, так «поганял» інтернетівських я маю багато, всяких приколів…

– Каких именно?

– Ну, ви самі краще за мене знаєте, чому я їх буду «здавати»? Я в соціальних мережах сиджу, комп`ютером користуватися вмію, iPad у мене є; якщо треба, заходжу собі і на листи відповідаю сам. Часом читаю не тільки повідомлення, але й обговорення на форумах. Хоча око вже наметане, і відразу можна побачити, де «бригади» працюють, а де люди щиро і відверто висловлюють свою думку.

– Сами пишете?

– Ну звичайно, дописую.

– Под своим именем?

– Тільки під своїм і з простої причини: по-перше, я людина публічна, а, по-друге, ну шо, я не розумію, що для людини, яка орієнтується у інформаційних технологіях, немає проблеми вичислити твою IQ адресу, чи як воно називається… (ответ приходит от пресс-секретаря Тягнибока Юрия Сиротюка – «Обком»)… IP адресу, так? Відповідно, ну шо я буду писати зі свого комп`ютера під якимось ніком, а потім ше вичислять і скажуть, що Тягнибок себе називає якимось іншим ім’ям? Ну то смішно!

– Вернемся к нашим, точнее, Вашим деньгам. В интервью двухлетней давности Вы сказали, что все имена Ваших якобы спонсоров – это все ерунда, а на самом деле «Свободу» финансируют представители малого и среднего бизнеса. Так какую долю Вашего партийного денежного «фонда» сегодня дает вам малый и средний бизнес?

– Все.

– А если бы мы предложили Вам по областям озвучить ФИО людей, которые эти деньги дают, Вы бы согласились?

– Без проблем. Я не раз це озвучую…

–…с указанием сумм?

– Ну, суми не суми, але…ну, наприклад, я вам можу сказати, що коли була президентська кампанія 2009 року і нас пресували – тіпа «хто вас там фінансує?», то ми тоді зібрали список, – правда, не всі погодились – але ті, хто погодився, були занесені до того списку. І я, приходячи на кожний ефір і очікуючи подібних запитань, мав цей список з п’яти аркушів друкованого тексту, де писалося прізвище людини, його фірма і сума, яку він вніс на рахунок партії.

Окрім того, ви повинні зрозуміти: правильний фінансовий партійний менеджмент полягає не тільки в сумах. Він полягає в тому, що хтось, наприклад, дає свій офіс. От зараз той офіс на Саксаганського, який ми займаємо, – це наш член партії, який має бізнес в Хмельницькій, Сумській, Харківській областях і в Києві.

– И что это за бизнес? Вообще, известный человек?

– Я думаю, вам його ім’я нічого не скаже. Він працює в аграрному секторі. Він має кілька офісів, і цей офіс йому зараз не потрібен.

– Имя его можете назвать?

– Ні, от його ім’я без його дозволу я не можу назвати. Хоча він є членом партії. Але я вам пізніше поясню, чому не можу назвати.

Тепер ще один приклад: інші члени партії дають свої автомобілі. От я зараз, наприклад, їжджу на автомобілі, який є власністю вашого колеги Ігоря Мірошниченка. Який, окрім того, що він журналіст, займається бізнесом – здається, будівельним. І він мені сказав: я тобі можу дати свою машину, щоб ти їздив. І я собі їжджу. Завтра він скаже: віддавай назад – я віддам назад. Але знайдуться інші, які дадуть.

Ось вчора в офісі знову таки ваш колега задавав мені подібне запитання, і сидів там депутат від «Свободи» в одній з рад. Я кажу цьому журналісту: от я вам наводжу конкретний приклад, це – людина, яка займається постачанням в Україну поліграфічної продукції. Інша людина в Західній Україні є у нас власником друкарні, ще один член партії займається постачанням газетного паперу. Тобто люди вносять свій внесок в партію конкретними справами, хтось дає карточку на бензин, хтось може дати грошима.

Отже, сказав я його прізвище, журналіст його записав, а я повертаюсь до нього і кажу: Олег, то якби нічого, що я назвав твоє ім’я? Він на мене дивиться і каже: «Та в принципі нічого, але ти розумієш…може, ви не пишіть моє прізвище?». Він знає, що як появиться його прізвище, то на другий день прийде податкова. І я не просто думаю, що так є, а воно так є точно! Коли, наприклад, на минулих виборах Мохник (заместитель Тягнибока в «Свободе» – «Обком») на радіо «Ера» назвав прізвище того ж Андріана Гутника – тоді знищили його бізнес!

Є зараз ситуація і у Хмельницькій області. Там конкретно виступили наші хлопці, назвали зловживання губернатора. Він вкрав землю, цей Ядуха, причому – наглі типи! – вони крадуть землі, але раніше їх на підставних людей записували, а зараз записали на свою дочку, жінку, пороздерибанили між своїми заступниками, ну взагалі безпрєдєл! І от на сесії обласної ради наші чотири депутати взяли і назвали. На другий день податкова і пожежна до всіх без виключення підприємців приїхала! Приїхали до всіх без виключення підприємців, які є у Хмельницькій обласній організації «Свободи»! І конкретна є вказівка: «ваш бізнес помножити на нуль».

Про Львів вам розкажу. Після подій 9 травня, після наїзду на губернатора Цимбалюка – то саме. От зараз у Львівській області немає жодного підприємця з «Свободи», який би або не закрив свій бізнес, або за великі гроші не спробував би вирішити свої проблеми, аби від нього відчепились.

– Но ведь львовская организация у Вас – одна из самых серьезных. Как выживаете?

– Ну, отак і виживаємо, тому що є люди, які, незважаючи на той тиск, усе одно допомагають. Так і виживаєм! Щоб ви розуміли: навіть маючи велику кількість депутатів, нам непросто себе захистити. Наприклад, на Волині була ситуація, коли настільки запресували одного бізнесмена: почали тиснути на його родину, дружину, на дітей почали тиснути. І тоді він просто тупо прийшов, поклав заяву на стіл і сказав: «Всьо, я складаю з себе депутатські повноваження. Бо інакше, якщо я цього не зроблю, вони мене просто…»

– Как так выходит: на Ваших партийцев повсюду давят, а на Вас лично – не давят?

– А я бізнесу не маю. І ви ж зрозумійте, я голова партії, я є публічною людиною. Але хай попробує хтось на мене тиснути! Будь-який тиск на мене сьогодні – то є публічна інформація. Минулого року мене викликали в прокуратуру десятки разів. Я ходив у міліцію на допити кожний місяць – по різних ситуаціях. Але кожен мій похід в міліцію – це, звичайно, повідомлення журналістів, оприлюднення тієї інформації і мої коментарі з цього приводу.

– То есть получается, Вам таким образом делают рекламу?

– Так, в певній мірі це реклама. Якщо я щось скриваю, то це мені б’є не на користь. А коли я приходжу і описую, який слідчий зі мною говорив – а я ж-то юридичну освіту маю, – коли мені садять якогось шмаркача і він починає там шось понтуватися і пальци вєєром розставляти, то я і без адвокатів можу поговорити з ним на тій мові, яку він розуміє. А потім я можу це в Інтернеті викласти, на блозі своєму можу показати листи, які вони мені пишуть – повістки з орфографічними помилками. Кілька разів я у себе на блозі виставив ці повістки – після того вони мене перестали запрошувати.

– А уберегать своих партийцев такими же методами? Назвать имена – все равно те, кому надо знать, давно уже знают!

– Послухайте, я ті прізвища називав вже десятки разів! І ті люди мали проблеми… Я знаю одне: що навіть, якщо я оприлюдню ці прізвища вам, і ви на «Обкомі» їх напишете, то це не значить, що перестануть говорити про наших «олігархічних спонсорів». Це називається «чорні піар-технології»: коли нам нема що закинути, то починаються такі міфи про наше фінансування. А чому нікого не цікавить, як фінансують інших? Їх так само не називають!

Знаєте, я не хочу вам полегшувати роботу. Будь ласка, візьміть список депутатів Львівської обласної ради, список депутатів Львівської міської ради – і ви найдете всіх, хто вас цікавить! Те ж саме з депутатами Київської, Хмельницької, Чернівецької, Волинської, Рівненської і Тернопільської обласних рад.

– Получается, что Вы составляли свои списки из представителей бизнеса?

– Ні, так воно виходить. Просто в партії є значна частина – десь відсотків 25 – людей, які представляють дрібний та середній бізнес. Тобто ми не просто говоримо, що захищаємо середній клас, а ще й в своїх лавах маємо представників середнього класу. При цьому в списки люди попадали не за те, що вони могли дати якісь гроші. Ніхто там не попадав через те. Просто так сталося, що партійні активісти в тому числі є бізнесменами. Ми дуже строго за тим дивимося, ви берете любого, і до списку не попав ніхто, хто не пройшов через клеєння листівок або роздавання газет в наметах. Ніхто не попав у списки без того, щоб він не виходив на акції, не стояв з прапорами, не кричав лозунги, або не виїжджав до інших регіонів, допомагаючи нашим побратимам. У тому є суть нашої партії, вона є ідеологічною. Ми не допускаємо до керівників місцевих організацій людей, які були б такими відвертими кар’єристами і кон’юнктурниками. Як підтвердження моїх слів зважте на те, що ми ж не маємо «тушок-зрадників». Здавалося б, якщо людина прийшла за гроші, її би зараз стопудово «регіонами» перекупили. Ви що думаєте, до наших людей не підвалюють з заманливими пропозиціями?

– А может быть, «регионалы» просто брезгуют брать Ваших к себе? У них ведь тоже своя специфическая этика…

– (Раздраженно) Да ладно – «брєзгують», да не розказуйте! Їм голоси потрібні! Вони б із радістю! От поїдьте до Хмельницької області і поспілкуйтесь з нашими депутатами. Коли Ядусі тому з Партії регіонів наші врізали, – то поспілкуйтесь, чи тепер «брєзгують» вони чи «не брєзгують». Вони прийшли і нашим бізнесменам «конкрєтно» сказали: «ми вас будемо тиснути до того часу, поки ви не перейдете в більшість». Так виходить, що «не брєзгують», хочуть, щоб наші перейшли в більшість? А наші їх послали на три букви!..

Читайте во второй части интервью: что общего у политики с урологией; почему Ирина Фарион – «не ведьма», правда ли, что в киевской квартире Тягнибока – 16 комнат, и многое другое.

Евгений КУЗЬМЕНКО, Юрко КОСМИНА   05 Декабря 2011 11:13

http://obkom.net.ua/articles/2011-12/05.1113.shtml

(Закінчення)

– Из Ваших ответов следует, что никто из крупнейших украинских олигархов «Свободу» не финансирует.

– Так.

– А как Вы сами думаете, почему именно о Вас говорят, что Тягнибок и его партия живут на деньги олигархов?

– А може, саме тому, що так не є? Знаєте, чим більша брехня, тим більше хочеться в неї вірити. Знаєте, мені зараз про те не дуже коректно говорити (враховуючи певні політичні моменти), але в боротьбі проти «Свободи» наші опоненти завжди використовували міфи. Ці міфи запускали в народ, активно дзижчали певні проплачені дзижчальники – по автобусах, по зупинках, дехто з політиків то «підтверджував» у певних політичних шоу – і формувалася певна політична думка.

– Но суд у Симоненко по этому поводу Вы, кажется, выиграли?

– Ми виграли суд у Симоненка, але то був ще один приклад того, що ми хоч головою об стіну можемо битися і говорити, що це не є так – але ж ми прекрасно розуміємо: українська політика – це джунглі, і там треба бути дуже жорстким, бо в ній поки що нема справедливих і чесних правил. Мені би так хотілося, щоб у нас такі правила були, коли ти потиснув людині руку, і той потиск руки означав би гарантію того, що твій партнер дотримається свого слова. Мені б дуже того хотілося б.

Але українська політика є дуже жорстка. І на якомусь етапі ми зрозуміли, що раз так, то чому ми будемо бавитися у білих і пухнастих? Нас одразу зжеруть! Тому ми розуміємо, що оправдовуватися сенсу нема ніякого. Чим більше ми починали говорити, що «то не є так», тим більше для нас придумували інші міфи: наприклад, про те, що «Свобода» непрохідна». Ясно, що якщо не голосувати, то буде непрохідна!

Чи ще один міф: «Свобода» – львівська партія». У нас вже 2000 депутатів по всій Україні, у нас фракція у Київській обласній раді; у нас депутати в Полтаві, Дніпропетровську, Чернігові, Сумах – але все одно дехто кличе нас львівською партією. Або ще одне: «Свобода» – то один Тягнибок». Та ми ж вже показали, що по тій самій Галичині ми майже всю мажоритарку виграли. Люди знають Михальчишина, Фаріон, Мохника.

– Ну, после истории с детским садиком Фарион теперь знают все…

– Та яка різниця, як знають?! Я думаю, що деякі додікі з політиків – вони мільйони витрачають, щоби такий садік отримати, щоби про них знали! Звичайно, що прекрасно знають Фаріон, – от і буде Фаріон другим номером в списку «Свободи».

– Раз уж мы заговорили об Ирине Фарион, давайте коснемся языковой темы. В одном из интервью Вы сказали, что употребление украинского языка в прессе должно быть регламентировано; что если «титульная нация» на данный момент составляет 78% от общего количества граждан, то и 78% публикаций должно быть на украинском. Мы правильно все изложили?

– Так, ми так вважаємо.

– А что Вы будете делать с нашим изданием, когда придете к власти?

– Ви можете бути виданням для російськомовного читача. Ви можете увійти у квоту 22%.

– А если в эту квоту захочет войти большинство изданий? Вы же знаете статистику употребления языка в отечественной прессе.

– А Ви послухайте вашу Лєну Бондаренко, яка…

– …Лена Бондаренко – не наша…

– …Добре, не ваша. Це я мав на увазі інших. Але що вона розказує: ми вам з барського плєча оставляєм 25%, і ви ще шось тут пінитеся?! Це при тому, що ми розуміємо: вони залишили нам 25% не українського, а вітчизняного продукту. І за вашим же твердженням, серед вітчизняного продукту справді україномовного – 25%. І оце нам, українцям, які б мали бути господарями на свої землі, Лєна Бондаренко з барського плєча подарувала 25% з 25% вітчизняного продукту. Це ж не просто ото ляпнула дєвочка – і всі про то забули! Це ж парламент проголосував! Тобто це позиція не її, а діючої влади! Коли «Свобода» прийде до влади, у нас все буде справедливо, чесно. А квоти, вони є всюди. Візьміть будь-яку країну світу – всюди є квоти і певний захист національної продукції.

Ось Ви згадали Ірину Фаріон і дитячий садок. Я вам розкажу, що Ірина Фаріон розказувала в дитячому садку. Коли вона звернулась вже до батьків і вчителів, то розказала їм історію. Як вона, українка, в місті Львові вийшла погуляти разом зі своєю донькою Софійкою. І вони захотіли разом купити жіночий журнал. Її дитина була вихована в україномовному середовищі. І вони попросили кіоскера: «дайте нам усі жіночі журнали, які у вас є». І коли їм дали ці журнали, то дитина сказала: «мамо, а що це за журнали такі жіночі (Тягнибок перелічує назви журналів, наголошуючи на «и» замість російського «и» – «Обком») «НаталИ»? «ЛИза»?…то є від слова «лизати»? «ОтдОхни»?».

От «класна» ситуація: у нас в Україні нема ні одного україномовного жіночого журналу! І моя дружина або такі, як вона… чи вони мають право, чи вони ізгої в тому суспільстві, бо вони є україномовні? А вони мають право прочитати рецепти, інші моменти, які жінок цікавлять, – українською мовою? Мають право. Тоді чому піднімається крик і ґвалт про те, що навіть теоретично можуть бути якісь репресії для російськомовного читача? Та повірте мені, коли при владі будуть націоналісти, то задоволені будуть всі! Ми ж не налаштовані принижувати когось…

– Это Вы сейчас так говорите. А потом к вам набежит всякой сволочи…

– А це вже Ваша суб’єктивна думка. А ми те, що кажемо, і що в нашій програмі записано, те й ми зреалізовуємо, і тим до речі відрізняємося від інших політичних сил. Ми – ідеологічна партія, яка є передбачуваною. Скажіть мені, будь ласка, що за 20 років моєї чи членів «Свободи» політичної діяльності було зроблено не так, як було написано в нашій програмі? Ми ж ніколи не йдемо на певні компроміси з владою.

– Но 78% – Вам не кажется, что это слишком?

– Але ж це все поступово! Ви ж повинні розуміти, що питання програми – це не таке: прийшли і одразу зробили. От ми кажемо, наприклад, що з корупцією треба боротися так-то й так-то. Це ж не є, що ми сьогодні прийшли, а завтра побороли корупцію. Для цього потрібно спочатку зробити реформи в судовій системі влади. Те саме з 78%. Ми ставимо мету і до цієї мети треба йти. А для того треба створити, наприклад, Комітет державної мовної політики, почати популяризувати українську мову. Більше того, я маю купу знайомих російськомовних людей з середовища російської інтелігенції, які мешкають на території України. Так вони самі того хочуть! Вони хочуть мати вибір, вони не хочуть, щоб їх зомбували! А Ви мені розказуєте, що то неможливо? Так сам політичний процес змінює ситуацію!

– Вернемся к Ирине Фарион. Вспоминаю полуторагодичной давности митинг у стен Верховной Рады, где Ваша соратница выступала на одной сцене с Юлией Тимошенко. Хорошо помню это бешеную жестикуляцию, вскинутые кверху руки и гневные возгласы на всю округу. И 20% аудитории смотрели на Фарион с восхищением, а остальные 80% – преимущественно женщины – говорили друг другу: «Ну и ведьма!».

– Ну, то їхня жіноча заздрість. Давайте я розкладу по поличках. По-перше, якщо серед тих, хто стояли, 20% сприйняли Ірину Фаріон, ми можемо бути тільки задоволені. Я вам вище говорив: нам достатньо тих 20%. По-друге, це був партійний мітинг і там були представники конкретних політичних сил. Звичайно, що коли вийшла Ірина Фаріон і всі побачили рівень представника «Свободи» (а до того всі розказували, що в «Свободі» – самі неуки, двієчники), то натовп був зачарований.

– Да, Тимошенко она тогда затмила. Но затмить можно со знаком плюс и со знаком минус.

– А як ви думаєте, як фанати Тимошенко тоді сприймали виступ Ірини Фаріон? Але я просив би вас…просто зараз ми якби ведемо певні перемовини з «Батьківщиною», і є не зовсім коректним, якщо я буду чіпляти такі делікатні теми. Я можу сказати таке: то був партійний мітинг, і люди на тому мітингу були налаштовані підтримувати тільки своїх лідерів. І дивлячись на інших лідерів, могли їх не сприймати і говорити всякі такі гадості. І якщо Ви вже кажете про жіночу реакцію, то, даруйте, жінки в натовпі можуть просто банально заздрити…

Ви можете говорити будь-що, але головне те, що Ірина Фаріон виграла вибори до обласної ради чи не з найкращим результатом по Львівській області. До речі, по тому ж мажоритарному округу, де знаходився той злощасний садочок. Мені недавно передзвонили і кажуть, що було зроблено опитування по Львівській області: кого з депутатів Львівської обласної ради ви знаєте і кому найбільше довіряєте? Як Ви думаєте, кому мешканці Львівської області мешканці більше довіряють? Ірині Фаріон із великим відривом.

Ви не сприймаєте того, що ця жінка відображає думки значної частини українського населення?

– Но это же во Львовской области…

– А ви поїдьте на зустрічі Ірини Фаріон в Черкаській області. Ви знаєте, ми часом собі думаємо, а чи не квиточки нам пора продавати на Ірину Фаріон. Подивіться як вона виступає в Київській, Чернігівській областях – і ви побачите скільки народу на її зустрічах.

– А Вам не кажется, что это палка о двух концах? Страна у нас очень разная, и, возможно, та история с детским садиком подпитывает таких персонажей как Болдырев и Колесниченко.

– Ну, ви взагалі некоректно ставите питання. Як можна порівнювати українську патріотку Ірину Фаріон з російськими націоналістами болдирєвими і колісніченками?

– Ну ведь и у них есть свои сторонники…

– …От хай їдуть в іншу державу (наприклад, в Росію), висловлюють там свої думки – і тоді вони теж матимуть своїх прихильників. Ірина Фаріон же ж не приїжджає в Росію з виступами, а чому ж тоді російські націоналісти можуть не тільки тут виступати, але й мати відповідні статуси?

А Ірина Фаріон – це є людина високоінтелектуальна, глибоко переконана в своїх поглядах, людина, яка має доволі велике політичне майбутнє. І ви в тому переконаєтеся, тому що дуже багато людей їй вірять. А те, що ви кажете, що вона там руки скидала догори – ну і прекрасно! Вона ж то не спеціально робила, вона така є імпульсивна жінка. Ну так за то її, мабуть, шанують і поважають. Бо на мітингах не завжди важливо, що ти говориш, а важливо як ти говориш. А ви прийдіть на лекції Ірини Фаріон, поспілкуйтеся зі студентами. Вона ж доцент, вона викладає. Студенти ходять до неї на лекції і фанатіють від того, коли приходить Ірина Фаріон і їх вчить.

– Вы упомянули о переговорах с «Батьківщиною». Скажите, речь идет о тактических переговорах с упором на ближайшее время или о предвыборных договоренностях?

– Я думаю, що коли деталі перемовин зашвидко виходять назовні, в пресу, це дуже часто може привести до неуспішного завершення.

– Но ведь Ваш электорат имеет право знать, что происходит.

– Мій виборець знає те, що виборець дійсно повинен знати. Він знає, що на сьогодні ВО «Свобода» входить в Комітет опору диктатурі, він знає, чому «Свобода» жорстко розкритикувала парламентську опозицію щодо їх голосування за закон про вибори. І виборець знає, що «Свобода» вважає найефективнішим методом боротьби з тим режимом похід на вибори трьома колонами різних ідеологічних сил, спільне взаємонепоборювання, координація спостерігачів і юристів, стратегію спільної боротьби, розподіл мажоритарних округів і, найголовніше – стратегію боротьби після перемоги. І мій виборець знає, що «Свобода» переконує своїх партнерів в тому, що нам треба готуватися не тільки до виборчої кампанії і ділити округи, нам треба реально бути готовими до можливого вуличного революційного спротиву у випадку програшу Партією регіонів виборів і їхньої реакції на цей програш з можливим силовим варіантом.

– К вопросу о возможном уличном сопротивлении. Понятно, что сидящие сейчас в СИЗО Тимошенко и Луценко для Вас, по большому счету, – чужие люди. Однако представим себе, что все происходит так, как вы говорите: ПР проигрывает выборы и переходит к силовому варианту удержания власти. При этом в результате уличных беспорядков за решетку попадают тысяча ваших побратимов из ВО «Свободы». Вы лично готовы взять оружие и пойти их освобождать? Или, как в случае с голодающими, скажете, для этого есть специальные люди?

– Ну, чергове Ваше провокаційне запитання…

– Эта провокация может стать явью.

– Давайте так. Для чого щось говорити, рвати на собі сорочку, бити себе в груди і казати «я так зроблю»? Краще це зробити. Зробити, коли прийде час. Будьте певні, що якщо прийде час і необхідність взятися за зброю (тут справа не тільки в одному Олегові Тягнибоку, а й у всіх патріотах) – рука не тремтітиме. Дай Бог, щоб того часу не було. Бо ми знаємо, чим це все може завершитися. Але, власне, для того ми і намагаємося зреалізувати всі методи парламентської боротьби, щоб питання революційного протистояння не відбулося в Україні. Бо Ви ж самі бачите, яке в Україні зараз є соціальне напруження. І якщо це почнеться, то невідомо, чим воно може завершитися і кому воно все може стати на руку. В Україні це абсолютно непередбачуваний процес. Люди є ображені…

– К вопросу о том, что рука не дрогнет. Не подскажете, где Вы были 9 мая прошлого года, когда во Львове произошли известные всем столкновения с участием «Свободы»?

– 9 травня в перших рядах очі в очі з ОМОНом стояли моя дружина, старша донька, мій син дістав палкою по хребті, потім ходив із шрамом.

– А где были Вы?

– Я? Напевно, в Києві був. Десь катався… катався по Україні.

– Не на отдыхе ли?

– Ні.

– Точно?

– Точно. Ну я знаю, що хтось писав, що я десь на якихось островах був чи в Греції.

– Нам говорили, что Вы в это время отдыхали на Крите…

– Це брехня. Тим більше, що ви це все можете перевірити, нема проблем. Подивіться вильот, прильот, штампи в паспорті. Зрештою, можна довідатися у готелях.

Я тоді був в Україні, але не пригадую, де конкретно. І не був ані на Кріті, ані…я взагалі ніколи там не був – ні на Кріті, ні в Греції. І це легко перевірити.

– С партийным офисом мы разобрались (он принадлежит бизнесмену-однопартийцу), с машиной, на которой Вы ездите, – тоже. А что скажете о Вашей киевской квартире?

– А це моя приватна квартира.

– Можете сказать, сколько там комнат?

– Чотири.

– А нам говорили, что их то ли 16, то ли 17…

– Якщо ви знайдете квартиру на 16-17 комнат, ми її продамо разом и 50 на 50 поділимо прибуток від тієї квартири чи пентхаузу. Дивіться, пропозиція відкрита. А живу я на Харківському масиві, напроти сміттєпереробного заводу. Це квартира, яку я отримав, коли був народним депутатом України. 4 кімнати через те, що склад моєї сім`ї – це дружина і троє дітей. Панельний будинок, 14 поверх, будинок не новий, квартиру мені дали тому, що хтось з тих депутатів, які раніше жили в цій квартирі, поїхав працювати в Кабінет Міністрів.

– То есть, семья живет в столице?

– Так. Я сюди приїзжаю…ви розумієте, я ж постійно в роз`їздах. Тобто я, в принципі, живу в машині. В мене в машині 3 костюма, купа білизни, шкарпеток, теплі мешти, теплі черевики, щоб я зараз міг переодягнутися…

Євген КУЗЬМЕНКО, Юрко КОСМИНА       08 Грудня 2011 12:12

http://obkom.net.ua/articles/2011-12/08.1212.shtml