Спостерігаючи бурхливу діяльність Дмитра Табачника й Анни Герман,
мимоволі починаєш відчувати жалість до пана Президента. Бо ці два персонажі
вітчизняного політикуму, попри давню непримиренну ворожнечу, мають просто
феноменальну здатність перетворювати свого шефа на посміховисько. Що вони й
роблять понад сім років поспіль – то спільно, то по черзі. При чому, коли
Табачник і Герман починають діяти разом, ефект виходить просто приголомшуючий.
Доказом чому слугує історія з присудженням Державної премії України в галузі
освіти 2011 року з виплатою 150 тисяч гривень двом пройдисвітам – «професорові
нейрохірургії» Андрієві Слюсарчуку та його водієві Олександру Червоному.
Про «подвиги» Анни Миколаївни на теренах
служіння «Залізному господарю» і «Тому що лідеру» було написано немало. Саме
вона в травні 2004 року, щойно опинившись у команді Януковича, роздмухала
історію про дружбу Віктора Федоровича з льотчиком-космонавтом Береговим,
внаслідок чого вся країна довідалась, що чи то Янукович украв шапку, чи то в
Януковича вкрали шапку, але щось було. А останньою її витівкою стало видання
під іменем Президента України книжки, текст якої був безсоромно списаний у
інших авторів без посилання на першоджерела.
Дмитро Володимирович також чимало зробив для
того, щоби нинішній Гарант Конституції викликав в народу виключно кримінальні
асоціації. Принаймні, єхидні журналісти досі пригадують, як у липні 2004
року тодішній віце-прем’єр Табачник від імені Прем’єр-міністра Януковича
подарував Національному музею історії України 39 листів Михайла Грушевського,
начебто придбаних Віктором Федоровичем за власні кошти в якихось закордонних
колекціонерів. А коли ж
з’ясувалось, що ці листи були раніше викрадені зі Львівського державного
архіву, Табачник хутенько «перевів стрілки» на міністра Кабінету Міністрів
України Анатолія Толстоухова. Одначе нарвався на спростування Анни Герман, яка
на правах прес-секретаря Януковича заявила, що з ініціативою подарувати листи
Грушевського виступив саме Табачник.
Тоді сварка між Герман і Табачником нічим не
закінчилась – доказів на правоту своїх слів ніхто зі скандалістів надати не
міг. Але тепер, коли вибухнув новий скандал, пов’язаний з присудженням
Державної премії шахраю Слюсарчуку, що видавав себе за професора нейрохірургії,
ані Табачнику, ані Герман спростувати свою причетність до афери не вдасться – папери
підписували саме ці два достойники.
Завдяки творчим зусиллям львівських
журналістів Світлани Мартинець та Ігоря Починка
(http://ord-ua.com/2011/12/01/zbochentsi-ministra-tabachnika/ ) «професор»
Слюсарчук зараз вивчає меню Львівського слідчого ізолятора. Але досі на високих
посадах перебувають ті, хто підсунув Януковичу на підпис Указ від 30 вересня
2011 року №960/2011, згідно з яким Слюсарчук та його спільник (і за сумісництвом
– водій) Червоний стали лауреатами Державної премії України у номінації
«наукові досягнення в галузі освіти» за цикл робіт «Комплекс освітніх
інформаційних технологій подання, запам’ятовування та опрацювання надвеликих
об’єктів інформації в процесі навчання».
Встановити прізвища ініціаторів афери великих
складнощів не становило, оскільки, відповідно до Положення про державну премію
України, затвердженого Указом Президента України від 30.09.2010 №929/2010, на
розгляд Президентові України пропозиції щодо кандидатів на присудження
Державної премії вносить Комітет з Державної премії України в галузі освіти.
У складі цього Комітету – Германівський
сільський голова з Обухівського району Київської області Людмила Володимирівна
Йолкіна, директор дошкільного навчального закладу з с.Рогозів Бориспільського
району Лідія Андріївна Кібиш, директор спеціального дитячого будинку для дітей
з затримкою психічного розвитку «Малятко» з Києва Лідія Семенівна Литвиненко,
голова Комітету Верховної Ради України Максим Георгійович Луцький, директор
«Сімферопольського вищого професійного училища ресторанного сервісу і туризму»
Марина Іванівна Пальчук на інші не менш знані фахівці вітчизняної освіти на
чолі з Дмитром Володимировичем Табачником.
Зрозуміло,
що Комітет у такому представницькому складі одностайно визнав Слюсарчука та
Червоного особами, гідними одержати 150 тисяч гривень. Щоби пересвідчитись у
цьому, ми звернулись з інформаційним запитом до Адміністрації Президента
України й за кілька днів отримали від Головного управління забезпечення доступу
до публічної інформації копію подання за підписом Табачника.
Звісно, якби Анна Миколаївна знайшла б час на
виконання своїх службових обов’язків, то, можливо, скандалу вдалось би
уникнути. Але де там: про те, що Державна премія України з подачі Табачника та
Герман була присуджена шахраям, у Адміністрації Президента дізнались лише з
газетних публікацій. І вже тільки після цього керівництво АП звернулось до
правоохоронних органів з проханням провести перевірку.
Про наслідки перевірки Міністерство внутрішніх
справ України повідомило Адміністрацію Президента 22 листопада. Зокрема –
проінформувало, що відносно лауреата Державної премії Слюсарчука порушена
кримінальна справа за ознаками шахрайства та використання завідомо підроблених
документів. Тим не менш, прізвища Слюсарчука та Червоного досі прикрашають Указ
Президента України від 30.09.2011 №960/2011 про присудження Державної премії
України в галузі освіти.
Як повідомила на наш запит Адміністрація
Президента України, виплата грошової винагороди лауреатам ще не проводилась.
Але доки в Указ не будуть внесені зміни, жодних юридичних підстав позбавляти
«професора» та його вірного «асистента» законних преміальних немає. От тільки
ініціювати ці зміни ані Табачник, ані Герман не поспішають. Мабуть, ще не
вирішили, на кого «перевести стрілки».
Володимир
БОЙКО, спеціально для «ОРД» 16.12.2011 3:31
http://www.ord-ua.com/2011/12/16/rozplidnik-proffesuri/
В тему:
Псевдолікар, секс і
наркотики
*** Слюсарчук давав юнакам психотропні препарати і передавав безвольних
дітей високопосадовцям для сексуальних оргій**** СБУ, вочевидь, має інформацію
про те, що Слюсарчук займався поставлянням наркотиків. Але чому СБУ мовчить?
*** Гомосексуалізм, педофілія, інші збочення, гроші й наркотики в ешелонах
влади – ось така вона жорстока відповідь на запитаня про те, хто і чому 20
років покривав псевдолікаря***
…Писати про таке – огидно. Але мовчати про це
ми не маємо права. Бо подібного Україна ще не знала: це не просто шахрайство,
коли обдурено тисячі українців i двох президентів. Бездипломний маніяк,
називаючись професором, кандидатом медичних наук”, безперешкодно заходив у державні
лікарні. I для розваги брав дриль у руки, задля задоволення свої патологічних фантазій
робив трепанацію черепа людям, які, перебуваючи під наркозом, не могли себе
захистити.
У ті миті він був єдиним, який знав напевне: після
таких “операцiй” людина помре. Але робив це. Робив, не маючи елементарних
медичних знань, кваліфікації. Робив не знаючи, навіть назв хірургічних інструментів
i їх призначення. Це була, якщо хочете, гра його розпаленої уяви, яку не
обмежувало почуття відповідальності. Експеримент, де в ролі піддослідних були
люди.
Одна операція – смерть. Друга – смерть. Третя…
Він не спинявся. Бо, як видно, був упевнений, що за це його не покарають. Але
чому, чому він був такий впевнений у цьому?
Це питання тижнями не давало нам спокою.
Здавалось, на нього нема логічної відповіді. Дехто навіть припускав, що
Слюсарчук – творіння спецслужб іноземних держав, якийсь їхній загадковий
проект-експеримент. I це ми перевіряли також.
Сьогодні ми достеменно знаємо правду. Правда
полягає в іншому.
…Ще на початку розслідування до редакції надійшов
лист. Спершу ми не надали йому значення, але з плином часу, зустрічаючи десятки
потерпілих i свідків, зрозуміли: описані у ньому події є ключем до розуміння
головної загадки у “справi Слюсарчука”.
Ось цей лист. Без змiн.
“Мене звати Олександр. Почну звіддаля. Тепер мені
23. Коли мені було 17-ть, я зареєструвався на сайті знайомств. Через деякий час
мені надійшло повідомлення від чоловіка, котрий запрошував мене на зустріч. Не
скажу, що я був здивований чи щоб мене приваблювали чоловіки, але я погодився…
На зустріч приїхав автомобілем “Мазда” середніх
років, досить галантний чоловік. Він запросив мене покататися i познайомитися
ближче. Ми каталися містом, а опісля він почав нахабно мене зваблювати i
розводити на інтимні стосунки. Тоді я розпрощався, а він почав надзвонювати,
вибачався, i я знову з ним зустрівся.
На тій зустрічі він переконував мене, що є “професором”, казав, що в
мене психічні проблеми i він буде моїм лікуючим психотерапевтом та психіатром.
I на кожному такому прийомі у гуртожитку Політехніки він давав мені якісь
таблетки, після чого я втрачав на певний час пильність, тверезість думки, чим він
вміло користувався i зваблював мене. Це тривало недовго, батьки вчасно
зупинили, зауважили, що я прошу постійно гроші “на лiкування”.
Я знаю, що не єдиний, хто дитиною натерпівся від
цього покруча. Я знаю, що Слюсарчук зваблював молодих хлопчиків-студентів із забезпечених
родин, давав їм, як мені, таблетки, а потім…”
Ми знайшли Олександра. I зустрілися з ним. Він
– син дуже відомого професора. На прохання співрозмовника, ми змінили його ім’я.
Зі зрозумілих причин, у подальшому буде змінено
імена всіх юнаків з яких знущався гомосексуаліст-збоченець Слюсарчук. Але всі
вони, які дивом залишилися живими, сьогодні говорять. Ці юнаки, перемагаючи
приниження i сором, знайшли у собі мужність засвідчити правду. Називають прізвища
чиновників, міліціонерів, прокурорів, суддів. Пережите вони називають лаконічно
– пекло.
– Я зустрічався зі Слюсарчуком у кімнаті
гуртожитку, де він жив. Мене чомусь там постійно починала боліти голова i
нудило. I Слюсарчук давав мені таблетку, казав, що то “валер’янка”. Я випивав,
бо було дуже зле. Після таблетки нудота зникала, голова переставала боліти, але
мені хотілося весь час плакати, з’являлася байдужість до життя i тіло ставало
як ватяне. Я його зовсім не відчував, – Олександр замовкає. Курить нервово.
Йому важко. Але каже: не мовчатиме. Висловлює припущення, що багато хлопців,
яким Слюсарчук, як i йому, давав “таблетки” немає серед живих. – Суїциди, де хлопці
гинули, треба перевірити, – каже.
Унікальний
документ: найближчого друга Слюсарчука затримують у поїздi N 73 з контрабандними
“таблетками”
Ви не розумієте, яка страшна дія тих таблеток,
– розповідає. – Я ставав таким безвольним, що мене можна було вбивати, різати
по частинах, робити трепанацію черепа, що завгодно – я б не боронився й не
захищав своє життя. До всього байдужієш після тих таблеток, – Саша закурює нову
сигарету.
Слюсарчук наказував мені роздягатися, змушував
мене до різних дій… При цьому я бачив, як змінюється його погляд. Він нічого не
бачив i не чув – мета тільки була одна: голе тіло. У нього було багато порножурналів…
Він казав мені, що все вирішується, що кар’єра i гроші робляться легко. Казав,
має впливових друзів на всіх рівнях i у всіх структурах, а я – симпатичний,
гарної будови тіла, i це багато що вирішує…
Саша каже: йому поталанило. Він зрозумів: якщо
ще раз прийде до Слюсарчука i з’їсть ті таблетки, то вийти вже так просто не
зможе.
– Мій син став некерованим. Постійно просив гроші.
З хати стали зникати цінності. Син увесь час ходив сонливий, перестав спати,
майже не їв. Дуже схуд. Став боязливим. Одного разу він на моїх очах знепритомнів.
Я привів його до тями, а він тремтить, плаче i весь час повторює: “Покличте
Тихоновича – він дасть мені таблетку. Мені стане добре. Таблетку!” – Мирон
Станiславович, батько на той час 18-рiчного Романа каже, зрозумів одне: син – залежний
i саме Слюсарчук дає йому якісь сильнодiйнi наркотики.
Я подзвонив тоді Слюсарчуковi, став почав на
нього кричати, питати, що саме він йому давав? Я хотів зрозуміти, як рятувати
дитину, я бачив: син помирає, i я чув тоді по телефону, як Слюсарчук когось,
хто біля нього був, спитав, скільки таблеток він дав моєму синові. I чув, як
Слюсарчук кричав: “Придурки! Навіщо дали дві таблетки?! Йому однієї вже
забагато!”
Пан Мирон лікував сина від “таблеток
Тихоновича” майже два роки у психіатричних лікарнях та наркодиспансерах. У
юнака була порушена психіка, пiдiрване здоров’я.
– Роман був у страшній депресії, просив тільки
таблеток, часто говорив про суїцид, не хотів жити. I мав страх такий, що я не
можу розповісти. Я зауважив, що він боїться дивитися на сцени кохання по
телебаченню. I тоді зрозумів: мого сина, там в того Слюсарчука, ґвалтували, з
нього знущалися як хотіли, – батько стискає кулаки. Каже – випустять на волю – сьогодні,
дізнавшись, хто насправді криється за титулом “професор”, пристрелить без роздумів.
– Це не людина, це – сатана.
– Там було пекло. Пекло! Слюсарчук давав
“таблетки” – i все, провал. Тіло не слухається, до того, що з тобою будуть
робити, абсолютна байдужість. Ті таблетки – синтетична наркота. Спершу давав
задарма, а потім хлопці мусили “вiдпрацьовувати”. Про те, як “вiдпрацьовувати”
знали всі: він постачав хлопців різним високопосадовцям. Найбільший розгул був
у 2002-2006 роках. Про це також тоді знали. Студенти були з різних навчальних закладів,
– 26-рiчний Назар просить не питати його, що було з ним тоді.
– Ви не розумієте, яка то страшна людина! Він
давав таблетки, влаштовував оргії, робив з накачаними наркотою хлопцями, що хотів,
i потім все знімав на відео. То був його пунктик – знімати на відео порнографічні
дії з різними відхиленнями… – 27-рiчний Денис каже, що багато тих юнаків i сьогодні
бояться, аби ті відеокасети не “випливли”. Каже, що Слюсарчук так робив
”компромат”.
– Коли він оглядав мого дев’ятирічного сина,
попросив мене i дружину вийти з кімнати. Тоді нас це дуже здивувало. Я помітив,
що після того огляду мій син змінився. Став боязливим i зніченим. Я його
допитувався, що було у кабінеті? Син сказав: той лікар знімав йому штанята й
обмацував. Я пізніше все зрозумів, – стискає кулаки Вiктор, батько двох синів.
Каже: не простить.
– Під гуртожитком постійно стояли дорогi
джипи. Приїздили чиновники, прокурорські. У кімнаті Слюсарчук влаштовував
“паровозики”. Хлопцi були “пiд кайфом” від таблеток, які він їм давав. Про гомосексуальні
збочення та оргії у кімнаті Слюсарчука знало багато студентів. – Як черга під
дверима – будуть оргії.
Спершу Слюсарчук “прикормлював” студентів:
“вирiшував” студентські “хвости”, “органiзовував” курсові, потім давав
“таблетки” проти болю голови, а тоді… – 27-рiчний Олег каже: вчасно зрозумів,
що то за таблетки i що то за “контора професора”. – Якби його не заарештували –
мовчав би далі.
– Він казав мені, що буду мати гарну посаду відразу
ж після юрфаку там, де захочу: хоч у прокуратурі, хоч у СБУ у міліції чи в суді.
Але, як тільки він почав мене гладити по сідниці й став знімати штани, я зрозумів,
як i чим маю розраховуватися за ту посаду…
Таких свідчень у редакції багато. Про збочення
псевдолікаря Слюсарчука ми знали ще на початку розслідування цієї гучної справи.
Але тоді ми ще не знали, що саме сексуальні збочення високопосадовцiв з
хворобливими фантазіями стануть причиною смерті ні у чому не винних людей.
У той час, коли померла від “переливання
кровi” комендант гуртожитку Iрина Соколовська, у Слюсарчука розпочинався новий
етап у житті.
Слюсарчук спершу видавав себе за великого учня
Кашпiровського, збираючи зали наївних, де начебто лікував “гiпнозом”. Та він
швидко зрозумів: досягти мети можна не лише з допомогою грошей. Помітив, що посадовці
не проти плати й іншими специфічними послугами. Вихованця інтернату Слюсарчука,
це навряд чи тоді здивувало. I справа пішла.
Під час обшуку в кімнаті гуртожитку, де жив
Слюсарчук, знайдуть не лише порножурнали, де в ролі порнозiрок лише чоловіки, а
й кілька альбомів та валізу з візитками посадовців. Знайдено й 150 дисків з відеозаписами.
Саме гроші та задоволення бажань
гомосексуалiстiв-правоохоронцiв допоможуть Слюсарчуковi “закрити” восьмирічну кримінальну
справу щодо шахрайства у Жидачеві.
У порушенні кримінальної справи стосовно смерті
Соколовської заявникам теж відмовлять, як i десяткам інших
заявникiв-потерпiлих. А псевдолiкар піде далі. По трупах. Буквально. Він уже не
гребував нічим. Бо мав не звичайних покровителів.
Це лише на початку шахрайської кар’єри
Слюсарчук давав хворим протерміновані медичні препарати. Потім він
“вдосконалиться” й стане експериментувати. У хід підуть наркотики. Психотропні
препарати різної дії.
Саме у той час, коли померла Iрина
Соколовська, на Брянськiй митницi (Росiя) затримають громадянина України
Олександра Шмакова. Що знайдуть у багажі цього друга Слюсарчука?
Немало-небагато – партію незадекларованих медичних препаратів із специфічною дією
на людський мозок. Сьогодні ми друкуємо унікальний документ – протокол
затримання Шмакова. Вони вважали, що діють хитро й обачно, знищуючи всі сліди, які
можуть їх видати. Ми вкотре доводимо, що це – помилка.
Шмаков – не лише кур’єр. На нього були оформлені
деякі автомобілі, якими користувався псевдопрофесор. Шмаков був одним з організаторів
поширення чуток про начебто “унiкальні здібності генія”. Саме Шмакова Слюсарчук
“прилаштує” на хлібне місце на митницю й саме Шмаков буде тією людиною, яка
докладатиме неабияких зусиль, аби Слюсарчук не потрапив за грати.
На першому судовому засіданні ми стежили за
кожним його кроком. I неспроста. Ось епізод (див. фото), коли Слюсарчука
виводять із зали судових засідань. Ось він проходить повз Шмакова. Що фіксують надчутливі
мікрофони, якi ми завбачливо використали для супроводу процесу?
Слюсарчук: – Саша, що відбувається? Ти що, не заплатив?
Шмаков: – Не переживай, я все закрив. Нам
допоможуть.
Це Шмаков сказав за кілька днів до засідання апеляційного
суду, де, як неважко здогадатись, за задумом Шмакова та його спільників,
Слюсарчука мали звільнити з-пiд арешту.
На щастя, цей сценарій в останній момент,
великою мірою – завдяки громадянській позиції журналістів, був змінений. До речі,
декілька місяців тому Шмакова звільнять з митних органів. Це станеться на підставі
спеціального наказу центрального апарату митниці. Підстава – пропуск на митну територію
без жодних документів (!) вантажівки з ”хімією”.
Олександр Шмаков, Любомир Гучко, Роман Ференц
(нині – помічник прокурора міста Іршави), Олександр Червоний (нині звільнений з
Львівської політехніки, науковий співробітник кафедри Пасiчника, лауреат
державної премії) та багато інших на той час студентів виконували роль кур’єрів
Слюсарчука. Не всі з них були гомосексуалістами. Мали інше збочення – заробляли
гроші. На всьому: авто, земельних махінаціях…
Постачання психотропних препаратів
Слюсарчуковi було для кур’єрів одним із засобів заробітку. Наркомаршрут: Росiя
та Харкiв.
I прибуток був. На той час, коли у багатьох українців
заробітна платня не перевищувала 30-40 доларів в еквіваленті, Роман Ференц зі
Слюсарчуком вже оперували сумами у десятки тисяч доларів.
На гарячому бригаду Слюсарчука ловили не лише російські
митники. У день смерті Iрини Соколовської, коли Слюсарчук закопував у
найближчому лісопарку медичні препарати – ховав сліди своєї “лiкарської”
практики, у кімнаті студентського гуртожитку працювали люди у чорних масках.
Саме тоді знайшли у Слюсарчука безліч психотропних препаратів та “чорний зошит”
– зі списком наркотиків i шляхів їх постачання. Слюсарчук феноменальної пам'яті
ніколи не мав, тож мусив нотувати.
Саме тоді проти Слюсарчука порушили ще одну кримінальну
справу – “контрабанда наркотиків”. Але цю справу, як i інші, поховають покровителі.
Так розрахуються за послуги, надані їм.
Якби тоді правоохоронці не відводили
сором’язливо очі від своїх “нетрадиціоналів”-колег, які “вирiшували” питання за
Слюсарчука, й афериста притягли б до відповідальності, то не було б смерті трирічного
Данилка i 50-рiчного Олександра Лозового. Не було б смерті 33-рiчного молодого чоловіка,
про якого ще не писали у газетах. Залишилися б живими ще багато людей, яких псевдолікар
“рятував” так, що вони потрапляли на той світ.
Із медичними препаратами невідомого походження
Слюсарчука та його спільників затримували i в аеропорту “Бориспiль”. I не один
раз. Але щоразу шахрая… відпускали з простої причини: митникам i прикордонникам
телефонували “згори”. Ми маємо i такі документальні свідчення.
А де була Служба безпеки України? Справді, де?
Бо якщо шахрайство, вбивства та калічення
людей – це підслідність міліції, то поставки психотропних препаратів, зокрема
перевезення їх через головні ворота України, – хіба не цим безпосередньо має
займатися СБУ? Чи, може, i там завелися збоченці, хворобливі сексуальні фантазії
яких також використовував шахрай Слюсарчук?
До речі, на сьогодні прокуратура вже скасувала
кілька постанов щодо відмов у порушені кримінальних справ за попередні роки – щодо
смерті Iрини Соколовської, щодо шахрайства у справі маленьких дітей Гамаліїв.
Але цікава річ – аналогічну постанову щодо заяви батьків студента політехніки
Андрія Микити поки що чомусь не скасовано. А це дуже дивно, адже ця справа – прямий
доказ того, що Слюсарчук використовував у своїй практиці психотропні препарати.
Це справа, де спільник Слюсарчука, прокурор Ференц, узяв начебто “на лiкування”
вiд матерi Микити 10 тисяч доларів США.
Знищено не все. Усі оригінали документів, які підтверджують
сказане, є. Однак щось заважає прокурору Львівської області панові Ковбасюку
дати “зелене” свiтло” слідству повторно розслідувати саме цей епізод. Що вам
заважає, пане Ковбасюк? Записи на відео? Невже боїтеся, що Слюсарчук заговорить
i в деталях почне розповідати про звичаї, які панують у прокурорських лавах?
Сьогодні до резонансної справи маніяка зi
скальпелем у руках прикута уваги не лише України, а й світової спільноти. Проти
міністра Табачника, який видав Слюсарчуковi атестат професора – індульгенцію на
законне вбивство, який підписав документи на нагородження афериста держпремією,
досі не порушено кримінальної справи.
Що з нами сталося? Як сталося так, що група
людей зі сексуальними відхиленнями здобула такий серйозний вплив в органах
державної влади?
Ми ніколи не звинувачували людей у їхній нетрадиційній
сексуальності. Завжди прагнули бути толерантними до вибору кожного. Тим більше,
до приватного життя. Але ця історія безпрецедентна. Бо вона перестала бути
приватною справою збоченців з хворобливими фантазіями тоді, коли від дій
гомосексуалiста-збоченця, якого покривали такі ж, як i він, стали гинути люди.
Це межа, якої переходити не можна було.
На сьогодні ми встановили уже вісім смертей, які
заподіяв псевдолікар. Серед тих нещасних – діти, старі, юнаки. Запитайте,
панове слідчі, заарештованого Слюсарчука: чи не печуть йому руки, від крові
вбитих хірургічним скальпелем – цих ні в чому не винних людей?
Запитайте його покровителів, яку ще ціну вони готові
заплатити за свої втіхи?
Отоді ми всі почуємо чесну відповідь на головні
запитання, які ставлять нам тисячі читачів: як сталося, що вихованець інтернату
для неповноправних дітей, який навіть не довчився на штукатура у ПТУ Козятина,
обдурив усіх i чому вбивав безкарно.
Свiтлана МАРТИНЕЦЬ
Анонс
Дуже
невiдомий науковець
Вже тоді як “справа Слюсарчука” набирала обертів,
його покровителі спробували вкотре зробити йому послугу – організувати…
нагородження псевдолiкаря ще однією державною відзнакою! Нагородні документи, відповідно
до усіх вимог, уже проходили затвердження. А на документах – знову підписи дуже
відомих людей.
Хто i як намагався організувати цю нову аферу?
Як з псевдопрофесора зробили автора “108
наукових праць та монографiй”. Хто з науковців допомагав шахраєві у цій брудній
грі?
Читайте
в “Експресi” 22 грудня.
Попередні публікації на цю тему читайте тут:
Збоченці міністра Табачника
Таємнi покровителi “Доктора Пі”
Як арештовували псевдолікаря “доктора Пі”
(фоторепортаж)
Це просто шок! Псевдолікар убиває дитину священика!
Доктор Пі влаштував у суді справжній цирк
Доктора Пі арештовано. Його вже допитують
Псевдолiкар сiє новi смертi
Псевдолiкар Слюсарчук похоронив свою маму живою
Псевдолікар Слюсарчук у пастці
Дешеві фокуси Професора Пі!
“Псевдолікар Слюсарчук убиває людей!” Міліція далі
зволікає
Перші жертви псевдопрофесора Пі
Сенсаційне викриття
псевдопрофесора Пі
Експрес online 16.12.2011
3:31
http://www.ord-ua.com/2011/12/16/rozplidnik-proffesuri/
Немає коментарів:
Дописати коментар