НОВИЙ РІК: МАННА НЕБЕСНА ЧИ СВІЙ ХЛІБ?

Якщо ви, шановні читачі-співбесідники не відчуваєте щоденної турботи з боку керівництва країни, і не впевнені, що Україна сьогодні знаходиться в надійних руках – нам з вами є про що говорити, причому, невідкладно. Парламент, радісно трепечучи крильцями, розлетівся на канікули, встигнувши дечого наприймати на нашу голову. Обличчя, країни, що вважаються «рульовими», подякували Господа (або в кого вони там вірять) за свій успіх, і теж – до відпочинку. А ми з вами – ось вони. Попереду маячить пара-трійка вихідних, у кого – з тазком картопляного салату, чомусь іменованого «олів'є», у кого – з червоною ікрою, відірваною від інших витратних статей внутрішньо сімейного бюджету, у кого – навіть з хорошою книгою. Не в цьому суть і різниця. Наші нагальні проблеми не те, що нікуди не діваються, а стають все гострішими.

Замітки на подібну тему слід було б писати ближче до 31 грудня. Але я (так-так, не дивуйтеся) вирішила йти по стопах «лідерів країни» (не допустити б друкарську помилку в першій букві першого слова цього визначення) Януковича, Азарова, Литвина, Пшонки. А вони – вже оперативно провели подячний молебень на честь 2011-го, що пішов, в Києві на Володимирській горі. Воно, звичайно, дещо ризиковано: раптом за тих 9 днів, що залишилися (не дай, звичайно, Господи) гуркне яка-небудь атомна АЕС, або ще щось в країні накриється, а то і з кимось з них що-небудь станеться. Але ця братія мабуть думає, що і «Бога за бороду узяла»….

Найкоротші дні, щонайдовші ночі року. Туман, характерний для нинішнього на диво теплого грудня, як мовиться, «зими для бідних» (або для тих, кому просто пора на площі і вулиці, щоб рік наступний був більш до вподоби країні). Але поки що в цьому тумані святий Володимир з висоти поглядає на те, що відбувається біля його підніжжя. Чого (і кого тільки) він не бачив за нелегку історію України біля своїх вічних східців. Зараз тут витійствує одіозний (я не сварюся, а просто нагадую про озвучену цим ієрархом Московського патріархату українофобську позицію) митрополит Одеський і Ізмаїльський Агатангел. «Ви, високошановний Віктор Федорович як верховний Головнокомандуючий вносите величезний вклад до будівництва Озброєних Сил України, сприяєте цілісності і неподільності української держави». І ще: «В Україні як в демократичній країні робиться все, щоб народ відчував себе вільним, щоб народ відчував турботу з боку керівництва нашої країни. Ми можемо сказати з упевненістю, що Україна знаходиться в надійних руках». Ну, і ще про те, що сьогодні Україна має високий авторитет на міжнародній арені.

Погодитеся, коментувати подібні пасажі безглуздо. Ми (більшість громадян України) бачимо все з точністю до навпаки сказаному. Все розуміємо. Але – що при цьому робимо, яку проблему вирішуємо, кожен – наодинці зі своєю совістю і розумом?

Якщо без «стьобу», то пишу дані нотатки не тому звичайно, що Янукович і Ко «озонували» біля підніжжя святому Володимиру. А тому, що події кінця 2011-го в ці дні буквально наїжджають на нас. І, що ще важливіше, реалії загнаною в кут режимом країни у багатьох викликають або справжню депресію і занурення в безнадію, або «нирок» у безплідні мрійливо-гадані міркування.

Ну, ось, вчора (важко писати про дуже особисте, але якщо це характерно і для інших, якщо комусь допоможе розібратися, то що ж, варто і про особисте) дуже близька людина, для піднесення настрою увечері слухала повстанські пісні. А потім, з очима, що зволожилися, до речі, мовила про те, як героїчно воювала жменька молодих українських патріотів, коли Росія двійко років тому напала на Грузію. Як (з вуст свідків чув), наш хлопець у вишиванці, йдучи під вогнем в повний зріст, викрикуючи слова «Червоної калини», піднімав в атаку навіть тих, що розгубилися. Ми швидко «залишили за кадром» аспект: особисто я не в захваті, коли українці воюють на чужій землі, навіть не за гроші, а за ідею. Не обійшли увагою історичні приклади: як «мисливцями» (так тоді називали добровольців) йшли воювати кращі люди до Гарібальді або звільняти Сербію від загарбників. Зійшлися на тому, що це зараз не найактуальніша тема. Бо я запитала, а що, мовляв, робитимемо сьогодні і тут?

Співбесідник (недурна і схильна до аналітики, освічена і доросла людина) проте, говорив щось подібне до: якщо щось нарешті почнеться, то в перших рядах. Підвела його до вікна, за яким виднівся вечірній променад мамусь з колясками і людей похилого віку під ручку. І до монітора, на екрані якого – фотографія одного з убитих протестуючих в Казахстані. Запитала, чи хоче, щоб тут, в звичайному столичному «спальнику» і ще тисячах таких самих районів країни, неодмінно стріляли? Ні, звичайно, якщо режим поїхавши мозком, посміє застосувати силу проти назрілих, сьогоднішньо-завтрашніх протестів, хай знайдуться люди, які не пошкодують свого життя. Але зараз чи не справедливіше (хоч ах, як «немодно»)  змусити себе визнати очевидне: під час безпрецедентного масового народного протесту-2004 Україна нічого не програла, а перемогла, і подібний досвід в суспільства є? І взагалі, як це чекати, коли «нарешті почнеться», мається на увазі, збування злочинного і нелегітимного режиму від влади все одно яким шляхом? ХТО, хай йому біс, почне? А чи здатна людина, в якої зволожуються очі від спогадів про історичний героїзм українців, знайти своє місце тут і сьогодні, «ходити в атаку» щодня, без задоволення «на людях і померти не страшно»?

Спостерігається і в якійсь мірі протилежна позиція. Слов'янська інтелігенція на «клубних» сайтах в Мережі відзначає: народ, мовляв, боязкий, тупий і ласий на крихітні подачки (ніхто, відмітьте, не опускається до того, щоб зарахувати себе до цього ж народу), і доки інший народ звідкись не візьметься, нічого не поробиш, огидні ПРдуни непереможні, жодні перевибори не допоможуть, залишається відсторонитися, і чекати ілюзорного майбутнього. Синдром Васисуалія Лоханкіна, який, коли його сікли, розмірковував: «може у цьому і полягає сєрмяжна правда»…

Зустрічається на Інетівських форумах третій варіант підходу до того, що відбувається: мовляв, працелюбна і розумна людина заробить і захистить свою сім'ю при будь-якій владі. Тут варто відзначити, що найняті робітники, які чи мають «верхню» освіту, чи ні і яким при янучарах стали безсоромно боргувати зарплатню, розділяють таку думку все менше. А так висловлюються деякі «ділові». Що ж, якщо вони – не бандити і не наближені до режиму люди, то ну-ну, подивимось.

Давайте приведемо декілька фактів і цитат. Під канікулярну завісу, в четвер, Верховна Рада прийняла бюджет-2012. Канули в Лєту часи, коли обговорення подібного річного фінансового документа були бурхливими, в залі збивалися пристрасті тих, хто хай і з чистими намірами, але лобіював інтереси певної галузі або регіону. Картки легко проголосували по відмашці. Та що там, багато нардепів просто не встигли ознайомитися з документом, винесеним Кабміном для остаточного затвердження пізно увечері в середу. Депутатів (!) в ці важкі для країни, як не втомлюються нам повторювати, часи позбавили пільг. Не вірте. Частина пільг дуже високооплачуваним людям, наприклад, виплату подвійного окладу на оздоровлення (35 тисяч гривень і більше) просто тимчасово «припинили». Говорять, подібне призупинення принесе не так вже багато. А вже якщо взяти до уваги, що при цьому на 4 мільйони гривень додано на «висвітлення роботи Верховної Ради», збільшені витрати на адміністрацію президента, на «утримання глави держави», навіть – на фінансово-господарський департамент секретаріату Кабміну і на ДУСю – Держуправління справами, а на утримання Генпрокуратури – додано 300 мільйонів, на МВС – 576, то зрозуміло, не виграно нічого.

Незаангажовані економісти говорять, що проте – закладено зменшення загального фонду оплати праці на 15,6 мільйона. І що через галопуюче підвищення цін офіційний прожитковий мінімум не відповідає рівню, що передбачає можливість вижити. Так, до речі пільгові виплати тим же 16 незахищеним категоріям громадян в бюджеті залишені в ручному управлінні Кабміну, якщо гроші в бюджеті будуть (а їх немає і не передбачається). Значить, таким чином положення законопроекту, який не прийнятий, тому що заради нього протестуючі ламали паркан біля Ради і голодували, все ж продавлені. А ми і не відмітили? Експертна фірма «Трійка Діалог Україна» додає, що є всі підстави прогнозувати, що річний дефіцит бюджету зросте до 22 млрд. грн. Міжнародне рейтингове агентство Moodys Inveturs Servise переносить оцінку прогнозу рейтингу боргових зобов'язань України з «стабільного» на «негативний». «Європейська бізнес-асоціація» вже протягом трьох кварталів фіксує стрімке погіршення бізнес-клімату в Україні. І говорить про проблему інвестицій: «інвесторам важливо розуміти, куди ж у підсумку йде Україна. Їм також важливо знати, чи їх бізнес буде захищеним, а зараз в Україні на це не можна сподіватися».

Все це до того, що при подібному стані справ і відвертому прагненні режиму спустошити бюджет, владі нічого не залишиться, як в черговий раз спробувати непомірними і неправедними податками вищипнути вовни жмут у бізнесюка, який не зарахований до жменьки олігархів. Додайте до цього ще і безконтрольну можливість в наближених до влади просто відібрати будь-який ласий бізнес. Краще зрозуміти, що при цьому режимі неможливо захистити себе і свою сім'ю при всій працьовитості і кмітливості. Зрозуміти, поки не пізно.

Ну, а ці, з синдромом Лоханкина, яким вистачає Кафки і кавки (тобто кави, нехай навіть паршивої)? Чи знаєте, і вони, мабуть, не амброзією харчуються. Коли в НДІ або ще якому високорозумному закладі будуть регулярно боргувати зарплатню, та ще і батькам (дай їм Бог довгих років життя) заборгують пенсію, і нема на що буде ні перекусити, ні сплатити за Інет, це теж, так би мовити, зачепить. А якщо вже про виключно «неїстівне», то за Інет і платити буде ні до чого. Оскільки починаючи з подібного нинішньому наступу на цивільні права і свободи, режими неодмінно приступають до знищення можливості непідконтрольного базікання в Мережі і тому подібного. А потім – перебування в піднесеній «внутрішній еміграції» закінчується, коли за тобою «приходять», оскільки є донос, що навіть на кухні ти читав не ту книгу або розповів не той анекдот.

Тим часом, частина інтелігенції, що відноситься до «розкрученої», обговорює лист Юлії Тимошенко з-за грат, в якому вона закликає опозицію йти на парламентські вибори загальним списком, і можливо, щоб очолив такий список дійсний моральний авторитет, такий як Ліна Костенко. Ось, заперечує письменник Андрій Курков: «це взагалі може привести до того, що Україна залишиться без моральних авторитетів», забрудняться вони об політику, і його ж не раз кликали в партійні списки, але відмовлявся, і слава богу. Та помилуйте, панове Курків і Андруховіч (що теж розмірковує на цю тему), йдеться не про письменників, твори яких успішно продаються. І не про спортсменів-чемпіонів або естрадних дівах, що інший раз потрібні партіям для більшої «краси» списку. Говориться про моральні авторитети країни, чи буде це Ліна Костенко, гідний священик або вчений що заслужив на пошану, у тому числі, і цивільною позицією. На цю ж тему висловився політолог Олександр Палій, якого навряд чи кличуть у списки, і в якого голова не крутиться від власної значущості. «У Польщі в 1944 році було Варшавське повстання проти фашистів. Є кладовище цього повстання – там поети, письменники, музиканти. Приходить такий момент, коли люди, які в країні щось означають, мають певний авторитет, повинні його застосувати». І далі: «зараз у нас така ситуація в країні, коли бути рядовим солдатом, а не претендувати на якісь перші ролі, набагато більш чесно і почесно». Мені – нічого заперечити. Ні по першому, ні по другому посиланню пана Палія. А вам?

Знайти своє місце в сьогоднішній ситуації, коли на кон поставлено існування Батьківщини і гідне життя народу. Ви офіцер? Самі знаєте, про що слід невідкладно думати, шукати однодумців. Офіцер, але цих самих «Беркутів» – «Барсів»? І думати над наказами, що межують із злочинними, і – чесно говорити з підначальними. Закладуть? Ну, а якщо навіть, то хіба своя совість і майбутнє дітей не дорожчі? Ви, маючи будь-яку іншу професію, володієте можливістю виходу в Інет? Так перестаньте хвалитись тим, що не дивитеся цього «брехливого ТБ», і взагалі, прагнете бути «зовні». Мільйонам ваших співгромадян щодня промивають мозок, позбавляють їх правдивої інформації. Спробуйте розібратися і хоч трохи протистояти цьому на своєму місці. І взагалі, незалежно від професії, озирніться довкола. У Харкові продовжують тягати на допити чорнобильців-учасників протесту. І чи стоїть ще на головній площі Хмельницького намет дрібних підприємців, безуспішно протестуючих проти беззаконня режиму? Судячи по прийнятому бюджету, кількість протестних акцій зростатиме. Кожна з них, справедливо направлена проти режиму, має бути підтримана кожним з нас, незалежно від соціальної групи. А романтична втеча від дійсності в безпечні мрії про «атаку у вишиванках», так само як і філософічну відсунутість теоретизування – залишимо ж до кращих часів.

Які, ось вже без всякої іронії, настануть. Народ прокинувся. І найбільш непроглядні ночі року вичерпуються, все в природі готово переломитися до сонця. І – так-так, ми переможемо. Якщо попрацюємо над цим.

Вікторія АНДРЄЄВА, «ОРД»                         23.12.2011 22:22

http://www.ord-ua.com/2011/12/23/novyij-god-manna-nebesnaya-ili-svoj-hleb/