Грузія покидає клуб пострадянських держав – колишніх радянських республік, які застрягли в незручній позі між соціалізмом і демократією. Парламент Грузії, прийнявши 31 травня "Хартію свободи", поставив жирну крапку на радянському минулому країни. Відтепер колишні чекісти, комуністична і комсомольська номенклатура не зможуть в Грузії ні претендувати на владу, ні тішити свої погляди виглядом радянської символіки на вулицях і площах.
"Хартія свободи", за яку демократично обраний грузинський парламент проголосував одноголосно, забороняє використання на території країни фашистської і комуністичної символіки. Будуть знесені всі пам'ятники катам, спиляні барельєфи Леніна і Сталіна, старим вулицям будуть повернуті колишні, дорадянські назви, а новим – дадуть імена, не пов'язані з радянськими героями і символами. Імена комуністичних маніяків і радянські злочини не зникнуть з історії – вони вписані туди невинною кров'ю. Але вони займуть в історії своє законне місце, що належить їм за ділами їхніми. І не буде їм ні пам'ятників по країні, ні вдячної пам'яті нащадків.
"Хартія свободи" не обмежилася символами. У Грузії буде введена люстрація – система посадових обмежень для колишніх співробітників радянських спецслужб, вищих чинів осіб КПРС, компартії Грузії, комсомолу, а також "тих, хто підтримує приховані зв'язки зі спецслужбами зарубіжних країн з 9 квітня 1989 року". Протягом місяця вони повинні будуть тихо піти зі своїх державних посад і більше не займатися політикою. В іншому випадку вони все одно позбудуться своїх місць, але при цьому відомості, що ганьблять їх будуть віддані широкому розголосу.
В демократичній країні навіть колишнім стукачам і комуністам не можна заборонити обиратися до органів влади. І в Грузії їм цього не заборонять, але кандидати від радянського минулого заздалегідь повинні бути готові до того, що вся інформація про їх малопривабливу діяльність буде опублікована і стане відома виборцям.
Супротивники люстрації не втомлюються залякувати нас тим, що це зведення рахунків і "полювання на відьом". Проте новітня російська історія своїм негативним прикладом переконливо довела цілющість люстрації. У 90-ті роки ми відмовилися від полювання на відьом – тому тепер відьми полюють на нас.
У Грузії, нарешті, усвідомили, що з інфернальним радянським минулим час кінчати. Однак люстрація – це не зведення рахунків, і навіть не відновлення юридичної справедливості. Слово це в перекладі з латини означає зовсім не "відплата", а "очищення". Грузинське суспільство має очистити свою владу від радянської скверни, але не шляхом репресій, а лише публічно розкриваючи всю правду про функціонерів комуністичного режиму.
Остаточний розрив Грузії з радянським минулим дуже болісно сприйняли в Москві. Сприйняли як образу, як зраду, як посягання на саме святе. Не всі, зрозуміло, а лише політичний істеблішмент, що скупчився навколо влади протягом десятиріч протиприродного відбору. Заверещали як біси, окроплені святою водою, депутати і чиновники, придворні письменники й принаджені політологи. Вони подумки приміряли "Хартію свободи" на себе, і їм стало незатишно. Якби вони жили в Грузії чи у разі прийняття подібної хартії в Росії, вони злетіли б стрімголов зі свого політичного Олімпу на саме дно суспільного життя і ніколи б вже не підійнялися. Є від чого зніяковіти!
Перший віце-спікер Ради Федерації Олександр Торшин заявив, що "це просто верх цинізму", і поскаржився, що "даний крок фактично викреслює Грузію з переліку народів – переможців фашизму". При чому тут фашизм і боротьба з ним, Торшин не пояснив. Але тут, мабуть, такий логічний ланцюжок: оскільки СРСР останні дві третини Другої світової війни був проти фашизму, а Грузія тепер проти всього радянського, то, виходить, Грузія за фашизм.
Глава міжнародного комітету Держдуми Костянтин Косачов заявив, що парламент Грузії керувався в першу чергу міркуваннями не історичної справедливості, а політичної кон'юнктури. "Як політик, я не можу мовчати, коли історія стає інструментом сучасної політичної кон'юнктури і коли таким провокаційним чином по суті зрівнюється характер і діяння нацизму і комунізму", – відзначив Косачов.
З чого б це раптом така гостра, істерична і просто неадекватна реакція на внутрішні справи Грузії? Чи тільки в тому річ, що вищезгадані персонажі теоретично самі потрапляють під закон про люстрацію? Костянтин Косачов працював на різних дипломатичних посадах в центральному апараті та зарубіжних установах МЗС СРСР. Олександр Торшин служив в прокуратурі РРФСР, в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, був співробітником апарату ЦК КПРС. Їхню партійну приналежність можна не уточнювати, хоча в їхніх біографіях про це скромно замовчується.
Однак навряд чи це тільки особиста справа. Нинішня російська політична еліта кровно пов'язана з радянським минулим. Велика частина нині діючих політиків – вихідці з радянської, партійної та комсомольської номенклатури. Тому не тільки люстрація, а й навіть просто жорстка критика радянського режиму зачіпає їхні політичне походження, ображає їх минуле, принижує їх самолюбство. Вони, зрозуміло, легко готові відмовитися від ідеалів своєї комсомольсько-партійної юності і засудити комунізм взагалі, але їм зовсім не хочеться, щоб їм персонально вказували на їх колишню належність до номенклатури злочинного режиму. Тому, наприклад, заборону колишнім співробітникам КДБ займати державні посади в Грузії вони розглядають як кругляк, кинутий у город прем'єр-міністра Росії Путіна і його найближчого чекістського оточення.
Правозахисники слушно відзначають, що люстрація обмежує права людини. Кримінальне покарання – теж. Засудженого злочинця позбавляють свободи пересування, сімейного життя, виборчих прав і багатьох інших прав і свобод. Деяким категоріям злочинців забороняють займатися певною професійною діяльністю після звільнення: "перевертням у погонах" – працювати в правоохоронних органах; засудженим за педофілію – виховувати малолітніх. Також і функціонери злочинного режиму повинні піддаватися люстрації і забороні на професію на основі судового рішення або законодавчого акту.
Єдине застереження полягає в тому, що дію цих заходів слід було б обмежити певним терміном. Щоб це було формою покарання, а не правовою нормою на всі часи. Серійних вбивць та насильників ізолюють від суспільства довічно. Номенклатурних комуністів і чекістів можна відлучити від політичного життя років на двадцять. Хай країна за цей час відпочине від політичного криміналу, оправиться і створить нову політичну еліту. Двадцять років неучасті в політиці – виключно гуманна міра для служителів радянської системи, яка винищила мільйони людей і мучила країну протягом семи десятиліть.
Олександр Подрабінек 07.06.2011 10:50
Немає коментарів:
Дописати коментар