Події, що відбулися останнім часом (і особливо минулого тижня) змушують мене, Іващенка Валерія Володимировича, звернутися до засобів масової інформації, усіх небайдужих журналістів з особистим проханням донести до громадськості, суспільства, а також до влади (якщо вона захоче почути) мою власну оцінку ситуації, в якій я опинився і знаходжуся вже протягом десяти місяців.
Хочу зробити це напряму – без посередників та чиїхось тлумачень і інтерпретацій, щоб виключити найменші неточності чи викривлення інформації.
Перш за все, повинен наголосити, що моє рішення розпочати голодування не є спробою наслідувати або копіювати чиїсь дії, це не акт відчаю – це виявлення протесту в його крайній формі, до якої мене примусили необ’єктивність, заангажованість і упередження Печерського районного суду, що розглядає порушену проти мене кримінальну справу.
Ще донедавна у мене залишилася надія – ні, скоріш ілюзія, – на можливість об’єктивного, всебічного, повного і справедливого розгляду судом моєї справи.
Я, громадянин України, який багато років чесно і бездоганно їй служив, на сьогодні за усіма законами та канонами права є людиною невинною – доки не доведено протилежне. І тому маю право – рівне з правом сторони обвинувачення, на захист у суді своїх інтересів, і суд повинен забезпечити мені таку рівну можливість.
Але і ця хитка ілюзія, на жаль, вже остаточно зникла після того, як суд вкотре продемонстрував свою залежність і керованість з боку Генеральної прокуратури.
Я і мої захисники в черговий раз переконались у цьому під час судового засідання 16.06. 2011 р.
Клопотання про зміну мені запобіжного заходу, обґрунтоване і аргументоване захистом, відхилено судом без дослідження цих обґрунтувань і аргументів, точніше, при їх повному відвертому ігноруванні та однозначній орієнтації на підтримку виключно позиції обвинувачення.
Хоча у клопотанні йшлося про прийняття рішення на цілком законних підставах (ст. ст. 148-151, 165, 165-1 КПК України) – обрання іншого, передбаченого законом запобіжного заходу.
В ситуації, коли я гостро потребую спеціалізованої і кваліфікованої медичної допомоги (яку неможливо отримати в умовах позбавлення волі), відмова суду в задоволенні клопотання означає відмову мені в одному з невід’ємних прав людини – праві на належну медичну допомогу.
Отже, мій протест – це протест проти несправедливості і свавілля з боку тих державних органів, саме які і мають стояти на сторожі законності, панування права та здійснювати справедливе правосуддя.
Це – моя спроба привернути увагу громадськості до фактичної відсутності цього справедливого правосуддя!
Друге, про що я хочу обов’язково сказати і що мене бентежить і обурює, як протягом усього періоду слідства (і досудового, і вже судового) нав’язливо формується образ-стереотип, де є безперечний факт, що я вчинив службовий злочин, «реалізувавши…», «продавши…», «незаконно відчуживши…» тощо – ДП «Феодосійський судномеханічний завод».
Я це категорично заперечую.
1) Мене звинуватили втому, чого я ніколи не робив: слідство визнало як незаконне відчуження майна ДП «ФСМЗ» – я до цих дій не маю ніякого відношення.
2) Слідство дозволило собі тлумачення погодженням мною плану санації заводу як надання дозволу на реалізацію його майна, що з правової точки зору не витримує будь-якою критики. Навпаки, я погодив план із застереженням (доповненням), яке зобов’язувало керуючого санацією при відчуженні будь-якого об’єкту підприємства перед тим обов’язково отримати окремий дозвіл Міноборони на таке відчуження. Цей дозвіл, крім того, що він повинен мати форму офіційного документа з відповідними реєстраційними реквізитами (даними), Міноборони мало попередньо погодити у Фонді державного майна. Всього цього зроблено не було, і в цьому також полягали незаконність відчуження і реалізації майна заводу.
3) Відповідно до законодавства план санації стає чинним як документ лише після його затвердження Господарським судом – саме це рішення (а не попереднє погодження) несе у собі правові наслідки.
4) Слідство звинуватило мене також і у пособництві керуючому санацією у вчиненні ним незаконних дій, хоча документи, що містяться у справі, навпаки спростовую таке абсурдне припущення.
Абсолютно аналогічні за змістом документи щодо інших фігурантів справи, на відміну від мене стали підставою для прийняття слідчим рішення про відмову у порушенні проти них кримінальної справи по цій статті обвинувачення (посібництво).
Все це я вважаю необхідним обов’язково розповісти, тому що практично у всіх повідомленнях ЗМІ, що стосується моєю справи, довідково зазначається, що Іващенко В.В. обвинувачується «у незаконному продажу заводу», «у незаконному наданні дозволу на відчуження майна» тощо.
«Метод повтору спрацьовує: у свідомості тих, хто читає, закріплюється усталений стереотип – Іващенко таки вчинив те, в чому його обвинувачують.
Тому і хочу бути почутим: я ніколи, де б не служив, не працював (у тому числі – виконуючи в 2009 році обов’язки міністра оборони України), не вчинив жодної протиправної, протизаконної дії. Навпаки, все своє свідоме життя я віддано і чесно служив, працював, максимально приносячи добро і користь людям і країні, служінню якій я себе присвятив.
Це не лише мої слова, це можуть підтвердити – і підтверджують багато людей, хто мене знає: друзі, соратники, колеги, мої рідні, діти, близькі.
Ще раз відповідально, свідомо говорю: жив і живу за принципами, на яких був вихований, моє добре ім’я, репутація для мене важливіше за здоров‘я, честь – вище за життя.
Тому боротися за свою честь і добре ім’я я буду усіма можливими способами, скільки вистачить здоров’я і життєвих сил.
Вірю, що доб’юся правди.
Дякую всім, хто вірить мені і тим підтримує мене у важкий час.
Валерій Іващенко 23.06.2011 11:36
Немає коментарів:
Дописати коментар